(Minghui.org) Упродовж історії Гімалаї завжди були особливим місцем, де мешкало багато людей, які займаються самовдосконаленням. Люди тут живуть простим, скромним життям, вміють добре співати і танцювати. Вони також глибоко шанують Закон Будди. Майже тисячу років тому тут удосконалювалася людина, яку звали Міларепа. У той час як численні Будди і Бодхісатви змогли досягти Пробудження, тільки пройшовши через багато життів і бід, Міларепа зумів досягти Пробудження за одне земне життя, досягнув таких же заслуг, як Будда, і згодом став відомим як засновник Білої школи буддизму Тибету.
[Далі йде розповідь Міларепи.]
Учитель запитав мене: «Добре, тепер ти можеш управляти градом, але чи знаєш ти, якого розміру зараз пшениця у твоїй місцевості»? Я подумав і сказав: «Пшениця зараз приблизно такої висоти, що там може сховатися лише горлиця». Через десять днів учитель знову прийшов до мене і поставив те ж запитання, і я відповів: «Зараз там може сховатися маленька канарка». Учитель сказав, що цього ще недостатньо. Через ще кілька днів, учитель знову запитав, і я відповів, що зараз вже з'явилися колоски, тоді учитель сказав: «В такому разі вже пора використати майстерність управління градом».
І він відправив мене з одним моїм товаришем по навчанню в мою рідну місцевість. Ми перевдяглися в мандрівних ченців. Того року пшениця вродила надзвичайно щедро. Багато людей похилого віку казали, що ще ніколи не бачили такого щедрого урожаю. Жителі села домовилися почати збирати урожай після свята на честь багатого врожаю.
Я почекав ще один або два дні й почав будувати вівтар. Далі я почав читати заклинання і став вигукувати ім'я божественного охоронця Закону. Я казав йому, що сільські жителі знущалися з моєї сім'ї, при цьому бив себе в груди. Услід за цим на безхмарному небі з'явилася чорна хмара, потім усе небо заволокло важкими хмарами, загуркотів грім, заблимали блискавки, і з неба посипався великий град, який миттєво знищив усю пшеницю.
Крім того, з пагорба зійшов сильний потік води, який змив усю пшеницю. Усі жителі села дивилися на це й гірко плакали. Тим часом ми з моїм напарником сильно замерзли й увійшли до печери, розпалили вогонь і стали грітися. Через деякий час ми почули розмову мисливців, що проходили повз нас (це теж були жителі цього села, які ще до цього лиха відправилися на полювання, щоб принести здобич до святкового столу).
Один з них сказав, що, найімовірніше, Топага мстить усьому селу, і якби він упіймав винуватця цих лих, то випустив би йому усю кров, а тіло кинув би на поживу диким тваринам. Ще я почув, як один старий сказав: «Тихіше! Тихіше! Дивіться, он дим йде з тієї печери, напевно, там хтось є». А інший молодик сказав: «Можливо, там якраз сховався Топага. Підемо, зберемо більше жителів і вб'ємо його, поки він не знищив усе наше село». І вони швидко втекли.
Потім мій супутник побачив, що хтось ходить унизу біля підніжжя гори. Він здогадався, що нас помітили й сказав мені з хвилюванням: «Ти йди, а я перетворюсь на тебе і поглузую з цих людей». Ми домовилися зустрітись через чотири дні в обумовленому місці. Я знав, що мій супутник був сильним і хоробрим, тому не турбувався за нього.
Я дуже хотів побачити матір, але розумів, що місцеві жителі можуть завдати мені шкоди, тому вирішив залишити рідну місцевість. Коли я був уже в дорозі, раптом на мене накинувся дикий собака і покусав мою ногу. Через це далі я йшов, сильно кульгаючи, і спізнився на зустріч зі своїм напарником, тому що мені довелося зупинитися на півдорозі.
Отже, що зробив мій супутник після того, як я залишив печеру? Того дня жителі села зібралися великою групою і вирушили до печери, щоб убити мене. Мій товариш по навчанню кинувся прямо в натовп, збиваючи з ніг людей і розштовхуючи коней. Він вибрався з юрби й побіг. Натовп побіг за ним. Коли натовп наближався до нього, він прискорював біг. Коли натовп уповільнювався, він теж уповільнював біг. Коли в нього починали кидати камінням, він теж кидав великим камінням.
Потім він почав кричати: «Якщо хтось наважиться підійти й вдарити мене, то на того я накладу сильне смертельне закляття. Я занапастив уже багато людей. Ви мене ще не боїтеся? Я знищив ваш багатий урожай. Вам ще цього мало? Якщо ви погано обходитиметеся з моєю матір'ю і сестрою, то я перед в'їздом до села створю ставок і поселю там привида, тоді всі члени ваших сімей теж постраждають. Усіх буде знищено. І я не зупинюся, поки село не перетвориться на попіл. Хіба вам ще не страшно?»
Почувши його слова, селяни затремтіли від страху, ніхто не наважувався ступити й крок уперед. Зрештою, вони повернулися назад у село.
