(Minghui.org)
Добрий день, шановний Учителю! Вітаю, співучні!
Я хотіла б поділитися тим, як під милосердним захистом Учителя я крок за кроком, долаючи випробування, вчилася вдосконалюватися, ставати кращою та рятувати людей.
Моє життя висіло на волосині
У 2023 році я зіткнулася із серйозним проявом хвороботворної карми. Щоб пояснити, що сталося, мені потрібно почати з розповіді про чоловіка. Ми прожили в шлюбі 15 років. У нас був будинок, за який ми повністю виплатили іпотеку; ми обоє працювали на двох роботах і відклали кілька сотень тисяч доларів. Коли нам здалося, що ми заробили достатньо й більше не потрібно так важко працювати, з’ясувалося, що в чоловіка рак. Його відвезли до лікарні, і всього через місяць він помер.
Раніше чоловік усіляко перешкоджав моєму вдосконаленню та вдосконаленню мого сина й навіть погано поводився з нами. Але протягом цього місяця я робила все можливе, доглядаючи за ним. Я хотіла виконати все, що мала зробити як людина, яка вдосконалюється.
Незадовго до смерті чоловік зі сльозами на очах сказав: «Ти хороша людина. Ти так чудово ставилася до мене. Дякую тобі». Я відповіла: «Не дякуй мені. Подякуй Учителю. Це Вчитель навчив мене так до тебе ставитися». Він сказав: «Дякую Вам, Учителю».
Для нас обох це був другий шлюб, і всіма сімейними фінансами в нашій родині розпоряджався чоловік. У нього був син від першого шлюбу. Перед смертю чоловік сказав мені, що будинок буде поділений між нами порівну — його половина дістанеться синові, — а всі готівкові гроші дістануться мені.
Після його смерті я виявила, що всі наші гроші були на його рахунку, а на моєму рахунку не було ні цента. Усі кошти з його рахунку перейшли до його сина від першого шлюбу. На додачу до всього, з’явилася мати мого пасинка, колишня дружина мого чоловіка, і заявила права на мою половину будинку. Й ось, коли на мене одночасно обвалилися горе від втрати чоловіка та боротьба за сімейне майно, у мене виявилися симптоми серйозної хвороботворної карми.
Я роками працювала на двох роботах, вічно кудись поспішала й рідко вивчала Фа. У той час моє розуміння Фа було на рівні початківця-практикувальника. Я не знала, як удосконалюватися. Зіткнувшись із таким випробуванням, я розуміла, що маю шукати причини в собі. Як практикувальниця, яка вдосконалюється, я не повинна сперечатися зі звичайними людьми й маю позбутися цієї пристрасті. Однак у душі мене мучив нестерпний біль, а серце переповнювали образа й гіркота.
Учитель дав мені підказку. Одного разу вночі мені приснилося, що в моєму животі перебувають лише порожні контейнери для їжі. Але під час спільного вивчення Фа, коли ми всі разом відправляли праведні думки, мій син, що сидів навпроти, побачив, як із наших тіл виходять небесні воїни та полководці; вони шикуються в ряди й знищують зло.
Однак через кілька місяців симптоми посилилися. Спочатку я думала: «Я просто ризикну всім — якщо помру, то помру». Але співучні переконали мене звернутися до лікарні й зберегти людське тіло, адже тільки так я буду мати шанс рятувати людей.
Учитель сказав:
«Тому в такій ситуації іноді я думаю, що якщо ти новий учень чи учень, який довго не підвищується у вдосконаленні, якщо в тебе виникає хвороботворна карма, то не буде проблеми, якщо ти звернешся до лікарні. Нічого страшного, якщо ти пройдеш лікування у лікарні. Це просто ситуація під час твого вдосконалення». («Лекція Закону в місті Вашингтоні у 2018 році»)
Я чесно оцінила свій стан удосконалення. Роками я була зайнята зароблянням грошей і справді не мала часу вивчати Фа. Ймовірно, я читала Фа менше, ніж старанний новий учень. У той час мені також здавалося, що я вже зробила все, що могла.
Я вирішила піти до лікарні. Якби мені вдалося зберегти людське тіло, то, повернувшись додому, я б зосередилася на вивченні Фа й почала б по-справжньому вдосконалюватися. Заради порятунку людей я була готова відмовитися від чого завгодно.
Озираючись назад, я розумію, що фундамент мого вдосконалення був дуже слабким. Я мала безліч пристрастей. Зовні я нібито відпускала їх, але в глибині душі — ні. Були й такі пристрасті, про які я навіть не підозрювала. Навіть якби я захотіла їх позбутися, я не змогла б цього зробити: мій Сіньсін (рівень моральності) був ще недостатньо високим. Наполягати й відмовлятися йти до лікарні означало б діяти всупереч обставинам.
