(Minghui.org)
Добрий день, шановний Учителю! Добрий день, співучні!
На початку 1999 року мені пощастило отримати книгу «Чжуань Фалунь» та інші книги Фалунь Дафа. Проте справжнє розуміння Дафа й освоєння практики зайняло в мене чимало часу.
Хочу поділитися своїм досвідом удосконалення з трьох різних поглядів, розповісти Вчителю та обмінятися думками зі співучнями. Якщо щось не відповідає Дафа, прошу з милосердям вказати на це.
Визначити фундаментальні пристрасті
Поступово я виявила свої основні пристрасті. Спочатку я вважала, що головна моя пристрасть — це прагнення позбутися хвороб й отримати хороше здоров'я, адже коли друг дав мені книги Дафа, моє здоров'я було дуже слабким. Уже за кілька місяців читання моє тіло зазнало колосальних змін.
Учитель сказав:
«Постійно вдосконалюючись, читаючи й вивчаючи Закон, ти маєш ясно усвідомлювати, якими були твої початкові наміри, коли ти прийшов до Закону. Чи досі ти тримаєшся тих самих намірів через деякий час своєї практики? Чи продовжуєш ти свій шлях, керуючись своїми початковими думками? Якщо це справді так, то ти не можеш уважатися моїм учнем. Це означає, що ти не усунув своїх корінних пристрастей і не здатний з позиції Фа осягнути Фа». («Йти до Повної Досконалості», Суть сумлінного вдосконалення 2)
Я запитала себе: невже я тут лише тому, що хочу мати здорове тіло? Ні. Щойно я зрозуміла з Фа першопричину хвороб і справжній сенс життя, то змогла позбутися прагнення до міцного здоров'я.
Якось я прочитала на Minghui.org статтю, у якій практикувальник розповів, що та частина «Чжуань Фалунь», яка справила на нього найглибше враження та особливо знаходила відгук у душі під час першого прочитання, насправді може вказувати на його основну пристрасть. Це змусило мене замислитися над тим, як я вперше читала цю книгу. Мене особливо зворушив розділ, де Вчитель розповідає про доісторичні цивілізації. У той момент я відчула таке захоплення, ніби книга дала мені саму повну та вичерпну відповідь.
У роки навчання в університеті я серйозно захопилася доісторичними культурами й часто замислювалася про походження та сенс життя. Хіба це не те, що мав на увазі Вчитель, коли говорив:
«Дехто вважає, що Дафа відповідає їхньому розумінню науки». («Йти до Повної Досконалості», Суть сумлінного вдосконалення 2)
Я вірила словам Учителя, тому що із самого початку розділяла цю наукову думку. Виявилося, що моя пристрасть до науки — це моя основна пристрасть! Згодом вона проникла в усі сфери мого духовного вдосконалення. Коли погіршився зір, я одразу шукала пояснення з погляду науки. При розладі шлунка насамперед згадувала, що саме їла того дня. Навіть мій атеїстичний спосіб мислення та нездатність повірити в Учителя та Фа повністю були тісно пов'язані з пристрастю до науки.
Однак усвідомлення цієї фундаментальної пристрасті було лише першим кроком. Головне — це безперервне вивчення Фа і вдосконалення, завдяки цьому можна ретельно розрізняти й усувати ці уявлення, відокремлювати наукові чинники від своєї справжньої сутності, очищатися і тим самим поступово повертатися до свого первісного, істинного «я».
Якось чоловік, який не вдосконалюється, запитав мене: «Коли мова заходить про серйозні речі, ти виглядаєш такою оптимістичною та впевненою в завтрашньому дні. Але щойно з'являються труднощі прямо перед тобою — переїзд, мовні бар'єри та інше — ти поводишся, ніби це величезна проблема. Невже це справді важче, ніж стати Буддою?» Його слова вразили мене. Як звичайна людина, яка не практикує, могла сказати таке? Я зрозуміла, що це були слова Вчителя, який хотів просвітити мене. Я знала, що його слова зачепили щось глибоке в моєму вдосконаленні. Навіщо я вдосконалююсь? Чому я боюся труднощів?
