(Minghui.org) Моя онука Лань була відмінницею, коли навчалася в дев’ятому класі середньої школи. Вона постійно входила до десятки найкращих учнів класу, а з деяких предметів навіть була першою. Згодом її успішність стала нестабільною. Коли оцінки погіршилися, Лань відчула приниження й дуже страждала, тому почала грати у відеоігри, щоб відволіктися. Вона приохотилася до них, пропускала уроки, вигадувала всілякі виправдання, щоб не ходити до школи, і годинами сиділа вдома за іграми.
Коли моя донька та зять забирали в неї пристрої для ігор і ховали їх у шафу, Лань сердилася й у гніві розкидала та ламала речі. Коли вони змушували її йти до школи, вона однаково пропускала заняття. Повертаючись із роботи, моя донька часто знаходила Лань у дворі або в гаражі, де та гірко ридала. Її поведінка була непередбачуваною. Вона могла погодитися піти до школи, але, не встигнувши навіть вийти за двері, передумувала, кидала рюкзак на підлогу й відмовлялася йти — і так повторювалося знову й знову. У свій вирішальний випускний рік у старшій школі вона часто пропускала заняття.
Жодні вмовляння батьків, дідуся й бабусі не допомагали. Учитель приходив до Лань додому, але вона відмовлялася його слухати. Батько намагався щиро поговорити з нею, а мати плакала й благала її повернутися до школи, але Лань залишалася непохитною. Вона твердо вирішила покинути навчання й казала: «Майбутнє, сім’я — усе це для мене нічого не означає. Мені нічого не потрібно. Жити надто боляче. Можливо, я помру від спраги або голоду». Вона відмовлялася їсти й пити, зачинялася у своїй кімнаті, затуляла штори й лежала в темряві, ігноруючи всіх і все.
У день реєстрації на вступні іспити до коледжу батьки наполегливо просили її зареєструватися, але вона відмовилася, сказавши: «Я не складатиму іспит. Мені нічого не потрібно». Донька розповіла мені про це й попросила вмовити Лань зареєструватися. Дізнавшись про ситуацію, я усвідомила всю серйозність проблеми — моя онука перебувала в тяжкій депресії. Якщо це триватиме й далі, наслідки можуть бути дуже небезпечними й непередбачуваними.
Донька пішла на роботу, а зять поїхав у відрядження. Я довго вмовляла онуку, і зрештою вона відчинила двері своєї кімнати. Світло було вимкнене, тому в кімнаті панувала темрява. Я спробувала відсунути штори, але вона не дозволила й знову лягла в ліжко. Я намагалася допомогти їй сісти, але вона була зовсім знесилена. Я приготувала їжу, почистила фрукти й спробувала нагодувати її, але вона міцно стискала губи й казала: «Я хочу померти від голоду та спраги. Я більше не хочу жити. Життя надто болісне». Вона сказала, що сердиться на батьків за те, що вони дали їй життя, яке приносить їй такі страждання.
Як практикувальниця, я знала, що Вчитель Лі (засновник Фалунь Дафа) говорив, що «самогубство треба вважати гріхом» («Лекція Закону на конференції Фа в Сіднеї»). Я пояснила це Лань і сказала: «Можливо, самогубство принесе тобі полегшення, але після цього на тебе чекатиме ще суворіше покарання. Оскільки ти підеш проти волі Небес, то зазнаєш небесної кари». Лань дивилася на мене, не розуміючи.
Я продовжила: «Люба моя дівчинко, з’їж хоч трохи. Будь ласка, не завдавай собі ще більше страждань і не муч себе. Я вже така стара, а мені досі доводиться піклуватися про тебе». Поки я говорила, то годувала її, і вона трохи поїла.
Я запитала Лань: «Ну як ти тепер почуваєшся?»
Вона відповіла: «У мені живе така сама погана дівчинка, як і я сама. Ти навіть не уявляєш, як важко мені було ходити до школи. Мені було важко навіть зайти до будівлі».
Я сказала: «Хай би як важко було, тобі слід рухатися тільки вперед, а не назад. Можливість складати вступні іспити до коледжу випадає лише раз на рік. Будь ласка, не втрать цей шанс. Подай заяву зараз, і в тебе буде певна свобода вибору незалежно від того, складеш ти іспит чи ні. Для нас результат іспиту не матиме значення».
