Що найкраще залишити нащадкам

(Minghui.org) Із давніх часів батьки завжди сподівалися залишити щось своїм дітям та онукам, щоб їхній життєвий шлях був менш тернистим і проходив гладше. Але що ж найкраще можна їм залишити, що справді принесе їм користь? Погляньмо, що думали про це деякі історичні постаті.

Не дозволяйте дітям та онукам лінуватися і потурати своїм бажанням

Шу Гуан народився за часів Західної Хань. З дитинства він прагнув знань. У ранні роки він навчав учнів у себе вдома й мав багато послідовників. Пізніше його взяли на службу до імператорського двору, де він користувався великою прихильністю імператора Сюаня з династії Хань. Спочатку Шу призначили вченим, потім — Тайчжун Дафу (старшим великим магістром палацу), а згодом — Тайфу (учителем спадкоємця престолу). Шу Гуан користувався великою повагою і неодноразово отримував нагороди за свої заслуги та високі моральні якості.

Він вважав, що «людина не зазнає приниження, якщо знає, коли слід задовольнятися малим, і не наражатиметься на небезпеку, якщо розуміє, коли вже достатньо», а також що «піти у відставку після того, як залишив свій слід в історії, — відповідно до Небесного закону».

Згідно з «Книгою Хань», за п’ять років, протягом яких Шу Гуан обіймав посаду Тайфу (учителя спадкоємця престолу), 12-річний спадкоємець престолу опанував «Лунь Юй» («Вибрані вислови Конфуція») та вивчив «Книгу синівської шанобливості». Тому Шу попросив імператора дозволити йому піти у відставку. Імператор задовольнив його прохання та на знак подяки за службу подарував йому двадцять цзіней золота (один цзінь — приблизно 605 грамів). Спадкоємець престолу подарував йому ще п’ятдесят цзіней золота, висловлюючи вдячність Шу Гуану за його педагогічні здібності. Так Шу Гуан та його племінник пішли у відставку на вершині своєї чиновницької кар’єри.

Повернувшись до рідного міста, Шу Гуан часто просив родину влаштовувати бенкети для родичів і друзів, маючи намір витратити на це все подароване йому золото.

Минув понад рік, і його діти та онуки сказали одному шанованому старійшині: «Ми всі сподіваємося, що в нас залишиться якесь сімейне майно, але якщо наша родина й надалі витрачатиме гроші на частування гостей, то все сімейне багатство буде витрачено. Будь ласка, допоможіть нам і поговоріть із батьком».

Старійшина, як і обіцяв, передав побажання нащадків Шу Гуану.

«Невже ви справді думаєте, що я настільки нерозумний, що не дбаю про своїх дітей та онуків?» — запитав Шу Гуан старійшину.

«У нашій родині вже є трохи землі, і якщо мої діти та онуки старанно працюватимуть, їм не буде про що турбуватися. Якщо ж у родині буде багато багатства, це лише зробить їх лінивими. Мудра людина, яка володіє великим багатством, може легко втратити прагнення до чогось, а необізнана людина, яка має багатство, буде схильна робити більше помилок. Крім того, багатство часто викликає заздрість і невдоволення, — пояснив Шу Гуан старійшині. — До того ж золото подарував мені правитель, тому я радий поділитися цим даром із місцевими жителями та друзями. Саме так я хотів би провести решту свого життя. У цьому немає нічого поганого, правда?»

Старійшина кивнув, захоплюючись мудрістю та доброчесністю Шу Гуана.

Передати наступним поколінням чесноту ощадливості

У «Книзі Хань» йдеться про те, що Сяо Хе, один із головних діячів в історії заснування династії Хань, був ощадливим і далекоглядним. Після того як війська Лю Бана зі штурмом увірвалися до столиці держави Цінь, солдати були зайняті захопленням золота, срібла та інших цінностей, тоді як Сяо Хе забрав географічні карти, офіційні документи, реєстраційні записи домогосподарств і фінансові документи держави Цінь. Згодом це відіграло вирішальну роль у тому, що Лю Бан зміг зрозуміти загальну ситуацію під час прагнення об’єднати Китай.