Чого ж я так прагнула? У студентські роки я пережила багато чого, що змусило мене відчути, що прагнення до чогось не має сенсу. Я втомилася від прагнення людей до слави і від суперництва, і ще до початку практики я мріяла про тихе, просте та безтурботне життя. Почавши працювати, не хотіла брати участь у конкурсах викладачів і була надто лінива, щоб виснажувати себе боротьбою за професійні рейтинги та підвищення по службі. Почавши вдосконалюватися, я ще сильніше відчула, що, зрештою, мала рацію, залишаючись байдужою до слави й вигоди. Однак за цією удаваною відстороненістю ховалася моя головна пристрасть: використовувати самовдосконалення, щоб уникнути мирських проблем і знайти ту простоту та легкість, яких я прагнула. Правду кажучи, мої думки так і не вийшли за межі людського світу. По суті, моє самовдосконалення було спрямовано на те, щоб звільнити себе; воно ґрунтувалося на особистій вигоді.
Оскільки я була прив'язана до пошуку ідеального життя через Дафа, моя практика часто виглядала так: коли зовнішні обставини були для мене сприятливими, я практикувала старанно і з ентузіазмом; коли з'являлися неприємності — ставала тривожною та пригніченою. При поставанні перед труднощами я боялася випробувань та втоми, і в мене не вистачало спокою та стійкості, які повинен мати практикувальник. Прагнення знайти земний рай за допомогою Дафа, насправді, було моєю найбільшою і фундаментальною пристрастю! Усвідомивши це, я нагадала собі, що повинна позбутися пристрасті до его. Учні Дафа вдосконалюють себе, щоб допомагати Вчителю рятувати людей. Тільки усунувши пристрасть до себе, можна по-справжньому вдосконалюватися в Істині, Доброті, Терпінні (кит. Чжень, Шань, Жень).
Відмовитися від прив’язаності до дитини на шляху праведного вдосконалення
У 2011 році, зазнаючи постійних переслідувань з боку агентів КПК, чоловік відправив мене й сина, який нещодавно розпочав навчання в середній школі, до іншої країни. Ми з сином провели 13 років у статусі біженців, тоді як чоловік залишався в Китаї. Почуваючись відірваними від рідного дому й постійно перебуваючи разом, ми з сином ще сильніше прив'язалися одне до одного, і я дедалі більше залежала від нього емоційно. Мій син має спокійний характер і досить добре ставився до нашої ситуації, не проявляючи типового для підлітків бунту.
Сама того не усвідомлюючи, я все сильніше хотіла контролювати його життя. Хотіла брати участь у всьому — від удосконалення до навчання, від роботи до дружніх стосунків. Однак тоді я зовсім не усвідомлювала цю пристрасть і почуття та навіть вважала, що це просто материнський обов'язок. Я вважала само собою зрозумілим, що, оскільки ми опинилися за кордоном, наше майбутнє має залишатися тісно пов’язаним, і ці бажання здавалися мені цілком природними.
Один практикувальник якось пожартував: «Ваш син — ваша найміцніша опора». Я була дуже рада це почути й зовсім не зрозуміла, що ця людина хотіла нагадати мені як практикувальниці, що моя залежність від сина була надто сильною.
Наше життя змінилося, коли син переїхав до Австралії, а я — до Канади.
З початку переслідування послідовників Фалунь Дафа в Малайзії багато практикувальників звернулися до Організації Об'єднаних Націй із проханням про статус біженця. Зазвичай сім’ї зрештою оселялися в одній країні, але ми з сином опинилися у двох різних країнах, — що є дуже рідкісним випадком, нас розділяли тисячі кілометрів.
Довгий час мені здавалося, що моє серце розірвали на частини. Я не могла змиритися з цією ситуацією. Я страждала, сердилася на чоловіка за те, що він силою та вмовляннями змусив мене виїхати з Китаю, і звинувачуючи сина за те, що він не зумів скористатися наданою можливістю. Іноді мені не хотілося нічого робити — хотіла просто сховати голову та заснути. Я довго боролася з цими нестерпними емоціями, перш ніж поступово змогла взяти себе в руки та рухатися далі.
Розум підказував мені, що це невіддільне від мого вдосконалення. На перший погляд здавалося, що до такого несподіваного результату привели якісь мої рішення чи збіг обставин. Але, як практикувальниця, я знала, що нічого не відбувається випадково. Тільки коли все зайшло так далеко, я ніби прийшла до тями від болю і поглянула на свої проблеми з боку, наче дивилася фільм. Одне було поза всяким сумнівом: я надто ідеалізувала сина й надмірно від нього залежала.
