Не розслабляйтеся, не зволікайте, доводьте справу до кінця

(Minghui.org) Практикувальникам, які отримали Фа до початку переслідувань і яким тоді було 40-50 років, зараз 70-80 років. Озираючись на майже 30 років практики, кожен із них міг би написати книгу про пройдений шлях.

У Китаї кажуть: «Час показує справжній характер людини». Після того, як компартія Китаю почала переслідувати Фалунь Дафа, багато хто з практикувальників побоявся продовжувати заняття і залишив практику. Багато хто з тих, хто досі практикує, пройшли через випробування «життям і смертю»: чи то звернення до уряду в столиці провінції, чи поїздка до Пекіна (з тією ж метою), чи неодноразові незаконні нападки, арешти, «промивання мізків», ув’язнення та переслідування компартією. Ті, які повністю довірилися Вчителю і Фа, і залишилися непохитними у своїй вірі, справді чудові. Більшість із нас помилялися, пробивалися через перешкоди, але все-таки подолали їх завдяки милосердним настановам Учителя, який постійно підбадьорював і пробуджував нас.

Декілька днів тому я почув, як деякі практикувальники обговорювали питання про те, що «багато вдосконалювальників залишили практику». Хоча я не знайомий із ситуацією в інших регіонах, я помітив, що навколо мене теж не все виглядає оптимістично. Хоча не кожен може піднятися на вершину високої гори, це змушує мене відчувати себе трохи сумно.

Упродовж багатьох років під керівництвом Учителя я наполегливо працював над тим, щоб створити можливість практикувальникам отримати доступ до сайту Мінхуей у режимі онлайн. Це дозволяло їм підвищуватися в удосконаленні, читаючи статті практикувальників з усіх куточків земної кулі. Ці практикувальники були старанними в удосконаленні та виконанні трьох справ щодо порятунку людей. Крім того, такі практикувальники щороку надсилали на сайт Мінхуей свої статті, у яких ділилися досвідом. У цей час я був особливо зайнятий, допомагаючи їм редагувати статті, створювати електронні файли та надсилати на Мінхуей. Той період був напруженим, але насиченим.

Загальне середовище колективного вивчення Фа в нашому районі було втрачено, і залишилося дуже мало місць для зберігання матеріалів через втручання та руйнування, заподіяне силами зла. А деякі практикувальники пішли із життя після неодноразових переслідувань. Оскільки, починаючи з минулого року, зло посилило цензуру інтернету, практикувальники, котрі вже відчували страх, поступово припинили спроби прорвати інтернет-блокаду й більше не відвідують сайт Мінхуей, не кажучи вже про те, щоб писати статті з обміну досвідом! Спостерігаючи за цим, я раптом зрозумів, що й сам стаю недисциплінованим. Я ставився до вивчення Фа, виконання вправ і виконання трьох справ як до простого завдання, яке потрібно виконати.

У червні цього року Вчитель опублікував дві нові статті поспіль. На перший погляд, вони не мають ніякого відношення до учнів Дафа в Китаї. Але чи призначалися ці статті тільки учням Дафа за кордоном?

Учитель сказав у статті «Тяжкий час для Закону»:

«Насправді це не так, що лихо, якого зазнав Закон, може минути, якщо ти переїхав до іншого регіону — просто в різних регіонах воно проявляється по-різному. У тяжкий час для Закону також вибирають, які живі істоти зрештою залишаться, а яких буде відсіяно; водночас дивляться, які учні Дафа годяться, а які не годяться».

Цілком очевидно, що учні Дафа в Китаї також проходять відбір, які «...зрештою залишаться, а яких буде відсіяно...». Лише ті, хто є золотом, можуть залишитися. Учитель дійсно стурбований тим, що ми, учні, зараз перебуваємо в такому сумбурному стані. Як учень, що давно практикує Дафа, я повинен пробудитися і бути старанним.

Я подивився в себе й замислився: «Чому серед практикувальників, які оточують мене, з'являються різні негативні стани? Як це пов'язано з моїм удосконаленням, і як мені слід удосконалюватися далі?»

Прагнення показати себе

У книзі «Чжуань Фалунь» Учитель спеціально написав розділ про прагнення показати себе, що вказує на важливість викорінення такого досить поширеного способу мислення.