Коли мій супутник прибув в обумовлене нами місце і не знайшов мене там, то спитав у господаря заїжджого двору, чи той не бачив ченця, схожого на нього. Хазяїн відповів, що схожа людина зараз в одному селі, де відбувається свято, і що ця людина поранена. Потім господар подарував йому чашу, яка була схожа на обличчя Ями (бога смерті). Мій супутник узяв чашу і прийшов на свято, ніби просити милостиню. Там він і знайшов мене. Він сів поруч і спитав, чому я не з'явився вчасно. Я відповів: «Кілька днів тому, коли я йшов, збираючи милостиню, на мене напав дикий собака, і сильно пошкодив мою ногу. Я навіть не міг рухатися, але тепер стало вже краще і більше нема про що турбуватися».
Потім ми разом повернулися до нашого вчителя. Той одразу сказав нам: «Ви обоє зробили чудову справу». Ми дуже здивувалися і спитали, як він про це дізнався? Він відповів, що посилав туди божественного охоронця Закону. Він повернувся у день повного місяця і все розповів. Усі вони були дуже задоволені.
На цьому високоповажний Міларепа закінчив свою розповідь словами: «Ось так я і створив злу карму заради помсти».
Речунгпа запитав: «Вчителю, Ви сказали, що спочатку була чорна карма, а потім була біла карма, але в білій кармі є лише Праведний Закон. Який напередвизначений зв'язок звів Вас із Праведним Законом?»
[Тоді Міларепа продовжив свою розповідь.]
Я згодом став дуже жалкувати через вчинене мною, і водночас у мене з'явилося сильне бажання вивчати Праведний Закон. Я не міг ні їсти, ні спати. Мені весь час було ніяково від усвідомлення того, які злі вчинки я зробив. Я відчував величезну провину. Весь світ здавався мені чужим, і я не насмілювався й думати про те, що колись зможу вивчати Праведний Закон. Я постійно думав про те, що навіть якби тут був Вищий Учитель, то не знаю, чи мав би я ще шанс удосконалюватися за Праведним Законом? Як це здійснити?
Перебуваючи в такому стані, я одного разу зіткнувся ось із якою ситуацією: у мого колишнього духовного вчителя був дуже гарний благодійник. Цей благодійник був багатою людиною. Він завжди дуже палко вірив у вчителя і з великою повагою допомагав йому. І раптом цей благодійник дуже захворів і запросив вчителя до себе додому, щоб той помолився. За три дні вчитель повернувся. Його обличчя було блідим, і він насилу намагався посміхатися. Я запитав його: «Учителю, чому у Вас такий пригнічений вигляд?» Учитель зітхнув і сказав: «Ніщо на цьому світі не вічне. Мій найкращий благодійник, який так сильно вірив у мене, минулої ночі помер. Я думаю, що цей світ є найгіршим і найсумнішим місцем. Я вже старий, а в молодості й до сивого волосся займався практикою заклинань, мантр і технікою управління градом, через що створив карму. Ти мій учень, і хоча ти ще молодий, але вже такий самий, як і я, ти створив велику карму, і твої діяння також на моїй совісті».
Я був спантеличений його словами й запитав: «А ті, кого ми вбили, змогли б за допомогою вчителя відродитися на Небесах Тушита (Чиста Земля, де мешкає Майтрея) чи досягти Визволення?» На це вчитель відповів: «Насправді ніхто не зможе допомогти їм знайти порятунок або досягти Визволення. Відтепер я хочу вдосконалюватись лише за Праведним Законом, і ти повинен допомогти мені навчити моїх учнів. Таким чином я зможу привести тебе в Небеса Тушита і ти досягнеш Визволення. Ти підеш удосконалюватися за Праведним Законом і наставлятимеш мене, вестимеш до Небес Тушита й до Звільнення. Я передам тобі все, що потрібно, щоби шукати Праведний Закон».
Коли я почув його слова, то дуже зрадів. Я й не міг сподіватися, що моя мрія стане дійсністю. І я одразу ж відповів своєму вчителю: «Я готовий вдосконалюватись за Праведним Законом». Він сказав, що я ще дуже молодий, але в мене старанне серце і сильна віра, тому я маю присвятити себе вивченню Праведного Закону.
Потім учитель допоміг мені зібратися в дорогу. Він сказав, що в місці Тсанрон живе найсвятіший лама Рантон Лхага, який уже досяг Досконалості, і я маю поїхати вчитися у нього. Він дав мені кілька комплектів гарного одягу і коня. Коли я прибув на місце, то зустрів там дружину Рантона Лхаги та кілька його учнів. Вони сказали, що зараз лама в одному храмі. Я сказав їм, що мене направив сюди Юнтон Трог’ял, а також розповів свою історію і попросив провести мене туди. Дійшовши до храму, я підніс ламі свої підношення і сказав: «Я зробив великий гріх, будь ласка, виявіть співчуття і навчіть методу виходу з реінкарнації».
Рантон Лхага мовив: «Мій метод діє так: основа походить від видатної природи, шлях здобувається визначним прогресом, а плід є надзвичайним проявом. Думаючи про це вдень, ти отримаєш його вдень; думаючи про це вночі, ти отримаєш це вночі. Тому, хто має хорошу основу і колись творив багато добра, навіть думати не треба. У той момент, коли він почує Дхарму, дуже швидко відмовиться від усього, скине пута мирської метушні й буде звільнений. Я навчу тебе цього».
