(Minghui.org) Минулого року ми з дружиною (яка також практикує Фалунь Дафа) поверталися на нашому великому старому автофургоні (автодомі) з північної частини штату Нью-Йорк додому в Канаду. Ми більше не могли залишатися в Нью-Йорку через погіршення стану здоров’я мого тестя.
Наш старий, виготовлений на індивідуальне замовлення будинок на колесах постійно ламався, і було важко знайти запчастини або досвідчених механіків, здатних його відремонтувати. Труднощі, з якими ми зіткнулися протягом цієї подорожі довжиною приблизно 5000 кілометрів, оголили мої давні пристрасті та хибні уявлення про вдосконалення.
Раніше я вважав, що моя нездатність подолати хіть та прагнення до комфорту були головними пристрастями, які спричиняли мою депресію, лінь і відчай. Я вважав, що прагнення до комфорту та інші мирські бажання були доказом того, що я негідний удосконалюватися за Дафа, і сприймав ненависть до себе як «природний» результат.
Ця поїздка допомогла мені усвідомити, що думка ніби я «негідний удосконалюватися за Дафа», як і ненависть до себе, насправді вказували на глибші прогалини в моєму вдосконаленні.
Кожна хвилина за кермом цього 48-річного автофургона була постійним випробуванням для моїх нервів. Хоча я не ділився своїми переживаннями з дружиною, будь-який незвичний шум, дивний запах або зміна температури двигуна одразу насторожували мене.
І все ж ці труднощі були саме тим, що мені було потрібно. Через те, що мене неодноразово бомбардували людські думки, я реагував емоційно, але навчився позбуватися їх. Я боровся з постійним «жалем»: навіщо я купив цей будинок на колесах і поїхав на ньому до Нью-Йорка? Чи справді я подумав про те, наскільки реально жити в ньому тривалий час? Чи не витратив я даремно стільки грошей?
Мені доводилося постійно стикатися з цими думками й позбуватися їх, нагадуючи собі, що все в житті заплановано Вчителем. Навіть ці, здавалося б, неправильні рішення слугували сходинками в прагненні вдосконалювати себе. Жаль виникав знову й знову — кілометр за кілометром, година за годиною. Це загартування допомогло закласти фундамент для моїх подальших проривів.
Після низки дрібних і великих поломок, що вимагали постійного ремонту, ми вирішили звернутися до автосервісу, який спеціалізується на ремонті автофургонів такого типу. Тут також могли виготовити деталі на замовлення. Загалом цей ремонт обійшовся нам у 2700 доларів.
Механіки, що там працювали, поводилися грубо, але я зберігав спокій і не допускав жодних негативних думок. Хоча я намагався пояснити правду про переслідування керівнику автосервісу, налагодити з ним добрі стосунки не вдалося. Після завершення ремонту, перш ніж ми продовжили шлях, я вручив персоналу буклети з роз’ясненням правди. Помітивши, що мій автофургон тепер стабільніший, я відчув полегшення та спокій.
Коли ми їхали назустріч красивому пурпуровому заходу сонця, у мене в голові промайнула думка: «Нарешті ми повертаємося додому». Я відчув тиху радість, передчуваючи спокійне завершення подорожі та подальше приємне, комфортне життя в нашому домі в Канаді.
У той самий момент, коли промайнула ця думка, з-під переднього колеса пролунав жахливий тріск, й автофургон різко занесло вправо. Я відразу загальмував, але почув лише скрегіт. На щастя, мені вдалося зупинитися біля найближчого з’їзду з магістралі.
Заспокоївшись, я подякував Учителю. Поломка сталася якраз перед з’їздом, інакше ми б застрягли посеред дуже жвавої автомагістралі.
Оглянувши машину, я виявив, що зламалася та сама деталь, на ремонт якої я витратив місячну зарплату. Автофургон повністю вийшов з ладу, і ми опинилися в скрутному становищі: до найближчого автосервісу було цілий день дороги.
Це випробування допомогло мені багато чого усвідомити. Виявилося моє прагнення насолоджуватися спокійним і комфортним життям. Мої теплі мрії про «повернення додому» виявилися ілюзією, від якої слід було позбутися. Я зрозумів, що не можу уникнути призначених мені випробувань за допомогою грошей, наприклад, просто заплативши за ремонт.
Поки я чекав на евакуатор, мій відчай поступово змінився прозрінням. Я зрозумів, що всі ці неприємності були несуттєвими. Саме жаль і був моєю справжньою проблемою. Моє прагнення до домашнього затишку та комфорту насправді було таким тривіальним.
Зрештою, мені хотілося лише одного — якнайшвидше завершити цю подорож і зосередитися на своїй роботі. Уперше за довгий час я всією душею прагнув повернутися до своєї роботи й повністю віддатися їй. Це усвідомлення стало для мене дорогоцінним подарунком.