Раніше, до 20 липня 1999 року, один практикувальник якось нагадав мені про це, процитувавши слова Вчителя:

«…рухи трохи красивіші, і він починає показувати себе». (Лекція шоста, Чжуань Фалунь)

Цей епізод стався під час виконання третього комплексу вправ, коли практикувальниця не могла скоординувати рух двох рук: одна рука підіймалася вгору, а інша тільки починала опускатися. Я продовжував демонструвати їй рух, показуючи, як одночасно підіймати одну руку вгору, а іншу опускати вниз. Я також сказав їй: «Якщо ти не виконаєш правильно на початку, то можеш порушити енергетичний механізм». Коли ми всією групою вивчали Фа й читали цей рядок у Чжуань Фалунь, деякі практикувальники подивилися на мене, даючи відчути, що мені треба заглянути в себе. Але я не зробив цього, а тільки подумав: «Я роблю це для її блага!»

З роками, коли я допомагав практикувальникам, прагнення показати себе зростало від їхнього частого захоплення, похвали та, навіть, лестощів. Спочатку я пишався собою. Куди б я не пішов, скрізь відчував, що допомагаю іншим. Деякі практикувальники говорили, що я розумний, здібний і добре вдосконалююсь. Вони також казали, що для мого віку зір у мене, як і раніше, відмінний. Мені було приємно це чути. Я пишався собою за те, що за ці роки освоїв усі технології, перетворившись із комп'ютерного новачка на людину, яка може допомогти іншим практикувальникам отримати доступ до Мінхуей. Я відчував, що заслуговую на їхнє захоплення. Я навіть почав хвалитися тим, як добре освоїв ці навички на той час і тепер можу допомогти всім завдяки навичкам самонавчання.

Мудрість і здібності були даровані Вчителем для того, щоб я допомагав іншим практикувальникам, але я неусвідомлено почав їх приписувати собі. Як же мені не впасти в удосконаленні? Щобільше, здібності, які я маю зараз, хоч і зароблені наполегливою працею та навчанням, є результатом спільних зусиль із технічної підтримки практикувальників, які розбиралися в цій темі. І все-таки я став зарозумілим і надав собі їхні заслуги, поставивши Дафа на друге місце.

Нещодавно я прочитав статтю на Minghui.org під назвою «Деякі думки про пристрасть до себе», у якій йшлося про небезпеку зарозумілості. Удосконалювальниця писала: «Я дивувалася, чому я була така зайнята до того, як мене заарештували? Чому я не могла зупинитися? Невже „робити щось“ було моєю єдиною пристрастю? Я також хотіла показати себе: „Подивіться, яка я здібна, я можу зробити так багато й так швидко, я можу зробити практично все, крім ремонту автомобіля“. Коли мене хвалили, мені було приємно. Усі пристрасті підсилювали одна одну, і моя пристрасть до себе ставала все більшою й більшою.

Через свою пристрасть до себе я ставала дедалі більш заклопотаною і не могла звільнитися, і в мене залишалося все менше часу на вивчення Фа. Коли я відправляла праведні думки, мій розум заповнювався справами, які, на мою думку, я повинна була зробити, і я не могла заспокоїтися. Мені завжди не вдавалося зазирнути всередину себе і виправити себе».

Те, що описує практикувальниця в статті, підходить і до мого неправильного стану.

Чудово! Ти розумний і здібний, тому в кінцевому підсумку все робиш сам! Через це деякі практикувальники, які раніше допомагали іншим, покладалися на мене й навіть скаржилися, що їх ніхто не вчить. Деякі питання вимагали моєї особистої участі для координації та ухвалення рішення. Я приділяв їм багато уваги без нарікань, вимотуючись як розумово, так і фізично. Я не міг знайти достатньо часу для вивчення Фа та виконання вправ, не кажучи вже про пошук у собі та самовдосконалення.