Далекоглядним був і план Сяо Хе щодо своїх нащадків. Коли він купував землю для будівництва будинку, то навмисно вибрав безлюдне місце й рідко добудовував до нього нові кімнати чи споруди. Він казав: «Якщо мої нащадки будуть мудрими й здібними, вони навчаться жити просто та ощадливо й завжди почуватимуться забезпеченими. Якщо ж вони не будуть настільки талановитими та здібними, то скромна ділянка землі, яку я придбав для них, не зацікавить інших і не буде відібрана сильнішими родинами».

Після смерті Сяо Хе обидва його сини отримали високі титули й прожили життя в достатку та добробуті.

Чесність викликає повагу

Згідно з «Книгою Пізньої Хань», Ян Чжень був відомим воєначальником (командувачем армії) династії Східна Хань. Коли він служив начальником округу Чжоцзюнь, то завжди був чесним і справедливим, не приймав приватних послуг і не йшов назустріч особистим проханням. Він вів ощадливий спосіб життя: пив простий чай, їв просту їжу вдома й ніколи не користувався екіпажем.

Деякі його давні друзі та старійшини радили йому накопичувати сімейне багатство для нащадків. Ян Чжень сказав: «Коли майбутні покоління з гордістю зможуть сказати, що вони — нащадки достойного чиновника, хіба це не найкраща спадщина, яку вони можуть отримати?»

Згодом старший син був призначений начальником округу Фубо, другий син став комендантом, а молодший син старанно навчався й був дуже освіченим. Усі вони мали чудові моральні якості, а їхні досягнення користувалися великою повагою серед народу.

У «Книзі династії Суй» йдеться про те, що, коли Фан Яньцянь служив наглядачем-цензором, завдяки своїй чесності та непідкупності він був визнаний найкращим працівником за результатами оцінювання державної установи.

Насправді Фан Яньцянь походив із заможної родини та успадкував майно від предків, але він легко ставився до багатства й витрачав усі свої статки, допомагаючи родичам і друзям. Для його власної родини залишалося дуже мало. Тому вони завжди жили просто й ощадливо. Іноді їм не вистачало навіть на найнеобхідніше, але Фан Яньцянь усе одно почувався щасливим і задоволеним.

Він часто казав синові: «Інші живуть заможно, мають державну платню, а я, як судовий чиновник, єдиний, хто став біднішим. Єдине, що я можу передати своїм нащадкам, — це чесність і непідкупність».

Згодом його єдиний син Фан Сюаньлін став видатним державним діячем, який відіграв ключову роль у заснуванні династії Тан. Після смерті його посмертно вшанували титулом князя Веньчжао з Ляна.

Накопичення доброчесності може принести благословення наступним поколінням

Сима Гуан, відомий канцлер династії Сун, у «Сімейних настановах» сказав: «Немає таких предків, які не хотіли б принести користь майбутнім поколінням, але вони мало що можуть зробити, тому що більшість людей думають лише про те, як накопичити більше грошей для своїх нащадків, вважаючи, що таким чином їхні діти та онуки матимуть невичерпне багатство. Однак через те, що вони не знають, як навчити своїх дітей та онуків правильно поводитися в житті, зрештою багатство, накопичене десятиліттями наполегливої праці, витрачається за кілька років, а молодь ще й насміхається зі своїх предків за те, що ті були нерозумними й не вміли насолоджуватися життям».

Сима Гуан також сказав, що давні мудреці залишили нащадкам «доброчесність і благопристойність», тоді як доброчесні люди залишили наступним поколінням «чесність і ощадливість».

Епілог

Багатство — це щось зовнішнє. Воно приходить і відходить. Доброчесність, благопристойність, скромність та ощадливість — це прекрасні якості, закладені в характері людини. Вони можуть вплинути на все її життя. Доброчесність, накопичена предками, також може принести благословення їхнім нащадкам.

У сучасному суспільстві діти та онуки часто сваряться через спадщину, родичі звертаються до суду й лихословлять один про одного. Деякі високопосадовці, з одного боку, є корумпованими, а з іншого — домагаються неправомірних вигод і привілеїв для своїх дітей, і зрештою зазнають відплати.

З досвіду та мудрості давніх мудреців ми бачимо, що подавати приклад молодшим поколінням, втілюючи такі доброчесності, як ощадливість і чесність, а також роблячи добрі справи й накопичуючи доброчесність, — це найкраща спадщина, яку можна залишити майбутнім поколінням.