(Minghui.org) Віками Гімалаї були особливим місцем, де мешкало багато людей, які стали на шлях самовдосконалення. Люди тут живуть простим, скромним життям, вміють добре співати й танцювати. Вони також глибоко шанують Закон Будди. Майже тисячу років тому тут удосконалювалася людина, яку звали Міларепа. У той час як численні Будди й Бодхісатви змогли досягти Пробудження, тільки пройшовши через багато життів і бід, Міларепа зумів досягти Пробудження за одне земне життя, досягнув таких же заслуг, як Будда, і згодом став відомим як засновник Білої школи буддизму Тибету.
Високоповажний, схоже, був хворим. У небі було багато сприятливих знаків — з’являлися веселки, квіти спадали дощем, як під час проповідування Дхарми. Тобто всі знали, що Високоповажний дійсно скоро вирушить в інший світ. Учні Репа Шива-О, Нган-Дзонг Репа та Себан Репа запитали Високоповажного: «Вчителю, у яку Чисту землю ви підете після нірвани? Куди нам, учням, направляти молитви?»
Високоповажний сказав: «Немає значення, куди ви звертатиметеся з молитвою. Якщо ви маєте віру, і ваші молитви щирі, я, безперечно, буду поруч із вами. Я обов'язково дам вам усе, про що ви молитеся.
Зараз я вирушу на зустріч із буддою Акшобх'я до Східної Чистої Землі Абхіраті. Раніше я згадував, що маю ще щось сказати, — це мій заповіт. Після того, як я, Міларепа, помру, крім моїх щоденних записів не залишиться жодних речей. Мій бавовняний одяг і палицю можете віддати Речунгпі. Він скоро повернеться. Будь ласка, скажіть йому, що ці дві речі пов'язані з утворенням нашої практики. До приїзду Речунгпи в жодному разі не чіпайте моє тіло.
Капелюх учителя Майтріпи й палицю з агарового дерева можна віддати Юпа-Тонпі, вони допоможуть йому мати гострий зір і добре стежити за поширенням Дхарми. Шиво-О, будь ласка, візьми собі дерев'яну чашу. Нган-Дзонже, будь ласка, візьми собі чашу з черепа. Кремінь піде Себану Репі, а кістяна ложка — Дрігому Репі. Цей килимок можна нарізати на шматочки для інших учнів, кожному по шматочку. Ці речі не мають матеріальної цінності. Значущість їх у тому, що вони мають зв’язок із вдосконаленням.
Мій найголовніший заповіт, а також золото, яке я, Міларепа, зібрав за багато років, заховані під цією піччю. Після моєї смерті багато учнів-невігласів можуть посваритися щодо влаштування мого похорону. На той час ви можете відкрити заповіт і подивитися. У ньому нові вказівки для вашої практики.
У деяких людей, які навчаються Дхарми, мало чеснот. У пошуках слави й почестей вони проводять деякі буддійські богослужіння або роблять деякі добрі справи заради похвали. Насправді, підносячи сотню, вони думають, щоб їм повернеться тисяча. Коли ці мирські люди проводять буддійські богослужіння заради заслуг, це все одно що їсти отруту, змішану з вишуканою їжею. Тож не слід їсти отруту в пошуку слави в цьому житті. Мусите повністю відмовитися від цих речей, які на поверхні можуть здаватися Дхармою, але насправді належать справам мирських. Добре, якщо ви залишитеся відданими та старанними й практикуватимете чисту Дхарму Будди».
Потім учні запитали: «Якщо це на благо живих істот, чи можемо ми приділяти трохи часу мирським справам?»
Високоповажний відповів: «Якщо мотив виконання мирських справ повністю безкорисливий, це припустимо. Але це справді дуже складно. Якщо хтось робить щось для інших, виходячи з власної жадібності, він не зможе допомогти навіть собі, не кажучи вже про те, щоб принести користь іншим. Це як людина, яка, не вміючи плавати, кидається у воду. Вона не тільки не зможе плисти, а ще й потоне.
