(Minghui.org) Хочу поділитися вражаючою історією, яка сталася кілька років тому, коли ми намагалися допомогти одному з наших співучнів.
Двох практикувальників незаконно затримала поліція в готелі під час їхнього відрядження. Один із них, практикувальник на ім’я Гуан, — герой цієї історії. До цього арешту Гуана вже кілька років ув’язнювали за віру у Фалунь Дафа.
Хун, дружина Гуана, яка теж практикує Фалунь Дафа, звернулася до мене та кількох інших практикувальників, щоб обговорити, як ми можемо допомогти йому звільнитися. Дві молоді жінки-практикувальниці наполягали, щоб я зв’язався з родиною Гуана, аби рідні вимагали його звільнення. Співучениці також навчили мене, як правильно розмовляти з поліцією.
Я відповів: «Раз ви так добре вмієте говорити, може, підете ви?» Однак вони наполягали, щоб пішов саме я, а решта практикувальників дивилися на мене, підбадьорюючи. Я зрозумів, що мене стримують егоїзм і страх, через які я не хочу поступатися їм.
Хун повідомила нам, що Гуан перебуває в смертельній небезпеці. Його помістили в номер на третьому поверсі готелю. Увійшовши до кімнати, охоронець на мить відвернувся, і Гуан спробував втекти через вікно. На жаль, він отримав важкі травми, зокрема множинні переломи, і його терміново доставили до найбільшої міської лікарні для надання невідкладної допомоги.
Начальник «Офісу 610» обдурив батька Гуана, сказавши, що з ним усе гаразд. Однак коли батько нарешті побачив сина, той не міг навіть поворухнутися — він міг лише водити очима.
Учитель сказав:
«Справи іншого учня — це твої справи, а твої справи — це його справи». («Лекція Закону на конференції Фа 2002 року в місті Вашингтоні»)
Як учень Фалунь Дафа, я повинен дотримуватися настанов Учителя й не ставити на перше місце власні інтереси. Зрештою, я міг хоча б роз’яснити правду лікарям.
Потім, ще раз заглянувши в себе, я сказав своїм співучням: «Гаразд, я займуся питанням звільнення Гуана разом з його родиною. А ви всі вирушайте до лікарні й поблизу відправляйте праведні думки». Усі погодилися.
Наступного дня, зібравшись з духом і зміцнивши праведні думки, я вирушив до лікарні разом із батьками Гуана та його дружиною. У приймальному покої та у вестибюлі було багато практикувальників, які відправляли праведні думки. Однак знайти Гуана нам не вдалося. Лікар повідомив, що Гуана перевели в іншу лікарню, але не знав, у яку саме.
Ми сіли разом, щоб обговорити подальші кроки. Той невеликий запас праведних думок, який я щойно накопичив, знову поступився місцем страху. Я сів осторонь й почав читати лекції Вчителя, постійно виправляючи себе та намагаючись підходити до питань з позиції Фа.
Раптом один зі співучнів сказав назву лікарні, і Хун вирішила дізнатися подробиці. Гуан дійсно опинився там: він перебував у палаті на четвертому поверсі, за металевими дверима. Ми були впевнені, що це Вчитель направив нас! Усі домовилися поїхати до лікарні наступного дня.
Я приїхав до лікарні рано вранці, але не знайшов там нікого із практикувальників. Що сталося? Чому ніхто не прийшов?
Поки я стояв там розгублений, підійшли батьки та дружина Гуана. Я спробував допомогти матері Гуана піднятися сходами, але батько Гуана зупинив мене: «Не показуйся тут. Навколо повно поліціянтів. Ми можемо не поспішати, піднімаючись сходами».
Я відійшов убік і побачив, що прийшла ще одна практикувальниця. Я попросив її допомогти родині, відправляючи праведні думки.
Батьки та дружина Гуана почали стукати у двері палати, вигукуючи ім’я Гуана. Поліціянти, здавалося, були в паніці й весь час запитували, звідки вони дізналися про лікарню.
