(Minghui.org) Протягом своєї довгої та багатої духовної історії Китай був відомий як Шеньчжоу (Божественна земля). Однак усе кардинально змінилося за кілька десятиліть відтоді, як у 1949 році компартія Китаю захопила владу.
Під час сумнозвісної «культурної революції» було зруйновано незліченну кількість храмів, даоських монастирів, церков та історичних пам’яток. В останні роки ті об’єкти культурної спадщини, що збереглися, було перетворено на туристичні місця з метою отримання прибутку.
До 1949 року ці стародавні храми та монастирі, збудовані тисячі років тому, залишалися чистою землею для практикувальників традиційних релігій, які протягом усього життя вдосконалювали свій розум, очищали своє серце та позбувалися різних пристрастей. У цій серії статей ми не будемо обговорювати широку тему глибокого значення слова «самовдосконалення», а розглянемо його зміст з історичного та культурного погляду.
Частину 2 див. тут
Вознесіння серед білого дня
У «Легенді про безсмертних» Ге Хун задокументував численні оповіді про людей, які досягли Дао й левітували серед білого дня. Розгляньмо легенду про Сє Цзижань — єдину жінку-даоску, чий злет було зафіксовано в ортодоксальних історичних джерелах.
Це сталося в 794 році, за правління імператора Децзуна династії Тан. Сє, якій на той час було 27 років, піднялася в повітря на очах у тисяч людей у Гочжоу (сучасне місто Наньчун у провінції Сичуань).
Згідно зі збіркою «Тайпін Ґуанцзі», Сє з дитинства була дуже спокійною. Миролюбна й чемна, вона любила читати та заучувати напам’ять «Дао де цзін». Її батько, Сє Хуань, родом із Яньчжоу, проживав у Гочжоу й обіймав посаду місцевого чиновника, а мати походила зі знатної родини з Їчжуна.
У віці від семи до десяти років Сє по черзі подорожувала з двома черницями, займаючись самовдосконаленням. Повернувшись додому, вона оселилася в храмі Лаоцзи, розташованому на горі неподалік. Одного разу, коли їй було 14 років, їжа раптом здалася їй огидною — схожою на личинки. Відтоді вона перестала їсти.
У той час її батько кілька років мандрував різними землями. Повернувшись додому, він не міг змиритися з тим, що донька не їсть, і вважав це маренням. Він сказав: «Наша родина протягом кількох поколінь дотримується конфуціанства. Усе, що не відповідає ортодоксальному конфуціанському вченню, є неприйнятним. Як ми можемо допустити таке чаклунство?» Він замкнув доньку в кімнаті більш ніж на 40 днів. Проте коли Сє випустили, батько з подивом виявив, що вона стала ще чистішою та свіжішою.
У 790 році, коли Сє було 23 роки, новим губернатором став Хань Ї. Він мав підозру, що Сє лише вдає, ніби не їсть, тому запросив її пожити в кімнаті на території урядового комплексу. Коли кілька місяців потому Сє вийшла звідти, то виглядала так само як і раніше. Її голос залишився таким же чистим і дзвінким. Хань разом з усією родиною відвідав Сє й був настільки вражений нею, що попросив свою доньку Хань Цзимін повчитися в Сє.
У 793 році новим губернатором став Лі Цзянь. Наступного року, 3 березня за місячним календарем, Сє переїхала до даоського храму. Той день був сонячним і величним, не схожим на звичайні дні. Сє сказала, що того дня збиралися деякі божества та небесні істоти. Навіть олені в лісі поводилися інакше — багато оленят не боялися мирно спілкуватися з людьми.
Сє була серйозною людиною й просто так не обговорювала даоське самовдосконалення ні з ким, навіть із батьками. Оскільки губернатор Лі був глибоко відданий даосизму, Сє сказала йому кілька слів. «Коли справа доходить до читання Священних писань, це потрібно робити від щирого серця. Кількість прочитаних писань не така важлива, — пояснила вона. — Якщо хтось удосконалюється в Дао, але відступає на півдорозі, він втратить більше, ніж той, хто взагалі не починав удосконалюватися в Дао. Ось чому слід бути дуже обережним!»
На той час Сє вже 13 років нічого не їла. 9 листопада 794 року вона прийшла до урядового комплексу, щоб попрощатися з Лі, і сказала: «Я піду в середині місяця». Після цього вона більше не відвідувала кімнату для медитації.
Уранці 20 листопада Сє залишила цей світ, піднявшись у повітря серед білого дня над вершиною храму Цзіньцюань. За цим спостерігали тисячі людей. Її бабуся, мати, молодша сестра Сє Цзижоу та монах Лі Шен почули її останні слова: «Лише старанно вдосконалюючись, можна осягнути Дао».
Невдовзі після цього гору огорнули різнобарвні хмари. Протягом тривалого часу лунала небесна музика, а в повітрі витав особливий аромат. Кілька предметів одягу та шиньйон, які Сє часто носила, залишилися на її ліжку. Вони лежали так, ніби вона їх там і полишила.
Після того як Сє піднялася в небо, люди побачили такі слова, написані на стіні в залі:
«Усім, кого це може стосуватися, моїм рідним і близьким.
Прошу, бережіть себе й не журіться;
Плекаючи чесноту та практикуючи доброту,
дотримуючись настанов і читаючи Священні писання,
ви зможете досягти поступу.
Після численних випробувань
ви досягнете своєї мети.
Можливо, колись у майбутньому ми знову зустрінемося на чистій землі з безкрайніми рівнинами».
Губернатор Лі та воєначальник Вей Гао доповіли про все це імператорові Децзуну. Імператор видав указ, у якому прославляв Сє. (Краєзнавче управління провінції Сичуань опублікувало цей указ в інтернеті).
Згодом Лі встановив стелу в даоському храмі Цзіньцюань, на якій було викладено історію Сє. Він також написав книгу «Легенда про східну безсмертну», де докладно розповів про її життя. Хоча ця книга згодом була втрачена, ортодоксальний історичний твір «Нова книга Тан» посилався на неї та подавав стислий виклад. Навіть Хань Юй, один із найвидатніших учених династії Тан, уважав історію Сє реальною й згадав її у своєму вірші.
Після династії Тан оповіді про чудеса фіксувалися й у наступні епохи. Цзі Гун, відомий монах часів династії Сун, перемістив величезні колоди із Сичуаню до Ханчжоу через річку, використовуючи надприродні здібності. Цю Чуцзі, уславлений даос династії Сун, подолав далеку дорогу, щоб зустрітися з Чингісханом у пустелі й успішно зупинив його різанину. Подібно до цього, за часів династії Мін Чжан Саньфен створив Тайцзіцюань і залишив по собі безліч легенд.
Левітація також була зафіксована й у західному суспільстві серед тих, хто йшов духовним шляхом західної традиції. Католицька церква задокументувала понад 70 випадків левітації святого Йосифа з Купертіно. Подібні чудеса, також були занотовані щодо святої Терези Авільської та інших.
Упродовж тисячоліть люди замислювалися над тим, звідки ми прийшли, навіщо ми тут і, що найважливіше, ким ми станемо. Події, згадані вище, викликають зацікавлення. Але яке значення вони мають для нас сьогодні?
(Далі буде)
Усі матеріали, опубліковані на цьому вебсайті, захищені авторським правом Minghui.org.
