(Minghui.org)
***
Речунгпа мовив: «Шановний Вчителю! Ви казали, що раніше вчились чорній кармі і робили погані справи — що ви мали на увазі?»
Міларепа відповів: «Створити чорну карму — це означає, використовувати заклинання й техніки викликання грому, щоб убити людину. Ці дії формують велику злу карму».
Речунгпа знову запитав: «Поважний Вчителю, а навіщо Вам потрібно було практикувати заклинання?» Міларепа розповів наступне.
[Далі йде розповідь Міларепи.]
«Коли я почав навчатися в районі Кьянгатс, якось жителі одного села влаштовували свято й запросили мого вчителя як гостя. Вчитель узяв мене із собою. І їжа, і пиття були рясні, я захопився і випив дуже багато вина. Учитель помітив, що я сп’янів, і велів мені повернутися до храму.
Коли я йшов, безтурботно і щасливо хитаючись і прямуючи до храму, то згадав, як люди співали на святі. У мене задерлося в горлі, і мені теж дуже захотілося співати. Про мій спів було відомо в селі. Я співав, пританцьовував і насолоджувався піснею, і раптом опинився біля свого рідного дому. Саме тієї миті моя мати смажила зерна пшениці. Вона була дуже здивована, почувши чийсь спів, і голос здався їй знайомим. «Це схоже на голос мого сина, — подумала вона. — Але в цілому світі, напевно, не знайдеться людей, у яких життя було б гіркішим за наше. Я не думаю, що мій син має таку обмежену свідомість, що він може радісно співати в такий час». Вона підійшла до вікна, щоб задовольнити свою цікавість. Побачивши, що це був я, вона страшенно розлютилася, взяла в одну руку палицю, а в іншу жменю попелу і з плачем та криком накинулася на мене. Вона кинула жменю попелу прямо мені в обличчя й почала завдавати ударів палицею по голові, обурена тим, як я можу співати в той час, коли вона так сильно страждає. Вона кричала, звертаючись до мого батька, її чоловіка: «Батьку, поглянь на свого сина! Сім'я зруйнована! Подивися на нас, ми жебраки! А він співає!»
Вона нестримно плакала, і від гніву й болю свідомість залишила її на якийсь час. З дому з плачем вибігла моя сестра Пета і прокричала: «Брате! Подумай, що ти наробив! Подивися, що ти зробив з нашою матір'ю!» Слова сестри пробудили мене. Сором, смуток і глибоке каяття охопили мене, і я заплакав. Ми з сестрою плакали, тримаючи руки матері й окликаючи її ім'я, намагаючись повернути їй свідомість. Минуло чимало часу, поки вона нарешті прийшла до тями. Зі сльозами на очах мати подивилася не мене і сказала: «Сину мій, чи є хтось у цьому світі, хто страждає більше, ніж ми!? Як ти можеш співати веселі пісні? Якщо ти уважно подивишся на свою матір, стару жінку, то у тебе не вистачить сліз, щоб виплакати це горе».
З цими словами вона знову почала ридати, а за нею — моя сестра і я. Через деякий час я перестав сумувати й рішуче сказав, звертаючись до матері: «Мамо, перестань так страждати. Те, що ти кажеш, правда. Я вирішив зробити все, що ти забажаєш, неважливо чого мені це буде коштувати. Я обіцяю зробити це».
«Я хочу помститися цим мерзенним ворогам, які носять одяг із тонкого полотна і їздять на швидких конях. Ми бідні й не маємо родичів чи друзів, що допомогли б нам. Тому єдиний спосіб помститися — це занапастити їх за допомогою заклинань і чаклунства. Я хочу, щоб ти навчився цієї майстерності, а також техніки наведення граду. Ти маєш навчитися цих речей і повернутися, щоб убити дядька, тітку і цих безсердечних сусідів, і членів їхніх сімей. Це моє єдине бажання. Чи можеш ти виконати його?» — запитала мати.