Я хотіла, щоб він ніколи не залишав мене; хотіла, щоб він залишався моєю «опорою». Саме через цю пристрасть я зіткнулася з незліченними випробуваннями Сіньсін і витратила багато часу, який мав би бути витрачений на порятунок людей. Після низки фізичних та емоційних виснажень я сказала Вчителю у своєму серці: «Учителю, я більше не хочу, щоб мною керували почуття. Хочу повернутись додому з вами. Будь ласка, зміцніть свою ученицю, щоб я позбулася пристрасті до сина».
Щоразу, коли я зверталася до Вчителя, страждання слабшали. Але невдовзі знову поверталися. То чому ж так важко позбутися їх? Тому що початком для позбавлення від пристрасті був егоїзм. Страждаючи, я хотіла лише звільнитись, і всі мої дії були продиктовані прагненням захистити свої інтереси.
Одна практикувальниця поділилася: коли ми постаємо перед труднощами, якщо ми не ґрунтуємо своє бажання виправитися на принципах Фа, а натомість намагаємося позбутися пристрасті просто заради самого позбавлення, ми несвідомо впадаємо в особисте, егоїстичне вдосконалення. Якщо в основі лежить егоїзм, у старих сил з'являється привід створювати нам випробування. Нарешті я це зрозуміла. Усі ці роки моя проблема з сином була повністю зосереджена на мені самій: яким я хотіла бачити сина, як я хотіла, щоб він виконував мої бажання, як хотіла позбавитися пристрасті до нього — усе це починалося з «я»!
Але в чому полягає моя справжня сутність? Я насамперед мати? Ні. Я насамперед учениця Дафа періоду Виправлення Закону. Я запитувала себе: коли пристрасть до сина так сильно заважає вивчати Фа, коли відправлення праведних думок відчувається як хвилі, що розбиваються всередині тебе, і коли ти більше не хочеш роз'яснювати правду, що може відчувати Вчитель, який зазнає поневіряння, щоб урятувати тебе? І що станеться з тими життями, які покладали на тебе великі надії? Щоразу, коли мій розум був ясним, я знову і знову ставила собі ці запитання та говорила в серці: «Ти учениця Дафа в період Виправлення Закону. Ти учениця Дафа періоду Виправлення Закону».
Потім я безперервно повторювала слова Вчителя:
«Роз'яснення правди та порятунок живих істот — це те, що ви повинні робити. Крім цього, немає нічого іншого. У цьому світі немає нічого іншого, що тобі треба робити». («Лекція Закону на конференції Фа 2015 року в Нью-Йорку»)
Поступово сильний тягар почуттів почав слабшати. Щоразу, коли думала про сина, гіркота, яку відчувала, зменшувалась. У глибині душі я розуміла, що щоразу, коли сумнівалася в собі, це була моя справжня сутність, яка ясно бачила хибне «я», оповите почуттями. Я хотіла відкинути його, а не брати, і Вчитель допомагав мені. З кожним новим шаром, який я здирала з себе, воно слабшало дедалі більше. Тепер, озираючись назад, я ясніше бачу свою роль і чітко розумію, що позбавляюся пристрастей не заради себе, а заради порятунку живих істот.
Розуміння слів «взаємний порятунок живих істот наприкінці віків»
Учитель навчає нас:
«Не думай, що якщо ти роз’яснюєш правду, береш участь у заходах Дафа або береш участь у проєктах Дафа, то робиш щось для Дафа чи Вчителя. Це Вчитель каже вам допомагати в порятунку одне одного, і одночасно з порятунком людей, ти рятуєш і себе; це взаємний порятунок живих істот наприкінці віків. Це ви робите не заради Дафа». («Лекція Закону на конференції Фа 2015 року в Нью-Йорку»)
Далі я хотіла б поділитися кількома короткими історіями та своїм особистим розумінням цього розділу Фа.
Що ж такого є, про що не можна сказати?
Якось, ще в Китаї, у таксі я помітила амулет Дафа, що висить на дзеркалі заднього виду водія. Це було приблизно 2006 року, коли переслідування було особливо жорстоким. Я запитала водія: «Ви дійсно, наважилися повісити це?»