Вчитель здійснив ритуал абхішеки (кит. «гуаньдін», вливання енергії через маківку) і усно передав мені деякі таємниці.
У той час я подумав: «Раніше, вивчаючи заклинання, я досяг ефекту вже через 14 днів практики, умінню викликати град я навчився всього за сім днів і теж досяг успіху. А те, чого цей майстер вчить, набагато простіше. Незалежно від того, день це чи ніч, якщо я думаю про це, то отримаю це. А тим, хто має кармічні стосунки, навіть думати не потрібно. Оскільки я можу зустріти цю Дхарму, звичайно, маю хорошу природну основу». Тому я розслабився і не приділяв належної уваги практиці й у результаті нічого не досяг.
Через кілька днів Рантон Лхага прийшов до мене і сказав: «Коли ти прийшов сюди, то розповів про великий гріх, вчинений тобою. Я бачу, що це дійсно так, тому мій спосіб не діє, і я хочу, щоб ти пішов навчатись до іншого вчителя, якого звуть Марпа. Він перекладав священні писання і є прямим учнем індійського вчителя Наропи. Практикуючи нову школу тантризму, він здобув три незвичайних досягнення. Ти пов'язаний з ним долею, у вас є певні стосунки з минулого життя, тому негайно вирушай до нього».
Коли я почув ім'я великого перекладача сутр Марпи, моє серце переповнилося радістю. Я був дуже схвильований, і сльози покотилися з очей, я не міг повірити в таку удачу. Вчитель допоміг мені зібратися в дорогу, забезпечив їжею та одягом, а також написав листа для мого нового вчителя. І я вирушив у дорогу, всю дорогу мріючи лише про зустріч із вчителем.
У ніч перед моїм прибуттям Марпі наснилося, що Наропа робить для нього ритуал вливання енергії через маківку. Вчитель Наропа дав йому нефритову ваджру (ритуальний атрибут у вигляді жезлу), на якій було трохи бруду, і ще дав золоту сулію (велику пляшку), наповнену солодкою росою (святим еліксиром) і сказав: «Будь ласка, очисть цю ваджру росою з пляшки й повісь високо з Прапором Перемоги.
Це ощасливить багатьох Будд і принесе велику користь живим істотам у світі. Зробивши так, ти досягнеш двох речей». З цими словами він пішов. Марпа зробив все, що велів Наропа, і коли він вивісив ваджру високо з Прапором Перемоги, то вона раптом почала випромінювати таке потужне світло, що освітлювалися три тисячі світів. Світло сяяло, поширюючись на всіх живих істот у шести колах перероджень і усувало їхній біль і смуток. Тоді всі живі істоти з великою вдячністю впали ниць перед Марпою та цим Прапором Перемоги. Численні Будди (Переможці в Істині), кількість яких дорівнювала числу піщинок у річці Ганг, благословили Прапор і здійснили церемонію посвячення».
Зранку Марпа прокинувся з радістю в серці. Він почав обмірковувати свій сон, і тут поспішно увійшла його дружина і сказала: «Пане, цієї ночі мені наснився сон, у якому дві юні красуні з місцевості, де розвивався тантричний буддизм, принесли мені нефритову пагоду з невеликою кількістю бруду на ній. Вони сказали, що принесли це за наказом Наропи, щоб очистити пагоду і віднести її на вершину гори. Ти, пане, очистив її й поставив на вершину гори, і раптово пагода почала випромінювати яскраве світло й одразу з'явилося безліч невеликих пагод. Чи не міг би ти сказати, що означає цей мій сон?»
Почувши це, Марпа зрозумів, що цей сон повністю збігається з його сном, і його переповнила радість, але він стримав себе і не подав вигляду, а потім серйозно промовив: «Це тільки сон, а не реальність. Я не знаю, що він означає, а мені сьогодні треба піти в поле і почати орати. Будь ласка, зроби всі необхідні приготування». Дружина відповіла: «Якщо такий шановний Майстер піде орати поле, то люди почнуть сміятися з нього. Будь ласка, не ходи».
Але Марпа не послухав її й попросив принести глечик вина, щоб привітати молодого гостя, який прийде сьогодні. Потім він пішов у поле з вином та знаряддями праці. На полі він поставив сулію з вином на землю і накрив її капелюхом. Він орав якийсь час, потім сів відпочити та випити.
В цей час я майже дістався до потрібного мені місця і почав питати людей, де знайти Майстра на ім'я Марпа, але ніхто про нього нічого не чув. Я продовжував свій шлях і на перехресті зустрів одну людину, яка сказала, що знає людину на ім'я Марпа, але ніколи не чув про «Марпу — перекладача священних писань». Він сказав, що Марпа живе в долині неподалік. Я знову спитав його, а як називається ця долина, і він відповів, що вона називається «Долина поширення Дхарми».