«Присягаюсь зробити це, — сказав я. — Будь ласка, приготуй мені кошти на витрати, а також подарунки для вчителя».
Мати продала половину землі, що належала їй, і купила великий дорогоцінний камінь. Потім вона купила білого коня, і все необхідне для подарунків моєму майбутньому вчителю. Я почав чекати слушних попутників в одному з готелів, щоб з ними вирушити в дорогу.
За кілька днів прибуло п'ять молодих людей. Вони теж йшли вчитися заклинань. Я дуже зрадів і попросив їх узяти мене з собою. Вони сказали, що якраз хотіли знайти ще одного попутника.
Я запросив їх погостювати в моєму домі кілька днів. Моя мати добре прийняла їх, а перед їхнім відходом сказала: «Мій син молодий і нетямущий. Я побоююся, що він не буде вимогливим до себе. Я покладаю надію на те, що ви надихатимете його старанно вчитися заклинань. Коли ви повернетеся, я щедро нагороджу вас». Вони погодилися дбати про мене і запевнили в цьому мою матір.
Отже, ми були готові вирушити в дорогу. Весь наш багаж ми прив’язали до коня, а дорогоцінний камінь був захований у моєму одязі. Мати довго супроводжувала нас і запропонувала нам на прощання напої. І знову вона нагадала моїм друзям, щоб вони дбали про мене. Потім вона відвела мене вбік і міцно схопила за руки. Гостре почуття майбутньої розлуки поранило наші серця і підступало прямо до горла, ми могли тільки мовчки дивитись один на одного. Ми так багато хотіли сказати один одному, але не знали з чого почати.
Через деякий час мати нарешті зламала мовчанку і сказала: «Сину, просто подумай про те, через що ми пройшли. Хай там що, ти маєш накласти заклинання на це село. У твоїх супутників інші причини набуття цього знання, вони просто хочуть заробляти на життя своїми навичками. Але тобі треба багато працювати. Сину мій, якщо ти повернешся до того, як перевернеш це село за допомогою чаклунства, я помру прямо перед тобою!»
Я присягнув матері, що якщо не вивчуся, то ніколи вже не повернуся до рідного села, і попросив її не хвилюватися. Я повільно звільнив свої руки з її рук і повернувся до своїх друзів. Пройшовши кілька кроків, я озирнувся, щоб поглянути назад. Я пройшов ще кілька кроків і знову обернувся. Сльози котилися моїми щоками. Мати теж не хотіла йти. Навіть коли ми вже пішли так далеко, що вона ледве могла бачити нас, вона все ще пильно дивилася нам услід. Мені захотілося побігти назад, щоб ще раз подивитись на неї, бо моя інтуїція підказувала мені, що це наше останнє прощання, і я ніколи більше не побачу її.
Мати чекала, поки ми зовсім не зникли з очей, і довго плакала перед тим, як повернутися додому. Протягом наступних кількох днів усі в селі дізналися, що син Ньянци Карг’єн пішов, щоб вчитися заклинань і чаклунства.
Ми йшли головними, великими дорогами. В одному з місць у Тибеті я продав свої фарби та коня місцевому багатому жителю й придбав золото.
Ми перетнули річку Тсанпо і просувалися далі територією центрального Тибету. Дорогою ми зустрічали багатьох ченців. Я запитував у них, чи не знають вони вчителя, який міг би навчити магії та заклинань, а також способів управління градом. Одного разу один чернець сказав мені, що в такому-то такому-то місці проживає лама на ім'я Юнтон Трог’ял, який досяг вершини майстерності у володінні цими техніками. Ми вирушили прямо до нього і зустрілися з ним. Вклонившись йому, кожен із нас передав йому свої підношення. Я передав йому золото, дорогоцінний камінь і все інше, що мав для нього. Після цього я став навколішки й сказав: «Учителю, я віддаю вам не тільки ці цінності, які з великими труднощами зібрала моя мати, але також і всього себе, своє тіло, свою мову, свою свідомість і все, що я маю. Вчителю, мої сусіди та родичі вчинили дуже жорстокі дії, спрямовані проти моєї родини. Я повинен використати заклинання, щоб покарати злих кривдників моєї родини. Будь ласка, навчіть мене найпотаємніших заклинань. Я також сподіваюся, що ви зможете надати мені одяг та їжу на час мого навчання й перебування тут. Я повністю покладаюся на вас! Лама вислухав мене і з усмішкою сказав: «Я повинен ретельно постежити за тобою і зрозуміти, чи правду ти говориш!»
