Ігнорування масового злочину, який здається надто жахливим, щоб повірити в його існування

(Minghui.org) У квітні 1944 року двоє в'язнів втекли з концтабору Аушвіц (пол. Oświęcim). Рудольф Врба та Альфред Ветцлер сховалися під купою товстих дощок, а щоб заплутати нацистських собак-вовкодавів використали тютюн та бензин. Хоч масштабні пошуки тривали три дні й три ночі, в’язням вдалося втекти.

Протягом наступних трьох місяців до цього табору було відправлено 430 000 євреїв з Угорщини, які й гадки не мали, що на них чекають газові камери.

Неможливо повірити, тому обираю не вірити

Через два місяці після втечі, у червні 1944 року, Врба й Ветцлер уперше розкрили союзникам правду про концтабір Аушвіц, і з того часу «Звіт Врби-Ветцлера» (Vrba-Wetzler Report) став першим документом, що викриває злочини нацистських концтаборів.

Документ, у якому детально описувалися злочини, що вчинялися в Аушвіці, був надісланий лідерам Словаччини, Угорщини та Швейцарії, але не привернув широкої уваги. Лідери приховали цю інформацію, оскільки їм було важко в це повірити. Навіть Фелікс Франкфуртер, суддя Верховного суду США, заявив, що не вірить у це.

Шок, викликаний документальним фільмом

Табір Аушвіц було закрито в січні 1945 року. Військові фотографи союзників зняли кадри з таборів відразу після визволення, які були зібрані в документальний фільм «Нацистські концентраційні табори».

Фільм був показаний на Нюрнберзькому процесі 20 листопада 1945 року, щоб притягти нацистських лідерів до відповідальності за звірства, скоєні ними під час Другої світової війни.

Проєктор загудів, і промінь світла впав на екран. Усі затамували подих.

Вони побачили, як приблизно 200 людей загнали до складу в концентраційному таборі поблизу Лейпцига. Есесівці (Schutzstaffel, солдати нацистської партії) облили приміщення бензином і підпалили його. Охоронці стріляли з кулеметів у тих, хто втікав зі складу.

Фільм тривав понад дві години. На екрані постійно змінювалися сцени з блідими, понівеченими або обгорілими тілами. Тіла були виснажені, з випнутими ребрами та запалими очима.

У залі суду було чутно тихе схлипування. Одна жінка знепритомніла.

Після закінчення фільму увімкнули світло, і в залі запанувала мертва тиша.

Головний прокурор Джексон і суддя Парк, які вели судовий процес, раніше ставилися до чуток про концтабори з обережністю. Коли «Звіт Врби-Ветцлера» надійшов до США, вони обидва чули про нього та вважали, що він містить перебільшення, але тепер вони мовчали, бо реальні кадри підтвердили правдивість цього звіту.

Це питання, яке не може не викликати роздумів: якби люди повірили звіту Врби-Ветцлера, коли він уперше з'явився, і вжили рішучих заходів для припинення воєнних злочинів Німеччини, кількість смертей у таборах могла б бути значно меншою.

Концентраційні табори в Китаї 21 століття

На жаль, історія часто повторюється. З'являлися неофіційні повідомлення, що розкривали існування концентраційних таборів у Китаї та події, що відбувалися там. Нижче наведено кілька випадків, задокументованих Всесвітньою організацією з розслідування переслідувань Фалуньгун (WOIPFG), медитативної практики, яку компартія переслідує в Китаї з липня 1999 року.

1. Тисячі практикувальників Фалуньгун було ув'язнено в таборі Суцзятунь у місті Шеньян, провінція Ляонін. Енні (псевдонім) раніше працювала медсестрою в Центрі лікування тромбозу провінції Ляонін. Її колишній чоловік був хірургом. 9 березня 2006 року вона втекла до Вашингтона, округ Колумбія. 20 квітня 2006 року Енні повідомила, що її колишній чоловік хірургічним шляхом вирізав нирки, печінку та рогівку багатьох практикувальників Фалуньгун. Ці примусово вирізані органи потім продавалися з метою отримання прибутку та використовувалися для трансплантації. Вона також сказала, що в таборі є сміттєспалювальний завод для утилізації тіл.