Я зрадів, що скоро зустрінуся з Вчителем у «Долині поширення Дхарми». Я продовжив шлях і через деякий час зустрів групу пастухів. Один із пастухів сказав, що нічого не чув про Марпу, але дуже добре одягнений, гарний і балакучий хлопчик сказав: «Я думаю, ви питаєте про мого батька. Декілька років тому він продав все майно і вирушив до Індії, звідки привіз багато священних писань. Мій батько ніколи не працював у полі, але раптом сьогодні зранку пішов орати».
Я подумав, що це має бути Майстер Марпа, але чому він сьогодні пішов працювати в полі? Роздумуючи про це, я продовжив свій шлях. Раптом я побачив високого міцного ламу з великими блискучими очима, який орав землю в полі. Коли я його побачив, то так зрадів, що забув про все на світі. Через деякий час я прийшов до тями, підійшов до нього і запитав: «Ви не підкажете, де тут можна знайти учня великого Майстра Наропи, перекладача священних писань Марпу?»
Майстер довго й уважно розглядав мене, потім спитав: «Ти хто? І навіщо шукаєш Марпу?» Я відповів, що прийшов із Тибету, раніше зробив великі гріхи, а зараз хочу зустрітися з відомим Майстром Марпою, щоб навчатися Дхарми (Закону)»
Марпа відповів, що він відведе мене до нього пізніше, а зараз я маю замість нього зорати це поле. З цими словами він підняв капелюха, взяв пляшку, зробив ковток і поставив пляшку на землю, а потім пішов. Після того як він пішов, я допив все вино, що залишилося, і взявся за роботу. Через деякий час прибіг той милий хлопчик, якого я зустрів раніше, і сказав, що господар кличе мене до хати. Я відповів, що одна людина вже пішла повідомити про мене Майстра, тому я спочатку закінчу те, що він просив мене зробити, а потім прийду. Будь ласка, передай Майстру, що я скоро прийду. Потім я продовжував орати, доки не зорав усе поле. Пізніше це місце почали називати «Полем напередвизначеного зв’язку».
Після того, як я закінчив орати поле, хлопчик відвів мене до Майстра. Я побачив кремезного міцного ламу, що сидів на сидінні з трьома шарами подушок. Сидіння було декоративно прикрашене Тельцем і Гарудою (міфічний цар в індійській традиції, напівлюдина-напівптиця). Видно було, що майстер нещодавно вмивався, але все-таки я побачив трохи пилу на його бровах. Його повне тіло сиділо там як величезний мішок, і великий живіт був видний з-під одягу. Я подумав, що це та людина, яку я бачив на полі, і став очима шукати Марпу. Тоді Марпа усміхнувся мені й вимовив: «Цей юнак не впізнає мене. Я і є Марпа. Раджу тобі вклонитися».
Тоді я слухняно впав перед ним і сказав: «Я з Тибету і вчинив великі гріхи. Я готовий присвятити своє тіло, мову та розум Великому Майстрові. Сподіваюся, Майстер зможе запропонувати мені їжу, одяг і передати Істинний Закон. Крім того, будь ласка, змильтеся наді мною і даруйте мені практику самовдосконалення, що дозволить стати Буддою в цьому житті».
Майстер відповів: «Ти вчинив великі гріхи. Це твоя проблема, і я не маю до цього ніякого стосунку. До того ж я не просив тебе їх здійснювати. Так які саме злі справи ти вчинив?»
Я розповів йому усю свою історію.
Майстер вислухав і сказав: «О! Так от у чому справа! Ти дійсно повинен віддати тіло, мову і свідомість своєму вчителеві, але я не зможу дати тобі їжу й одяг, і водночас передати тобі Закон! Я можу або дати тобі їжу й одяг, або передати Закон, але про їжу й одяг тобі самому доведеться потурбуватися. Вибирай сам. Крім того, навіть якщо я передам тобі Закон, то, можливо, ти й не зможеш стати Буддою в цьому житті. Все залежатиме від твоєї завзятості».
Я сказав: «Я прийшов сюди вивчати Закон (Дхарму), а одяг і їжу я придумаю, де знайти». Коли я договорив, то узяв одну книгу священних писань і попрямував в молитовну кімнату. Учитель побачив мою книгу і сказав: «Ти краще цю книгу не бери з собою, інакше мій божественний охоронець Закону відчує твою єретичну книгу і почне чхати!»
Я здивувався і про себе подумав: «Як це Учитель дізнався, що в цій книзі є мантри й заклинання!»
Майстер надав мені кімнату для життя. Я пробув у ній 4 чи 5 днів, і за ці дні зшив шкіряний мішок для речей. Усі ці дні дружина майстра годувала мене дуже смачною їжею.
Потім я відправився в сусідню місцевість, де купив 21 шен (міра об'єму для сипких речей, рівна приблизно 1 літру) пшениці. На 14 шен пшениці я купив велику мідну лампу, а частину, що залишилася, поклав у свій шкіряний мішок. На один шен пшениці я купив м'яса і вина. Мішок став дуже важким, я звалив його на спину і повернувся до своєї кімнати. Коли я дістався до будинку, то вже дуже втомився. Я скинув мішок, і він з сильним гуркотом впав на підлогу, так що навіть стіни кімнати затремтіли.
