Дарвін і прогалини в теорії еволюції (частина 2)

Частина 1 див. тут

(Minghui.org) Теорія еволюції шляхом природного відбору, вперше сформульована в книзі Чарльза Дарвіна «Походження видів» у 1859 році, як і раніше, викликає безліч дискусій. Теорія суперечить різним релігійним віруванням, а сучасні наукові відкриття також підтвердили, що ці три докази теорії еволюції (зокрема, анатомія, подібність ембріонів і археологія) не мають жодних підстав. Молекулярна біологія та генетика також продемонстрували неспроможність теорії еволюції. Насправді навіть Дарвін сумнівався в істинності своєї гіпотези.

Проте книга «Походження видів», яка опублікована в 1859 році, швидко привернула до себе увагу громадськості. Карл Маркс, який одинадцятьма роками раніше видав «Маніфест Комуністичної партії», гаряче підтримав теорію еволюції і написав у 1860 році, що «книга Дарвіна дуже важлива і служить природничо-науковою опорою історичної класової боротьби».

І Дарвін, і Маркс виросли у релігійних сім'ях та в ранні роки вивчали теологію. Однак, відмовившись від релігійних поглядів, вони стали основоположниками двох атеїстичних систем, теорії еволюції та теорії комунізму відповідно. Один монах із Монгла (М'янма) сказав, що Дарвін був реінкарнацією короля демонів. Подібно до Маркса, він прийшов у цей світ, щоб знищити людство. Сайт Minghui.org опублікував кілька статей, таких як «Чому атеїстична компартія Китаю вимагає від своїх членів присягатися їй у вічній вірності?», в яких наведено аналіз Маркса та комунізму. У цій серії із трьох частин ми зосередимося на описі життя Дарвіна та теорії еволюції.

2. Прогалини в теорії еволюції

Телеканал PBS, який випустив у 2001 році серію документальних фільмів «Еволюція», заявив, що практично кожен вчений у світі вірить у теорію еволюції, що викликало бурхливу реакцію у науковій спільноті. У 2006 році понад 500 американських вчених підписали заяву, в якій висловили своє скептичне ставлення до теорії еволюції Дарвіна.

«Дарвіністи продовжують стверджувати, що ніхто з серйозних вчених не сумнівається в теорії еволюції, але ми бачимо 500 фахівців, які публічно висловили свій скептицизм щодо цієї теорії, – заявив Джон Г. Вест, заступник директора центру науки та культури інституту Дискавері. – Спроби дарвіністів використовувати суди, ЗМІ та викладацькі комітети, щоб придушити будь-яке інакомислення чи дискусію, насправді лише збільшують ряди незгодних і спонукають вчених додати своє ім'я до списку їхніх супротивників».

Австралійський спеціаліст із молекулярної біології Майкл Дентон об'єднав докази неспроможності теорії еволюції у своїй книзі «Еволюція. Теорія в кризі», виданої в 1986 році: «Дарвін ніде не зміг вказати на справжній приклад природного відбору, який призвів до еволюційних змін у природі… В результаті Дарвінська теорія еволюції – це колосальний космогенний міф двадцятого століття».

Насправді Дарвін розглядав еволюцію як гіпотезу й сподівався, що наступні покоління знайдуть підтвердження. Але з'являлося дедалі більше суперечливих відкриттів. Теорія еволюції передбачає перетворення видів через природний відбір. Вона заявляла про підтвердження, спираючись на порівняльну анатомію, палеонтологію та дослідження ембріонального розвитку. Але сучасна наука спростувала всі ці аргументи.

Порівняльна анатомія: кругова аргументація

Еволюційна теорія передбачає, що й люди походять від мавп, повинні мати з ними подібність.У зв'язку з тим, що люди та мавпи справді мають дещо спільне, припущення стало твердженням.

Однак така логіка помилкова, не можна вважати мавп предками людей лише через те, що вони мають кілька спільних рис.

Наприклад, якщо Джо син Джека, то він повинен бути молодшим, ніж Джек. Але через те, що Ава молодша за Амелію, ми не можемо стверджувати, що вона її дочка.

У порівняльній анатомії гомологію описують як схожість через загальне походження, а саме існування гомології використовують, як доказ загального походження. Джонатан Уелс, автор книги «Ікони еволюції: наука чи міф» вважає цей аргумент «порочним колом, замаскованим під науковий доказ».