Несподівано він вигукнув: «У мене в сім'ї є родич, який займається практикою Дафа. Він мав сильну короткозорість, але після кількох днів занять йому більше не потрібні були окуляри. Це вище за науку — у це неможливо не повірити!» Я похвалила його за сміливість та готовність відкрито говорити такі слова. Але він спокійно відповів: «Я просто говорю правду. Якщо це правда, то що тут такого, чого не можна сказати? Я розповім про це всім, кого я зустріну».
Цей досвід глибоко зворушив мене. Логіка водія була простою: він говорив про реальні події. Якщо говориш правду, то навіщо боятися? Тоді я все ще не наважувалася відкрито роз'яснювати правду. Учитель влаштував цю зустріч, щоб показати мені безстрашність звичайної людини, спонукаючи мене позбутися страху та людських забобонів.
Чоловік теж був вражений. Після того як ми вийшли з таксі, він довго мовчав. Раніше, коли чув, що я говорю з іншими про Фалунь Дафа, він сердився. Праведна енергія водія допомогла розвіяти його страх перед злісною партією.
Учитель неодноразово створював ситуації, щоб ми з чоловіком чули позитивні відгуки про Фалунь Дафа від звичайних людей, у тому числі поліціянтів. Усе це надавало мені сил і надихало йти шляхом удосконалення більш відкрито. Щодо чоловіка, то після кожного такого випадку він трохи змінювався. Якщо раніше він не хотів чути правду, тепер був готовий супроводжувати мене, щоб пояснювати вчителеві нашої дитини, чому вона не хоче вступати в піонери.
В університеті чоловік був першим членом компартії Китаю у своїй групі. Він пройшов шлях від активного вступу в цю злісну партію до виходу з неї, і все це завдяки милосердю нашого великого Вчителя, який через звичайних людей передавав йому правду, наче естафету. Дякую Вам, Учителю. І дякую цим дорогоцінним людям.
«Я піду вашими слідами»
Живучи за межами Китаю, я телефоном роз'яснюю людям правду в Китаї. Одного разу під час розмови один чоловік подякував мені. Я сказала йому: «У вас хороший передвизначений зв'язок для розуміння того, що ми робимо це заради вашої користі». Він розчулився і сказав: «Я не тільки знаю, що ви робите це заради нашого блага, а й хочу вчитися у вас. Усе, що ви робите, — не для себе, а для цієї країни, для цього народу. Ваші зусилля надихнуть багатьох людей, і вони підуть за вами».
Я подякувала йому за розуміння. Він сказав: «Ви світло, що вказує шлях. Я піду вашими слідами». Потім додав: «Ви вже пробудили багатьох людей. Не ображайтеся на тих, хто вас не розуміє. Ваша наполегливість пробудить їх. Я вірю, що в нашого народу з'явиться надія, тому що ви прокладаєте шлях».
Ми говорили понад годину. Мене глибоко зворушила праведність і безкорисливість цього звичайного китайця, після того, як він зрозумів правду. Протягом усієї розмови він жодного разу не згадав про себе і не скаржився на суспільство. Навіть коли йшлося про брехню та злочини злої партії, він не виявляв злості; його голос залишався спокійним. Він думав про свою країну і про співгромадян, які ще не прокинулися. Його слова були сповнені розуміння та турботи про них.
Я була схвильована й зітхнула: я не просто розповідала людям про Фалунь Дафа та переслідування; насправді Вчитель використав їхні слова, щоб просвітити мене. Істина, яка по-справжньому зворушує людей, не вимовляється вголос — вона народжується природним чином з удосконалення чистої доброти та досягнення безкорисливості заради інших. У повсякденному житті я часто виявляла нетерпіння та невдоволення. Учитель допоміг мені зрозуміти, чого мені ще потрібно позбутися. У той же час похвала та очікування, які люди покладають на учнів Дафа, також надихають мене пам'ятати про свою місію.
Колишні практикувальники знову бачать правду
Час від часу в туристичних місцях ми зустрічаємо людей, які раніше практикували Фалунь Дафа. Коли вони бачать наші стенди, їхня реакція буває різною: хтось вражений, хтось схвильований, хтось розгублений. Дехто відходить від екскурсійної групи, щоб поговорити з нами. З різних причин вони перестали вдосконалюватися, але в глибині їхні серця вкоренилися в Дафа. Деякі дивляться на плакати з роз'ясненням правди, кусаючи губи, щоби не розплакатися. Я ніколи не забуду їхні почуття. Ці зустрічі нагадують мені про те, що треба цінувати рідкісну можливість вільно удосконалюватись за межами Китаю.