В цей час майстер приймав їжу, але, почувши гучний звук, зайшов до моєї кімнати й запитав: «Схоже, що ти сильна людина. Ти хочеш зруйнувати мій будинок і знищити мене? Ти такий дурень. Винеси цей мішок на вулицю!». Він розсердився і навіть штовхнув мене ногою, а потім велів мені винести мішок на вулицю. З цими словами він почав штовхати мене. У мене не було вибору, як винести пшеницю на вулицю. Я покірно зробив це, але подумав, що цей майстер досить строгий і мені потрібно бути обережнішим. Проте на серці у мене не було ані найменшого обурення, і ніяких негативних думок.
Я опустився ниць перед майстром, а потім дістав з мішка лампу і підніс її йому. Він деякий час тримав її, закривши очі й роздумуючи. Він був дуже задоволений і навіть зворушений, і з його очей покотилися сльози. Майстер сказав: «Тут існують хороші кармічні стосунки. Ця лампа призначена для індійського Майстра Наропи». Потім він виконав мудру для поклоніння і злегка постукав по лампі палицею. Вона видала дуже мелодійний звук. Майстер відніс лампу в молитовну кімнату, наповнив її олією, вставив гніт для свічки і запалив.
Прагнучи вивчити Дхарму, я підійшов до Майстра і запитав: «Чи могли б ви навчити мене Дхарми й заклинанням»?
Учитель сказав: «Багато людей приходило з У-Цанга, щоб навчитися в мене Дхарми. Але люди з Ямдрок Таклунга і Лінга часто нападають на них, щоб вони не могли принести мені їжі й підношень. Тепер я хочу, щоб ти викликав на нападників град. Я навчу тебе, якщо в тебе вийде».
Щоб знайти Дхарму, я знову викликав град, і все пройшло з успіхом. Я повернувся до Майстра і попросив передати мені Дхарму. Він сказав: «Ти всього лише викликав два або три гради й хочеш отримати Праведний Закон, який я отримав в Індії після стількох страждань? Дозволь мені сказати тобі. Люди в Лходраку били моїх учнів і діяли проти мене. Якщо твоє заклинання дійсно сильне, ти повинен накласти заклинання проти них. Якщо у тебе вийде, я навчу тебе, як досягти стану Будди в цьому житті».
За відсутністю іншого вибору я вимовив проти них свої заклинання. Незабаром після цього в Лходраку спалахнув внутрішній конфлікт, і багато людей було убито, зокрема й усі, хто був проти нас. Побачивши, що моє заклинання спрацювало, Майстер сказав: «Я чув, що твої заклинання дуже сильні. Це схоже на правду». Відтоді він називав мене «Великим Магом».
Через деякий час я знову прийшов до Учителя і просив його почати учити мене Закону. Але Учитель несподівано розсміявся і сказав: «Ти згубив так багато людей і ще хочеш учитися Істинного Закону?»
Він далі сказав: «Я усе життя подорожував по Індії у пошуках Закону і коли знайшов свого Учителя, то підніс йому золото. А ти хочеш так легко отримати Закон?! Ну добре! Якщо ти зможеш відновити усі руйнування й оживити усіх загиблих, то я почну учити тебе Закону». Після цих слів я дуже засмутився і розплакався. Дружина Учителя пожаліла мене й почала втішати.
Наступного ранку Майстер прийшов до мене і сказав, що вчора був надмірно різким зі мною. Він сказав, щоб я не гнівався і що якщо побудую йому кам'яний будинок для зберігання священних писань, то він навчить мене Дхарми. А доки я будуватиму, він забезпечуватиме мене одягом і їжею.
Я запитав: «А якщо я помру, будуючи цей будинок, і не зможу вивчити Дхарму?»
На це Майстер відповів: «Я тобі гарантую, що ти не помреш, поки будуєш цей будинок. Для того, хто хоче вивчати Дхарму, потрібна сміливість, а ти, я бачу, маєш рішучість. Що стосується того, чи зможеш ти удосконалитися в Будду, то це повністю залежить від того, як ти сам себе просуватимеш уперед. Мій метод, на відміну від інших, спрямований на зміцнення сили».
Після цих слів Майстра я дуже зрадів і попросив дати мені креслення будинку. Учитель сказав: «Цей будинок має бути побудований на важкодоступному пагорбі. Раніше місцеві жителі підписали угоду, що ніхто не буде нічого будувати на цьому пагорбі, але на щастя, я не підписував угоди, тому на мене заборона не поширюється. Я хочу, щоб ти побудував круглий будинок з каменю на східній стороні пагорба. Усі труднощі, які ти переживатимеш під час будівництва, розглядай як можливість позбутися своєї карми».
Я розпочав будівництво. Коли я вже майже приніс усі камені, колоди й необхідні матеріали на це місце, прийшов Майстер і сказав, що місце він вибрав невдале, і я повинен усе це віднести назад до підніжжя пагорба і потім почати будівництво будинку на західному схилі. Майстер зняв свою напівкруглу накидку, розкинув її на землі й сказав: «Побудуй такий будинок».
Цього разу все було ще складніше, я повинен був самостійно тягати камені й матеріал для будівництва за декілька кілометрів від підніжжя пагорба до його вершини, і це було дуже важко. Коли я вже майже побудував будинок, Майстер знову прийшов і сказав: «Будь ласка, розбери цей будинок і усі матеріали віднеси знову до підніжжя пагорба».