Тому, не маючи іншого вибору, я пішла туди, твердо вирішивши: «Я довіряю все Вчителю та покладаюся на його плани. Якщо я зможу вийти звідси живою, то буду сміливо й старанно рухатися вперед, допомагаючи Вчителю у Виправленні Закону та порятунку живих істот!»
Відтоді я розповідала всім, кого зустрічала в лікарні — лікарям, медсестрам, кому завгодно, якщо вони були родом із Китаю, — про те, наскільки важливо вийти з компартії Китаю (КПК) та її молодіжних організацій. Ми із сином намагалися розповісти про Shen Yun кожному лікарю та медсестрі, з якими спілкувалися.
Пам’ятаю момент безпосередньо перед тим, як мене відвезли в операційну. У мене в шиї вже була трубка, і я лежала на операційному столі. Один із молодих асистентів у хірургічній бригаді здався мені вихідцем зі Східної Азії; я запитала, чи не з Китаю він, і, поспішаючи скористатися часом, що залишився, допомогла йому вийти з комуністичного союзу молоді та організації юних піонерів. У той момент я не знала, чи переживу операцію. Я не думала ні про що інше й хотіла лише одного — чинити так, як учить Учитель, і рятувати людей. Кожне життя важливе.
У міру того, як я вдосконалювалася, моє тіло само повернулося до норми
Новоутворення було видалено, але живіт після операції залишався сильно роздутим. Спочатку я трохи хвилювалася: «Невже вони не все видалили?» Потім я взяла себе в руки: «Я ж вдосконалююся! Мені слід оцінювати себе за принципами Фа та виправляти неправильні стани».
Після смерті чоловіка — й особливо коли хвороба набула серйозного перебігу — я перестала працювати й почала багато вивчати Фа. Поступово я почала глибше розуміти Фа, і мої праведні думки значно зміцніли. Цього разу я нагадала собі, що маю шукати причини в собі.
Одного разу мене в лікарні відвідала співучениця. Вона побачила в мені образу й вказала на це. Ми поговорили й разом розібрали вірш «Свята пісня» зі збірки «Хун Їнь 4»:
«Людське життя сповнене омани.
Щоразу, як життя втрачає напрямок,
У душі звучить тиха пісня:
Не треба нарікати,
Дотримуйся своєї доброти,
Більшість людей із Небес прийшли,
Щоб у цьому світі Творця зустріти;
Це довгождана мрія кожної людини.
Ця пісня мене пробудила,
Вона дала мені сили,
Мелодія священна небесні простори освітила»
(«Свята пісня», Хун Їнь 4)
Слова Вчителя глибоко зворушили мене. Практикувальниця також навчила мене співати цю пісню. Відтоді, прямуючи чи то на вивчення Фа, чи на якийсь захід, я співала цю пісню та постійно нагадувала собі про те, що не треба скаржитися. І, як співається в пісні, вона надала мені величезних сил, не дозволивши зламатися під тягарем думок про смерть.
Головною причиною моєї образи на той час було те, що пасинок боровся зі мною за спадщину.
Учитель сказав:
«Своє ти не втратиш, а чуже — не вибореш». (Лекція сьома, Чжуань Фалунь)
Я постійно нагадувала собі: коли чоловік помирав, він казав, що це й те належить мені. Але насправді ніщо з цього не було по-справжньому моїм. Цілком можливо, що це був борг за щось із минулого життя, який я мала віддати іншим. Тому щойно я помічала в собі думки, сповнені невдоволення і образи, я одразу відкидала їх. Щойно такі думки виникали, я відразу ж позбувалася їх.
Позбавлення від образи та невдоволення стосувалося не лише якогось одного випадку; вони проявлялися в багатьох речах. Наприклад, у той час я могла їсти лише рідку їжу. Коли син готував мені кашу, я казала йому, що не їм клейкий рис. Але він усе одно готував його, і я одного разу сердито сказала: «Я не хочу цю кашу!» Як тільки ці слова злетіли з моїх вуст, я зрозуміла, що в мені проявилося невдоволення. Я одразу ж вловила цей стан і відкинула його.
З того моменту, як я усвідомила це, я відразу ж відкидала невдоволення та позбувалася їх, щойно помічала. Поступово образи ставали дедалі меншими, і я змогла перемикнути увагу на інше.
Зрештою, я змогла зовсім не думати про те, як було поділено майно. Я прийняла те, що дав мені пасинок: мені дісталася лише чверть того, чим ми з чоловіком володіли спільно. Виїжджаючи з їхнього будинку, я залишила меблі та всі цінні речі. Я забрала лише каструлі, сковорідки, посуд і ковдри, а решту залишила.