Але вчитель не навчив нас найпотаємніших магічних формул. Натомість він тільки передав нам одне-два злих заклинань і навчив, як їх застосовувати. Цього ми навчалися понад рік. Коли навчання завершилося, мої супутники вирішили повернутись додому. Лама подарував кожному з нас светр, виготовлений вручну місцевими жителями.
Але в мене не було впевненості, що цих заклинань буде достатньо, щоб виконати мою місію, і я розумів, що якщо зараз повернуся, то моя мати справді накладе на себе руки. Тому після ретельних роздумів я вирішив залишитися. Мої співучні запитали мене: «Топаго, хіба ти не йдеш додому?» Я відповів: «Так, я також хочу повернутися додому. Але відчуваю, що не набрав достатньо знань і тому збентежений, чи варто мені зараз повертатися». Усі п'ятеро відповіли: «Ці заклинання дуже сильні. Лама сам сказав, що немає сильніших заклинань. Ми впевнені, що це знання принесе нам популярність і соціальне становище в нашому місті. Але якщо ти хочеш залишитися довше, ми не заперечуємо. Це твоє рішення».
Вони попрощалися з учителем і вирушили назад. Я вдягнув светр, подарований ламою, і пішов проводити своїх супутників. Я йшов із ними кілька годин. По дорозі назад я зібрав великий мішок волового гною й удобрив їм поле, що належить учителю. Вчитель побачив мене з вікна своєї спальні й сказав одному з учнів: «Я бачив багатьох учнів, які приходять, щоб навчитися різних технік у мене, але Топага відрізняється від усіх. Я боюся, що більше у мене ніколи не буде такого гарного учня! Сьогодні вранці він не прийшов попрощатися зі мною, що означає, що він хоче залишитися. Я пам'ятаю, коли він уперше прийшов, то сказав, що його родичі та сусіди дуже погано вчинили з його сім'єю. Він попросив навчити його заклинань, щоб помститися їм. Він також сказав, що віддає мені своє тіло, мову й свідомість. Він справді щира людина. Якщо те, що він сказав, правда, буде шкода, якщо я не навчу його заклинань».
Почувши ці слова вчителя, мій співучень побіг і передав їх мені, а я дуже зрадів, дізнавшись, що є такі заклинання, які вчитель мені ще не передав. Я з радістю поспішив до мого вчителя Юнтона Трог’яла. Вчитель спитав: «Топаго, чому ти не пішов додому?» Тоді я зняв светр, який він подарував мені, повернув йому, низько вклонився і сказав: «Вчителю, мій дядько, тітка і сусіди дуже погано вчинили з моєю сім'єю. Вони захопили наше майно неправедним шляхом, завдавши нам великих страждань. У нас немає засобів для помсти, тому моя мати послала мене навчитися заклинань, і якщо мої заклинання не дадуть результату, то вона пообіцяла покінчити з життям прямо в мене на очах! Будь ласка, згляньтеся наді мною і передайте мені найкращі заклинання!» Промовивши це, я заплакав. Потім вчитель попросив мене докладно розповісти, як ми постраждали від дядька і тітки.