Я все зробив, як сказав Майстер.
Потім Майстер відвів мене до північного схилу пагорба: «Великий Магу, я минулого разу був у нетверезому стані й погано все обміркував, але тепер я прошу тебе побудувати хороший будинок саме тут. Цього разу я не помиляюсь». Я сказав: «Якщо я побудую, а потім ви знову попросите розібрати будинок, я сильно страждатиму, а ви даремно витратите гроші, тому цього разу прошу вас гарненько все продумати». Учитель відповів: «Сьогодні я не пив і все дуже добре спланував. Цей будинок для зберігання істинних священних писань повинен мати трикутну форму. Будь ласка, побудуй будинок, і я більше не проситиму руйнувати його».
Я знову взявся до будівництва. Через декілька днів прийшов Майстер і запитав: «Великий Магу, хто тебе просив будувати трикутний будинок?» Я з нетерпінням відразу ж відповів: «Це ж був ваш особистий наказ, Майстре!» Він почухав голову і сказав: «Гм! Щось я такого не пам'ятаю. Якщо ти говориш правду, значить, я божевільний? Будівництво трикутного будинку в такому місці — це схоже на будівництво вівтаря для заклинань, ти що, хочеш моєї смерті? Адже я не грабував тебе і не розоряв майно твого батька. Якщо ти не бажаєш моїй смерті й дійсно хочеш вчитися Дхарми, то негайно розбери цей будинок і віднеси усі матеріали до підніжжя пагорба».
Я довгий час тягав важкі камені й багато працював, тому що дуже хотів закінчити будівництво будинку і почати вивчати Дхарму. Уся моя спина була покрита глибокими ранами, які доходили до кісток. На старих шрамах утворювалися нові й біль був нестерпним. Я хотів показати мою спину Майстрові, але подумав, що він може облаяти й побити мене. Хотів розповісти його дружині, але подумав, що це буде схоже на скаргу, тож я нікому нічого не казав. Але я пішов до дружини Майстра і попросив її звернутися до Майстра, щоб він навчив мене Дхарми. Вона одразу пішла до Майстра і сказала: «Будувати такий будинок — це ж безглуздо, я не розумію, навіщо тобі це. Бідолашний учень вже дуже виснажений і так сильно страждає. Будь ласка, навчи його хоч чогось».
Майстер Марпа сказав їй: «Іди приготуй смачну їжу і потім поклич сюди сильного чоловіка». Дружина Майстра все приготувала і покликала мене, і ми разом пішли до Майстра. Майстер сказав: «Сьогодні я не такий, як був учора. Не переймайся! Якщо хочеш навчатися Дхарми, то я тебе навчу!» Потім він навчив мене дечого зі звичайного буддизму, таких речей як «три притулки» (Будда, буддійське вчення, спільнота ченців) і «п'ять заповідей». Потім він сказав, що це «основні ритуали», і потім розповів про життя і страждання Майстра Наропи. Він сказав: «Ти не витримав би таких страждань». Слухаючи розповідь про Наропу, я був зворушений до сліз і вирішив бути ще більш старанним. Я сказав собі: «Я прийму будь-які слова Вчителя і подолаю будь-які труднощі».
Через кілька днів ми з Майстром вийшли на прогулянку і дійшовши до місця, де місцеві жителі домовилися нічого не будувати, Майстер сказав: «Збудуй тут дев'ятиповерхову прямокутну вежу з оглядовим майданчиком нагорі. І так всього буде десять поверхів. Я тобі обіцяю, що точно не попрошу її знищити. І як тільки закінчиш, то відразу почну вчити тебе Дхарми та годуватиму й одягатиму тебе, поки ти будеш вчитися».
Я подумав, що мені треба запросити дружину Майстра як свідка. Майстер погодився, потім він намалював ескіз вежі, і я запросив його дружину. Я пояснив їй, що Майстер уже кілька разів просив мене розпочати будівництво, але щоразу були причини, через які я мав потім все розбирати. Востаннє Майстер насварив мене і сказав, що немає свідка його словам, тому сьогодні я прошу його дружину бути свідком. Тим більше, що місце, де я маю побудувати вежу, не належить вчителеві, і місцеві жителі домовилися тут нічого не будувати, і я боюся, що моє будівництво викличе неприємності. Дружина Майстра погодилася бути свідком, і я одразу розпочав будівництво. Коли я почав будувати фундамент вежі, прийшли три учні Марпи й вирішили допомогти мені, поклавши величезний камінь для фундаменту.
