(Minghui.org) У вересні 2007 року мене засудили до восьми років ув'язнення за роз'яснення правди про Фалунь Дафа та переслідування. Мене відправили до жіночої в'язниці провінції Ляонін.
Оскільки я ставилася до людей з добротою, то співкамерниці змінили ставлення до мене: від приниження та прокльонів вони перейшли до поваги; від зарозумілості — до захоплення. Ці поступові зміни продемонстрували силу Дафа, а також милосердя, яке я розвинула завдяки практиці Фалунь Дафа.
Ставлення старшої камери змінилося
Практикувальники Фалуньгун, доставлені до в'язниці, зазвичай одразу піддаються жорстокому поводженню з метою змусити їх відмовитися від духовних переконань. Практикувальники зазнають знущання, образ, побиття. Крім того, їх зв'язують, сковують кайданами, їм не дозволяють користуватися туалетом або не дають спати. Після шести місяців таких знущань мене відправили працювати до майстерні. Старша по камері була сувора до мене.
На той час керівництво в'язниці отримало велике замовлення від фірми. Ув'язнені не могли вчасно виконати такий обсяг робіт, тому замовник попросив начальника відділення організувати роботу без вихідних.
Хоча тюремні правила не дозволяли працювати понаднормово, але начальниця відділення змусила нас працювати понаднормово під приводом прибирання майстерні. Вище керівництво заплющувало на це очі.
У дні відпочинку обід не подавали, тому іноді замовник, спонукаючи нас працювати старанніше, сам доставляв їжу, зазвичай це були булочки з начинкою. Ув'язнені, хвилюючись, ставали в чергу за булочками, але я завжди воліла отримувати їжу останньої.
Одного разу замовник привіз по дві солодкі булочки на кожну людину. Перш ніж я стала в чергу за їжею, старша по камері закричала: «Цей смаколик не для такої-то (моє ім'я)». Я спокійно усміхнулася і нічого не відповіла.
У майстерні через металеві стіни взимку було холодно, а влітку — спекотно. Одного літа було особливо спекотно, так спекотно, що нам було важко дихати. Деякі в'язні питали дозволу купити морозиво за власний кошт. Охоронниця дозволила старшій по камері купити морозиво.
Роздаючи морозиво, старша знову вигукнула моє ім'я: «Для такої немає фруктового морозива». Я промовчала, залишаючись спокійною, хоча знала, що морозиво купувалося для кожного, і старша по камері залишила моє морозиво собі.
Якось у тюремній їдальні приготували безпрецедентне частування, роздавши дві великі булочки з начинкою на людину. Старша по камері перерахувала булочки, які принесла співкамерниця, і виявила, що їх на десять штук менше, ніж належить. Вона вилаяла ув’язнену за помилку.
Відомо, що я їла лише те, що давали у їдальні і ніколи не купувала їжу в тюремному магазині. Я сказала: «Мені достатньо однієї булочки». Старша по камері подивилася на мене і нічого не сказала.
На Свято човнів-драконів у їдальні подавали смажені гриби. Старша по камері видала кожній з нас по одній порції грибів. Коли вона хотіла покласти мені дві порції, я сказала: «Ти не повинна давати мені більше, ніж іншим». Проте вона поклала гриби в мій контейнер.
У черговий спекотний день замовник купив для охоронниці морозиво. Охоронниця віддала морозиво старшій по камері, яка, своєю чергою, віддала його мені. Я сказала: «Дякую, але, будь ласка, з'їж його сама». Однак вона поклала його переді мною і пішла, не промовивши ні слова.
З того часу старша по камері ніколи не доставляла мені неприємностей і часто розмовляла зі мною. Зрештою ми подружилися й розмовляли про багато чого.
Перетворення тюремної хуліганки
Ван Фен (псевдонім) любила всіх дражнити і з когось знущатися. Вона була багата та здібна. Вона сварилася з усіма, коли хотіла, і нікого не сприймала серйозно. Ніхто не наважувався з нею зв'язуватися.
Тюремне керівництво встановило різні правила, щоб у певних рамках утримувати в'язнів, які легко порушували правила, бо не звикли до обмежень. Покарання порушників залежало виключно від того, як старша по камері доповідала начальнику відділення. Тому всі ув’язнені робили все можливе, щоб догодити старшій по камері, і не наважувалися їй суперечити.
Ван Фен, відчуваючи себе господинею ситутації, не визнавала тюремні правила і не погоджувалася зі старшою по камері, яку часто лаяла за її спиною. Між жінками часто виникали конфлікти.
Ув'язнених оцінювали за тим, який прибуток вони приносили в'язниці. Тому начальниця відділення заплющувала очі на поведінку Ван Фен. Згодом конфлікти між Ван Фен і старшою по камері дедалі більше загострювалися і стали для начальниці великою проблемою.