У цей момент навколо нас зібралося багато людей. Я сказав їм: «Подивіться, яка нещасна ця родина. Їхнього сина посадили до в’язниці лише за те, що він практикує Фалуньгун. Через переслідування він втратив роботу. Після звільнення його знову заарештували в готелі під час відрядження. Коли він запитав у поліціянтів, чому його заарештовують, вони відповіли, що він сам має знати причину. На знак протесту проти незаконного арешту він вистрибнув із вікна».
Люди обурилися, дехто навіть пропонував подати скаргу на поліцію. Коли вийшов лікар, щоб перевірити ситуацію, я розповів йому історію Гуана. Прибиральниця, почувши це, не стримала сліз.
Поліціянти викликали до лікарні начальника «Офісу 610», але він відмовився звільнити Гуана й почав кричати та погрожувати Хун.
Наступного дня, коли ми знову зустрілися, Хун розповіла нам, що начальник «Офісу 610» повідомив батькові Гуана, ніби той втік посеред ночі. Хоча батько Гуана відчув полегшення, дізнавшись про втечу, я нагадав йому: «З огляду на важкі травми Гуана, як він міг втекти? Попросіть їх перевірити записи з камер відеоспостереження. Випадків насильницького вирізання органів багато — нам треба бути насторожі».
Батько Гуана переглянув записи з камер відеоспостереження в лікарні. З’ясувалося, що Гуан спустився зі свого поверху, дійшов до головного входу, побачив, що двері лікарні зачинені, після чого попрямував до туалету на першому поверсі й вистрибнув із вікна. Це було неймовірно!
Коли ми пізніше зустрілися з Гуаном, він розповів нам, що сталося.
Коли його рідні приїхали до лікарні, він чув, як вони вигукували його ім’я. Пізніше того ж дня прибиральниця побачила його і сказала двом молодим поліціянтам, які його охороняли: «Він так важко постраждав, чому ви не дасте йому хоча б ковток води?»
Один із поліціянтів узяв 100 юанів із гаманця Гуана, купив пляшку води й поклав решту під його подушку.
Посеред ночі, коли Гуан спав, він почув, як хтось кілька разів постукав у двері. Гуан зрозумів: мабуть, Учитель натякає, що час іти. Однак він зовсім не міг поворухнутися. Найменший рух завдавав такого болю, що його одразу пробирав холодний піт. Як же він міг піти?
Але потім він подумав: «Якщо Вчитель каже мені піти, значить, я мушу це зробити».
Він із великими зусиллями спробував сісти, і при кожному русі чув, як у всьому тілі хрустять кістки. А потім, немов за помахом чарівної палички, його роздроблені кістки, здавалося, самі собою стали на місце й зрослися.
Гуан поглянув на двох молодих поліціянтів — обоє спали. Він відчинив двері й спустився на перший поверх, але виявив, що вихід зачинений. Тоді він зайшов у туалет і вибрався назовні через вікно.
Вікно знаходилося високо над землею, але, завдяки щасливому збігу обставин, прямо під ним опинився велосипед. Він сів на велосипед і так спустився на землю.
На гроші, залишені під подушкою, він узяв таксі. Проїхавши деякий час, водій помітив, що Гуан одягнений лише в нижню сорочку, а його тіло обмотане бинтами. Наляканий цим, він попросив Гуана пересісти в інше таксі й відмовився брати плату за проїзд.
Отже, під керівництвом Учителя, Гуан успішно втік.
Дафа надзвичайний. Таких чудес безліч. Як учень, я дедалі краще розумію, наскільки важко Вчителю рятувати учнів і живих істот. Після стількох років переслідувань і страждань праведні думки моїх співучнів стають дедалі сильнішими. Тож прагнімо вперед і всі разом повернемося додому.
Усі матеріали, опубліковані на цьому вебсайті, захищені авторським правом Minghui.org.