Коли я вже закінчив другий поверх, прийшов Майстер і, вказуючи на камінь, який поклали його учні, спитав: «Звідки він?» Я відповів: «Ваші учні принесли його сюди». Майстер сказав: «Ти не можеш використати їхній камінь, швидко дістань його звідти!» Я відповів: «Але ж Ви обіцяли, що більше не проситимете мене руйнувати вежу?». Майстер сказав: «Так, я справді так сказав. Але ці мої учні — видатні йоги, які вдосконалюються на високі рівні, і я не можу дозволити їм бути твоїми слугами. Тим більше, що я не прошу тебе руйнувати всю вежу, ти тільки забери той камінь, який вони принесли». Я підкорився і розібрав стіну вежі, щоб витягти цей камінь, і відніс його до підніжжя пагорба. Потім Майстер прийшов і сказав, що я можу взяти цей камінь і поставити його як фундамент. Я здивовано запитав: «Я думав, що Ви не хочете, щоб я брав цей камінь?» Майстер сказав: «Справа не в тому, що я не хочу використовувати цей камінь, а в тому, що ти повинен все робити сам, без будь-чиєї допомоги».
Коли я збудував фундамент на вершині пагорба, місцеві жителі зібралися і почали вирішувати, що їм робити. Один із них сказав: «Марпа будує вежу в забороненому місці! Ми маємо зупинити його!» Інший додав: «Цей Марпа — божевільний! Він ще й знайшов молодого хлопця. Він уже кілька разів просив його будувати та розбирати будинок. Зараз Марпа звелів йому будувати вежу, почекаємо і подивимося».
Але цього разу Майстер не сказав мені розбирати вежу, тож я продовжив будівництво. Коли я добудував до сьомого поверху, у мене на спині утворилася глибока виразка. Згодом місцеві жителі зібралися ще раз. Вони сказали: «Цього разу Марпа не зупиняється, припинімо це!»
Біля вежі зібралося багато людей. Марпа застосував чудотворну силу, і з'явилися солдати, які зайняли позиції всередині і зовні вежі.
Видовище приголомшило місцевих жителів. Вони передумали нападати, а замість цього впали ниць перед Марпою, щоб попросити вибачення. Всі вони згодом стали його благодійниками.
Через деякий час дружина Майстра сказала, що я вже можу отримати ритуал вливання енергії через маківку — «абхішеку». Я теж подумав, що після таких страждань заслужив на абхішеку. У той час Майстер здійснював цей обряд іншим своїм учням, і я теж прийшов і впав ниць перед ним, чекаючи абхішеки. Майстер запитав: «А де твої дарунки для церемонії?» Я відповів: «Майстре, Ви сказали, що після закінчення будівництва я отримаю абхішеку, тому я наважився прийти сьогодні». Майстер сказав: «Ти лише кілька днів будував будинок, і думаєш цього достатньо, щоб отримати абхішеку? Я доклав величезних зусиль і тоді лише здобув священні писання й отримав абхішеку. Якщо в тебе є дарунок, будь ласка, принеси, інакше звільни це місце». З цими словами він двічі вдарив мене по обличчю і, схопивши мене за волосся, витягнув за двері й сердито сказав: «Геть!»
Дружина Майстра побачила це і прийшла мене підтримати: «Марпа часто казав, що Дхарма, яку він отримав в Індії, призначена для всіх живих істот. Зазвичай, навіть коли собака проходить повз нього, він благословляє її. Але тобою він завжди незадоволений, і я не розумію, чому. Але, будь ласка, не думай про нього погано».
Я відчував сильну образу й розпач і вночі навіть думав про самогубство.
Вранці Майстер прийшов до мене і сказав: «Сильний чоловіче, ти поки що можеш не будувати вежу, але мені потрібна допомога у будівництві замку з дванадцятьма колонами, і після цього я виконаю церемонію абхішеки і навчу тебе Дхарми».
І я розпочав будівництво з фундаменту. Дружина Майстра тим часом приносила мені гарну смачну їжу.
Коли замок був майже готовий, знову прийшов один лама просити Майстра провести церемонію абхішеки. Дружина Майстра сказала, що цього разу я точно маю отримати абхішеку. Вона принесла мені як підношення мішок олії, шматок вовняної тканини та мідну миску. Я дуже зрадів і пішов до Майстра. Майстер глянув на мене і сказав: «Ти знову тут? У тебе є дар для абхішеки?»
Я показав йому олію, тканину та мідну миску. Він подивився і сказав, що це все не моє, а я маю подавати тільки те, що належить мені особисто. Після цього він знову виштовхав мене з молитовної кімнати. Я ладен був провалитися крізь землю. Я став лаяти себе за минулі гріхи й думав, що через таку велику карму мені ніколи не отримати Дхарму. І я серйозно задумався про самогубство. В цей час прийшла дружина Майстра. Вона принесла їжу і довго втішала мене. Я не міг їсти й проплакав усю ніч.
Наступного дня Майстер прийшов і сказав: «Іди, закінчи замок і вежу. Як тільки закінчиш, я навчу тебе Дхарми».
З великими стражданнями я все ж таки продовжив будівництво. На той час моя спина була настільки зранена, що утворилася ще одна виразка. Вона була сповнена гною. Шкіра, що розклалася, перемішалася з кров'ю, і все це виглядало як гнилий бруд. Я пішов до дружини Майстра і попросив її нагадати йому про те, щоб передати мені Дхарму.