Пізніше начальниця відділення зробила мене та Ван Фен напарницями. Якось я підмітала в камері підлогу і, коли проходила повз Ван Фен, та тупнула ногою і сказала: «Подивися, що ти робиш, ти метеш мені на ноги». Насправді ноги в неї були чистими. Я нічого не сказала і домела підлогу до кінця.
Через кілька днів верхнє ліжко над Ван Фен зайняла нова ув'язнена, яка здавалася дещо розумово відсталою. Ван Фен зазвичай лаялася вранці. Того дня вона робила зауваження новій ув'язненій за те, що та трясла ліжко посеред ночі й не давала їй добре виспатися.
Коли ми пішли до майстерні, я побачила, що Ван Фен іде сама. Підійшовши до неї, я запитала: «Ван Фен, можу я тобі щось сказати?» Вона запитала: «Що ти хочеш?»
Я сказала: «Ти схожа на знаменитого Ван Фена. Як ти можеш залякувати інших? Коли ти засуджуєш старшу по камері, інші думають, що ти „випускаєш пар“, але вважають тебе правою. Однак нова ув'язнена явно розумово відстала, а ти її сварила. Що інші подумають про тебе після такого вчинку?
Днями, підмітаючи підлогу, я не змітала сміття до твоїх ніг, але ти сказала, що я так зробила. Знаєш, я не повинна підмітати підлогу. Але оскільки ми з тобою напарниці, то хіба я не роблю цю роботу і за тебе? Навіть якби я випадково підмела сміття до твоїх ніг, тобі не можна так поводитися». Ван Фен мовчки вислухала, а потім сказала: «Правда? Я й не думала знущатися з новенької».
Після цього Ван Фен змінилася і рідко лаялася. У спільній розмові вона сказала: «Днями я лаяла новеньку, але така-то мені пояснила, що я помилялась».
Я часто роз'яснювала їй правду про Дафа і розповідала історії про традиційну культуру, про те, як наші предки контролювали себе. Їй дуже подобалися такі розповіді.
Я сказала: «Подивися на тих, чиє ім'я залишилося в історії, хіба їх шанують за багатство? Їх пам'ятають за те, що вони є людьми високої чесноти. Людям дарується благословення за їхню чесноту. Вони своєю стриманістю заробили собі щастя. Коли ти б'єш, проклинаєш чи залякуєш інших, то в цей час віддаєш їм свою чесноту. Ми не повинні робити дурниць, які коштують нам нашої чесноти».
Ван Фен поступово перестала сваритися. Іноді вона не витримувала, але збираючись вилаятися, дивилася на мене і, ковтаючи слова, бурмотіла: «Така-то просила мене не лаятись».
Начальниця відділення також помітила зміни у Ван Фен і сказала: «Ти змінилася і більше не лаєш людей».
Ван Фен відповіла: «Така-то (моє ім'я) пояснила, чому мені не можна лаятися. Хіба я не змінилася на краще після того, як ви зробили нас напарницями?»
Начальниця усміхнулася. Людина, яка доставляла їй стільки проблем, змінилася.
Люди навколо мене змінюються
Дівчина з провінції Аньхой приїхала до нашого міста до родички, щоби влаштуватися на роботу. Але вона щось вкрала в родички, і її засудили до ув'язнення. Вона не мала грошей на купівлю телефонної картки, і не могла зателефонувати родичам до провінції Аньхой. Це її непокоїло. Я попросила начальницю відділення перевести 100 юанів з мого рахунку на рахунок дівчини, щоб вона могла купити телефонну картку та зателефонувати родичам. Дівчина була дуже вдячна.
Я пояснила дівчині правду про Дафа. Вона зрозуміла і сказала: «Всі тут присутні грішні, а ви ні. Нас заарештували за те, що ми зробили для власної вигоди, а вас заарештували за те, що ви робили щось для інших. Якби я познайомилася з вами раніше, то не стала б красти».
Інша дівчина з провінції Юньнань дуже засмутилася, коли її ув'язнили. Я пояснила їй, що означає хороша поведінка і як стати гарною людиною. Після цього її настрій покращився. Якось вона зізналася: «Тітонько, ви радили мені бути хорошою людиною, і я це зрозуміла. Але я не можу цього робити тут, бо тут людей переслідують за те, що вони хороші люди».
Я подумала і запитала: «Скажи, а чи поважають мене тут, у тому числі й начальниця?» Вона відповіла: «Так, поважають». Потім знову запитала: «Вони поважають мене, бо я боюся?» Вона сказала: «Ні, це тому, що ви добра».
Потім я продовжила: «Тоді тобі теж треба бути хорошою людиною, щоб люди поважали тебе, і ніхто б тебе не кривдив. Дозволь запитати, що ти вибереш: щоб з тебе знущались чи ні?» Вона відповіла: «Не знущались». Я сказала: «Тоді якщо ти залякуєш інших, то їм це не подобається. Якщо ти припиниш залякувати інших, вони поступово перестануть залякувати тебе». Вона погодилася: «Це правда».