2. У звіті WOIPFG, опублікованому 14 березня 2016 року, озброєний охоронець став свідком того, як 9 квітня 2002 року двоє військових лікарів (один із них мав номер жетона 0106069) вирізали органи в практикувальниці Фалуньгун. Це сталося в операційній на 15-му поверсі військового госпіталю Шеньянського військового округу. Практикувальниця була вчителькою середньої школи, їй було близько тридцяти років.

3. У звіті, опублікованому 29 грудня 2020 року, Лу Шухен заявив, що його невістка, Чжоу Цін, брала участь у вирізанні органів у практикувальника Фалуньгун у Шанхайському шпиталі збройної поліції. Це було рівнозначно тортурам, оскільки під час операції не використовували анестезію.

4. У звіті від 23 листопада 2022 року описано, що Сугавара, колишній лідер японської злочинної організації, який зараз є економічним коментатором, побачив у 2007 році в Інституті трансплантації печінки Пекінської загальної лікарні збройної поліції. Він побачив молодого чоловіка, що лежав на ліжку. Китайські хірурги сказали, що вони перерізали сухожилля рук і ніг практикувальника Фалуньгун, щоб він не міг рухатися, і мали намір вирізати його печінку та пересадити її пацієнту, який чекав на пересадку.

Оскільки випадки продовжують викриватися один за одним, вирізання органів у Китаї вже не є поодиноким явищем, а системною діяльністю, санкціонованою урядом.

Смерть лікаря-інтерна та викривальний документ на 11 000 сторінок

Лікаря-інтерна Ло Шуайю було знайдено мертвим біля його гуртожитку в другій лікарні Сян'я Центрального південного університету в провінції Хунань 8 травня 2024 року. Йому було 28 років. Поліція дійшла висновку, що він стрибнув із будівлі та покінчив життя самогубством. Його батьки відновили дані, видалені з його комп'ютера, та виявили інформацію про торгівлю органами та інші злочини, скоєні персоналом лікарні. Дані включали аудіозаписи та друковані матеріали, загалом 11 119 сторінок.

Через рік, 11 червня 2025 року, батьки лікаря Ло опублікували деякі з цих документів та аудіозаписів у соціальних мережах. Серед них були докази того, що медичні працівники фальсифікували інформацію, стверджуючи, що пацієнти мали невиліковні захворювання, щоб виправдати вирізання органів; лікарі не вживали своєчасних заходів у відділенні невідкладної допомоги; серед інших звірств, вони вводили пацієнтам препарати, які не давали їм прокинутися, створюючи ілюзію, що вони перебувають у стані смерті мозку. Це відбувалося тому, що лікарня планувала вирізати та пересадити органи пацієнтів.

В аудіозаписі лікар Ло розповів, що його попросили забрати орган. Коли він прибув, то сказав хірургу, що не хоче вирізану печінку. Потім хірург запитав інших присутніх, чи можуть вони нею скористатися. Кілька людей із різних лікарень чекали на отримання свіжих органів, деякі з яких сміялися під час обміну. Ло сказав, що вони звикли до такої ситуації та, здавалося, почувалися спокійно.

Чи справді мільйон людей «зникло безвісти»?

«Toutiao» («Сьогоднішні заголовки»), китайська новинна платформа, реалізує проєкт корпоративної соціальної відповідальності під назвою «Toutiao Alert for Missing Persons» («Toutiao: сповіщення про зниклих безвісти»). 25 лютого 2021 року цей проєкт та Дослідницький центр соціальної допомоги Чжунмінь опублікували спільний звіт про зниклих безвісти осіб у Китаї, у якому зазначалося, що у 2020 році в Китаї мільйон людей зникли безвісти.