Через кілька годин приїхав евакуатор, і, подолавши довгий шлях, ми повернулися до автосервісу. Я поспав усього дві години й встав, щоб піти до керівника автосервісу. Розуміючи, що для нього ця ситуація теж навряд чи приємна, я був спокійний і розслаблений. Але коли я заговорив з ним, він проявив неймовірну байдужість — здавалося, його зовсім не хвилювало, що відремонтована деталь так швидко зламалася і що ми всю ніч намагалися вирішити цю проблему.
Незабаром прибув механік. Хоча він поводився не так грубо, як минулого разу, але не повірив мені, коли я сказав, що зламалася саме та деталь, яку він відремонтував. Він узяв фургон на тест-драйв, уважаючи, що несправність була в інших вузлах, незважаючи на мої повторення про те, що проблема була саме у відремонтованій деталі. Після кількох кіл тест-драйву я почав втрачати терпіння. Лише після того, як він попросив свого помічника вийти на вулицю та підтвердити, що звук тертя походить від передніх шин, механік нарешті повірив мені й приступив до ремонту.
Механік зізнався, що за десятиліття своєї практики жодного разу не стикався з подібною ситуацією. Я зрозумів, що ця подія була спеціально влаштована для мого духовного зростання, щоб виявити моє прагнення подорожувати без проблем і жити в комфортному домі. Я вважав: щойно автофургон полагодять, я зможу уникнути подальших неприємностей.
Протягом усього процесу ремонту я намагався ставитися до механіка та керівника автосервісу з розумінням. Автосервісу довелося взяти на себе витрати на заміну зламаної дорогої деталі та на ремонт. Я постарався дати їм зрозуміти, що не тримаю на них зла. Коли я знову розповів їм про Фалунь Дафа, реакція була зовсім іншою: вони проявили інтерес і прихильно сприйняли інформацію. Механік став дуже привітним і навіть розповів про свою дочку та її складну ситуацію, зазначивши, що, на його думку, Фалунь Дафа міг би їй допомогти.
Після завершення ремонту ми знову вирушили в дорогу. Я з нетерпінням чекав, коли ми досягнемо найвищої точки Скелястих гір, оскільки це означало б кінець нашого довгого підйому. Через кілька днів, коли ми наближалися до вершини, я виявив, що в нас відмовили гальма, коли я проїжджав через зону дорожньо-будівельних робіт. Я одразу ж переключився на нижчу передачу, відпустив педаль газу й плавно зупинив автофургон.
Вражений тим, що ми ледь не потрапили в біду, я сказав дружині, що в мене відмовили гальма! Вона зневажливо відповіла: «Хіба ми не зупинилися?!» Зіткнувшись із цією болючою темою в наших стосунках, я відчув, як у мені закипає гнів. Коли ми натрапляли на труднощі, дружина дивилася на мене зверхньо, якщо я виявляв занепокоєння. Замість того щоб підтримати мене й довіритися, вона принизливо називала мене «емоційним». Зіштовхуючись із її неприйняттям, я опускав руки й звертався по допомогу до інших.
Її розчарування в мені випливало з моєї нездатності по-чоловічому спокійно справлятися зі складними ситуаціями. А я просто хотів, щоб вона виявляла турботу й підтримку, коли ми стикалися із серйозними випробуваннями. Ця моя «слабкість» засмучувала її.
Протягом багатьох років я привчав себе не шукати підтримки в дружини. Намагався бути незалежним, розглядаючи кожну проблему як особисту, яку потрібно вирішувати самому, вдаючи, що її не існує, і вона до цього не має стосунку.
Тієї ночі, не зумівши знайти жодного автосервісу, готового полагодити наш старий, виготовлений на замовлення автофургон, я спробував полагодити гальма самостійно, але це лише посилило моє розчарування та відчуття самотності.
Під час перерви, перебуваючи в пригніченому стані, я вирішив сказати дружині, що розчарований її ставленням до мене. Це була важка розмова. Коли перед нею поставали труднощі, я завжди був поруч і підтримував її, але коли в мене виникали проблеми, вона хотіла, щоб я справлявся з ними сам, без її підтримки. Моя нездатність залишатися незворушним викликала в неї лише зневагу. Але важливіше те, що ця ситуація зміцнила в мені глибоко вкорінене переконання у власній нікчемності.
Наша розмова не минула безболісно, але ми змогли краще зрозуміти одне одного. Поки я лежав на дивані, занурений у відчай, сталося щось абсолютно нове й несподіване.
Дружина лагідно попросила мене поділитися своїми думками. У її голосі не було ані осуду, ані докору, що дозволило мені спокійно подумати, перш ніж відповісти. Подумавши, я сказав їй, що раптово усвідомив: я сприймав випробування, які випали на мою долю, як покарання.
Раніше я вважав, що стикаюся з труднощами тому, що за своєю природою є негідним і погано вдосконалююся. Але, розповівши про це дружині, я зрозумів, наскільки помилковим було це уявлення.
Різні негаразди, з якими я стикався протягом усієї цієї подорожі, допомогли мені прозріти, і досвід, отриманий під час цього процесу, набагато перевершує те, чим я поділився тут. То як же після цього можна розглядати негаразди лише як покарання?
