Ми віримо, що, коли правду про переслідування Фалуньгун у Китаї буде повністю розкрито, гонінню прийде кінець, оскільки світ цього не потерпить. Те, що комуністичні лідери Китаю доклали стільки зусиль, щоби приховати свої дії з 1999 року, вказує на те, що вони теж так вважають.

У зв’язку з цим до вашої уваги пропонуємо спеціальну серію статей, призначених для того, щоби повніше викрити і в хронологічному порядку описати переслідування Фалуньгун у Китаї у всіх його численних аспектах. Ми радимо нашим читачам звернути увагу на ці статті, у яких описано злочини проти людяності, вчинені комуністичною партією Китаю (КПК) за останні 11 років переслідування Фалуньгун.

Незважаючи на те, що практикою Фалуньгун займаються відкрито в понад 70 країнах, на своїй батьківщині, у Китаї, нині щодо цієї практики застосовуються кричущі порушення прав людини, які було підтверджено численними документами. На сьогодні масштаб і розмах порушень, що відбуваються, роблять це, можливо, найбільшим релігійним переслідуванням у світі.

Офіційно придушення почалося 22 липня 1999 року після декількох років ескалації нападок з боку держави. Однією з основних причин для початку переслідування стала характерна риса атеїстичної комуністичної партії Китаю — страх перед будь-якими групами людей, які вона не може контролювати, особливо перед тими людьми, які дотримуються зовсім іншої ідеології.

Декілька разів партія намагалася викорінити всі релігійні прояви в Китаї (у країні, яку традиційно називають «Землею богів»). До цього дня католики, багато протестантів і буддисти Тибету не можуть вільно здійснювати своє богослужіння в Китаї й постійно перебувають під загрозою арешту й застосування до них тортур. До 1999 року Фалуньгун стає природною мішенню для нападок, оскільки це була найбільша і найпопулярніша духовна група в Китаї, яка налічувала 100 мільйонів практикувальників по всій країні, згідно зі звітами китайського уряду на той час.

Деякі зазначають, що рішення розпочати цю кампанію пов’язане зі страхом і заздрістю колишнього лідера партії Цзян Цземіня до Фалуньгун. Як повідомляє аналітик Віллі Лем (стаття англійською: http://faluninfo.net/article/465/), Цзян був помічений у тому, що, «використовуючи рухи мас, зміцнював відданість до себе». У газеті «Washington Post» повідомлялося, що «Цзян Цземінь одноосібно прийняв рішення про те, що Фалуньгун має бути знищений» і «вибрав цю мету, що здавалася йому легко досяжною» (як саме почалося переслідування, читайте тут: https://uk.minghui.org/html/articles/2023/2/18/1214.html).

Мабуть, найхарактернішою особливістю кампанії репресій є широке використання екстремальних тортур. Катування послідовників Фалуньгун задокументовано в кожній із провінцій Китаю, у в’язницях, трудових таборах, центрах «промивання мізків», в школах у великих і малих містах Китаю, а також у селах.

До найпоширеніших видів тортур належать такі: ураження тіла електрошоковими кийками, припікання розпеченою праскою, зв’язування тіла в болючих позах на кілька днів, насильницьке годування сольовими розчинами через пластикову трубку, вставлену в ніс, введення бамбукових пагонів під нігті, і це лише кілька видів тортур; крім цього широко поширене зґвалтування та застосування сексуальних тортур.

Наразі задокументовано 3000 смертей практикувальників, а також понад 63 000 випадків застосування тортур. Якщо оцінювати реальні цифри, то кількість загиблих налічуватиме десятки тисяч (докладна інформація про застосування тортур: https://uk.minghui.org/cc/5/).

Коли 1999 року почалося переслідування, десятки мільйонів китайців, які займалися цією медитативною практикою, зіткнулися з вибором. Або треба було здатися компартії та відмовитися від практики, яка покращила їм здоров’я, вказала шлях духовного розвитку, і завдяки якій кожен набув надію, або й далі тихо практикувати вдома, але, як швидко показали облави, це було неможливо, навіть якщо можна було заплющити очі на переслідування сім’ї та друзів. Інший шлях полягав у тому, щоби відкрито чинити опір переслідуванню, незважаючи на те, що людина чудово усвідомлювала, які важкі наслідки можуть бути.

Безумовно, ті, хто вибрав останнє, у більшості випадків зазнали різних утисків, які не висвітлювалися в пресі: звільнення з роботи, виключення з університетів, позбавлення медичної допомоги та пенсії, розлучення, втрата місця проживання та ціла низка інших форм дискримінації (докладна інформація щодо переслідування в сім’ї, переслідування на роботі та в школі та про звільнення англ. мовою: https://faluninfo.net/family-loved-ones-and-destitution/, https://faluninfo.net/persecution-at-work-and-school/).

Для сотень тисяч практикувальників основною реальністю кампанії були тривалі періоди ув’язнення в примусових трудових таборах (китайська система ГУЛАГ). Там вони змушені працювати до 20 години на день, безкоштовно виробляючи іграшки, гірлянди для ялинок, палички для їжі та футбольні м’ячі на експорт. Тих, хто відмовляється, катують (докладна інформація про довільне ув’язнення та рабську працю англ. мовою: https://faluninfo.net/abductions-forced-labor-imprisonment/).