Дівчина з міста Беньсі провінції Ляонін мала коротку стрижку, як у хлопчика. Вона спитала, чи не можу я з нею поговорити. Я роз'яснила їй правду про Дафа, розповіла про принципи праведної поведінки та порадила дівчині вчити вірші з «Хун Їнь». Вона щодня читала вірші, коли прокидалася, а потім — протягом дня. Якось у неї заболів живіт. Вона прочитала вірші зі збірки «Хун Їнь», і біль припинився.
Співкамерниці, дізнавшись, що вона з моєю допомогою вивчає Дафа, хотіли повідомити про це начальницю відділення. Дівчина зізналася: «Тітонько, я не боюся. Якщо начальниця почне ставити мені запитання, то я просто скажу: „Раніше я багато лаялася, а зараз припинила лаятися. Хіба вивчення Дафа не краще за лайку?“»
Поступово вона почала з великим розумінням ставитися до батьків і часто розповідала про свою сім'ю. Вона згадувала: «Я росла, як хлопчик: грала з іграшковими пістолетами, ножами та машинками. Я не любила школу, а просто хотіла грати. Моїх батьків непокоїло те, що мене ніколи не було вдома.
Мій батько сумував за мною і подзвонив мені. Я затискала носа (щоб змінити голос) і відповідала: „Вибачте, телефон, яким ви телефонуєте, вимкнений“. Батько зітхав на іншому кінці дроту: „Ця дівчина знову вимкнула телефон“. Я вважала це кумедним. Досі я не усвідомлювала, як сильно батько сумував за мною.
Нині я у в'язниці. Батьки мені сказали: „Принаймні тепер ми знаємо, де ти перебуваєш, і можемо до тебе приходити, коли захочемо“. Тітонько, я впевнена, що, вийшовши на волю, я вже ніколи не буду такою, як раніше».
Вона стала дисциплінованішою і добре поводилася, у результаті їй скоротили термін ув'язнення. Після звільнення вона повернулася до батьків.
У камері була стара жінка-знахарка. Людина, яку вона лікувала, померла, але вона не вважала себе винною в її смерті. Хоча вона не могла розраховувати на скорочення терміну, але це її зовсім не турбувало. Якщо в неї було бажання співати — вона співала, а коли хотіла лаятись — лаялася. Вона проклинала інших через те, що вони ділилися їжею одна з одною або ставали подругами.
Найбільше вона лаяла того, хто сидів навпроти неї, тому начальниця відділення посадила мене навпроти неї.
Іноді я допомагала старій жінці в майстерні: розкладала готову продукцію чи прибирала її робоче місце. У результаті вона працювала швидше та продуктивність підвищувалася. Начальниця її часто хвалила, чому вона дуже раділа. На знак подяки вона намагалася поділитися зі мною своєю їжею, але я щоразу ввічливо відмовлялася.
Я прагнула бути самодисциплінованою в усьому. Якось у їдальні подавали тушковані палички з редьки, які ніхто не хотів їсти. Я їла їх із рисом. Побачивши, що я насолоджуюся їжею, усі з цікавості захотіли спробувати, що це таке. Коли вони виявили, що це лише палички з редьки завтовшки з палець, то захоплювалися мною.
Я добре ставилася до всіх та допомагала всім, з ким спілкувалася. Намагаючись віддячити мені, деякі непомітно давали мені їжу, але щоразу я непомітно повертала її. Літня жінка спостерігала за тим, що відбувається, і захоплювалася мною. Вона поступово перестала лаятись і використовувати ненормативну лексику.
Іноді я роз'яснювала правду про Дафа начальниці відділення, і вона говорила: «Ви справді хороша людина. У цьому відділенні так багато людей, але ніхто з них не ображає вас». Нова дівчина, спостерігаючи за мною якийсь час, сказала іншим: «Не можу повірити, що у в'язниці є такі добрі люди».
Потрапляючи до в'язниці, практикувальники Фалуньгун опиняються у важких обставинах. Спочатку начальниця відділення обрала мені в напарниці найгіршу людину. Але потім дала мені в напарниці найкультурнішу у відділенні людину: жінку, яка раніше обіймала посаду генерального директора компанії, і нічого не змінювала до закінчення терміну мого ув'язнення.
Коли практикувальники Фалунь Дафа виявляють милосердя, то змінюється навколишнє середовище, оскільки змінюються люди навколо.
Стаття відображає особисте розуміння автора на нинішньому рівні самовдосконалення. Досвіди та усвідомлення публікуються, щоб сприяти взаємному підвищенню спільноти практикувальників. Усі матеріали, опубліковані на цьому вебсайті, захищені авторським правом Minghui.org.