(Minghui.org) Упродовж історії Гімалаї завжди були особливим місцем, де мешкало багато людей, які займаються самовдосконаленням. Люди тут живуть простим, скромним життям, вміють добре співати і танцювати. Вони також глибоко шанують Закон Будди. Майже тисячу років тому тут удосконалювалася людина, яку звали Міларепа. У той час як численні Будди і Бодхісатви змогли досягти Пробудження, тільки пройшовши через багато життів і бід, Міларепа зумів досягти Пробудження за одне земне життя, досягнув таких же заслуг, як Будда, і згодом став відомим як засновник Білої школи буддизму Тибету.
Речунгпа запитав вельмишановного Міларепу: «Учителю, чи прожили Ви там кілька років відповідно до настанов Мастера Марпи?»
Високоповажний відповів: «Я не залишався там довго. Проживши там якийсь час, я повернувся до свого рідного міста. Я розповім вам, чому пішов додому».
[Далі йде розповідь Міларепи.]
Медитуючи на самоті, я старанно практикував у спокої й досяг великих успіхів. Я ніколи не спав, але одного ранку відчув сонливість і заснув. Мені наснився сон, що я повернувся до свого будинку в Кьянґатсі. Я побачив, що мій дім із чотирма стовпами та вісьмома балками занепав, як старе вісляче вухо. Найцінніша сімейна реліквія — священне писання Махаратнакута-сутри ( стародавня збірка буддійських сутр Махаяни), — промокла й порвалася через дощову воду, що крапала з даху. Земля Трикутника Орма була вся вкрита ожиною й повзучими бур'янами. Моя мати померла, а сестра стала жебрачкою і поневірялася у віддалених краях. Згадавши про трагедії, які я пережив з дитинства, і про те, скільки років не бачив матері, на серці мені стало нестерпно боляче. Я плакав і викрикував: «Мамо! Сестро Пето!» Я прокинувся від плачу, а мій одяг був мокрим від сліз. Думаючи про матір, я не міг стримати сліз і вирішив повернутись до неї.
На світанку я, не роздумуючи, зламав вхід у печеру і попрямував до спальні Майстра, аби дістати дозвіл повернутися до мого рідного міста. Майстер спав. Я став навколішки перед його ліжком, щоб пояснити йому моє рішення.
Майстер прокинувся.
В цей час ранкове світло проникало у вікно, і промінь його падав на голову Майстра Марпи, що лежала на подушці. Тим часом його дружина прийшла зі сніданком. Майстер Марпа запитав: «Сину мій, чому ти раптово вийшов із медитації? Це через демона, який створює перешкоди? Швидко повертайся до практики у спокої!»
Я розповів Майстрові про свій сон і про те, як багато думав про матір.
Майстер сказав: «Сину, коли ти вперше прийшов сюди, то сказав, що більше не турбуєшся про свою родину та односельців. Крім того, ти залишив рідне місто багато років тому. Навіть якщо ти повернешся, то не зможеш побачити свою матір. Щодо інших [знайомих] людей, я не впевнений, що ти зможеш зіткнутися з ними. Ти багато років жив в У-Цангу, а потім ще кілька років у мене. Якщо ти сповнений рішучості повернутися, я можу тебе відпустити. Ти згадав, що повернешся до свого села, а потім повернешся сюди. Ти можеш так думати, але, мабуть, так не вийде. Коли ти зайшов, я спав. Це натяк на те, що ми більше не побачимось у цьому житті!
Однак сонячне світло освітлює мою кімнату, а це означає, що твоя Дхарма сяятиме в «Десяти напрямках», подібно до ранкового сонця. Моя маківка була на сонці, а це означало, що твоя Дхарма буде поширюватися і процвітатиме. За збігом обставин Дакмема увійшла з їжею, вказуючи на те, що ти маєш харчуватися Самаєю ( обітами чи заповідями).
Що ж! Здається, я не маю вибору, крім як відпустити тебе. Дакмемо, будь ласка, приготуй хороше підношення».
Після того, як дружина Майстра приготувала підношення, він встановив мандалу і зробив для мене абхішеку на «шляху дозрівання», якому усно навчали Дакіні. Він також обдарував мене всіма нечуваними заклинаннями про звільнення.
