Міларепа та геше Цапхува. Серйозність усунення карми

(Minghui.org) Перечитавши нещодавно серію статей «Історія вдосконалення Будди Міларепи», розміщену на сайті Minghui.org, я тепер краще розумію всю серйозність удосконалення та усунення карми. У цій статті текст, взятий із 10-ї та 11-ї частин опублікованого матеріалу виділений курсивом; наприкінці кожного абзацу я ділюся своїм розумінням цієї історії.

Високоповажний приніс користь незліченним істотам. Та одного дня він зустрів геше Цапхуву в Дріні (геше — буддійський науковий ступінь у Тибеті). Цапхува був дуже жадібним до грошей, але жителі Дріна поважали його, бо він був ученим. Його завжди запрошували на свята як почесного гостя. Зустрівши Високоповажного, Цапхува на поверхні поводився з ним ввічливо, але в душі заздрив. Він неодноразово ставив Високоповажному складні запитання, намагаючись публічно принизити його, але йому ніколи це не вдавалося.

Милосердя Міларепи до жінки, яка його отруїла

У геше Цапхуви (геше — буддійський науковий ступінь у Тибеті) була коханка. Він попросив цю жінку покласти отруту в невелику частину сиру й віднести його Високоповажному, щоб убити його. Він пообіцяв, що дасть їй великий кусок нефриту після того, як це буде зроблено. Жінка повірила йому й віднесла отруєний сир Високоповажному як підношення. [Прагнучи слави й матеріальної вигоди, Цапхува наказав своїй коханці отруїти Міларепу].

Високоповажний уже про все знав заздалегідь. Візуалізуючи кармічні відносини, він знав, що всі живі істоти, які мали з ним передвизначений зв’язок, уже врятовані. І хоча отрута не могла завдати йому шкоди, наближався час його нірвани, тому він вирішив прийняти отруту як підношення. Високоповажний також знав, що якщо жінка не отримає нефрит до того, як дасть йому отруєний сир, то пізніше Цапхува вже нізащо не дасть їй нефрит. Тому Високоповажний сказав жінці: «Я не прийму його зараз. Якщо ти прийдеш пізніше, я, мабуть, тоді прийму підношення». [Попри те, що жінка була жадібною та нерозумною, Міларепа хотів урятувати її і відповів ухильно].

Почувши ці слова від Високоповажного, жінка була спантеличена й налякана. У неї з’явився страх, що Високоповажний міг знати про отруєний сир. Занервувавши, вона пішла. [У жінки прокинулася совість, і вона зрозуміла, що вчинила неправильно].

Побачивши Цапхуву, жінка розповіла йому про те, що сталося, і заявила, що Високоповажний, мабуть, має надздібності, і саме тому не прийняв сир.

Цапхува відповів: «Гм! Якби він володів надздібностями, то не просив би тебе принести йому сир пізніше. Або він наказав би тобі самій з'їсти підношення. Натомість він попросив тебе принести йому підношення пізніше. Це явно вказує на те, що він не має надздібностей. А зараз візьми цей нефрит і віднеси йому сир. Цього разу переконайся в тому, що він його з'їсть!» Потім він дав їй нефрит. [Через своє невігластво та сильне бажання досягти успіху Цапхува й далі виконував намічений план].

Жінка сказала: «Всі вірять у те, що він має надприродні здібності. Оскільки це правда, він не з'їв учора підношення. Якщо я принесу сир сьогодні, то він однозначно не з'їсть його. Я дуже налякана й не смію піти туди. Мені не потрібний зараз цей нефрит. Вибач. Я не можу виконати це прохання для тебе». [Совість не дозволила жінці зробити поганий учинок].