Зрештою, я почав приймати ці труднощі й ставитися до них як до дорогоцінного дару, даного мені Вчителем. Це осяяння розтопило лід, що сковував моє серце, і відчуття відірваності від Дафа зникло. Я зрозумів, що заслуговую на те, щоб ставитися до самого себе з милосердям, навіть якщо не виправдовую власних очікувань, не проходжу випробування, марную час на перегляд відео в інтернеті або навіть втрачаю самовладання.
Того дня, перебуваючи високо в Скелястих горах, я відчув, як у моєму серці розквітло тепло й розлилося по всьому тілу, розчинивши ненависть до себе, яка мучила мене довгі роки, і заспокоївши мою змучену душу.
Коли я вирішив плекати доброту до самого себе, то немов народився заново. Згадуючи той момент, я не можу стримати сліз. Це надзвичайно важливе усвідомлення вивело мене на новий рівень у духовному вдосконаленні.
Я зміг дивитися на свої пристрасті без осуду, що дозволило мені побачити їхні причини, наслідки та пов’язані з кожною пристрастю концепції, чого раніше не міг зробити. Оскільки я почав піклуватися про себе, то також відчув, що світ піклується про мене. Моє серце стало легшим, і проявляти доброту до інших стало природною справою. Прояв милосердя до самого себе виявився необхідною умовою для розвитку милосердя до інших. Як жива істота цього Всесвіту, я мав застосовувати закони Всесвіту й до самого себе. Раніше я дивився на себе крізь спотворену призму «істини» — суворої чесності, яка ніколи не прощала мені моїх недоліків. Але без милосердя до себе я ніколи не зміг би дотримуватися принципів Істина, Доброта, Терпіння.
Хоча я витратив чимало часу, намагаючись полагодити гальма в автофургоні, вони не здавалися мені справді справними. І все ж наступного дня гальма працювали нормально, наче й не виходили з ладу.
Через те, що я вважав себе негідним, мені було важко рухатися вперед. Я сказав собі, що мушу й далі вдосконалюватися, адже є живі істоти, яких потрібно врятувати. Незалежно від того, чи вдасться мені досягти Повної Досконалості, ця дорогоцінна можливість завжди була в мене. Прийнявши рішення ставитися до себе з милосердям, я знайшов нову радість у вдосконаленні та вивченні Фа. Навіть виконання вправ стало проявом доброти до самого себе.
Коли до дому залишалося всього кілька днів шляху, виникла нова проблема. Автофургон іноді заводився не з першого разу — потрібно було кілька разів повернути ключ, що вказувало на можливу несправність стартера або соленоїда. Однак ця нова неприємність мене не стривожила. Одного вечора після вечері автофургон відмовився заводитися, але я виявив, що, попри це, зберігаю повний спокій.
«Давай сьогодні переночуємо тут», — сказав я дружині. Трохи стурбована, вона попросила мене спробувати ще раз. Двигун успішно завівся, і ми продовжили шлях.
Повернувшись додому, нас чекала низка випробувань. Наші орендарі спали в нашому ліжку, влаштували в будинку безлад, пошкодили двері та захарастили вхід до будинку своїми велосипедами. Дядько моєї дружини несподівано приїхав до нас п’яним, припаркував свою вантажівку на нашій під’їзній доріжці й заснув у своїй машині. Нам ніде було припаркувати наш фургон, і виникло безліч дрібних побутових проблем. Я сприйняв цю ситуацію як дар.
Моя боротьба з пристрастю до комфорту, сексуального бажання та ліні триває. Також часто виникає почуття смутку. Я, як і раніше, зазнаю труднощів на роботі, оскільки вони часто оголюють мої слабкі сторони. Але тепер я здатний усвідомити, що значну роль у цьому відіграють людські почуття, а щоб впоратися з ними, необхідно проявити милосердя. Без внутрішнього спокою та доброти я не можу відчувати теплоту до себе. Своєю чергою, будь-які страждання, з якими я стикаюся, не сприяють моєму зростанню, бо я не сприймаю їх як частину процесу вдосконалення. Без Істини, Доброти, Терпіння самовдосконалення перетворюється на механічне «робити чи не робити» замість того, щоб змінювати себе.
Останні кілька тижнів були неймовірно важкими. Стан здоров’я тестя погіршився, і йому довелося переїхати до нас. У нього проблеми зі сном, тому він зазвичай шумить цілу ніч безперервно. Через те, що я не міг нормально виспатися в цей період, це серйозно позначилося на моїх регулярних заняттях: вивченні Фа, виконанні вправ і роботі.
Написання цієї статті з обміном досвідом удосконалення стало для мене дорогоцінною нагодою нагадати собі про цей великий дар — страждання, і я зміг переосмислити це випробування. Я з нетерпінням чекаю, до яких нових усвідомлень приведе мене це випробування, і як Учитель допоможе мені піднятися на новий рівень.
Стаття відображає особисте розуміння автора на нинішньому рівні самовдосконалення. Досвіди та усвідомлення публікуються, щоб сприяти взаємному підвищенню спільноти практикувальників. Усі матеріали, опубліковані на цьому вебсайті, захищені авторським правом Minghui.org.