Одна жінка розповіла мені, що вони з мамою практикували Дафа до 1999 року, але після початку переслідування більше не наважувалися. Вони жили у віддаленому районі й більше не бачили інших практикувальників, тому вирішили, що Фалунь Дафа знищено. Коли вона побачила матеріали в моїх руках, її очі наповнились сльозами. Вона запитала мене, як знайти практикувальників у Китаї. Тут підійшов чоловік і відвів її убік. Вона пішла за ним, але весь час озиралася на нас. Навіть коли вона була далеко, я бачила її сльози.
У той момент я подумала: «Можливо, Учитель організував приїзд цих практикувальників до іншої країни, щоб вони побачили, як учні Дафа розповідають про Фалунь Дафа в туристичних місцях, і це спонукало б їх повернутися на шлях удосконалення». Туга в їхніх очах, коли вони побачили правду про Дафа, і їхнє бажання повернутися на шлях удосконалення, зміцнили мою рішучість і далі відвідувати туристичні місця.
Я стала свідком багатьох зворушливих моментів: водії туристичних автобусів буквально вкладали напої в мої руки; члени сімей практикувальників у Китаї тримали мене за руку та плакали; китайські туристи, чиї мами відштовхували мене, але їхні сини тихо поверталися, щоб знайти мене та вийти з партії. Кожен із цих яскравих спогадів закарбувався в моїй пам'яті та моєму серці, ставши рушійною силою, яка допомагає мені йти вперед шляхом удосконалення.
У хвилини лінощів, коли не можу пройти випробування з Сіньсін і відчуваю апатію, я ясно розумію, що моя байдужість може перешкодити планам Учителя, і я ризикую втратити одну цінну людину, яку треба врятувати. Не раз, внутрішньо вагаючись, чи йти на місце проведення заходу, я згадувала одну з таких зустрічей і змушувала себе вийти з дому.
Що дійсно примітно, так це те, що відвідуючи туристичні визначні пам'ятки в цьому штаті — іноді навіть по дорозі туди — я часто зустрічаю людей, яким це судилося. Можливо, вони ніколи раніше не чули правду про Дафа, а може скажуть, що давно хотіли її зрозуміти. Дехто навіть зізнається, що спеціально прийшли послухати, як я розповідаю про Дафа. Ці випадкові зустрічі ніби кажуть мені, що, якби я не вийшла з дому того дня, то втратила б передвизначений зв'язок із цими людьми. Ці переживання незвичайні й дуже сильні.
Я ясно усвідомлюю, що випадковостей немає. Це Вчитель, бачачи, як я плутаюсь у людських пристрастях і зациклююсь на особистій вигоді, влаштовує ці доленосні зустрічі, щоб пробудити мене в потрібний момент.
Ці сцени допомогли мені повернути почуття відповідальності й вісім років підтримували мене на туристичних об'єктах під палючим малазійським сонцем.
Без настанов Дафа я б не змогла протриматися так довго. Без радості від того, що бачу врятовані життя, такій людині, як я, яка схильна боятися труднощів, було б дуже складно виходити день у день, з року в рік.
Вивчаючи статтю Вчителя «Тримайтеся подалі від небезпеки» я зрозуміла його думку про те, що істоти можуть взаємно допомагати рятувати одне одного: коли ми розповідаємо людям правду, ми також отримуємо велику допомогу від них. Навіть ті, хто протистоїть нам, сприяють нашому підвищенню та досягненню мети. Те, що ми отримуємо в процесі вдосконалення, набагато перевершує те, що віддаємо.
Учитель використовує все це, щоб допомогти учням набути великої чесноти та створити умови для практики. Учні Дафа та звичайні люди пов'язані відносинами взаємного порятунку та підтримки. Тому я нагадую собі: немає жодного приводу пишатися зробленим, а тим більше дивитися зверхньо на когось.
Як учениця, я відчуваю лише вдячність Учителю за прокладений шлях удосконалення, і всім, хто допомагає на цьому шляху, щоб учні Дафа могли виконати свої обітниці.
Дякую Вам, Учителю. Дякую, співучні. Хеши.
(Стаття представлена на Конференції Фа 2026 з обміну досвідом удосконалення послідовників Фалунь Дафа у Ванкувері, Канада)
Усі матеріали, опубліковані на цьому вебсайті, захищені авторським правом Minghui.org.