Я намагалася переконати Лань, але вона накрилася ковдрою й не хотіла слухати. Час минав болісно: секунда за секундою, хвилина за хвилиною, але ніщо з того, що я говорила, не могло її переконати. Того дня я від ранку до вечора намагалася вмовити її зареєструватися. Коли наближалася шоста година вечора, я вирішила попросити Вчителя допомогти їй. Я благала Вчителя врятувати мою онуку, позбавити її внутрішніх демонів і злих думок, які нею керували. О пів на сьому Лань нарешті подолала ці злі думки, зробила цей крок і зареєструвалася на вступні іспити до коледжу. Уся родина плакала від радості, нарешті позбувшись тривоги й хвилювань.
Досягнення прогресу
Хоча Лань і зареєструвалася на іспит, вона, як і раніше, не виявляла жодного інтересу до життя та навчання й, коли потрібно було йти до школи, залишалася в ліжку. Як би не благали її батьки, вона залишалася байдужою, відстороненою й апатичною. Моя донька та зять щодня плакали. Донька казала: «Лань байдужа до своєї сім’ї. Їй однаково, живі її батьки чи ні». Зять говорив: «Я втратив надію. Я майже задихаюся від стресу».
Я щодня приходила до них, щоб допомогти, але Лань відмовлялася вставати з ліжка. Її залежність від відеоігор заважала їй і контролювала її. Щойно вона намагалася піти до школи, у її свідомість закрадалися погані думки й не дозволяли цього зробити. Так повторювалося знову й знову.
Я знала, що вона робить це не навмисно й не стала поганою людиною, свідомо завдаючи страждань батькам і собі. Швидше за все, нею керували сильні негативні думки, які створювали перешкоди та не давали їй змоги поводитися належним чином. Насправді вона й сама дуже страждала, зазнаючи великих душевних мук, тому поводилася нерозсудливо й говорила дивні речі.
Я попросила Лань прочитати те, що про це сказав Учитель.
Учитель сказав:
«Відеоігри справді шкідливі для людей, не тільки для дітей учнів Дафа. Вони дуже затягують, вони негативно впливають і на звичайних людей. Вони призводять до того, що ти погано справляєшся з роботою, погано спиш, погано відпочиваєш; вони позбавляють тебе людських почуттів і тепла, змушують тебе ігнорувати сім'ю; сприяють тому, що учні нехтують своїм навчанням; вони захоплюють тебе й беруть тебе під свій контроль. Вони в такий спосіб руйнують людство». («Лекція Закону на конференції Фа 2014 року в Сан-Франциско»)
Учитель також сказав:
«Я розповім вам, що таке залежність. У медицині вважають, що коли подразнюються нерви, відповідальні за залежність, і коли вони сильно розвиваються, то і виникає [стійка] залежність. Насправді все відбувається не так. А як? У твоєму тілі поступово виникає твоя точна подоба, що складається з цих пристрастей, і вона починає керувати тобою. Бо ця твоя подоба складається з дуже сильної пристрасті, вона має дуже сильне бажання контролювати тебе. Це тому, що вона створена дуже сильною пристрастю».
«Комп’ютерні ігри та ігрові приставки мають такий самий вплив. Усе відбувається за тим самим принципом. „Ти перестав грати, ти хочеш, щоб я помер? Так не піде, я неодмінно змушу тебе грати. Не хочеш цього робити? Тоді я не дозволю тобі нормально працювати чи навчатися, зроблю так, що ти думатимеш лише про те, щоб пограти. Якщо й після цього не гратимеш, то я зроблю так, що тобі навіть уві сні буде снитися гра“». («Лекція Закону на Конференції Фа 2019 року в Нью-Йорку»)
Прочитавши ці слова Вчителя, Лань, здавалося, усвідомила, якої великої шкоди завдають їй ігри. Однак ця сутність нікуди не зникла — вона й далі контролювала її та дедалі глибше затягувала в трясовину, з якої дівчина не могла вибратися. Людина слабка, і Лань бракувало сили волі, щоб упоратися з цим внутрішнім демоном і перемогти його. Вона, як і раніше, страждала, залишалася пригніченою, дратівливою, апатичною, емоційно нестійкою та знесиленою, а її погляд був порожнім.