Учитель сказав: «О, ці заклинання були пророцтвом Високоповажного Наропи, і він попросив мене навчити тебе їх. Ти повинен дотримуватися пророцтв Дакіні й передавати ці заклинання учневі з кращою природною основою до тринадцятого покоління.
Якщо хтось навчає цій Дхармі за гроші, славу, повагу чи особисті уподобання, це є порушенням настанов Дакіні. Ти повинен особливо дорожити цими усними вченнями і практикувати відповідно до цих заклинань. Якщо ти зустрінеш учня з дуже гарною природною основною, навіть якщо він бідний і не має жодних матеріальних благ, які можна було б використовувати як підношення, ти все одно маєш зробити йому абхішеку і передати заклинання, а також допомогти йому, щоб він міг поширювати Дхарму. Що стосується всіх видів мук, які Майстер Тілопа завдав Майстрові Наропі, або всіх видів страждань, які я завдав тобі, ці методи марні для людей з поганою природною основою. Тому, будь ласка, не використовуй їх більше. Нині навіть в Індії практика Дхарми ослабла. Отже, ці дуже суворі методи більше не підходять для Тибету.
Усього існує дев'ять комплектів Дхарми Дакіні, і я навчив тебе чотирьох з них. Щодо решти п'яти, то один із моїх учнів поїде пізніше до Індії та вивчить їх. Йому передадуть ці знання учні Наропи. Вони принесуть величезну користь живим істотам, і ти маєш прагнути шукати цю Дхарму.
Ти можеш подумати: я дуже бідний, і я не маю підношення. Хіба Майстер навчить мене всіх заклинань? Будь ласка, не сумнівайся. Ти знаєш, я взагалі не звертаю уваги на матеріальні дари. Якщо ти старанно практикуєш і використовуєш це як підношення, це той дар, який мені дійсно подобається. Ти маєш докласти великих зусиль і досягти успіху!
Я навчив тебе всій унікальній Дхармі майстра Наропи та усних вчень Дакіні. Майстер Наропа навчав цих заклинань тільки мене, більше нікого. Я передав їх тобі, як перелив усю воду з однієї пляшки в іншу, без жодної краплі. Щоб показати тобі, що сказане мною — це правда, і що я не перебільшую, присягаюся зараз всіма Майстрами, Буддами та Божествами».
Після цих слів він поклав мені руку на маківку і сказав: «Сину, коли зараз бачу, що ти йдеш, цього разу мені дуже сумно на серці. Але всі наперед визначені Дхарми у будь-якому разі минущі. Я нічого не можу зробити. Будь ласка, не поспішай йти. Залишся тут на ще кілька днів, щоб прочитати всі заклинання. Якщо в тебе є запитання, постав їх мені, і я допоможу тобі з ними».
За вказівкою Майстра, я пробув там кілька днів і прояснив усе, що було незрозуміло. Майстер сказав: «Дакмемо, будь ласка, приготуй найкраще підношення на прощання з Мілою». Дружина Майстра приготувала підношення для Майстрів, Будд, Бодхісаттв, Дакіні та божественних охоронців, а також бенкет для братів Ваджри. Майстер повністю розкрив свої здібності. Іноді він проявлявся як божества Хеваджри, іноді як божества Чакрасамвари, а іноді як божества Гухьясамаджи. Його чудові прикраси включали дзвіночок Ваджри, товкачик Ваджри, колесо, коштовності, квітка лотоса й меч; червоні, білі та сині звуки «Ом, Ах і Хум». ( Слова «Ом, Ах, Хум» лежать в основі всіх таємних віршів, де Ом — червоний, Ах — білий, а Хум — синій). Ці три слова випромінювали інтенсивне світло з усілякими небувалими проявами. Майстер сказав: «Все це просто надприродні сили тіла. Навіть якби їх можна було показати у великому масштабі, вони все одно є сформованими ілюзіями, від яких мало користі. Я зараз показав їх тобі, Міларепо, бо сьогодні ми прощаємось з тобою».
Побачивши, як Майстер випромінює доброчесність, подібну до доброчесності Будди, я дуже зрадів, думаючи: «Я неодмінно буду старанно вдосконалюватися і також досягну надзвичайних здібностей, які має Майстер».
Майстер запитав: «Ти бачив? Тепер ти маєш рішучість?»
Я відповів: «Я бачив, Майстре! Я не можу не бути рішучим. Я хочу старанно вдосконалюватися і в майбутньому отримати такі ж надздібності, як у Майстра».