Я не позбулася образи відразу. Я усувала її поступово, у подібних життєвих ситуаціях. Спочатку відпускати ситуацію було неймовірно боляче, боляче до самої глибини душі. Але в міру того, як я позбавлялася образи й удосконалювалася у Фа, я навчилася по-справжньому відпускати все зі спокійним серцем. Тепер я не відчуваю ані найменшої образи на пасинка. Іноді я навіть ставлю себе на його місце й турбуюся про нього: якщо він не зможе здати в оренду будинок такого розміру, фінансовий тягар виявиться для нього занадто важким. У мене серце болить за цього хлопця. Я переживаю, що він буде в усьому собі відмовляти й економити на найнеобхіднішому.
У міру того, як я виправляла себе, набряк у черевній порожнині поступово спадав.
Праведні думки усунули необхідність хімієтерапії
Згідно з планом лікування, розробленим у лікарні, наступним етапом після операції мала стати хімієтерапія. Одного разу я прочитала на сайті Minghui статтю, у якій практикувальник розповідав, що уві сні побачив хімієтерапію у вигляді отруйної змії, яка завдає організму більше шкоди, ніж сам рак. Я зрозуміла, що Вчитель через цю статтю дає мені підказку: мені не слід проходити хімієтерапію.
Я сказала лікарю, що бачила, як стан мого чоловіка погіршувався після хімієтерапії аж до самої смерті, і тому не хочу цього лікування. Але як би я не відмовлялася, лікар наполягав — рішуче й твердо. Бачачи моє небажання, він сказав, що перед ухваленням остаточного рішення вони проведуть ще одне обстеження та діятимуть залежно від його результатів.
По дорозі на обстеження ми з сином весь час відправляли праведні думки, відкидаючи будь-які упередження, що походили не від Учителя. Ми обоє відчували присутність великої кількості поганої матерії, і знищити її було неймовірно важко. Син побачив щось величезне й дуже стійке; він почав відправляти праведні думки й спалювати це потужним полум’ям. Він довго намагався спалити цю субстанцію, але вона не піддавалася. Лише попросивши Вчителя підсилити його, він побачив, що вона нарешті знищена.
Й ось що було дивно: лікар прийшов на пів години пізніше призначеного часу, що дало нам додаткову можливість відправляти праведні думки. Після обстеження він повідомив мені, що хімієтерапія мені не потрібна. Він усміхався, був привітним і добрим — це була зовсім інша людина.
Розуміння того, що таке випробування в удосконаленні
Поки я перебувала в лікарні, уже розпочалася підготовка до сезону виступів Shen Yun 2024 року, а я навіть не могла ходити. Мене це дуже засмучувало. Я постійно думала: як було б чудово вийти разом зі співучнями й підтверджувати Фа. Якби я тільки могла вийти з лікарні, я б відпустила все інше.
Після виписки я все ще відчувала важкий, загрозливий для життя тиск, що стискав мене з усіх боків, тому я посилила вивчення Фа, відправлення праведних думок і виконання вправ, а решту часу слухала радіо Minghui. Я хотіла, щоб моя свідомість була наповнена Дафа та праведними факторами, щоб жодні негативні думки та чинники не могли проникнути в моє поле.
Виконуючи в ті дні вправи, я відчувала, як потужна енергія з шумом проноситься моїм тілом, а саме тіло хвилями наповнюється нею. Навіть зараз ця потужна енергія приходить до мене під час виконання вправ.
Приблизно через два місяці я відчула, що маю почати розносити рекламні буклети Shen Yun (які ми вішаємо на дверні ручки). Тіло було ще дуже слабким, а в ділянці розрізу відчувався тупий біль. Усе ж я взяла мапу сусіднього району, де місцевість була відносно рівною, і вирушила в дорогу. Спочатку за один вихід я могла обійти лише двадцять-тридцять будинків. Поступово я охоплювала дедалі більшу територію, аж поки нарешті не почала обходити понад сотню будинків за один раз.
На цьому шляху мені доводилося стикатися із ситуаціями, у яких перевірялися мій Сіньсін і розуміння Фа. Одного разу я підійшла до трьох будинків, увійти в які можна було по дуже високих сходах, і моєю першою думкою було: «Чи впораюся я з цим?» Але я одразу зрозуміла, що ця думка не є праведною, а труднощі, що виникли, — лише випробування. Тоді я подумала: «Якщо я зіткнулася з цим, значить, Учитель бачить, що я можу це зробити». З цією думкою я приступала до кожного підходу. Моє тіло зміцнювалося, а я відчувала дедалі більшу легкість. Під час торішнього сезону Shen Yun ми їздили на острів, щоб розповсюджувати рекламні буклети. У нашому місті не вистачало людей, тому я їздила на острів понад чотири рази.
