(Minghui.org) Музика є невіддільною частиною традиційної китайської культури. У «Ліцзі» («Книга про обряди») говориться: «Доброчесність — це основа людяності; музика — зовнішній прояв доброчесності».
Тому музика створювалася й передавалася з покоління в покоління, щоб гармонізувати Небо та Землю, покращувати характер людини й підносити душу на вищий рівень.
Походження доброчесної музики
Китайська цивілізація почалася з Жовтого імператора, який жив приблизно 5000 років тому. У його епоху було створено календар. Люди також навчилися сіяти зерно, писати, будувати човни та транспортні засоби. Крім того, у цей час були створені арифметика, медицина та музика.
За наказом Жовтого імператора музикант Лін Лунь створив музичні гами. Він узяв бамбукові трубки з гори Куньлунь і розрізав їх на 12 частин різної довжини, кожна з яких видавала унікальний звук. Після вдосконалення цих звуків, щоб вони відповідали крику феніксів, він відлив 12 дзвонів, які стали стандартом для цих звуків.
Після створення музики Лін на світанку влаштував грандіозний музично-танцювальний виступ. Вражений чистотою музики на світанку, імператор назвав її «Сянь Чи». У «Книзі обрядів» написано: «Жовтий імператор назвав її Сянь (усе) Чи (поширювана), бо Дао буде поширюватися всюди, щоб йому слідували. Усе, що божественно, і все, що є на цій землі, благословляється».
Наші предки використовували музику не лише для прославлення доброчесності та поклоніння Небесам, а й для шанування предків. Наприклад, імператор Чжуаньсюй створив музику «Чен Юнь» (Слідуючи за хмарою) на честь Жовтого імператора. Аналогічно, імператори Яо та Шунь мали твори «Да Чжан» (Велика і яскрава) та «Шао Юе» (Музика краси) відповідно. Ці музичні традиції були встановлені, щоб висловити вдячність за благословення, даровані Небом.
За часів династії Чжоу герцог Чжоу встановив офіційний етикет і збагатив музичне мистецтво. Крім прояву поваги до божественного, він також зосередився на гармонізації людей через музику. «Обряди регулюють розум людей, а музика відображає їхні голоси», — писав Ліцзі. Щоб поклонятися божественному й захищати людей, він пропагував доброчесність і впровадив комплексну систему ритуалів для підтримання моральних цінностей.
Конфуцій також підкреслював важливість моралі: «Якщо людина не є доброю, як вона ставитиметься до обрядів? Якщо людина не є доброю, як вона ставитиметься до музики?» Він уважав, що хороша музика допомагає людині виражати емоції належним чином. «Щастя — але не надмірне; смуток — але не руйнівний», — пояснював він.
Попри те, що між ними пройшло приблизно 500 років, ідеології герцога Чжоу та Конфуція були дивовижно схожі. Обидва надавали великого значення обрядам і музиці. «Шицзін (Класична поезія) приносить натхнення, обряди навчають манер, а музика формує характер», — пояснював Конфуцій. Ця традиція збереглася протягом тисячоліть.
Після того як Цінь Ши Хуан об’єднав Китай і заснував династію Цінь, він наказав установити єдиний стандарт письма, що відкривало шлях для єдиного документування й поширення музики серед учених. Імператор У з династії Хань створив Юефу (Музичне бюро) для збору як придворної, так і народної музики. Крім того, до нього включали музику північних варварів та віддалених етнічних груп із західних регіонів. Ці різноманітні музичні традиції доповнювали одна одну, утворюючи складну й всеосяжну музичну систему.
У результаті обряди та музика були тісно переплетені в стародавньому Китаї. Обряди завжди супроводжувалися музикою і рідко проводилися без неї. Для поклоніння, святкувань і навіть військових навчань створювалися особливі види музики. Ця стійка традиція зберігалася від династії Чжоу до династії Цінь.