Тому краще не говорити про дії заради інших до того, як пізнав принцип Пустоти. Без удосконалення й урозуміння намагатися робити щось на благо живих істот — це як сліпому вести сліпого. Зрештою впадеш у прірву егоїзму. Насправді Порожній простір не має меж, і кількість живих істот також незліченна. Коли людина завершує практику, з'являється дуже багато способів порятунку живих істот. Можна пропонувати порятунок живим істотам у будь-який час та в будь-якому місці. Перед досягненням Пробудження ви мусите мати чисті наміри й велике милосердя, повинні старанно прагнути досягнення сутності Будди на благо всіх живих істот. Відмовтеся від думок про їжу, одяг, славу й вигоду, переносьте труднощі — це єдиний спосіб практики. Саме так ви повинні практикувати заради спасіння живих істот. Це здобуття Шляху, практика й досягнення всіх найвищих благ для себе й інших».
Високоповажний Міларепа продовжив:«Я не можу більше тут залишатися. Будь ласка, пам'ятайте мої слова й далі йдіть моїм шляхом». З цими словами він увійшов у глибоку медитацію й помер у віці 84 років. Це було на світанку 14 грудня 1135 року. Коли зірки вже згасали й сходило сонце, тіло Високоповажного увійшло у Сферу Дхарми, у нірвану.
Тієї миті зібралися небесні істоти й Дакіні. Виявилася масштабна і прекрасна священна сцена. У небі з'явилася величезна веселка − така яскрава, начебто до неї можна було доторкнутися рукою. Небо пронизували промені всіх кольорів, а в центрі веселки можна було побачити восьмипелюсткову квітку лотоса. Над квіткою лотоса здіймалася дуже гарна мандала. Навіть найкращий у світі живописець не зміг би створити такої мальовничої картини. П'ятиколірні хмари на краях набували різноманітних форм, серед яких переможні знамена, парасольки, прикраси тощо. З неба, наче дощ, падали різнобарвні квіти. Кольорові хмари прикрашали гірські вершини в чотирьох напрямках. Хмари у формі пагоди оточили центр Чубара. Кожен міг чути приємну небесну музику і хвалебні слова. Земля наповнилася пахощами. Мирські люди також всюди могли бачити, як небесні істоти й боги несуть багато дарів. Бачачи небесних істот, люди не дивувалися, але небесні істоти не хотіли відчувати запах людських тіл, і вони часто прикривали обличчя, проходячи повз когось. Іноді небесні істоти й люди розмовляли чи вітали одне одного. Усі бачили ці особливі сцени.
Миряни-послідовники (благодійники) в Ньянамі почули про звільнення Високоповажного й перехід у нірвану і прийшли в Чубар. Вони переконували старших учнів і мирян у Чубарі кремувати тіло Високоповажного в Ньянамі. Але старші учні відхилили прохання. Тому благодійники стали просити відкласти кремацію і тим самим дати можливість вірянам із різних місць ще один шанс побачити Високоповажного. Миряни в Чубарі погодилися. Люди з Ньянама пішли, щоб усе обговорити, після чого повернулися з групою сильних людей, щоб спробувати насильно забрати тіло Високоповажного.
Вони почали в Чубарі сварку з благодійниками, яка ледве не перетворилася на бійку. Старші учні побачили це і сказали: «Ми всі віримо у Високоповажного. Будь ласка, облиште сварку. Оскільки Високоповажний пішов у нірвану в Чубарі, було б недоречно проводити кремацію в Ньянамі. Будь ласка, просто зачекайте тут. Згодом вам напевно дістануться реліквії та попіл для поклоніння». Але люди з Ньянама подумали, що їх більше, і планували силою забрати тіло. Раптом у небі з'явилася небесна істота й заговорила голосом Високоповажного.