Фальсифікація ембріонального розвитку

Німецький біолог Ернст Гекель в 1866 році запропонував ідею рекурентності, згідно з якою ембріональний розвиток вищих організмів відтворює еволюційний процес від нижчих організмів до вищих. Наприклад, ембріон людини в процесі розвитку в матці повинен пройти різні стадії еволюції: отримати зябра як у риби, хвіст як у мавпи і таке інше. Це класичний приклад порочного кола у міркуваннях: використовувати теорію еволюції, як доказ теорії еволюції.

Гекель, подібно до Дарвіна, вивчав медицину в коледжі, дотримуючись бажання батька, але йому більше подобалася біологія. Коли Дарвін в 1859 році опублікував свою книгу «Походження видів», Гекель захистив докторську дисертацію з зоології і став вірним прихильником Дарвіна.

Історики зазначають, що Гекель був не лише біологом, а й чудовим художником, який малює досить детальні картини. На жаль, він використав свої навички, щоб спотворити зображення ембріонів та підтвердити свою гіпотезу рекурентності. Наприклад, на його малюнках людські ембріони мають вигляд риби. Також він спотворив зображення людських та собачих ембріонів, виконані іншими вченими, щоб збільшити схожість та сховати різницю між ними.

В 1866 році Гекель опублікував у своїй книзі «Загальна морфологія організмів» зображення 24-х ембріонів, доповнені підзаголовком «Загальні основи науки про органічні форми, механічно засновані на теорії еволюції, реформованої Чарльзом Дарвіном». У 1874 році він знову включив цей малюнок у свою популярнішу книгу «Природна історія творіння». На малюнках він навмисно змінив три стадії розвитку риби, саламандри, черепахи, курки, свині, корови, кролика та людського ембріона. Ці зображення пізніше були включені до підручників біології, вводячи в оману покоління учнів, які не знали правди й сліпо вірили в теорію еволюції.

У 1997 році британський ембріолог Майкл Річардсон запросив вчених із 17 інститутів для вивчення ембріонів та процесу їх зростання у 50 різних хребетних. Учасники дослідницької групи уважно спостерігали за процесом розвитку ембріонів та фіксували отримані дані. У серпні 1997 року вчені виклали результати своєї роботи у статті «У хребетних немає висококонсервативної ембріональної стадії: значення для сучасних теорій еволюції та розвитку», опублікованій виданням «Анатомія та ембріологія». Дослідники виявили, що Гекель у своїх малюнках не лише додавав та видаляв деякі елементи, а й спотворював пропорції ембріонів.

«Всупереч недавнім твердженням, що всі ембріони хребетних проходять через стадію, коли вони мають однаковий розмір, ми виявляємо більш ніж десятикратну відмінність за довжиною на стадії хвостової нирки, – написали автори. – Наше дослідження серйозно підриває довіру до малюнків Гекеля, на яких зображено не консервативну стадію розвитку хребетних, а стилізований ембріон амніоти».

У своїй книзі 1977 «Початок людського життя» німецький ембріолог Еріх Блехшмідт докладно пояснив, що всі людські ембріони спочатку є людськими структурами. Про теорію Гекеля у книзі йдеться: «Так званий основний біогенетичний закон є невірним. Жодні "але" і "якщо" не можуть пом'якшити цей факт. Це ні на йоту неправильно, в тому числі в жодній іншій формі. Це зовсім неправильно».

Палеонтологічні відкриття

Теорія еволюції визначає тривалий процес сходження життя від простого до складного природного відбору. Він був представлений у вигляді "еволюційного дерева", в якому організми розвивалися від нижчих до вищих форм життя. Проте дедалі більше археологічних відкриттів доводять неспроможність теорії еволюції. Наприклад, археологи Майкл А. Кремо та Річард Томпсон у своїй книзі 1994 року «Невідома історія людства: викриття великого наукового обману» перерахували 500 випадків, які суперечать теорії еволюції. Реліквії, знайдені у багатьох куточках світу, доводять, що людська цивілізація існувала ще десятки тисяч, а то й сотні мільйонів років тому.