Вибір музики
Цзися, відданий учень Конфуція, продовжував поширювати конфуціанство після смерті вчителя. Наступна історія, записана у «Шицзі» («Записки великого історика»), розповідає про зустріч Цзися та маркіза Веня з Вей.
Як засновник династії Вей, маркіз Вень завжди поважав доброчесних учених і був готовий навчатися в них. Одного разу він сказав Цзися: «Коли я сиджу прямо й слухаю стародавню музику, часто відчуваю сонливість; коли слухаю музику з держав Чжен або Вей, не відчуваю втоми. Чому так?»
Цзися відповів, що стародавня музика походить від Жовтого імператора, а також від імператорів Яо та Шуня. Ця доброчесна музика була мирною, урочистою та глибокою. «Музика гармонійна та велична, — пояснив він. — Вона починається з миру, піднімається через військову музику й вирішує хаос миром. Весь процес швидкий і витончений, без будь-якої вульгарності». Це відповідає світогляду стародавніх людей: вдосконалювати себе, гармонізувати сім’ю і приносити мир країні.
Однак сучасна музика з держав Чжен і Вей відрізняється. «Їхній ритм несинхронний, голоси легковажні, а емоції потопають у надмірності, — продовжив Цзися. — Поводячись як клоуни, вони схильні стирати межі між чоловіками й жінками та порушувати належні стосунки, зокрема між батьком і сином».
Коли маркіз Вень запитав про суть музики, Цзися відповів, що важливо, щоб Небо і Земля, а також чотири пори року були добре скоординовані.
«Коли люди цінують доброчесність, вони отримують благословення врожаю, вільні від хвороб та інших бід, — пояснив він. — У таких умовах мудреці встановлювали належні стосунки між батьком і сином, імператором і підданими. Завдяки цьому музична гамма була відрегульована й створена доброчесна музика для поминання».
Тобто музика — це гармонія між Небом і Землею, тоді як обряди символізують їхній порядок. Гармонія дозволяє всім істотам співіснувати в цьому світі, а порядок гарантує, що у всього є свої межі, як зазначено у «Шицзі». Музика має божественне походження, а обряди слугують для підтримки соціальної стабільності.
На відміну від цього, Цзися зазначив, що вульгарна музика буває кількох видів. Музика Чжен порушує етикет і потурає марнотратству, затуманюючи розум; музика Сун одержима похіттю й підриває волю; музика Вей імпульсивна й спонтанна, що призводить до тривоги; музика Ці походить із гордості, що спричиняє легковажність і втрату контролю. У сукупності ці чотири типи відображають надмірності та підривають мораль, що робить їх непридатними для офіційних заходів.
Стародавня китайська музика має п’ять основних тонів: гун, шан, цзюе, чжи та юй. «Тон гун приносить тепло і широту; тон шан надихає на гідність і прямоту; нота цзюе приносить доброту і співчуття; нота чжи навчає бути щедрим; нота юй допомагає бути акуратним і дотримуватися етикету», — писалося у «Шицзі».
«Таким чином, етикет дисциплінує людину зовні, а музика спрямовує її внутрішньо. Людина не може нехтувати етикетом навіть на короткий час, інакше може проявити гординю та інші недостойні вчинки. Так само людина не може довго жити без музики в серці, інакше накопичуються погані думки», — продовжується в книзі.
«Оскільки відсутність етикету призводить до недостойної поведінки, мудреці принесли нам доброчесну музику й прищепили належний етикет очам. Завдяки цьому кожен наш крок супроводжується ввічливістю, а кожне слово — доречністю. У результаті, навіть якщо людина говорить увесь день, у ній не буде ані гордині, ані злих помислів», — писалося у «Шицзі».
Почувши ці слова від Цзися, маркіз Вень присвятив себе поширенню доброчесної музики та відсторонився від вульгарних форм. Він підтримував доброчесних людей і призначав їх на ключові посади, зробивши Вей найсильнішою державою того часу.
(Далі буде)
Усі матеріали, опубліковані на цьому вебсайті, захищені авторським правом Minghui.org.