Благодійники, віряни й учні були дуже раді і щасливі, ніби знову особисто побачили Високоповажного. Вони перестали сваритися й почали щиро молитися. У результаті шляхом невідомої трансформації в жителів Ньянама з'явилося ще одне тіло Високоповажного на додаток до того, що зберігалося у старших учнів та благодійників у Чубарі. Вони взяли тіло і вирушили кремувати його до печери Дудул-Пук на засніженій горі Лапчі. Знову з'явилися п'ятиколірні райдужні вогні, кольорові хмари, небесна музика, духмяні пахощі й інші сприятливі знаки — однакові з тими, які відбувалися під час нірвани.
У Чубарі старші учні й благодійники щиро молилися шість днів поспіль. Обличчя Високоповажного раптово засяяло, як у восьмирічної дитини. Кілька старших учнів сказали: «Речунгпа, мабуть, не приїде. Якщо ми й далі відкладатимемо, то від тіла може нічого не залишитися, і ми не отримаємо навіть попелу для поклоніння. Швидше проведімо кремацію». Поговоривши, вони по черзі ще раз глянули на обличчя Високоповажного й перенесли тіло до входу в печеру. Вони розмістили тіло на камені для кремації й намалювали мандалу. Хоча це не можна було порівняти з небесним підношенням, але це було найкраще підношення в людському світі. Кремацію мали провести на світанку після всіх молитов та ритуалів. Але хоч як вони намагалися — не могли розпалити вогонь. Потім у небі раптово з'явилася веселка та п'ять Дакіні.
Нган-Дзонг сказав: «Відповідно до волі Високоповажного і натяків Дакіні ми не повинні чіпати його тіла до прибуття Речунгпи. Але Речунгпа не приїхав, і тіло може розкластися. Що ж нам робити?»
Репа Шива-О сказав: «Зважаючи на вказівки Високоповажного й Дакіні, а також неможливість розпалити вогонь, щоб спалити тіло, Речунгпа безумовно скоро прибуде. Просто щиро помолімося». Вони перенесли тіло назад у печеру і зосереджено молилися далі.
У цей час Речунгпа медитував у храмі Лородол. Якось опівночі під час сну він мав дуже ясне бачення. Він побачив кришталеву пагоду, яка випромінювала світло, що пронизувало небо. Численні Дакіні супроводжували пагоду. На Землі всюди були його ваджра-брати й покровителі Високоповажного. У Небі співали небожителі й Дакіні. Всюди, як хмари, літали дивовижно прекрасні підношення.
Речунгпа вклонився пагоді. Несподівано в ній з'явилося обличчя Високоповажного, і він сказав Речунгпі: «Сину мій, хоча ти не послухався мене й не повернувся вчасно, я був би дуже щасливий, якби ми, батько й син, змогли знову зустрітися. У майбутньому ми не матимемо багато можливостей для зустрічі. Будь ласка, не втрачай цього дорогоцінного шансу, тож поговорімо». З цими словами Високоповажний поклав руку на голову Речунгпи й усміхнувся до нього. Відчуваючи і радість, і сум, Речунгпа відчував безпрецедентну віру й невимовне щастя.
Прокинувшись, Речунгпа згадав, що Високоповажний просив його повернутися в певний час, і дуже занепокоївся: «Високоповажний пішов у нірвану?» З цією думкою він відразу відчув нестерпне горе, сильну віру й підніс щиру молитву: «Учителю, я дуже шкодую, що не прийшов вчасно. Але я йду зараз! З цими словами на небесах з'явилися дві юні діви. Вони сказали: «Речунгпо, Високоповажний зараз збирається в Чисту землю. Якщо не поспішиш, то в цьому житті, можливо, більше не побачиш його. Поспішай!»
Речунгпа думав лише про Вчителя й дуже хотів повернутися. Він одразу вирушив у дорогу. Птахи співали, сповіщаючи про світанок.