Ось кілька прикладів. Теорія еволюції Дарвіна вважає, що людина з'явилася близько 10 тисяч років тому, а перші живі організми з'явилися не більше ніж 580 мільйонів років тому. Однак у 1972 році в республіці Габон (Африка) було виявлено ядерний реактор, збудований два мільярди років тому; 1880 року біля підніжжя гори Тайбо в штаті Каліфорнія (США) вчені знайшли безліч стародавніх кам'яних знарядь, вік яких налічує 55 мільйонів років; археолог Ю. Друе знайшов у 1968 році у Франції в крейдяних відкладах каменоломні кілька металевих труб різних розмірів, вік скельного шару становив 65 млн. років; партію залізних копій, ідентифіковану американським геологом Вірджинією Стін-Макінтайр, було виготовлено 250 тисяч років тому.

Археологічна спільнота також виявила, що багато видів тварин і рослин «відмовилися» від еволюції й не змінювалися протягом сотень мільйонів років. Це, безсумнівно, завдає ще один важкий удар по теорії еволюції. Наприклад, скам'янілості міноги раннього крейдяного періоду, вік яких налічує 125 мільйонів років, виявлені у внутрішній Монголії, нічим не відрізняються від представників цього виду сучасного періоду. Крім того, вчені також виявили бджіл, які запилювали рослини ще сотні мільйонів років тому; папороті, які не еволюціонували протягом майже 200 мільйонів років; і латимерії, які не змінювали свої шлюбні звички протягом 400 мільйонів років.

Що стосується переходу від людиноподібних мавп до людини, то вченим-еволюціоністам все ж таки вдалося знайти залишки перехідного вигляду «мавпоподібної людини». В результаті деякі вчені вдалися до навмисного чи ненавмисного академічного шахрайства. Залишки явантропа (яванської людини), перехідної форми між людьми та мавпами, імовірно виявлені в 1892 році, насправді виявилися частиною черепа мавпи та кісткою людської ноги, розташованих на відстані 40 футів один від одного. Доведено, що залишки людини-мавпи «Люсі» належали мавпі, що вимерла, – австралопітеку, яка не мала жодного відношення до людини. З 1861 року палеонтологи послідовно виявили шість «скам'янілостей археоптерикса», які викликали фурор у світі й стали моделлю перехідних видів між птахами та рептиліями, але п'ять з них згодом були ідентифіковані, як штучні, а першовідкривач скам'янілості, яка залишилася, рішуче відмовився від проведення ідентифікації. Початковий «першовідкривач» визнав одну з причин фальсифікації: він надто вірив в еволюцію.

3. Молекулярна біологія

Теорія еволюції Дарвіна була опублікована в 1859 році. У 1866 році австрійський католицький чернець Грегор Мендель опублікував статтю «Досліди з гібридизації рослин», яка започаткувала генетику. Але внесок Менделя було визнано лише через півстоліття після його смерті. Пізніше союз теорії еволюції та ідей Менделя сформував неодарвінізм сучасного синтезу. У 1950-х роках американець Джеймс Вотсон та британець Френсіс Крик за допомогою рентгенівської мікроскопії відкрили тривимірну структуру подвійної спіралі ДНК. Ф. Крик встановив правило синтезу, яке стало аксіомою: ДНК → РНК → білок. Тоді багато вчених вважали, що природний відбір відбувається за допомогою мутації генів. Але більш пильний погляд на біологічну систему показує, що вона надто складна, щоб бути створеною внаслідок випадкових мутацій.

Складна будова одноклітинних джгутиків

Джгутик являє собою довгу й тонку білкову молекулу, яка присутня на поверхні багатьох одноклітинних та деяких багатоклітинних організмів. Його структура дуже схожа на структуру двигуна, включаючи статори, ротори, головні вали, втулки підшипників, тяги, системи регулювання та гальмування тощо. Довжина джгутиків становить близько 15 000 нанометрів, а діаметр товстої частини близько 20 нанометрів. Швидкість обертання джгутиків становить 100 оборотів в секунду, вони мають точну систему управління, можуть гальмувати й повертатися в межах чверті кола.

Звичайні бактеріальні джгутики за одну секунду можуть подолати відстань, яка в 60-100 разів перевищує довжину їхнього власного тіла, що набагато перевищує аналогічний показник гепарда. Бактеріальні джгутики вважаються найефективнішими та найдосконалішими молекулярними двигунами та природними наноустроями, а також однією з найскладніших білкових машин, здатних обертатися зі швидкістю 300-2400 оборотів в секунду. В силу високої складності джгутикового двигуна, він завжди був важким об'єктом для дослідження в мікробіології, біохімії, біофізики та структурної біології.