Я розповів про все, що сталося після смерті мого батька. Під час докладної розповіді я не міг стримати сліз. Вчитель теж заплакав, слухаючи мене. Потім він сказав: «Якщо те, що ти говориш, правда, ці люди вчинили дуже неправильно. Багато хто благав мене навчити їх потаємної мантри, пропонуючи мені сотні або навіть тисячі метрів вишуканих тканин, найкращі сорти чаю, найкращі шовки, а також до 1000 голів худоби, але ти єдиний, хто віддано запропонував мені всього себе! І все ж я не можу ось так просто передати тобі ці заклинання. Я маю послати когось, щоб переконатися, чи правду ти розповів мені».
Серед моїх товаришів по навчанню був один, який мав здатність пересуватися швидше, ніж кінь, а зростом був вище великого слона. Його й послав учитель до моєї рідної місцевості, щоб там усе дізнатися. Через кілька днів він повернувся і підтвердив мою розповідь, сказавши: «Те, що сказав Топага, є правдою. Будь ласка, вчителю, передайте йому найкраще заклинання».
Далі вчитель сказав мені: «Топаго! На початку я сумнівався в тобі і думав, чи варто передавати тобі заклинання. Зараз ми знаємо, що ти розповів мені правду, тож я передам тобі ці заклинання. Я володію майстерністю двох заклинань. Крім того, в одному селі на заході Тибету мешкає лама. Його звуть Йонтен Г’ятсо, і він експерт у медицині й заклинаннях. Він володіє одним таємним заклинанням під назвою „спосіб нищівного граду“. Колись давно ми навчили одне одного наших заклинань і з того часу стали добрими друзями. Коли люди приходять сюди, щоб навчитися заклинань, я направляю їх до нього. І він робить те саме. Сьогодні ти не є винятком. Я відправлю мого старшого сина супроводжувати тебе».
Після цих слів вчитель почав готувати нас до далекої дороги. Він дав нам їжу, теплий одяг, якісну шерстяну повсть (матеріал, який використовується для оббивання дверей, вироблення теплого взуття, капелюхів тощо), а також повернув мені частину моїх дарунків, щоб я передав їх своєму новому вчителю. Ми нав’ючили ці речі на коней і вирушили в дорогу.
Коли ми прибули у призначене місце, там ми зустріли ламу Йонтена Г’ятсо. Я підніс йому всі дарунки й розповів свою сумну історію, пояснивши, чому хочу навчитися таємного заклинання. Я благав його навчити мене цього.
Лама сказав, що він і Юнтон Трог’ял найкращі друзі й готові, якщо треба, померти одне за одного. «У мого друга мали бути причини, якщо він направив тебе сюди, тож я навчу тебе смертельного заклинання. Але до цього ти й твій супутник маєте побудувати з каміння спеціальну будівлю для тренування заклинань, але так, щоб ніхто зі звичайних людей не зміг побачити й знайти вас», — сказав він.
Таким чином, ми знайшли дуже тихе місце біля підніжжя пагорба і збудували просту будівлю для цієї мети. Ми використали величезний камінь, розміром із корову, який закривав собою нашу будівлю.
У цьому будинку вчитель навчив мене секретних заклинань, і протягом семи днів я тренувався в цій майстерності. Через сім днів вчитель прийшов і сказав: «Сьогодні сьомий день твоєї практики, і цього достатньо, ти можеш залишити печеру». Але я сказав: «Я хочу зробити своє заклинання ще більш потужним і здатним діяти на далекі відстані. Дозвольте мені попрактикувати ще сім днів». На чотирнадцятий день вчитель прийшов і сказав: «Сьогодні ввечері перед вівтарем ми побачимо ефект смертельного заклинання».