Подумки молячись, Речунгпа використовував свої надздібності. За пів дня він пролетів відстань, яку кінь чи осел зазвичай долають за два місяці. Коли він прибув у Дрін, сонце вже зійшло, і було ясно. Присівши відпочити, він подивився вгору і скрізь побачив благовісні хмари й сяйво. Особливо на горі, де Високоповажний пішов у нірвану, була гігантська куполоподібна хмара, що випромінювала потужне світло. Безліч небожителів і Дакіні робили підношення для п'яти органів чуття. Деякі небесні істоти молилися, деякі давали присягу, дехто кланявся, а дехто співав хвалебні пісні. Бачачи це, Речунгпа відчував одночасно сум і радість. Здогадуючись, він все ж таки запитав небесну істоту: «Чому ви робите ці підношення і служіння?»
Небесна істота відповіла: «Ти глухий чи сліпий? Хіба не знаєш, чому присвячене це особливе свято Неба та Землі? Міларепа-Дордже збирається вирушити в Чисті землі Дакіні. Небесні й земні істоти поклоняються йому й підносять дари. Хіба ти не знаєш?»
Почувши це, Речунгпа відчув нестерпний біль, наче в серце встромили ножа. Він побіг до печери, де Високоповажний пішов у нірвану. Коли він прибіг на плато у формі пагоди, то, як уві сні, побачив усміхненого Високоповажного, який запитав: «Це прийшов мій син Речунгпа?»
Побачивши цю картину, Речунгпа був дуже радий і подумав, що Високоповажний ще живий. Він вклонився і привітав Вчителя. Він також поставив Вчителю багато запитань і на всі отримав відповіді. Наприкінці Високоповажний сказав Речунгпі: «Сину мій, мені треба піти першим. Ти приєднайся до мене потім, я зустріну тебе. Не забувай моїх слів». Сказавши це, Високоповажний зник.
Засмучений Речунгпа прибув у Чубар і, підійшовши до печери, побачив, як учні й благодійники скорботно моляться навколо тіла Високоповажного. Багато нових учнів ніколи не бачили Речунгпу й не дали йому підійти ближче. Речунгпа гірко плакав від невимовного горя в серці:
«Мій великий Вчителю
подібний до доброго батька,
Який володіє безмежним милосердям.
Учителю, хіба ти не чуєш мого плачу й мого болю?
Мій любий батьку, Учителю!»
Коли пісня Речунгпи проникла в печеру, обличчя Високоповажного раптово засяяло як у живого. Його тіло раптом спалахнуло. Почувши пісню Речунгпи, Репа Шива-О, Нган-Дзонг Репа й інші старші учні, а також благодійники вийшли, щоб привітати його. Через те, що нові учні не знали його й не дозволили йому увійти, Речунгпа був дуже засмучений і не входив, доки не виконав семи молитовних звернень. Щирі й глибокі пісні Речунгпи зворушили Високороважного. На самому порозі нірвани ясності і природи Дхарми він раптом проявився у вогні й сказав новим учням: «Мої учні-початківці, будь ласка, не чиніть так. Речунгпа подібний до Лева (подібний до Будди, божества) й заслуговує на вашу повагу». Потім він сказав Речунгпі: «Будь ласка, сину мій, не переймайся. Можеш підійти до батька».
Бачачи таке диво, усі були здивовані й захоплені. Усім було дуже радісно.
Речунгпа підійшов до тіла, обійняв Високоповажного й гірко заплакав. Через надмірне горе Речунгпа знепритомнів. Прокинувшись, він побачив учнів і благодійників, що оточили вівтар. Подібно до чистої ваджри, тіло Високоповажного рівно сиділо у восьмипелюстковому скупченні вогню у формі лотоса. Подібно до маточки у квітці, тіло Високоповажного сиділо в бурхливих вогняних пелюстках восьмипелюсткового лотоса. Його права рука була складена в мудру (жест руки) «проповідування» над краєм полум'я, а ліва підтримувала щоку як жест співу. Перед Речунгпою й іншими учнями Високоповажний мовив: «Будь ласка, послухайте останню пісню від старого» і заспівав пісню про шість основ:
«Мій дорогий сину Речунгпо,
Слухай мою волю й останню пісню.
Під час реінкарнацій у вогненному морі Трьох Сфер
П’ять мудростей та ілюзорне тіло є ключем.
Для людей, жадібних до одягу й метушні,
Мирським речам немає кінця.