Я сказала їй: «Прочитавши слова Вчителя, ти, можливо, дещо зрозуміла. Погана дівчинка у твоєму серці — це не справжня ти; вона лише має такий самий вигляд, як ти, але є фальшивою. Погані думки — це не те що породжуєш ти сама; це вона шкодить тобі, навіюючи їх у твою свідомість, а ти вважаєш їх своїми власними. Тому не слід її слухати. Тобі потрібно відкинути її, зректися її та навчитися відрізняти своє справжнє „я“ від несправжнього. Щиро попроси Вчителя допомогти тобі позбутися цієї поганої сутності, і Вчитель тобі допоможе». Вона кивнула.
Я також запитала доньку й зятя: «Що ви збираєтеся робити?»
Донька відповіла: «Ми в повному відчаї. Ми дуже пригнічені».
Зять сказав: «Лань байдужа до нас. Ми втратили надію».
Тоді я сказала: «Єдина надія — попросити Вчителя дати їй можливість вивчати Фалунь Дафа. Водночас і ви повинні повторювати: „Фалунь Дафа несе добро, Істина-Доброта-Терпіння — праведні принципи (кит. Фалунь Дафа хао, Чжень-Шань-Жень хао)“». Вони погодилися.
Ситуація змінюється
Я сказала Лань: «Люба моя, тільки Вчитель Лі може тобі допомогти. Давай разом вивчати Фа. Твої батьки погодилися, тож тепер ти можеш робити це відкрито й без жодних побоювань». Її очі засяяли. Вона кивнула й одразу сіла. Ми разом почали читати «Чжуань Фалунь». Коли втомлювалися, то слухали лекції Вчителя, подкасти із серії «Наш Учитель», історії самовдосконалення, розповіді про традиційну культуру, а також пісні й музику Фалунь Дафа. Їй дуже подобалося все це слухати.
Після двох днів вивчення лекцій Учителя моя онука стала більш товариською, її погляд прояснився, а на обличчі з’явилася усмішка. Вона прочинила штори, підвелася з ліжка й почала їсти. Вона стала сильнішою та бадьорішою. Згодом Лань повернулася до школи. Я сказала їй: «Будь ласка, щодня повторюй: „Фалунь Дафа несе добро, Істина-Доброта-Терпіння — праведні принципи“. Коли у твоєму серці оселиться добро, зло не наважиться туди проникнути».
Вона відповіла: «Бабусю, не хвилюйся, Дафа вже пустив коріння в моєму серці. Я щодня повторюю ці благословенні слова. Мій настрій покращився. Я знайшла душевний спокій і почуваюся впевненіше».
Я запитала: «А та погана дівчинка у твоєму серці ще залишилася?»
Вона відповіла: «Ні, її більше немає».
Я знала, що Вчитель усунув перешкоди, витягнув мою онуку з трясовини й урятував її. Це стало можливим також завдяки тому, що моя донька та зять вірили у Вчителя й Дафа.
Потім мені наснився яскравий сон: чоловік вів за собою пухнастого симпатичного левеня. Уві сні я сказала левеняті: «Ти маєш пам’ятати, що Фалунь Дафа несе добро, Істина-Доброта-Терпіння — праведні принципи».
Потім я продовжила: «Маленьке левеня, подивися на цю велику річку перед нами. Чорні хвилі котяться, і ми не знаємо, наскільки вона глибока. Моста немає, а нам потрібно перейти на той берег. Чи зможеш ти це зробити?»
У мить ока ми опинилися на протилежному березі. Я сказала: «У цього маленького левеняти справді є здібності».
Я розповіла Лань про свій сон і сказала: «Тим маленьким левеням була ти. Ти прийшла з Небес. Просто спокійно йди складати іспит. Ти неодмінно пройдеш це випробування. Учитель уже запланував для тебе все найкраще».
Вона засміялася й сказала: «Я не хочу бути маленьким левеням».
Я відповіла: «Старанно працюй над собою, і ти станеш Небесною феєю».
Вона радісно усміхнулася — це була її перша усмішка за довгий час.
Моя онука вчасно склала вступні іспити до університету й отримала гарні результати. Зараз вона навчається в аспірантурі університету, про який мріяла. Усі біди й тривоги нашої родини залишилися позаду, і ми знову усміхаємося! Ми знаємо, що Вчитель Лі врятував мою онуку, а разом із нею — і всю нашу сім’ю. Ми безмежно вдячні Вчителю за велике милосердя!
Усі матеріали, опубліковані на цьому вебсайті, захищені авторським правом Minghui.org.