В останні роки кількість зниклих учнів значно зросла в провінціях Хубей і Гуанчжоу, а також у місті Гуанчжоу. В одному з аудіозаписів лікаря Ло співробітник другої лікарні Сян'я розповів йому, що директор лікарні хотів, щоб він знайшов 12 дітей-донорів органів у віці від трьох до дев'яти років. В іншому записі ця особа вказала вимоги щодо віку, статі та кількості дітей: три хлопчики та три дівчинки віком від 3 до 5 років, а також три хлопчики та три дівчинки віком від 6 до 9 років. «Нам потрібна їхня венозна кров...», — сказав цей чоловік.

Інформація, отримана з комп'ютера лікаря Ло, показала, що існує виробнича лінія, яка керує індустрією вирізання органів. Вона також викрила брехню лікарів про смерть мозку, показала існування чорного ринку органів, корупцію в медицині, занепад медичної етики тощо.

З чиїх тіл було взято органи для Ґао?

11 грудня 2022 року Чжу Юнсінь, постійний член 12-го Національного комітету китайської політичної консультативної конференції, виступив із промовою. У ній він оплакував смерть Ґао Чжаньсяна, заступника міністра культури й туризму. Чжу написав: «Протягом багатьох років Ґао боровся зі своїми хворобами, проявляючи сильну волю. Багато його органів було замінено. Він навіть жартома казав, що багато частин його тіла вже не належать йому».

Ця промова викликала бурхливу дискусію в інтернеті: «Якщо колишній заступник міністра культури може дозволити собі замінити всі свої органи, уявіть, що може бути доступним для чиновників вище міністерського рангу?»

У вересні 2019 року з'явилася реклама від Пекінської лікарні № 301 (Головна лікарня Народно-визвольної армії). Ця лікарня вже давно є основним медичним закладом для вищих керівників Китаю. У рекламі стверджувалося, що середня тривалість життя китайських чиновників у 2008 році становила 88 років, що перевищує показники західних лідерів. У ній згадувалося про запуск у 2005 році проєкту довголіття для високопосадовців, метою якого було продовжити їхню середню тривалість життя до 150 років.

Величезна кількість чиновників у відставці, величезний попит на трансплантацію органів

Коли після смерті лікаря Ло було викрито широкомасштабну схему вирізання органів, люди почали замислюватися, куди поділися вирізані органи.

Хтось прокоментував в інтернеті: «Вирізання органів у живих спочатку було спрямоване на практикувальників Фалуньгун. Тепер, можливо, через дефіцит органів та непомірні прибутки, це поширилося на звичайних жертв — від зниклих безвісти студентів університетів до молодих людей, які таємниче померли або зникли безвісти».

Інша людина сказала: «Ви коли-небудь замислювалися, чому відставні чиновники компартії живуть так довго? Хіба їхні органи не відмовили б? Як вони можуть жити довгим і здоровим життям після років важкої праці? Мене лякає сама думка про це».

У Китаї є величезна кількість чиновників, які зловживають своєю владою, щоб забезпечити власне виживання. Як наслідок, широка громадськість стає джерелом частин тіла для чиновників.

Уявімо, що злочин компартії Китаю — вирізання органів у живих людей — знято й показано в документальному фільмі в залі суду так само, як 80 років тому показували нацистські концентраційні табори? Побачивши операції, крематорії та ув'язнених донорів органів, чи пошкодують глядачі, що нічого не зробили, коли вперше дізналися про це?

Я закликаю людей, які мають совість, звернути увагу на цей багаторічний, добре прихований злочин і зробити все можливе, щоб викрити це безпрецедентне зло.

Джерело: Джозеф Едвард Персіко, «Nuremberg: Infamy on Trial» («Нюрнберг: Безчестя під судом»).