Майстер мовив: «Так, тобі треба добре практикувати. Будь ласка, пам'ятай мої вчення, які подібні до ілюзій, і практикуй, поки не досягнеш цього рівня. Що стосується місць для практики вдосконалення, тобі слід використовувати печери у снігових горах, високогірні долини та дрімучі ліси. Ти можеш вирушити в місця з печерами, де практикували індійські майстри, або Лапчі Гангра, одну з двадцяти чотирьох священних земель. Є ще Йолмо Гангра, як передбачено в Аватамсака-сутрі, і Чубар в околицях Дріна, де часто збираються Дакіні. Все це добрі місця для медитації. Крім того, інші віддалені місця без людей можуть бути слушними, якщо є сприятливий наперед визначений зв’язок. Ти маєш досягти успіху, практикуючи в цих місцях.
На сході також є священні місця, але передвизначеність ще не настала. У міру того як ти в майбутньому поширюватимеш Дхарму, деякі люди зростатимуть і процвітатимуть у цих місцях.
Ти повинен піти й практикувати у згаданих вище священних місцях, як і було передбачено. Якщо ти матимеш там досягнення, вони також стануть підношенням для Майстра, нагородою для батьків і благом для живих істот. Ніщо інше, крім досягнення стану Будди, не може вважатися кращим підношенням, кращим проявом вдячності та справжньої турботи про інших. Якщо людина не може досягти успіху, навіть якщо вона проживе сто років, вона просто проживе довше і ще й зробить більше гріхів у своєму житті. Тому ти маєш залишити будь-яку жадібність у житті й всяку тугу за цим земним світом. Не спілкуйся з людьми, які займаються мирськими справами чи порожніми розмовами про безглузді речі. Ти маєш усім серцем прагнути йти вперед у своєму вдосконаленні!»
Промовивши це, Майстер пролив сльози. Дивлячись на мене з милосердям, він продовжив: «Сину, як твій батько, я більше не зможу побачити тебе в цьому світі. Я ніколи не забуду про тебе. Не забувай і ти про мене. Якщо ти зможеш дотримуватися моїх слів, ми обов'язково зустрінемося в майбутньому в Дхагпа Кхадро ( одна з Чистих Земель). Сину, ти маєш бути щасливим!
Коли ти практикуватимеш у майбутньому, то зіткнешся з серйозною перепоною для потоку енергії. У цей час ти можеш відкрити це та прочитати. Будь ласка, не відкривай цього раніше». З цими словами Майстер дав мені листа, запечатаного воском. Я запам'ятав слова Майстра і відчув їхню неймовірну користь і силу. Щоразу, коли я згадував вчення Майстра, моє милосердя зростало і я досягав успіхів у вдосконаленні. Глибоке милосердя Майстра справді не можна описати словами!
Потім Майстер сказав своїй дружині: «Дакмемо, будь ласка, підготуйся до завтрашньої поїздки Міли, Великого Мага. Попри те, що мені дуже сумно, я все одно прийду проводити його. Сину, побудьмо сьогодні разом, щоб ми, батько та син, могли поговорити».
Тієї ночі я залишився в кімнаті Майстра. Його дружина була дуже засмучена і весь час плакала. Майстер сказав: «Дакмемо, чому ти плачеш? Він уже вивчив у Майстра найглибші заклинання Дакіні й збирається медитувати у печері. Навіщо плакати з цього приводу? Живі істоти мають внутрішню природу Будди. Через невігластво вони не можуть усвідомити цього й натомість помирають від болю. Насправді ті, хто живе в цьому людському світі, але не слідує Дхармі, найжалюгідніші. Це ті, кого ми маємо жаліти. Але якщо ти будеш лити сльози через них, тобі доведеться плакати весь день».
Дружина Майстра сказала: «Ваші слова правильні. Але хто може мати таке милосердя? Мій власний син був виключно розумний як у мирській, так і в надмирській Дхармі. Він мав великі досягнення, які принесли б користь йому та іншим. Але він помер, і мені було дуже боляче. Тепер учень, який завжди так покірливо слухає тебе, не робить помилок і живе з вірою, мудрістю та добротою, збирається піти. У тебе ніколи раніше не було такого гарного учня. Тож я не можу стримати свого суму...» Не встигла вона домовити, як у неї потекло ще більше сліз, і вона знову заридала.