Чи то в трудових таборах, в’язницях, чи в спеціальних центрах перевиховання, усі ув’язнені практикувальники Фалуньгун були змушені пройти те, що можна назвати не інакше як «промивання мозку». Мета комуністичної партії полягає в тому, щоби змусити цих людей відмовитись від своїх духовних переконань і почати вважати Фалуньгун небезпечним, а також здати інших, хто активно викриває переслідування.

Ключовими складниками процесу «промивання мізків», або того, що партія називає «перетворенням», є позбавлення сну, години перегляду відео, що ганьблять Фалуньгун, погрози та «сеанси боротьби» в стилі Культурної революції. Деяким особливо «упертим» особам, які відмовляються перетворюватися, у психіатричних лікарнях вводять психотропні препарати для лікування «психічного розладу», який ще називають неправильним політичним мисленням.

Однак остаточне рішення партії щодо величезної кількості ув’язнених послідовників Фалуньгун набагато жахливіше. За словами нинішніх та колишніх співробітників лікарні, практикувальники Фалуньгун були використані як банк органів для трансплантації — їх убивали тисячами заради того, щоб їхні органи використати для пересадки на вимогу.

У живих практикувальників Фалуньгун із відповідною групою крові, поки вони перебувають під анестезією, вилучають печінку, нирки, серце і продають партійним чиновникам та іншим безнадійно хворим, але багатим людям, які проживають у Китаї та за його межами. Таємними розслідувачами було зроблено запис на плівку телефонних дзвінків до китайських лікарень, і в цьому процесі траплялися лікарі, які пишалися такою практикою. (Подробиці про вирізання органів: https://uk.minghui.org/cc/8/).

Однак, як і в будь-якому геноциді XX століття, здійснення жорстокого насильства спочатку вимагає знелюднення «іншого» за допомогою пропаганди. Дійсно, одним із ключових заходів придушення з боку партії було обмеження та спотворення інформації про Фалуньгун — як у Китаї, так і за його межами.

З першого дня репресій режим заборонив усі книги Фалуньгун, і ЗМІ було заборонено позитивно відгукуватися про Фалуньгун. Усі вебсайти, пов’язані з цією практикою, було негайно заблоковано. Мільйони примірників книг Фалуньгун було насильно вилучено та публічно спалено. Режим боявся, що люди можуть дізнатися, якщо вони ще не знають, що Фалуньгун — це здоровий, нормальний та позитивний спосіб життя, який ведуть мільйони людей.

Звичайно, ця цензура поширилася на весь інтернет-простір, певною мірою й завдяки західним компаніям, які з ентузіазмом продавали технології інтернет-стеження органам безпеки компартії. У результаті тепер китайці потрапляють до в’язниці за те, що публікують свідчення тортур в інтернеті або навіть за пересилання статей про Фалуньгун.

Крім здійснення цензури, партія прагнула зганьбити Фалуньгун за допомогою агресивної пропагандистської кампанії. Режим вирішив зображати Фалуньгун небезпечним, що він, мовляв, призводить до відхилень та є ненормальною практикою.

Колишній лідер партії Цзян Цземінь ініціював заборону Фалуньгун, а через три місяці ще й навісив на нього ярлик «культ», щоб ще більше змінити громадську думку. Отже, міністерство пропаганди запустило численні публікації, радіо й телепередачі, п’єси, комікси, виставки, спрямовані на криміналізацію Фалуньгун.

Тим часом урядовці всього світу отримували наклепницькі матеріали на Фалуньгун від партійних агентів. Нерідко це супроводжувалося спробами чинити тиск на обраних чиновників, щоб вони зберігали мовчання про зловживання проти Фалуньгун, скасовували прокламації на знак визнання вкладу Фалуньгун у суспільство і блокували місцеві заходи Фалуньгун, такі як паради та конференції.

Власники бізнесу, журналісти і вчені також зазнавали аналогічного тиску та загроз, що іноді призводило до жахливого мовчання в західній пресі й науковій спільноті.

Крім звичайних загроз, практикувальники Фалуньгун за межами Китаю зазнають фізичних нападів і шпигунства, здійснюваного агентами, безпосередньо пов’язаними з китайським комуністичним режимом.

На це Фалуньгун відповів мирними засобами. Усі десять років переслідування практикувальники протестували без застосування насильства. Спочатку вони намагалися урезонити лідерів комуністичної партії за допомогою листів та петицій. Коли ж вони залишилися поза увагою, то попрямували до площі Тяньаньмень, де перед тим, як їх заарештують, висловлювали протест у формі спокійної медитації або розгортали транспаранти, намагаючись цим звернутися до совісті китайського народу та світових лідерів. Оскільки переслідування тривало, практикувальники Фалуньгун почали протидіяти державній пропаганді, розповсюджуючи інформацію, яка викриває переслідування, через листівки, відеодиски, електронні листи та телефонні дзвінки.

Весь цей рух опору, що складався з мужніх дій окремих практикувальників, які йшли на це, незважаючи на великий особистий ризик, становить, ймовірно, найбільший на сьогодні ненасильницький рух у світі.

За межами КНР практикувальники й прихильники Фалуньгун також брали участь у низці заходів, спрямованих на викриття переслідувань на материковому Китаї. Оскільки Фалуньгун у Китаї позбавлено будь-яких законних прав, група провідних юристів-правозахисників здійснює одну з наймасштабніших міжнародних юридичних кампаній в історії з метою притягнення посадових осіб КПК до відповідальності за те, що ці адвокати називають геноцидом Фалуньгун.