Того вечора я в стані трансу викликав божественного охоронця, який приніс у своїх руках тіла й душі тридцяти п'яти осіб і підніс мені їх зі словами: «Це справа, яку ти закликав мене зробити!» Наступного дня вранці лама ще раз прийшов і спитав: «Божественний охоронець сказав мені, що людей було вбито, але залишилися ще двоє, чи потрібно і їх згубити?». Я був повністю задоволений результатом, тому сказав: «Нехай вони залишаться у світі й засвідчать мою відплату. Будь ласка, відпусти їх». Саме тому мої дядько й тітка не були вбиті. Потім ми здійснили певні обряди, які сприяли поверненню божественного хранителя у вівтар, і цим завершили ритуал.
Що ж відбувалося в моєму рідному селі, коли я промовляв таємні заклинання? Це був день, коли мої дядько та тітка святкували весілля свого старшого сина. Вони запросили багато гостей. Понад 30 людей відвідали святкування, і це були ті, хто допомагав моєму дядькові й тітці залякувати та утискувати нас. Деякі люди, які співчувають нам, також були запрошені, але вони все ще були в дорозі. Наближаючись до будинку, вони, як і раніше, говорили про провини мого дядька і тітки. Одна людина сказала: «Є прислів'я, що гість стає господарем, а господар стає собакою. Це саме те, що сталося. Ці горезвісні люди безсоромні. Вони захопили все майно Топаги і погано поводилися з його сім'єю. Топага пішов, щоб навчитись заклинань. Навіть якщо його заклинання не подіє, відплата від Закону Будди настане рано чи пізно».
На той час усі родичі тітки й дядька були зайняті обслуговуванням гостей. Гості радісно їли їжу та напої. Одна дівчина, яка раніше працювала в нашому домі, а потім перейшла працювати в дім до дядька та тітки, вийшла і спустилася сходами вниз, щоб набрати води. Там вона побачила гігантських скорпіонів, змій та великих крабів, що снували навколо. Великі скорпіони вилізли на стовпи, що підпирали будинок, намагаючись повалити їх. Перелякана дівчина з криком кинулася геть.
Цього дня надворі було прив’язано багато коней, на яких прибули гості. Один жеребець почав поводитися агресивно стосовно лошиці, але інший жеребець побачив це і почав буянити. Лошиця, захищаючись, намагалася вдарити жеребця, але замість цього випадково з силою вдарила стовп, що тримав будинок. Удар був занадто сильний, внаслідок чого весь будинок миттєво обвалився. Крики, плач і стогін було чути всюди. Син дядька, невістка і понад тридцять людей одразу загинули. Земля була вкрита уламками, сміттям і пилом. Під уламками дерева та черепицею лежали десятки мертвих тіл.
Саме тоді моя сестра Пета була поблизу. Вона одразу побігла до мами й повідомила про те, що сталося. Мама спочатку не повірила і сама поспішила до будинку дядька, щоб все побачити на власні очі. Вона дійсно побачила будинок, що обвалився, мертві людські тіла, і знайшла серед уламків шматок тканини, прив'язала його на довгу палицю і з цією палицею пішла по селу, вигукуючи: «Усі приходьте й подивіться! Лами та Будди, я поклоняюся вам! Гей, сусіди, скажіть, чи не було у Шераба Г'яльцена сина? Я, Ньянца Карг’єн, одягалася в лахміття і харчувалася сміттям, щоб мій син навчився заклинань. Хто сказав, що це нам не вдалося? Усі прийдіть і погляньте! Дядько і тітка сказали, що якби я мала здібності, я могла б знайти певних людей, щоб битися з ними й повернути нашу власність. Вони заявили, що якщо я не знайду нікого, тоді ми зможемо спробувати використати деякі заклинання. А тепер що ви думаєте? Топага просто наклав невелике заклинання, яке виявилося потужнішим, ніж велика битва. Дивіться: люди зверху, багатство посередині й худоба внизу — все пропало! Я змогла дожити до сьогоднішнього дня, щоб побачити хитромудрий засіб мого сина. Я, Ньянца Карг’єн, така щаслива, така щаслива! Ха! Ха! Ха! Я ніколи так не раділа за все своє життя! Гей, усі, приходьте і подивіться!»