Поки я розмовляв з нею, не міг стримати себе через сильний біль. Вона запитала, чи я не захворів, і тоді я показав їй мою спину. Вона відразу пішла до Майстра і сказала: «Майстре, Великий Маг займався будівництвом дуже довгий час. Його руки й ноги вкриті ранами, місцями шкіра тріснула, на спині три великі виразки, які стали дуже глибокими й наповнені гноєм із кров'ю. Я раніше такі виразки бачила тільки на мулах і конях, що тягали важкий тягар, але ніколи не бачила такого на людині. Якщо інші люди дізнаються про це, вони насміхатимуться над нами. Великий Маг прийшов вчитися до Вас, як до великого лами, адже Ви самі обіцяли навчити його Закону, після того, як він закінчить будівництво вежі. Він дуже страждає. Будь ласка, навчіть його Закону».
Майстер відповів: «Не кажи так багато, адже я сказав, що навчу його після того, як він збудує десятиповерхову вежу». Майстер посварив свою дружину. Потім він підійшов до сходів і покликав мене. Я подумав, що Майстер прямо зараз навчить мене Дхарми (Закону), тому почав швидко підійматися, перескакуючи через сходи. Майстер попросив мене показати мою спину. Я показав і він уважно її розглянув. Потім він сказав: «Мій Майстер Наропа пройшов через 12 основних і 12 малих аскетичних практик. Це було гірше у багато разів, ніж твої страждання. Він переніс усі 24 види аскетизму. Якщо ти дійсно хочеш вивчати Дхарму, то припини прикидатися й закінчи будівництво вежі!»
Потім Майстер зробив спеціальні сумки, такі ж, які вдягають на мулів, коли у тих з'являються виразки на спині. Я запитав: «Як мені допоможуть ці сумки?» Майстер відповів: «Звичайно, допоможуть, тепер бруд та пісок не потраплятимуть тобі на спину». Перемігши сильний біль, я переніс сім мішків піску на вершину пагорба. Бачачи, як я підкоряюсь кожному його слову, Майстер знав, що я справді сповнений рішучості та потайки, коли нікого не було поруч із ним, пролив чимало сліз.
З кожним днем виразки на спині ставали більшими, і вони нестерпно боліли. Я знову звернувся до дружини Майстра, щоб вона попросила його або навчити мене Дхарми, або дати мені перерву в роботі, щоб виразки могли затягтися. Майстер на це сказав, що роботу треба закінчити, а якщо мені потрібний відпочинок, то я можу зробити перерву. Через кілька днів, коли виразки майже затяглися, він знову покликав мене і замість того, щоб навчати Дхарми, сказав, щоб я зараз же йшов працювати. Я був у розпачі й тихо плакав.
Його дружина придумала план і попросила мене дотримуватися її слів. Вона веліла мені йти в мою кімнату і почати укладати речі, ніби я збираюся йти. Я ще взяв трохи цампи (традиційна тибетська страва, основна їжа тибетців — борошно із злегка підсмажених зерен ячменю). У місці, де мене міг бачити Майстер, я вдав, що йду, а його дружина поводилася так, ніби збирається зупинити мене. Майстер помітив нас і запитав: «Дакмемо, що ви робите?»
Дружина сказала: «Ваш учень збирається піти. Він пройшов довгий шлях, щоб прийти сюди й вчитися Дхарми, але тут йому не тільки не передали Дхарму, але ще змусили тяжко працювати, як мула. Тепер він боїться, що може померти, перш ніж його навчать Дхарми. І він хоче знайти інших учителів. Я йому обіцяю, що він отримає Дхарму тут, але він не хоче слухати».
Після цих слів Вчитель вибіг у двір, тримаючи в руках шкіряний батіг. Він почав бити мене і кричав: «Ти негідник! Коли ти прийшов сюди, ти сказав, що віддаєш мені тіло, мову й свідомість. І куди тепер ти зібрався? Якщо я захочу, то можу порізати на шматки твоє тіло, язик і розум. Ти ж віддав їх мені, тому я маю на це право. Але якщо все ж таки хочеш піти, то чому забираєш мою цампу?» Він бив мене нещадно, доки я не впав на землю. Майстер забрав цампу. Мені нічого не залишалося, як повернутися до своєї кімнати. Мій стан був схожий на агонію. Потім дружина Майстра сказала, що більше не знає способу, щоб змусити чоловіка навчити мене Дхарми. Але вона зізналася, що може навчити мене одного методу, яким володіє вона. Хоча він і не може підняти мене високо, але я зможу почуватися комфортно. Я подумав, що зараз більшу частину карми вже усунуто, тому я вирішив ще почекати й залишитися у Майстра.
Влітку я допомагав дружині Майстра доїти корів і смажити ячмінь. Іноді в мене з'являлися думки піти в інше місце, знайти іншого Майстра. Але після довгих роздумів я зрозумів, що справжню Дхарму має тільки мій Майстер. Щоб отримати цю Дхарму, я був готовий терпіти, як і Наропа. Але спочатку мені потрібно зробити те, про що просив мене мій Майстер, тому я вирішив смиренно завершити будівництво. Після цього я почав знову перетягувати колоди й каміння, щоб збудувати святилище поряд із замком.
Якщо вам цікаво, чи
Усі матеріали, опубліковані на цьому вебсайті, захищено авторським правом Minghui.org.
Категорія: Традиційна культура
