(Minghui.org) Музика завжди була невіддільною складовою традиційної китайської культури. Як зазначено в «Лі цзі» («Книзі обрядів»), «Чеснота — основа людяності, а музика — зовнішній прояв чесноти».
Тобто музика створювалася і передавалася не лише для того, щоб гармонізувати Небо та Землю, а й для виховання характеру та піднесення душі.
Історія Ши Куана
У «Ши цзі» («Історичних записках»), одному з найавторитетніших праць з історії Китаю, у розділі «Трактат про музику» записана історія про Ши Куана — знаменитого музиканта держави Цзінь епохи Весни та Осені (770–481 рр. до н. е.).
Якось Дуке Пін, правитель держави Цзінь, влаштував бенкет з нагоди правителя держави Вей Дука Ліна. Під час бенкету Дуке Лін попросив свого музиканта Ши Цзюаня виконати нову мелодію, яку вони почули під час подорожі. Не дочекавшись закінчення п'єси, Ши Куан підняв руку і сказав: «Це музика нації, що гине. Будь ласка, не виконуйте її більше».
Дуке Пін здивувався: «Чому?» Ши Куан відповів: «Цю мелодію написав Ши Янь, музикант, який служив розбещеному останньому правителю династії Шан Імператору Чжоу. Коли імператор У з династії Чжоу напав на нього, Ши Янь утік на схід і потонув у річці Пуян. Говорять, що цю музику чули над річкою Пуян. Будь-яка держава, у якій лунає така музика, неминуче занепаде».
Але Дуке Пін наполягав, щоб дослухати твір, і Ши Цзюань дограв його до кінця. «Чи є музика ще сумніша?» — Запитав Дуке Пін. «Є», — відповів Ши Куан.
Коли Дуке Пін висловив бажання почути і її, Ши Куан сказав: «Ваша Високість має обмежену чесноту й праведність. Краще не слухати цієї музики». «Я найбільше у світі люблю музику, — відповів Дуке Пін. — І хочу її почути».
Тоді Ши Куан узяв цінь і почав грати. Коли пролунала перша частина, у небі зібралися журавлі. Коли залунала друга, журавлі почали витончено танцювати.
Захоплений видовищем Дуке Пін підвівся й підняв чашу, що виголосити тост на честь Ши Куана. «Чи є музика ще величніша?» — Запитав він. «Є», — відповів Ши Куан.
«У давнину, — пояснив він, — Жовтий Імператор виконував цю музику, коли спілкувався із божествами. Ваша Високість має обмежені чесноти й праведність. Краще вам її не слухати, інакше це може спричинити біду».
«Я вже старий, і найбільше у світі люблю музику. Я хочу почути її», — наполягав Дуке Пін.
Ши Куан не міг не послухатися й почав грати. Коли залунала перша частина, з північного заходу піднялися білі хмари. З початком другої частини розігралася буря, що зірвала черепицю з палацу. Усі в паніці розбіглися. Сам Дуке Пін у страху сховався між колонами палацу. Після цього держава Цзінь пережила сильну посуху, і земля залишалася безплідною протягом трьох років.
Жовтий Імператор, як засновник китайської цивілізації, мав велику доброчесність і шанував божественне за допомогою музики (докладніше див. частина 1). Однак Дуке Пін ставився до музики лише як до розваги й навіть насолоджувався песимістичною музикою, незважаючи на попередження Ши Куана. Така неповага до доброчесної музики робила його негідним, і наслідки цього були неминучі.
Традиційно в конфуціанстві виділяють п'ять класичних творів: «І Цзін» («Книга змін»), «Шан шу» («Книга документів»), «Ши цзін» («Книга пісень»), «Лі цзі» («Книга обрядів») та «Чуньцю» («Весни та осені»). Вважається, що ці книги існували ще до Конфуція, а він лише зібрав і впорядкував їх. Насправді існувала й шоста книга — «Юе цзін» («Книга музики»), яка згодом була втрачена.
Одна з причин цього полягає в тому, що музика є даром Небес, що з'єднує Небо, Землю і душу людини. Але коли люди ставляться до музики лише як до засобу розваги й приймають дегенеративні моральні цінності, вони втрачають доступ до її сутності.
Юй Боя та його вчитель
Цай Юн, відомий вчений династії Хань, одного разу записав історію про Юй Боя — музиканта періоду Весни та Осені.
Юй навчався в музиканта Чен Ляня, який передав йому всі технічні знання про музику. Однак через три роки Юй відчув, що йому все ще чогось не вистачає. Тоді Чен сказав: «Я навчив тебе всім прийомам, але не можу передати саму суть музики. Мій учитель Фан Цзичунь чудово володіє нею. Він живе на острові Пенлай у Східному морі. Давай вирушимо туди разом?»
Коли вони прибули на острів, Чен сказав: «Залишайся тут і займайся музикою, а я піду зустріти свого вчителя». З цими словами він пішов.
Минуло кілька днів, але Чен так і не повернувся. Озирнувшись навколо й усвідомивши, що він один, Юй чув лише невпинний шум хвиль. Навколо простягалися пустельні гори та ліси, і тишу пронизували лише сумні крики птахів. Тяжко зітхнувши, він сказав: «Тепер я зрозумів, що таке музика», — і почав грати.
Коли зазвучала мелодія, Юй відчув, начебто він сам зливається з безмежним небом і морем, а звуки ллються вільно й природно. Усе навколо ожило: птахи, океан, гори та весь пейзаж. Він відчув себе в повній гармонії з Небом та Землею.
Закінчивши грати, Юй побачив, що Чен уже повернувся. «Тепер ти осягнув суть музики», — сказав йому вчитель.
У традиційній китайській культурі глибоко усвідомлювали наш зв’язок із природою. Відповідно до «Ї Цзін», «Фусі, дивлячись нагору, побачив Дао Неба; дивлячись униз, побачив Дао Землі; озирнувшись, побачив Дао всього навколишнього. Черпаючи натхнення із самого себе та з явищ як близьких, так і далеких, він створив Вісім триграм. Отже, йому вдалося поєднати в собі божественну чесноту та риси природи».
Так само традиційна музика є даром для нас, збагачуючи як наші серця, так і наше життя. Поряд з обрядами вона утворює гармонійну систему, яка регулює нашу поведінку тут, між Небом та Землею. Відповідно до балансу інь і ян вона спрямовує наші серця на добро та приносить користь усьому суспільству.
(Далі буде)
Усі матеріали, опубліковані на цьому вебсайті, захищені авторським правом Minghui.org.