Не будь прив’язаним до земного, Речунгпо!»
В ілюзорній трансформації
Ключем є нематеріальна свідомість.
Якщо свідомістю керує тіло,
Ніколи не досягнеш природи Дхарми й не пізнаєш реальності.
Зберігай добрі думки, Речунгпо!
Душевні й матеріальні здобуття і втрати не такі важливі,
Ключем є фундаментальна мудрість.
Орієнтуючись на мінливі кармічні зв’язки,
Ніколи не зрозуміти значення вічності.
Спостерігай уважно за нескінченністю життя, Речунгпо!
Це життя й те життя, придбання і зречення,
Свідомість і усвідомлення у бардо — це ключ. (бардо — інтервал між одним життям та наступним — прим.)
Часто думаючи про тіло,
Людина ніколи не зможе пізнати сенсу реальності.
Уважно спостерігай реальність, Речунгпо!
У шести світах панує хаос, як у місті без світла,
Гріхи й карма накопичуються, як гора.
Коли існують напасті, такі як жадібність і гнів, —
Не зможеш розпізнати, що всі люди рівні.
Облиш жадібність і ненависть, Речунгпо!
Тисячі Будд у Чистих землях,
Красномовні й хороші в читанні лекцій про Дхарму.
Якщо у відповідь на солодкі промови
говорити про такі принципи —
Ніколи не зрозуміти остаточного сенсу.
Ніякого пристосуванського навчання не допускається, Речунгпо!
Вчителі, божественні істоти й Дакіні —
Об'єднай їх воєдино для молитви.
Правильне розуміння, добрі дії і праведна практика —
Медитуй, не роблячи відмінностей між цими трьома речами.
Це життя, майбутнє життя і бардо,
Практикуй як одне ціле і добре пам'ятай Дхарму.
Це останні мої слова тобі
Як моя остання воля.
У мене більше немає для тебе слів
Практикуй, слідуючи їм, сину мій».
Після цих слів Високоповажний знову увійшов у сяйво і в природу Дхарми. Тільки-но Високоповажний увійшов до нірвани, вівтар засяяв світлом і перетворився на квадратний палац. Були всілякі великі, найпрекрасніші підношення, зокрема яскраві парасольки, різноколірні хмари й знамена. У сяйві з'явилася незліченна кількість небесних дів, які співали й танцювали під чудову музику. Над вівтарем небесні юнаки й дівчата в порожньому просторі тримали як підношення чаші, повні солодкої роси. Серед учнів та благодійників деякі бачили Високоповажного у вівтарі як Хеваджру, деякі бачили його як Чакрасамвару чи Гух'ясамаджу, а деякі бачили його як Ваджрайогіні. Залежно від різних кармічних стосунків і своєї основи кожен бачив різні тіла Будди.
На той час порожній простір заповнили численні Дакіні. Вони заспівали хором:
«Коли Високоповажний пішов у нірвану
Люди й небесні істоти сумують
Деякі гірко плачуть, сльози течуть безперервно,
У деяких паморочиться в голові,
вони вражені й не можуть стояти на ногах.
Внутрішній жар спалахує сам по собі
Полум'ям, подібним до восьмипелюсткової квітки лотоса.
Сім скарбів і вісім благих знаків.
Тисячі підношень з'являються за бажанням.
Лютня, гуслі та всі музичні інструменти
Грають незрівнянно чудові мелодії.
Небесні діви виходять із вогню,
Приносячи численні підношення.
Чудові парасольки та знамена
Оточені ароматом і приємною атмосферою.
Підношення надходять від благодатних Небесних дів,
Останки пішли з тілом чистоти.
Фізичне тіло згоріло без залишку,
Останки Майстра рідкісні й дорогоцінні
Реальне тіло високе, як порожній простір.
З милостивими побажаннями тіло Будди подібне до хмар Дхарми.
Тіло перетворилося, як квіткові дощі,
Привівши до зрілості безліч живих істот;
Природа Дхарми порожня і не має народження,
Там взагалі немає народження.