Цапхува відповів: «Тільки дурні повірять у те, що він має надздібності. Вони не читають сутри, їм не вистачає розуму, і тому вони введені в оману його брехнею. Я читав сутри, де йдеться про людей, які мають надздібності, але вони не схожі на нього. Можу гарантувати, що він не має надздібностей. А тепер піди й віднеси йому отруєний сир, щоб він з'їв. Якщо ми досягнемо успіху в цій справі, я тебе не підведу. Ми вже так давно кохаємо одне одного, і я думаю, що нам не слід більше турбуватися про плітки. Якщо зможеш зробити цю справу, я негайно одружуся з тобою. Не тільки цей нефрит буде твоїм, але все моє майно буде під твоїм керуванням. У багатстві чи бідності ми завжди будемо разом, доки смерть не розлучить нас. Ти згодна?» [Цапхува й далі спокушав і переконував жінку, використовуючи її хіть і бажання отримати матеріальну вигоду].

Жінка повірила йому. Вона знову поклала отруту в невелику частину сиру й віднесла його Високоповажному як підношення. Високоповажний усміхнувся й прийняв підношення. Жінка подумала: «Геше правий. У нього справді немає надздібностей!» [Заради задоволення своїх бажань жінка повірила в те, що сказав Цапхува й учинила зло].

Потім Високоповажний сказав їй: «Ціна за виконання цього — нефрит, ти його отримала?»

Почувши ці слова, жінка так злякалася, що в неї відвисла щелепа, і вона втратила мову. Від змішаних почуттів провини й страху її тіло затремтіло, а обличчя зблідло. Вона стала на коліна, нахиливши голову до землі, і вимовила тремтливим голосом: «Я маю нефрит, але, будь ласка, не їжте цей сир. Віддайте його мені». [Жінка пошкодувала про свій учинок після того, як Міларепа сказав, що йому все відомо].

Високоповажний запитав: «Чому ти просиш віддати тобі сир?»

Вона, заплакавши, сказала: «Дозвольте мені, грішниці, з'їсти його». [Жінка знала, що добре, а що погано, але все одно воліла вчинити неправильно].

Високоповажний відповів: «По-перше, я не можу дозволити тобі з'їсти його, оскільки тобі можна лише поспівчувати. По-друге, якщо я не прийму твоє підношення, то цим порушу правила Бодхісатви, і це буде фундаментальне порушення. Ба більше, я вже виконав зобов'язання, які взяв на себе щодо самого себе, інших і порятунку живих істот, а тепер настав час піти в інший світ. Насправді твоє підношення не може завдати мені шкоди, і немає різниці в тому з’їм я його чи ні. Якби я з'їв сир, коли ти пропонувала мені його минулого разу, то, мабуть, ти не отримала б нефрит. Тож я цього не зробив. Тепер, коли нефрит уже у твоїх руках, я можу з'їсти дар, ні про що не турбуючись, і геше буде задоволений. Він пообіцяв, що зробить щось для тебе після того, як ти зробиш цю справу, але не варто довіряти його словам. Щодо його тверджень про мене, жодне з них не є істинним. Ви обидва пізніше будете сповнені жалю. На той час найкращим для вас буде по-справжньому покаятися й почати серйозно вивчати Дхарму. Або принаймні запам'ятай, що в питаннях, які стосуються життя та смерті, не чини більше подібних гріхів у майбутньому! Тепер ти можеш щиро помолитися мені та моїй школі. [Міларепа пояснив жінці порядок речей і виявивши безмежну доброту, нагадав їй не забувати про її людську природу].

Ви обидва часто відмовляєтесь від щастя та шукаєте страждань. Цього разу я молитимуся, щоб очистити гріхи, учинені вами. Рано чи пізно люди дізнаються, що ви зробили в цей час. Однак заради вашої безпеки, будь ласка, не говоріть про це нікому, перш ніж я помру. Я вже досить старий, а ви не знаєте, чи було правдою те, що я казав у минулому. Тому ви можете не вірити в мої слова. Цього разу ви все побачите на власні очі. Ви дізнаєтесь, що все сказане мною, правда». Сказавши це, Високоповажний з'їв сир. [Міларепа був дуже доброзичливим і запропонував жінці порятунок із милосердя та мудрості, не переймаючись наслідками, які на нього чекають — величезними стражданнями].