Я теж не міг стримати сліз, а Майстер витирав рукою свої сльози. Ми не хотіли розлучатися, тому нам усім було боляче і ми не знали, що казати. Тож тієї ночі насправді ми майже не розмовляли.
Наступного ранку Майстер та учні (разом зі мною тринадцять осіб) пройшли кілька кілометрів з підношеннями їжі, щоб проводити мене. Усі були у поганому настрої через прощання. Досягнувши Схилу Розповсюдження Дхарми, звідки можна було бачити далекі краєвиди у всіх напрямках, ми сіли й приготувалися до ритуалу поклоніння.
Майстер узяв мене за руки й сказав: «Сину, ти зараз прямуєш до У-Цангу. Там багато розбійників, і я подумав, щоб послати когось із тобою. Але з кармічних причин тобі потрібно мандрувати самостійно. Хоча ти один, я молитимуся за твій захист Майстрам, Божествам, Дакіні та божественним охоронцям. Тобі не треба турбуватися і в дорозі все буде добре. Однак, ти маєш бути обережним.
Ти можеш спочатку піти до Нгоктон-лами й порівняти з ним заклинання, щоб побачити, чи є якісь відмінності. Звідти можна йти додому. Ти можеш залишитись у своєму рідному місті лише на сім днів. Після цього тобі слід вирушити медитувати в гори, щоб принести користь собі та іншим».
Дружина Майстра приготувала для моєї подорожі одяг, головний убір, взуття та їжу. Вона віддала їх мені і сказала зі сльозами на очах: «Сину, це лише матеріальні цінності. Це востаннє, коли я дивлюся на тебе, як твоя мати. Бажаю тобі безпечного шляху та щастя. Будь ласка, обіцяй, що ми зустрінемося в Оддіяні ( землі Дакіні)!»
Закінчивши, вона знову заплакала від горя. Багато людей, які прийшли проводжати мене, теж були у сльозах. Я щиро вклонився Майстрові та його дружині, торкнувшись головою їхніх ніг для благословення, після чого ми розлучилися.
Час від часу я озирався назад. Після прощання усі ще досі плакали. Гірські дороги повільно згиналися, і поступово я вже перестав бачити Майстра та його дружину.
Пройшовши деякий час і перейшовши струмок, я озирнувся. Було надто далеко, щоб ясно бачити, але я міг розрізнити силуети Майстра та інших, які все ще дивились у моєму напрямку. Відчуваючи пригніченість, я ледь не побіг назад. З іншого боку я знав, що вивчив заклинання для досягнення досконалості. Поки я не роблю дій, які створюють погану карму, поки я весь час думаю про Майстра і вклоняюсь йому, це все одно, що я залишаюсь поряд із ним. Я думав: «Обов'язково зустрінуся з Майстром та його дружиною в Дхагпа Кхадро ( Чиста Земля). Цього разу я можу спочатку піти додому, щоб відвідати матір. Потім я повернуся до Майстра». Отже, я придушив смуток у своєму серці й пішов до Нгоктон-лами.
Після зустрічі з Нгоктон-ламою я порівняв свої заклинання з ним. Він краще за мене пояснював Тантру і тлумачив Дхарму, але я був не слабший за нього в заклинаннях для вдосконалення. Особливо усних навчань Дакіні я насправді знав більше, ніж він. Зрештою я вклонився йому до землі, загадав бажання і подався додому.
Це було п'ятнадцять днів ходьби, але я прибув туди за три дні. Я подумав: «Ефект медитації справді приголомшливий!»
Речунгпа запитав: «Учителю, після того, як ви повернулися до свого рідного міста, чи це було схоже на те, що ви бачили уві сні? Ви побачили свою матір?»
Високоповажний відповів: «Стан мого будинку був саме таким, як уві сні. Я не побачив матері».
Речунгпа запитав: «Що було, коли Ви повернулися додому? Ви зустрічали когось у селі?»
Високоповажний відповів: «Коли я опинився неподалік від рідного міста, то зупинився біля річки вгору за течією від села, звідки було видно мій будинок. Там я зустрів багато дітей з вівцями. Я запитав: «Діти, можу я запитати, хто живе в цьому великому особняку?»