Пустота відмінна від народження та смерті,
Тоді як народження і смерть самі по собі порожні
Це глибокий сенс пустоти й існування,
Й у вас не повинно бути сум'яття в цьому».
Коли Дакіні заспівали цю пісню, майже стемніло. Небо поступово поринуло в темряву, і вогонь на вівтарі згас. Здивовані яскравим свіченням всередині та зовні вівтаря, учні зазирнули всередину й побачили в центрі світлу пагоду. Усередині пагоди деякі бачили Чакрасамвару, деякі бачили Ваджрайогіні чи Хеваджру, деякі бачили дзвін і ваджру, товкача, пляшку, мудру і всілякі символи тіла, мови й розуму. Були також деякі, хто бачив золоте сяйво, морську воду, вогонь, а дехто взагалі нічого не бачив.
Учні відчинили дверцята вівтаря, щоб випустити гаряче повітря, і збиралися повернутися наступного дня за останками. У той час також сталося багато дивовижних знамень. Тієї ночі всі спали головою до дверей вівтаря. Коли Речунгпа прокинувся наступного ранку, то побачив п'ятьох Дакіні, що підійшли до вівтаря з підношеннями, несучи намисто, кістяні прикраси, коштовності й підношення для п'яти почуттів. Через деякий час він побачив п'ять головних Дакіні, що тримали щось сяйне з вівтаря, а потім вони полетіли. Вражений побаченим, Речунгпа раптом зрозумів, що Дакіні забрали останки Високоповажного. Він у паніці вибіг назовні й побачив, що Дакіні вже ширяють з ними в повітрі. Речунгпа повернувся і розбудив інших учнів. Відчинивши вівтарні двері й зазирнувши всередину, вони не побачили жодної реліквії. Охоплений горем Речунгпа благав Дакіні залишити деякі реліквії для учнів.
Дакіні відповіли: «Ви, старші учні, отримали найкращі реліквії й побачили реальне тіло. Якщо цього недостатньо, помоліться Високоповажному, і він природно дасть вам це. Що стосується інших людей, то вони, порівняно з Високоповажним — світлим, як сонце та місяць, — навіть не світлячки. Навіщо їм реліквії? Ці реліквії належать нам». Потім вони завмерли в повітрі. Почувши й обміркувавши слова Дакіні, учні зрозуміли, що вони були правильними, і дуже розкаялися.
Потім вони побачили п'ятиколірне світло, що виходить із рук Дакіні, і реліквії Високоповажного розміром із пташине яйце впали на вівтар. Учні побачили останки, що спускалися, і потяглися за ними. Але реліквії раптово злетіли в повітря і знову злилися зі світлом, що виходить із рук Дакіні. Світло раптово розділилося на два промені: в одному проявився трон Лева (трон або місце сидіння Будди) із подушкою із сонцем і місяцем, а в іншому — засклена пагода, прозора всередині та ззовні. Пагода випромінювала п'ятиколірне світло: червоне, біле, синє, жовте й зелене. Світло осяяло три тисячі світів. Високоповажний Міларепа, оточений тисячею та двома Буддами, сидів у центрі, а сотні мільйонів Дакіні зібралися навколо для підношень. Дві Небесні діви тримали пагоду під пагодою.
Коли пісня закінчилася, Дакіні взяли пагоду й були готові запросити Високоповажного в Чисті землі Дакіні. Тоді Репа Шива-О подумав: «Від імені всіх живих істот у цьому світі я маю просити Дакіні залишити цю пагоду, щоб учні могли робити підношення в людському світі». Потім він сумно й старанно молився.
Коли Дакіні, тримаючи пагоду, пролітали над старшими учнями, з пагоди раптово вирвалося безліч променів світла. З маківки кожного учня також виходила одна нитка світла. Усі бачили, як Високоповажний летить із центру пагоди в повітря, перетворюючись на Хеваджру, Чакрасамвару, Гух’ясамаджу й незліченних Будд, оточених Дакіні. Зрештою всі Будди й Бодхісатви перетворилися на світло й злилися із серцем Високоповажного. Небесною музикою Високоповажного вітали у Східній Чистій Землі Абхіраті.