Вона розмахувала прапором і бігала навколо, збуджена й радісна. Кожен у селі, включно з дядьком і тіткою, чули це.
Одна людина сказала: «Те, що каже ця жінка, можливо, правда».
Інший мешканець села сказав: «Це схоже на правду, але вона дещо переходить міру!»
Після того, як люди почули, що я занапастив стільки людей, використовуючи заклинання, вони зібралися разом і сказали: «Ця жінка зробила таку біду і бігає навколо з радісним криком. Ми повинні вбити її!»
Один старець не погодився з ними, сказавши: «Навіть якщо ви вб'єте цю жінку, то нічого не зміниться. Це тільки призведе до того, що її син ще більше ненавидітиме нас і згубить ще більше людей, використовуючи свої заклинання. Ми повинні спочатку подумати про те, як убити Топагу, а потім уже взятися за жінку».
Тому вони не стали вбивати мою матір. Але дядько не заспокоївся і сказав: «Усі мої діти загинули. Я маю погубити її. Я не хочу жити».
З цими словами він поспішив до нашого будинку, щоб убити мою матір. Але люди швидко зупинили його зі словами: «Ти сам винен у всьому, що сталося. Топага все ще живий. Якщо ти вб'єш його матір, він може використати ще потужніші заклинання, внаслідок чого помремо ми всі. Якщо ти не послухаєш нас, ми спочатку вб'ємо тебе!»
Дядько зупинився. Потім мешканці села обговорили, як відправити когось, щоб убити мене. Брат матері підійшов до неї і сказав: «Те, що ти сказала і зробила вчора, змусило всіх у селі прийняти рішення вбити тебе та твого сина. Ти готова до цього?» Він зітхнув і продовжив: «Одного заклинання достатньо. Навіщо добиватися того, щоб усі ненавиділи нас?!» Він довго розмовляв із нею, щоб заспокоїти її. Мати зітхнула і сказала: «Ти бачив, що сталося за всі ці роки. Звісно, я знаю, що думають люди. Але я мала помститися тим, хто взяв нашу власність. Так усе й почалося. Ти знаєш, ця ненависть настільки велика, що її неможливо виміряти!»
Вона плакала і більше нічого не говорила. Її брат зітхнув і сказав: «Те, що ти сказала, правильно. Але що, якщо хтось справді прийде, щоб убити тебе? Тобі краще зачинити ворота на засув».
Мати щільно зачинила ворота і все думала про можливу небезпеку. Відчуваючи жалість до моєї матері, наш колишній слуга таємно прийшов і сказав їй: «Тепер вони не хочуть вас вбивати. Вони спочатку хочуть занапастити життя вашого сина. Ви повинні попередити молодого пана, щоб він був обережним і не повертався до села».
Мати почула це і на якийсь час перестала хвилюватися за себе.
Вона продала ще половину землі приданого за сім золотих монет. Вона хотіла дати мені гроші, але не довіряла нікому у селі, щоб доставити їх. Поки вона думала про те, як передати мені золото, йог з місцевості Йо, який мандрував у Непал як паломник, проходив через наше село, просячи милостиню. Мати докладно розпитала про його минуле і подумала, що він підійде для цього. Тому вона сказала йогу: «Будь ласка, залиштеся тут на кілька днів. Мій син зараз вивчає дхарму в Йо-цані. Я хочу написати йому листа. Чи не могли б ви віднести мій лист до нього? Йог погодився, і мати запросила його залишитися на кілька днів у її будинку, добре ставилася до нього і дбала про нього.
Тієї ночі мати запалила лампу і загадала бажання, а потім, схиливши коліна перед божествами, вимовила: «Якщо моє бажання здійсниться, ця лампа не згасне; якщо моє бажання не може бути виконано, будь ласка, негайно погасіть її. Я щиро сподіваюся, що предки Топаги та божественні хранителі можуть показати мені результат». Після того, як вона загадала бажання, лампа горіла всю ніч. Мати вірила, що її бажання справдиться. Наступного дня вона сказала йогу: «Одяг та взуття дуже важливі для паломника. Я хочу полатати їх для вас. Я також хочу дати вам запасну пару підошв для взуття».