Схема роботи джгутика

На зображенні зліва: ПНІП - плаваюча низькоенергетична іонна гармата; на зображенні праворуч: ПвіМ – тривалість висвічування мікроскопії зображень

Як еволюціонували джгутики? Це важко пояснити теорією еволюції Дарвіна. Мотор джгутиків складається приблизно з 50 частин та 30 видів білкових молекул. Усі вони мають бути з'єднані певним чином і діяти одночасно за певним внутрішнім механізмом. В даному випадку, не може бути й мови про поступову еволюцію, тому що бактеріальний джгутик не працює навіть у разі відсутності одного з компонентів. Подібно до швейцарського годинника, який за відсутності будь-якої деталі не може нормально функціонувати. Вони можуть бути виготовлені тільки відповідно до суворих процедур, і не можуть бути створені спонтанно й випадковим чином.

Клітини: фабрики незменшуваної складності

Порівняно з джгутиками будова та робота клітини значно складніша з погляду фізичних та біохімічних процесів.

Під контролем ДНК усередині кожної клітини можуть вироблятися сотні тисяч білкових молекул, загальна кількість яких може досягати кількох десятків мільйонів. Клітини діляться раз кожні кілька годин. Ефективність цього виробництва залежить від роботи багатьох «виробничих ліній», подібно до роботи сучасної великомасштабної фабрики, що поєднує інтелект, інформацію та цифрове перетворення. У ній є майстерні, виробниче обладнання, пакувальні цехи, центри керування, комунікаційні платформи, транспортні системи та станції утилізації відходів. Є повноцінні функції та чіткий поділ праці підсистем.

Ілюстрація того, що людські клітини працюють як фабрика

Проаналізувавши будову людського ока, процес згортання крові, функціонування джгутика, що служить «мотором» для пересування бактерій в рідкому середовищі, й багато іншого, професор біохімії (в Університеті Ліхай в Пенсільванії, США) Майкл Біхі дійшов висновку, що біохімічний світ являє собою арсенал хімічних машин з точно підібраними взаємозалежними частинами. Він назвав це концепцією «нечленної складності».

«Теоретично може здатися привабливим уявлення, що нечленима складність просто вимагає множинних одночасних мутацій, і що еволюція може бути набагато більш поєднана з ризиком, ніж ми думали, але все ж таки можлива. Таке звернення до грубого успіху неможливо спростувати, – писав він у книзі «Чорна скринька Дарвіна: біохімія кидає виклик теорії еволюції». – Удача є метафізичною спекуляцією; наукові пояснення мають на увазі причини».

Еволюція через генну мутацію: необхідно 10 трильйонів планет подібних до Землі

Крім археологів та біологів, математики також поставили під сумнів теорію еволюції. У 1950-х роках інженер американського Манхетенського проекту Станіслав Улам вважав, що з математичної точки зору ДНК містить велику кількість інформації про життя, і що природа не може повністю покладатися на випадкові процеси для генерації такої інформації.

Американський молекулярний біолог Дуглас Акс розкритикував дарвінівську теорію, особливо її принцип «випадковості мутацій», показавши, що ймовірність сприятливих випадкових мутацій мізерно мала. Вчений припустив, що з початку утворення нашої планети й досі всі атоми на Землі використовуються для утворення амінокислот, а всі амінокислоти беруть участь в експериментах з пермутації і комбінації випадкових мутацій. Якщо експеримент повторюється кожну хвилину, то для отримання нормальної білкової молекули шляхом випадкової мутації знадобиться 10 трильйонів планет подібних до Землі. Очевидно, що це неможливо.

В 2019 році Біхі опублікував нову книгу під назвою «Дарвін вироджується: нова наука про ДНК, яка кидає виклик еволюції». Він писав: «Система природного відбору діє на випадкові мутації, а еволюція може допомогти чомусь виглядати і діяти інакше. Але еволюція ніколи не створює чогось органічно».

По суті, мутація – це процес виродження, пошкодження клітин ДНК з метою створення чогось нового на найнижчих біологічних рівнях . "Процес, який так легко руйнує складні механізми, - не створює складних функціональних систем", – сказав Біхі.

Далі буде