Я згадала про Вчителя, коли перебувала на межі смерті

(Minghui.org) Ще дитиною я виконувала вправи Фалунь Дафа разом із батьками, які практикували Дафа. Іноді я вивчала Фа з дорослими, але не вдосконалювала Сіньсін щиро.

Подорослішавши, я пішла вчитися в коледж і потім знайшла роботу в іншому місті. Згодом я розслабилася у вдосконаленні й дуже рідко робила вправи. Однак, куди б я не прямувала, я завжди брала із собою книгу «Чжуань Фалунь» і слухала записи з вебсайту «Мінхуей». Кілька років я була в такому стані вдосконалення і навіть не знала, чи можна мене ще вважати практикувальницею Фалунь Дафа.

Одного разу на роботі в мене піднялася висока температура. Я зрозуміла, що це було усуненням хвороботворної карми й не загрожувало моєму життю. Мені треба було просто потерпіти. Я ніколи не приймала ліків після того, як стала займатися Фалунь Дафа разом із батьками, і долала такі стани самостійно.

За тиждень мій стан погіршився. Прийшовши з роботи, я відчула сильне запаморочення і лягла в ліжко. У мене не було сил навіть на те, щоби поїсти. Уже о восьмій годині вечора в мене від ознобу стукали зуби, я ніяк не могла зігрітися. Я заплющила очі і спробувала заснути. Температура не знижувалася. До 10-ї години вечора я відчувала своє тіло як вогняну кулю, суглоби і м’язи пульсували від болю, я насилу дихала, перед очима з’явилася пелена.

Цієї миті мені стало страшно. Що більше я нервувала, то частіше билося моє серце. Я задихалася, хапала ротом повітря, але не могла зробити глибокий вдих і видих. Моє дихання було хрипким і уривчастим, здавалося, ніби щось затуляло мій рот і ніс. Тіло оніміло. З’явилося відчуття, що серце може зупинитися будь-якої миті. На очі навернулися сльози. Я вперше в житті відчула, що смерть підібралася до мене зовсім близько…

Раптово мені захотілося зателефонувати мамі, але я зупинила себе, коли вже зібралася набрати її номер. Мама злякається! Я жила далеко від неї, і все відбувалося пізно вночі. Вона нічого не змогла б зробити для мене, навіть якби приїхала!

Потім я згадала Вчителя і подумала: «Мені треба виконати вправи!» Я повторювала ці слова у своїй свідомості знову і знову. Насилу піднявшись із ліжка, я впала на коліна. Важко дихаючи, я зібралася із силами й піднялася, однак змушена була сісти навпочіпки, щоб перепочити. Потім я зробила першу вправу з кількома перервами.

Почалася музика другої вправи «Стовп для Фалунь». Я подумала: «Чи зможу я її зробити?», — але, за словами Вчителя, підняла руки. Я була занадто слабка, щоб стояти прямо, спина була зігнута майже під кутом 90 градусів, голова — опущена вниз. Тіло хиталося і тряслося упродовж перших 15 хвилин. Коли підійшов час встати в положення «Охоплення колеса над маківкою», я глибоко зітхнула й насилу підняла руки. Через хвилину у всьому тілі — з голови до ступнів — пробіг гарячий потік енергії. Я спітніла, висока температура спала. Я, нарешті, змогла зітхнути повністю, зір став ясним, біль у тілі зник. Я закінчила вправи стоячи прямо, і сльози покотилися по щоках. Весь мій одяг був мокрим від поту.

Я плакала, коли приймала душ; плакала, коли прала промоклий від поту одяг… Сльози текли з очей до світанку. Це були сльози вдячності Вчителю! Учитель дав мені життя і дозволив мені зрозуміти, що я все ще Його учениця. Учитель надихнув мене. У мене з’явилася впевненість знову вдосконалюватися за Фалунь Дафа. Це також були сльози сорому, тому що я почувалася винною через те, що Вчителю довелося проявляти до мене таке безмежне милосердя і захищати мене.

Ще довго я час від часу проливала сльози, навіть коли йшла вулицею. Це відбувалося тому, що я відчувала присутність Учителя і Його милосердя.

Хе Ши!