​Практика самовдосконалення. Шлях повернення до витоків (частина 4)

(Minghui.org) Протягом своєї довгої та багатої духовної історії Китай був відомий як Шеньчжоу (Божественна земля). Однак усе кардинально змінилося за кілька десятиліть відтоді, як у 1949 році компартія Китаю захопила владу.

Під час сумнозвісної «культурної революції» було зруйновано незліченну кількість храмів, даоських монастирів, церков та історичних пам’яток. В останні роки ті об’єкти культурної спадщини, що збереглися, було перетворено на туристичні місця з метою отримання прибутку.

До 1949 року ці стародавні храми та монастирі, збудовані тисячі років тому, залишалися чистою землею для практикувальників традиційних релігій, які протягом усього життя вдосконалювали свій розум, очищали своє серце та позбувалися різних пристрастей. У цій серії статей ми не будемо обговорювати широку тему глибокого значення слова «самовдосконалення», а розглянемо його зміст з історичного та культурного погляду.

Частину 3 див. тут

Безпрецедентний хаос

Упродовж тисячоліть духовні традиції конфуціанства, буддизму та даосизму не лише підтримували моральні цінності, а й глибоко збагачували китайську культуру. Їхній вплив помітний в історичних записах, народних операх, храмовій архітектурі, культурі одягу, у літературних і художніх творах. Такі історії, як «Подорож на Захід», «Цзі Ґун», «Вісім безсмертних перетинають море» та «Посвячення в боги», передавалися з покоління в покоління.

Після того як компартія Китаю (КПК) прийшла до влади у 1949 році, вона поширила атеїзм на різні сфери життя суспільства, зокрема культуру, освіту, архітектуру, релігію та народну оперу. Завдана шкода мала системний та всебічний характер, охопивши всі сфери — від ідеології до масової культури.

Згідно з книгою «Теорія і практика КПК у придушенні релігії», написаною Бай Чжи у 1949 році, у Китаї налічувалося 800 000 ченців і черниць. П’ять років потому, у 1954 році, їх залишилося трохи більше ніж 70 000. Напередодні Міжнародного жіночого дня 8 березня 1951 року Федерація жінок міста Чанша провінції Хунань змусила всіх черниць у провінції впродовж кількох днів вийти заміж або заручитися.

Колись у провінціях Ґаньсу, Цінхай, Сичуань і Юньнань було понад 2300 тибетських монастирів. Багато з них були зруйновані під час воєн, а на початок 1959 року більшість було закрито, захоплено або знесено. З понад 170 000 лам більшість були змушені повернутися до світського життя.

У книзі Тун Сіна «Десять років катастрофи. Кров і сльози в столиці» описано хаос, що запанував після початку «культурної революції» у 1966 році. Усе, що було пов’язане з релігійними обрядами, зокрема буддійські й даоські храми, церкви та священні писання, стало мішенню хунвейбінів. За неповними статистичними даними, лише в Пекіні з 6843 історичних і культурних об’єктів 4922 були зруйновані, а 538 000 культурних реліквій знищені.

Шостий патріарх Хуейнен колись проповідував у храмі Наньхуа (у сучасному місті Шаогуань провінції Ґуандун). Після його смерті у 713 році муміфіковане тіло було виставлене в головній залі храму Наньхуа. Минуло понад 1000 років, але тіло залишалося нетлінним і не розкладалося.

Однак під час «культурної революції» сталася катастрофа. Згідно зі «Збіркою настанов поважного майстра Фоюаня», «хунвейбіни поклали муміфіковане тіло Шостого патріарха на ручний візок і провезли його Шаогуанем. Вони називали його негідником, підробкою і шахраєм, погрожуючи спалити на вогнищі. Зрештою хтось встромив у тіло залізний прут і зробив у грудях отвір розміром із миску. Вони витягли внутрішні органи й розкидали їх у головній залі. Ребра й хребці були розкидані повсюди. Хунвейбіни називали їх свинячими або собачими кістками». Крім того, вони наділи на голову Шостого патріарха залізну чашу з написом «лиходій».

Це лише один із незліченних прикладів того, як КПК руйнувала духовні системи минулого. Нині шкоди завдають інакше. Хоча храми було відбудовано або розширено, вони більше не є тихим прихистком для духовного життя.

Храм Шаолінь, один із найвідоміших буддійських храмів Китаю, нині перетворився на головну туристичну пам'ятку. Влітку 2025 року одна туристка зазначила, що храм, по суті, став комерційним підприємством. Традиційно в храмі дозволялося продавати лише пахощі та свічки. Однак вхід до мальовничого храмового комплексу нині розташований у жвавому комерційному районі з ресторанами, чайними крамницями та іншими спеціалізованими магазинами. Усередині храму продають не лише релігійні предмети й браслети, а й проводять ворожіння та малюють персональні тематичні картини.

Крім того, якщо відвідувач підніметься на вершину канатною дорогою, йому запропонують послуги з «вправляння кісток» за допомогою шаолінського кунг-фу. «Усі служителі з виголеними головами, які надають ці послуги, одягнені в монаші шати. Я не знаю, справжні вони ченці чи ні, — зазначила туристка. — Також існує безліч зборів: 30 юанів за мікроавтобус, 25 юанів за екскурсійний автобус, вхідний квиток — 80 юанів, поїздка канатною дорогою — 100 юанів. Усе це коштує 235 юанів з людини. Крім того, оплата послуг гіда становить 100 юанів, а за каліграфію та живопис — 300 юанів».

Упродовж усієї історії всі основні цивілізації, як і провідні релігії світу, вірили в божественне. Визнання того, що ми створені Богом, виявляло смирення й скромність, адже заслуга віддавалася божественному, а не нам самим.

До того ж традиційна китайська культура підкреслює глибоку гармонію між Небом і Землею. Керуючись ученнями конфуціанства, буддизму й даосизму, покоління людей упродовж тисячоліть поважали одне одного та виявляли доброту. Оскільки компартія завдає шкоди Китаю й загрожує всьому світу, нині, як ніколи, важливо зрозуміти ситуацію та знайти шлях уперед. Історія показала, що КПК, спираючись на класову боротьбу, ненависть і брехню, не може існувати вічно. Приймаючи моральні цінності та керуючись совістю, ми рухатимемося до кращого майбутнього.

(Кінець)