Старший хлопчик відповів: «Цей будинок називався будинком з чотирма колонами та вісьмома балками. Окрім привидів, там ніхто не живе».
«Де ж господарі будинку? Вони померли чи поїхали?» — знову запитав я.
«Ця родина була найбагатшою у селі і мала лише одного сина. Оскільки батько рано помер і його заповіт не було виконано належним чином, родичі забрали все сімейне багатство. Коли син виріс і затребував майно назад, родичі не захотіли повертати його. Тоді син присягнувся вивчити заклинання. Заклинаннями й градом він убив багато людей і завдав серйозної шкоди селу. Усі мешканці нашого села боялися його божественних охоронців. Ми не наважуємося глянути на його дім, не кажучи вже про те, щоб увійти до нього! Я думаю, що в цьому будинку зараз лише труп його матері та привиди. У сина була молодша сестра, яка була дуже бідна та відмовилася від тіла матері. Вона пішла просити милостиню. Щодо сина, то ми про нього нічого не чули багато років. Ми не знаємо, чи живий він ще. Хтось сказав, що у домі багато священних писань. Якщо ви маєте сміливість, то можете увійти і подивитися», — сказав хлопчик.
Я спитав хлопчика-пастушка: «Скільки років тому це сталося?»
Він відповів: «Його мати померла близько восьми років тому. Я виразно пам'ятаю заклинання й град. Про інші речі чув від дорослих, коли був зовсім маленьким. Я погано пам'ятаю».
Я подумав: «Жителі села боялися моїх божественних охоронців і не наважувалися завдати мені шкоди». Тож я дізнався, що мати померла, а моя сестра блукала округою і просила милостиню. У моє серце увійшов глибокий смуток.
В сутінках, коли нікого не було поруч, я підійшов до річки і довго плакав. Після того як настала темрява, я пішов у село, і все було так само, як уві сні. Поле зовні заросло бур'янами та ожиною. Колись чудовий будинок і сімейний зал для поклоніння Буддам вже занепав. Увійшовши всередину, я виявив писання Махаратнакута-сутри, ушкоджене дощовою водою, з уламками стіни та пташиним послідом. Писання майже перетворилося на гніздо для пацюків та птахів.
Коли я побачив усе це і згадав свої минулі дні, мене охопило сильне почуття смутку. Я підійшов до дверей і побачив велику купу землі, порослу бур'янами й рваний одяг. Розсунувши руками зверху частину землі, я помітив під нею людські рештки. Спочатку я був спантеличений, але потім зрозумів, що ці останки належать моїй матері. Моє горло здавило горем, а серце — сильним болем. Я зомлів. Прийшовши до тями через деякий час, я відразу згадав заклинання Майстра. Через візуалізацію я з'єднав душу матері зі своїм серцем, а також з мудрістю майстрів усної передачі. Поклавши голову на кістки матері, я повністю зосередив своє тіло, мову і розум на глибокій медитації, не наважуючись навіть трохи порушити концентрацію. Це тривало сім днів і ночей, а потім я побачив, як мій батько і мати вирвалися з нижчих царств страждань і перейшли в Чисті Землі.
Через сім днів я вийшов зі стану медитації. Подумавши, я зрозумів, що вся Дхарма про перевтілення безглузда, як безглуздо все на цьому світі. Я задумав побудувати статую Будди з кісток матері й поставити перед нею Махаратнакута-сутру як підношення. Потім я пішов у печеру Дракар Тасо ( печера Зуб Коня Білої Скелі), щоб старанно вдосконалюватися там вдень і вночі. Якщо я не буду зосереджений і відриватимуся на вісім мирських вітрів (сум і радість, втрата і надбання, осуд і хвала, успіх і невдача), піддавшись спокусі, нехай я швидше помру. Якщо моє серце буде хоч трохи прагнути комфорту чи щастя, я сподіваюся, що Дакіні та божественні охоронці заберуть моє життя. Я рішуче багато разів присягався собі в цьому.
Потім я зібрав останки матері. Після очищення Махаратнакута-сутри від пташиного посліду я виявив, що шкода від дощової води не така вже сильна, і текст все ще можна було прочитати. Несучи на спині кістки матері та Махаратнакута-сутру, я відчував сильне спустошення в серці та сильну рішучість покинути цей світ перероджень. Я вирішив покинути цей світ і старанно практикувати праведну Дхарму. Коли я вийшов за двері, моє серце наповнилося смутком. Поки я йшов, співав пісню про ясне розуміння цього земного світу.