Деякі учні бачили, що тіло Будди Високоповажного сидить на прикрашеному орнаментом троні Лева. Його супроводжували чотири Дакіні на чолі з Гух’ясамаджею. Під неймовірну небесну музику та хмари підношень вони полетіли до Східної Чистої Землі Абхіраті.
Побачивши, що Високоповажний зник з поля зору, і не маючи змоги отримати реліквії для підношень, усі старші учні гірко плакали й у печалі молилися. Раптом вони почули голос Високоповажного в небі: «Мої учні, будь ласка, не засмучуйтеся так. Ви знайдете чотири висічені символи під каменем скелі. Після цього ви знайдете дари». Вони оглянули все навколо скелі й побачили написані на камені слова, які й сьогодні можна побачити у храмі в Чубарі.
Учні побачили, що Високоповажний пішов в інший світ, і дуже засмутилися. Вони також знали, що зможуть переродитися у світі Чистої землі Високоповажного. Крім того, вони розуміли, що всі прояви Високоповажного були для Дхарми Будди й живих істот. Рішучі й віддані благу, власному та інших, вони вирушили читати заповіт Високоповажного й шукати золото під піччю.
Хоча вони знали, що у Високоповажного нема золота, усе ж послухалися його волі й заглянули під піч. Як вони і припускали, під плитою лежав обріз бавовняної тканини, всередині якого лежав невеликий ніж із прикріпленим до ручки гострим лезом та шилом. Крім того, у тканину було загорнуто маленький кусок цукерки й точильний камінь. Вони ретельно перевірили ніж і знайшли на ньому кілька рядків: «Використовуйте цей ніж, щоб різати цукерку та тканину, і вони ніколи не вичерпаються. Так ви можете поділитися цукеркою і тканиною з усіма. Кожен, хто з'їсть цукерку чи отримає тканину, не потрапить у Три Нижчі Сфери. Їжа й одяг для самадхі (медитації) від Міларепи підтримувалися Майстрами й Буддами. Будь-хто, хто почує моє ім'я й повірить, не впаде в Три Нижчі Сфери впродовж семи поколінь, і вони зможуть згадати події останніх семи поколінь. Це пророцтво Будд та Бодхісатв. Якщо хтось каже, що Міларепа має золото, ця людина повинна їсти гній». Засмучені учні прочитали останню фразу заповіту і не змогли втриматися від сміху. Усі зраділи.
Вони стали різати цукерку ножем. Скільки б не різали, вона завжди лишалась такого ж розміру. Те саме було і з тканиною — хоч скільки її розрізали, шматок тканини все одно зберігав свій первісний розмір. Після багаторазового розрізання кожен отримав трохи тканини та шматочок цукерки. З'ївши цукерку, хворі одужували. Ті, хто мав погані вроджені якості, і хто страждав від нещасть, також поступово збільшували свою мудрість і доброту.
Під час жалобної церемонії з неба падали п'ятиколірні квіти. Більшість із них зникали над головами людей, а деякі впали на землю. Коли люди підняли їх, то виявили, що пелюстки квітів були тонкими й ніжними, як бджолині крила, і надзвичайно красивими.
Небесні квіти покрили землю біля Чубара по ступні й по коліна. Квіти падали як сніжинки і в інших регіонах. Коли церемонія завершилася, цих чудових знаків поступово стало менше.
Потім, ще через багато років, у дні поминання Високоповажного небо охоплювала веселка, і падали квіти, було багато інших чудес. Небесні мелодії й чудові аромати розносились у повітрі. Крім того, по всій землі розквітало багато видів чудових квітів. Урожаї рік у рік були щедрими, не було ні хвороб, ні воєн. Різні дива відбувалися одне за одним — їх було дуже багато, щоб усі перелічити.
(Кінець)
Всі матеріали, опубліковані на цьому вебсайті, захищено авторським правом Minghui.org.
Категорія: Традиційна культура