У результаті деяким практикувальникам, які мали доступ до сайту Мінхуей, як і раніше, перешкоджала зла інтернет-блокада, і вони не могли прорватися через неї. Їхні комп'ютери ніколи не могли під'єднатися до інтернету для оновлення системи, і вони навіть поставили їх на полицю. Комп'ютери в них були, але вони впевнено та обґрунтовано й далі просили мене надавати їм матеріали. Наприклад, коли я сказав їм, що Вчитель опублікував нову статтю, вони відразу простягли руки зі словами: «Дай мені її!» Вони чекали, що я забезпечу їх друкованими примірниками нової статті, у той час, як вони могли б зробити це самі.

Я продовжував ділитися з ними новими статтями Вчителя та іншими матеріалами. Я витратив багато часу на підготовку для практикувальників аудіофайлів на USB-накопичувачах. Подивившись у себе й порівнявши себе з принципами Фа, я зрозумів, що моє постійне потурання їм і виконання чогось за них заважало їм йти своїм шляхом удосконалення.

Кожна людина схильна шукати комфорту, лінуватися і шукати легких шляхів. Але якщо ми, удосконалювальники, покладатимемося тільки на інших, як ми зможемо підвищитися і покращитися? Учитель хоче, щоб усі ми вдосконалювали себе і стали безкорисливими істотами, які насамперед думають про інших. Якщо кожен покладатиметься на інших, то хто ж служитиме людям? Ця пристрасть — те, що має усунути кожен практикувальник, і саме тому Мінхуей закликом «повсюди розквітають квіти» надихає практикувальників створювати пункти виробництва матеріалів.

Я не можу дозволити, щоб моє сильне прагнення показати себе заважало іншим практикувальникам йти своїм шляхом удосконалення. Усвідомивши, до яких серйозних наслідків приводить ця пристрасть, я почав розв'язувати ці проблеми. Допомагаючи практикувальникам, я неодноразово залучав їх до дискусій із цього приводу, і ми обмінювалися думками, ґрунтуючись на принципах Фа. Після того, як вони усвідомили свої проблеми, я допоміг їм отримати доступ до сайту Мінхуей і підготувати власні матеріали.

Мені було приємно бачити, що після нашого спілкування деякі практикувальники підвищилися в удосконаленні та почувалися по-справжньому щасливими та вдячними Вчителю!

Я повинен дотримуватися настанов Учителя і в будь-якій ситуації нагадувати собі, що я все ще вдосконалювальник низького рівня з багатьма пристрастями, і маю постійно відкидати й викорінювати прагнення показати себе.

Почуття до практикувальників

Я виконував справи повільно, інколи навіть відкладав їх. Коли я допомагав практикувальникам у питаннях технологій, це займало багато часу та сил, тому що я не розбирався в них та навчався на ходу. Я часто йшов із дому рано-вранці й повертався тільки о дев'ятій чи десятій годині вечора. Спочатку, щоб не турбувати інших практикувальників, я приносив свій обід, а іноді й обід для практикувальників та їхніх сімей.

Я привозив такі продукти, як булочки та заморожені пельмені. З покращенням фінансового стану я став приносити й інші продукти: готові страви, напівфабрикати, фрукти тощо. Спочатку я хотів заощадити час на приготування їжі, щоб ми могли разом займатися Дафа. Але поступово ситуація почала змінюватися. Деякі співучні жили з родичами, які не були практикувальниками, і вони думали, що я приношу їм подарунки, а не просто харчі для нашої трапези; вони бажали залишати принесені мною продукти собі й готувати нам іншу їжу. Це займало більше часу, і в результаті вони витрачали час, замість його економити, а моя присутність додавала їм роботи. У тих випадках, коли ми їли мою їжу разом, практикувальники та їхні члени сім'ї які не практикують починали обговорювати, яка страва смачніша.

Коли в мене не було часу приготувати їжу напередодні, або магазини, у яких я зазвичай купував продукти, не працювали рано-вранці, я приходив із порожніми руками. Це призводило до розмов про те, які продукти корисно їсти, і чому я їх не приніс... Здавалося, що я «вирощував» в інших практикувальниках пристрасть до їжі! Я зрозумів, що мій підхід до їжі був неправильним, а мій шлях у вдосконаленні почав відхилятися.