Я продовжував співати і йти, доки не дістався дому вчителя, який навчив мене читати. Але вчитель вже помер. Я віддав усе писання Махаратнакута-сутри його синові як підношення і сказав: «Це писання — моє підношення вам. Чи не могли б ви створити статую Будди з останків моєї матері?»
Син вчителя відповів: «Ні! Я не можу прийняти ваше писання, бо за ним стоять божественні охоронці. Але я можу виліпити для вас статую Будди».
Я сказав: «Будь ласка, не турбуйтеся. Я особисто дав вам це як підношення. Божественні охоронці вас не потурбують».
Він сказав: «Тоді я спокійний». Потім він створив статую Будди з кісток моєї матері та глини. Після ритуалу освячення він помістив їх у вежу. Коли все було закінчено, він сказав: «Будь ласка, залиштеся тут на кілька днів, щоб ми могли поговорити».
Я відповів: «У мене немає часу говорити з вами надто довго. Я терміново маю йти вдосконалюватися».
Він сказав: «Як щодо того, щоб залишитися тут зі мною на одну ніч? Мені все ж таки потрібно забезпечити Вас їжею для вдосконалення». Я погодився залишитись там на одну ніч.
Він запитав: «Коли Ви були молоді, то вивчали злі заклинання. Тепер Ви вивчаєте праведну Дхарму. Це дуже добре, і на Вас обов'язково чекають великі досягнення в майбутньому. Чи не могли б Ви розповісти мені, яких майстрів ви зустрічали й чого навчилися?»
Я докладно розповів йому, як спочатку пішов за ламою Червоної школи й знайшов дхарму Дзогчен ( велику досконалість), а потім навчався у Майстра Марпи.
Вислухавши мене, він сказав: «Це чудово. Якщо це так, то Ви могли б наслідувати приклад Майстра Марпи, знайти будинок і взяти за дружину свою наречену Дзесе. Хіба не добре слідувати традиції свого Майстра?»
Я відповів: «Майстер Марпа одружився, бо хотів таким чином приносити користь живим істотам. Я не маю такої здібності. Там, де стрибає лев, якщо кролик переоцінить свої здібності й теж спробує стрибнути, обов'язково впаде і розіб'ється на смерть. Крім того, я вкрай не люблю цей світ перероджень. Окрім заклинань та Дхарми від Майстра, я нічого не хочу від цього світу. Медитувати в печері — найкращий подарунок для Майстра. Таким чином я наслідую традицію, і це також найкращий спосіб зробити Майстра щасливим. Якщо хтось хоче приносити користь іншим та поширювати Дхарму Будди, цього можна досягти лише за допомогою практики самовдосконалення. Те саме можна сказати й про пропозицію порятунку батьків або про допомогу собі. Окрім практики Дхарми, у мене немає жодних знань, і я не хочу ні про кого дбати й не цікавлюсь нічим іншим.
На цей раз, повернувшись додому, я побачив свій покинутий будинок і розбиту сім'ю. Це змусило мене глибоко зрозуміти, що життя минуще і непередбачуване. Люди дуже багато працюють, щоб заробити гроші чи накопичити багатство. Але зрештою це просто схоже на сон. Тому я більше, ніж будь-коли, готовий покинути цей світ.
Рідний будинок подібний до будівлі у вогні. Ті, кому ще доведеться страждати, або ті, хто забуває, що пізніше все одно помруть і страждатимуть у нижчих сферах під час реінкарнації, — шукатимуть задоволень у цьому земному світі. Але я дивлюсь крізь це. Незважаючи на бідність, голод і глузування з боку інших, я витрачу своє життя, щоб удосконалюватися, й принесу цим користь для себе і для живих істот.
Занепад мого дому, смерть матері та відхід сестри дали мені незабутній урок і глибоке розуміння непостійності. Я не міг утриматись і постійно чув крик своєї душі: «Іди медитуй у глибокі гори». У глибоких глибинах свого серця я знову і знову наповнююся рішучістю відмовитися від будь-яких насолод, вичерпати своє життя і присвятити весь свій час практиці Дхарми».
Якщо вас цікавить, що було далі, прочитайте частину 8.