Порятунок Цапхуви з милосердям

Через деякий час стан Високоповажного значно погіршився. Геше Цапхува прийшов із гарним вином і м'ясом, вдаючи, що робить підношення. Він підійшов до Високоповажного й почав глузувати: «Ах! Зі здатністю досягти таких великих висот, яких досяг учитель, така серйозна хвороба не мала виникнути. Як ти захворів? Якби хворобу можна було поділити з іншими, ти міг би поділити її між старшими учнями. Або якби хворобу можна було передати, будь ласка, передай її мені. Зараз ти вже нічого не можеш вдіяти. Як нам це зробити?» [Цапхува насміхався над Високоповажним, тому що все ще відчував заздрість і злість].

Високоповажний спокійно усміхнувся й сказав йому: «Я міг би уникнути цієї хвороби. Щодо того, чому це сталося, то тобі має бути це відомо. Хвороба звичайної людини відрізняється від хвороби йога як за своєю природою, так і за кармічними взаємозв'язками. Моя хвороба фактично є священним проявом Закону Будди». [Просвітлений, спокійно терплячи сильний біль, відкрив істину тому, хто вчинив гріх].

Цапхува подумав, що Високоповажний, можливо, запідозрив його, проте не був у цьому впевнений. Він розмірковував: «Те, що Високоповажний колись казав, ніби хворобу можна передати комусь, є абсолютно безпідставним. Як на цьому світі можна передати хворобу іншому?» Тому Геше сказав: «Мені невідома причина хвороби вчителя. Якщо хвороба виникла через духів, необхідно провести ритуал звільнення від одержимості; якщо це сталося через те, що чотири Великі елементи виведені з рівноваги, то слід гармонізувати їх і прийняти ліки. Якщо хворобу справді можна передати іншим, вчителю, будь ласка, передай її мені». [Цапхува й далі демонстрував егоїзм і зарозумілість].

Високоповажний сказав: «Є людина з великими гріхами. З його розуму вийшов демон, щоб завдати мені шкоди, він вивів мої чотири Великі елементи з рівноваги, що стало причиною моєї хвороби. Ти не маєш енергії, щоб викорінити цю хворобу. І хоча я міг би передати її тобі, боюся, ти не зможеш цього витримати навіть на одну мить. Тож краще цього не робити». [Виходячи з добрих спонукань, Міларепа й далі говорив істину].

Цапхува подумав: «Ця людина зовсім не здатна передати хворобу іншим. Тому він сказав ці саркастичні слова. Мені треба поставити його в незручне становище». І він став знову й знову благати Високоповажного передати хворобу йому. [Слова Цапхуви підтверджують його дурість, зарозумілість і впертість].

Високоповажний відповів: «Оскільки ти наполягаєш, щоб я зробив це, то тимчасово перенесу хворобу на двері, що стоять навпроти мене. Якщо я передам тобі, то ти не зможеш цього витримати. А тепер уважно дивися». Використовуючи свою божественну силу, Високоповажний перемістив біль на двері, розташовані прямо навпроти нього. Спочатку двері видали скрипучий звук, начебто їм завдали болю, розриваючи їх на частини. Через деякий час вони справді розлетілися на дрібні частки. Високоповажний у той самий час став виглядати так, ніби був зовсім здоровий. [Просвітлений використав свої божественні сили, щоб урятувати людей, а за допомогою дверей продемонстрував, якого величезного болю завдали Цапхува й жінка].

Цапхува подумав: «Це магія, щоб надурити людей. Але мене ти не проведеш». Він сказав: «О! Це справді вражає! Але, учителю, будь ласка, просто передай мені хворобу». [Цапхува залишався безрозсудним дурнем, бо не міг прийняти правду].

Високоповажний сказав: «Оскільки ти так наполягаєш, що ж, я дам тобі половину хвороби. Якщо я передам її всю, то ти аж ніяк не зможеш винести цього». Потім він передав половину болю Цапхуві, і той відразу відчув сильний біль. Він ледве міг дихати й весь тремтів. Коли він був близький до смерті, Високоповажний узяв назад більшу частину хвороби й запитав: «Я лише передав тобі малу частину хвороби. Ну як? Чи міг би ти витримати таке?» [Просвітлений пропонує порятунок із милосердям і повагою. Він також пояснив, що люди часто не можуть винести карму, яку вони вчинили, їхнє життя буде зруйноване, і в результаті вони навіть можуть померти].