Учитель сказав:

«Але ж це вдосконалення, тоді що означає У-лоу Лекція Закону під час конференції Фа 2015 року на Заході США»)

Отже, навіть такі речі, як їжа, не є дрібницею. Проблема полягала в моїх почуттях до практикувальників, які я не відпускав. Я часто відчував, що в деяких співучнів важкі умови життя, деякі неодноразово зазнавали переслідувань і дуже страждали в ув'язненні, і всі були зайняті підтвердженням Фа, не залишаючи часу на приготування їжі для себе. Тому я вважав, що цілком допустимо насолоджуватися гарною їжею разом, коли ми зустрічаємось.

Серйознішим прикладом був випадок, коли я відвідав практикувальника, який жив самотньо. Я приніс усіляку їжу: курку, качку, рибу, м'ясо — і не тільки приніс готову їжу, але, навіть, приготував її сам, заставивши весь стіл стравами. Кожен би подумав, що стільки їжі приготовлено для групи людей. Бачачи, як ми насолоджуємося їжею, і чуючи постійні компліменти та подяки, моє марнославство було дуже задоволене. Я не думаю, що ми поводилися як удосконалювальники. Ба більше, для майбутнього залишиться те, що роблять учні Дафа, підтверджуючи Фа. Як така поведінка може бути орієнтиром у майбутньому? Пристрасть до почуттів інших практикувальників — ось чого я повинен позбутися; це не можна залишити як приклад для майбутнього.

Я зрозумів, що пристрасний до їжі. Учитель підказав мені. Наприклад, я любив їсти водяні горіхи та каштани. Однак вони погано засвоювалися, тому я їв їх потроху. Але через кілька років удосконалення, а особливо останніми роками, якщо я з'їдав навіть трохи, відбувалося здуття живота, яке супроводжувалося тяжкістю в шлунку та хворобливими відчуттями. Нещодавно дійшло до того, що я постійно потребував туалету. Після цього я перестав їсти ці продукти. Тепер я їм усе, що є вдома, включно із залишками їжі, які рідні не хочуть їсти, або їжу, яка трохи залежалася. А коли я йду допомагати практикувальникам, я просто беру із собою легку та просту їжу.

Згадуючи, як ми витримали злісне переслідування і дожили до сьогодні, я розумію, що це стало можливим завдяки тому, що ми допомагали одне одному, справді відпустивши все, як сказав Учитель:

«Це Вчитель каже вам допомагати у порятунку одне одного, і одночасно з порятунком людей, ти рятуєш і себе; це взаємний порятунок живих істот наприкінці віків». («Тримайтеся подалі від небезпеки»)

За ті роки, що я був у в'язниці, ніхто з практикувальників з мого району проживання не відвідав мене жодного разу. Проте практикувальники з інших районів, попри шалене переслідування в той час, ризикуючи своєю безпекою, відвідували мене у в'язниці. Дехто навіть приносив мені нові лекції Учителя. Без Дафа Вчителя я не впорався б! Я відчував, що не мати можливості читати книги Вчителя — це найболючіше... Тому я точно не перестану покращувати технічні навички!

Через те, що останнім часом я послабив удосконалення та проходжу тривалий процес усунення хвороботворної карми, мені потрібно докласти максимум зусиль. Я не визнаю хибної ілюзії фізичного та розумового виснаження, спричиненого багаторічним усуненням хвороботворної карми. Я й далі буду допомагати практикувальникам, які, ризикуючи життям, допомагали мені, а також іншим співучням, забезпечуючи їм доступ до Мінхуей.

Усі ми, ветерани-практикувальники, знаємо, що Вчитель уже просунув нас до (початкового) місця ще до того, як почалося переслідування. Учитель дорожить нами. Істоти на Небесах, які не змогли спуститися, щоб отримати Фа, заздрять нам. Істоти в нашому Небесному царстві з нетерпінням чекають, коли їхній цар досягне Повної Досконалості та повернеться. Ми абсолютно не повинні зупинятися в удосконаленні на завершальному етапі допомоги Вчителю під час Виправлення Законом.

Учитель сказав:

«Уже пройдено важкий шлях, не спіткніться й не впадіть у кінці». («Прокиньтеся»)

Давайте всі наполегливо прагнути усунути всі пристрасті, які перешкоджають нашому поверненню на Небеса, виконати великі обітниці, які ми дали в наших попередніх життях, і нехай Учитель буде спокійний за нас!