Таким чином, вона дала йогу великий шматок шкіри для підошв. Потім вона підшила його халат. У центрі на спині вона сховала сім золотих монет і пошила навколо них квадрат із чорної тканини. Потім товстою білою ниткою вона вишила шість крихітних зірочок у центрі чорної тканини й накрила їх іншим шматком тканини. Вона зробила все це, нічого не сказавши йогу. В кінці вона поставила печатку на конверті, передала йому листа, в якому зашифрувала повідомлення для мене про те, де вшиті монети, і подарувала йогу багато подарунків на знак подяки.
На той час мама подумала: «Я не знаю, про що думають жителі села. Мені треба щось вигадати, щоб їх залякати». Тому вона сказала моїй сестрі: «Учорашній йог приніс листа від твого брата». Пета розповіла про це багатьом людям. Потім мама написала підроблений лист, що імітує мій тон:
«Дорога мамо, я радий, що вбивче заклинання подіяло. Якщо в селі є хтось, хто погано поводиться з тобою або з моєю сестрою Петою, будь ласка, повідом мені їхні імена, щоб я міг накласти заклинання і на них. З моїми навичками вбивати когось дуже просто, і знищення їхніх сімей та родичів також не завдасть мені великого клопоту. Якщо жоден із мешканців села не є добрим, я сподіваюся, що ти та Пета переїдуть сюди. Коли я пішов із дому, я нічого не мав. Тепер я багатий і не турбуюся ні про що. Щиро бажаю вам всього найкращого. Твій син, Топага».
Вона також поставила фальшиву печатку на листі. Мати показала листа дядькові, тітці та близьким людям. Лист справив на них велике враження, особливо на мого дядька, і він більше не хотів убивати мене. Інші мешканці також були вражені й порадили моєму дядькові віддати ділянку землі, яку він привласнив. Лист мати зберігала у свого брата.
Повернемося до йога-пілігрима. Розповівши докладно про мою матір, сестру і мешканців села, він вручив мені листа. Я пішов у тихе місце і відкрив його.
У листі мати написала: «Дорогий сину, у мене все добре. Будь ласка, не турбуйся про мене. Бачачи, як мій син досяг того, чого я хотіла, у мене немає жалю. Твій батько теж задоволений там, у своєму місці. Після того, як твої заклинання забрали життя 35 ворогів, я нещодавно почула, що жителі села збираються відправити когось убити тебе, а потім і мене. Будь ласка, будь пильний. Оскільки вони прагнуть помститися, ми не повинні пробачати їх так легко. Ти маєш викликати сильний град, щоб знищити їхній урожай. Тоді я буду задоволена. Якщо кошти на твоє навчання витрачені, ти можеш отримати більше від семи наших родичів, які живуть на горі, що звернена на північ. Вони перебувають глибоко в темній хмарі під шістьма блискучими зірками. Якщо ти не знаєш, де ці родичі або де це село, то зможеш знайти це у йога. Він єдиний, хто живе у цьому селі, і тобі навіть не треба нікуди йти. Твоя мати, Ньянца Карг’єн».
Я прочитав листа, але не знав, що це означає. Я думав про моє рідне місто і про матір. Я нічого не знав про село та родичів, описаних у листі. Не розуміючи, де взяти ці гроші, я гірко заплакав. Поплакавши трохи, я висушив сльози й подався до йога із запитанням: «Схоже, ти маєш знати, де живуть мої родичі. Чи не міг би ти розповісти мені про них?»