Учитель веде мене рятувати людей
Коли я поїхала до Порт-Муді збирати підписи під петицією з вимогою припинити переслідування практикувальників Фалуньгун у Китаї, спочатку майже ніхто її не підписував. Я відчувала себе трохи пригніченою і сумнівалася, чи варто продовжувати. У цей момент я почула голос. Він був дивно чистим і немов притягував до себе. Пам’ятаю, я подумала: «Такий звук просто не може існувати в людському світі». Я пішла на цей звук і побачила вуличного співака.
Я не стала його турбувати, але коли вже збиралася йти, він окликнув мене й запитав, чим я займаюся. Я простягнула йому планшет із петицією. Він запитав, як мене звати, а потім недбало, усміхаючись, почав вголос читати моє ім’я та текст петиції. Я не розібрала всього, що він говорив, але бачила, що він поводиться не надто шанобливо. І тоді я твердо вирішила: «Що б він там не думав, я тут заради порятунку людей».
Усе змінилося в одну мить. Підійшли двоє перехожих; співак простягнув їм мій планшет і запропонував підписати, — і вони справді поставили свої підписи. Незабаром я знайшла неподалік ще кількох людей, готових підписати петицію. За короткий час, включно зі співаком, петицію підписали вісім осіб. Я глибоко вдячна Вчителю за те, що він направляв мене, і завдяки цьому я не пропустила цих людей із доленосним зв’язком.
Вдячність людей глибоко зворушує
Одного разу я вирушила до парку в Кокуітламі, щоб зібрати підписи. Щойно пройшов невеликий дощ, і людей було зовсім мало, але мою увагу привернув столик, за яким сиділи люди. І все ж мені хотілося знайти місце, де було б більше людей, тому я не стала зупинятися тут і пішла в інше місце.
На зворотному шляху я весь час думала про людей за цим столиком, сподіваючись, що не пропущу нагоди поспілкуватися з ними. Коли я повернулася до парку, вони все ще були там — ніби чекали на мене.
Я попросила їх поставити підпис під петицією і дала буклет, у якому йшлося про принципи Істина, Доброта, Терпіння, щоб вони могли дізнатися про це більше. Після того як вони підписали петицію, у їхніх очах з’явився благальний вираз. Я не розуміла, що саме вони кажуть, але розчула слово «Палестина». Здавалося, вони намагалися пояснити, що в їхній країні триває війна, падають снаряди, і запитували, що ж їм робити.
Мені хотілося сказати їм, що Вчитель і Дафа можуть їх захистити. Але я не розмовляю англійською. Що ж робити? Я хвилювалася. У пориві почуттів я зробила жест: простягнула руку вгору, поглянувши на небо, вимовила назву їхньої країни й склала долоні в жесті Хеши.
Те, що сталося далі, вразило мене. Кожен із них склав долоні та вклонився мені.
Висновок
Я вдосконалювалася понад десять років, але через тиск з боку родини рідко вивчала Фа. Лише коли на мене впало випробування, пов’язане з хвороботворною кармою, я усвідомила, як мало розуміла принципи Фа, і старі сили одразу ж поспішили завдати мені сильного удару.
Але Вчитель милосердний. Бачачи моє щире бажання добре вдосконалюватися й рятувати людей, Учитель оберігав мене й наставляв протягом усього шляху. Учитель не тільки повернув мені здоров’я. Що ще важливіше, Учитель поступово навчив мене правильно вдосконалюватися й дивитися в себе, коли виникають проблеми, щоб я могла їх подолати. Усе це заради того, щоб я могла допомагати Вчителю у Виправленні Закону й рятувати живих істот.
Зараз, окрім роботи два дні на тиждень, я виходжу збирати підписи під петицією, беру участь у групових вправах і розповідаю людям про Дафа. Я ціную це нове життя, дароване мені милосердною турботою Вчителя, і намагаюся з усіх сил відповідати вимогам, які Вчитель висуває до практикувальників. Однак я часто помічаю, що мені ще далеко до вимог Фа. На щастя, я жива, досі маю людське тіло й можливість бути ще стараннішою.
Я вдячна нашому милосердному й великому Вчителю. Дякую вам, співучні, за вашу допомогу.
(Стаття подана для конференції Фа 2026 року з обміну досвідом удосконалення послідовників Фалунь Дафа у Ванкувері, Канада)
Усі матеріали, опубліковані на цьому вебсайті, захищені авторським правом Minghui.org.