У свідомості Цапхуви після відчуття такого гострого болю виникло сильне каяття. Він став навколішки, простягся перед Високоповажним і сказав зі сльозами на очах: «Учителю! Учителю! Тепер я щиро каюсь. Будь ласка, пробачте мені. Я віддам усе своє майно Вчителю як підношення. Допоможіть мені спокутати мої гріхи». І геше дуже гірко заридав. [Цапхува нарешті прокинувся й розкаявся, визнавши свої гріхи].

Побачивши, що він справді розкаявся, Високоповажний дуже зрадів і забрав малу частину хвороби, що залишилася. Він сказав: «Упродовж усього життя мені не потрібні були ні землі, ні майно. Зараз я вмираю, і вони тим паче марні для мене. Ти можеш лишити їх собі. Будь ласка, не роби більше поганих учинків, навіть якщо ти вмиратимеш. Цього разу я згоден допомогти тобі вирішити наслідки твоїх гріхів».[Міларепа показав, що милосердя Просвітленого безмежне, коли він рятує людей].

Цапхува сказав Високоповажному: «У минулому я робив погані вчинки в основному через гроші. Мені вони більше не потрібні. Попри те, що Вчитель не хоче прийняти їх, учням завжди потрібна допомога для практики. Будь ласка, прийміть цей дар для них». І хоча він благав так зробити, Високоповажний не взяв його грошей. Пізніше учні прийняли їх і використали його майно для проведення зборів Дхарми. Навіть досі ці збори, як і раніше, проводяться в Чубарі.

З того часу Цапхува дивним чином відмовився від жадібності, яку плекав упродовж усього свого життя і став дуже старанним практикувальником. [Він працював над покращенням свого характеру].

Високоповажний сказав своїм учням: «Причиною, через яку я залишався тут, було якраз те, що я мав допомогти цьому чоловікові з тяжкими гріхами, аби він щиро покаявся та звільнився від страждань».

Моє розуміння

Ця історія про Міларепу була опублікована на китайському сайті Minghui у грудні 2000 року (англійська версія стала доступною в жовтні 2018 року). Пройшло багато років, і, перечитуючи її, я глибше розумію всю серйозність нашої практики вдосконалення. Ба більше, я не можу уявити, як багато Вчитель Лі, засновник Фалунь Дафа, страждав за нас.

Міларепа ясно усвідомлював, що отруєний сир завдасть йому сильного болю. Але він проігнорував небезпеку, оскільки мав намір просвітити Цапхуву та жінку й запропонувати їм порятунок, виявивши тим самим велике милосердя.

Попри те, що Цапхува бачив, як двері розлетілися на шматки, він виявив упертість через невігластво й самолюбство. Однак Міларепу це не зачепило, і він і далі пропонував порятунок із милосердям та мудрістю.

Навіть передаючи хворобу Цапхуве, Міларепа перемістив лише її частину, не завдаючи йому шкоди, щоб Цапхува міг відчути, що відбувається. Я був дуже зворушений добротою Міларепи.

Як практикувальники Фалунь Дафа, ми знаємо, що практика вдосконалення передбачає усунення карми. Саме тому в нашому житті відбуваються несприятливі події. Учитель використовує ці можливості для того, щоб ми вдосконалювалися й підвищували Сіньсін. Але ми маємо розуміти, що Вчитель також усуває карму для нас і живих істот, інакше ми не змогли б винести всю повноту страждань.

Пам'ятаючи про це, я знаю, що більше не буду скаржитися на труднощі, тому що образа походить із людських уявлень. Натомість я буду вдячний за все, що маю, і намагатимусь бути більш старанним у практиці вдосконалення, щоб виконати свою місію.