Йог відповів: «Я тільки чув, що в тебе є родичі біля Гімалаїв, але я не знаю, де точно». Я продовжив: «Ти знаєш якісь інші місця? Звідки ти сам?» Йог відповів: «Я знаю багато інших сіл, але не знаю про твоїх родичів. Я з місцевості Йо». Потім я сказав йому: «Якщо це так, будь ласка, почекай тут, і я зараз повернуся».
Я поспішив до свого вчителя, щоб показати йому листа, і все розповів. Він сказав: «У твоєї матері дійсно жахливий гнів — вбивства такого числа людей їй недостатньо, і вона ще просить град». Потім він запитав: «Де твої родичі живуть на півночі?» Я відповів: «Я ніколи не чув про родичів на півночі. Але у листі так сказано. Я спитав йога, але він також нічого не знає. То як же це розуміти?»
Дружина мого вчителя теж була там у той час. Вона прочитала листа і спитала: «Не міг би ти попросити йога увійти?» Вона запалила вогонь і запропонувала йогу зігрітися та випити. Потім вона почала базікати, говорити про одне та про інше. Як би, між іншим, вона підійшла до йога зі спини, зняла з нього халат, одягла на себе і сказала: «Якщо паломник одягає такий застарілий одяг, він отримає благословення». Потім вона обійшла будинок і піднялася нагору. З цього зношеного халата вона вийняла золото, потім все непомітно зашила і повернула йогу халат. Потім вона запросила йога поїсти й залишитися на ніч.
Пізніше вона сказала мені: «Топаго, будь ласка, зайдіть у покої вчителя!» Ми разом увійшли до кімнати вчителя, і вона дала мені сім золотих монет. Я здивовано запитав: «Звідки вони?» Вона відповіла: «Твоя мати дуже розумна і сховала золото так, що воно було у безпеці. У листі згадується село на горі, звернене на північ, що означає місце, куди не потрапляє сонячне світло. Хіба внутрішній шар халата йога не залишається поза сонцем? Темні хмари означають, що він покритий чорною тканиною. Шість мерехтливих зірочок співвідносяться із шістьма стібками білої нитки. Сім родичів під зірками вказують на сім золотих монет. Там живе тільки йог, і вам не потрібно йти ще кудись, тому що йог несе золото, і ніхто інший».
Вчитель голосно засміявся і сказав: «Кажуть, що жінки розумні. Це дійсно так!»
Я віддав десяту частину таеля золота йогу (1 таель близько 40 г), який був дуже задоволений. Потім я передав сім частин дружині господаря і три таелі — своєму господарю. Я також сказав йому: «Мати попросила мене вивчити заклинання для граду. Будь ласка, вчителю, чи не могли б ви передати мені найтаємніший метод такого заклинання?»
Учитель відповів: «Щоб дізнатися заклинання для граду, ти маєш запитати про це Юнтона Трог’яла» (попередній учитель).
Отже, Учитель написав листа і дав мені в дорогу кілька плодів, що ростуть у цій місцевості. Я повернувся до Юнтона Трог'яла, віддав йому листа й подарунки, а також подарував йому три таелі золота. Я докладно пояснив йому, навіщо мені потрібно вивчити заклинання граду. Вчитель запитав: «Ваші заклинання подіяли?» Я відповів: «Так, від цього померло 35 людей. Потім я отримав листа від матері з проханням про град. Сподіваюся, Ви допоможете мені. Він відповів: «Добре. Я бачу в тебе є пристрасне бажання вивчити це заклинання. Я передам тобі його повністю». Потім він навчив мене заклинання, і я практикував його дію в залі Дхарми протягом семи днів. На сьомий день темна хмара виникла між скелями в горах, які були звернені до нас. Гримів грім, спалахувала блискавка, начебто наближався великий шторм. Тоді я зрозумів, що тепер маю здатність керувати градом.
А що було далі, можна дізнатися у четвертій частині.
Усі матеріали, опубліковані на цьому вебсайті, захищено авторським правом Minghui.org.
Категорія: Традиційна культура
