(Minghui.org) Упродовж історії Гімалаї завжди були особливим місцем, де мешкало багато людей, які займаються самовдосконаленням. Люди тут живуть простим, скромним життям, вміють добре співати і танцювати. Вони також глибоко шанують Закон Будди. Майже тисячу років тому тут удосконалювалася людина, яку звали Міларепа. У той час як численні Будди і Бодхісатви змогли досягти Пробудження, тільки пройшовши через багато життів і бід, Міларепа зумів досягти Пробудження за одне земне життя, досягнув таких же заслуг, як Будда, і згодом став відомим як засновник Білої школи буддизму Тибету.
[Далі йде розповідь Міларепи.]
Нгоктон Чодор і його сім’я прийшли з великою кількістю подарунків (підношень), щоб попросити про абхішеку (кит. гуаньдін, «вливання енергії в маківку») в Хеваджри (Пробуджений тантричного буддизму). Дружина Майстра сказала мені: «Марпу цікавлять у якості дарунків лише золото чи цінності, і він навіть не вчитиме Дхарми такого аскета, як ти. Дозволь мені подумати, як роздобути для нього відповіданий подарунок. Ти мусиш здобути абхішеку, хай там що. Будь ласка, візьми це й попроси його про абхішеку. Якщо він, як і раніше, не схоче навчати тебе Дхарми, я піду просити за тебе». Потім вона дістала з шафи для білизни рубін у формі дракона й дала його мені. Із цим сяйнистим яскравим рубіном я увійшов до каплиці (молитовної кімнати). Поклонившись до землі перед Майстром і простягнувши рубін, я сказав: «Майстре, будь ласка, допоможіть мені цього разу з абхішекою». Із цими словами я сів на місце отримувача.
Майстер узяв рубін, перевернув його й деякий час дивився на нього. Потім він запитав: «Великий Магу, де ти це взяв?»
«Мені дала його дружина Майстра», — відповів я.
Майстер сказав з усмішкою: «Поклич сюди Дакмему!»
Прийшла дружина Майстра, і він спитав її: «Дакмемо, звідки це в тебе?»
Його дружина багато разів вклонилася і сказала, тремтячи від страху: «Цей рубін не має жодного стосунку до Майстра. Коли я виходила заміж, мої батьки сказали, що я маю поганий характер. Якщо життя колись стане важким для мене, можуть знадобитися гроші. Отже, вони дали мені цей рубін і попросили не показувати його нікому. Це моя таємна власність. Але цей учень надто нещасний, тож я віддала рубін йому. Будь ласка, прийми його й люб’язно зроби для нього абхішеку. У минулому ти неодноразово виганяв його, коли він приходив за абхішекою, чим мало не довів його до відчаю. Цього разу я сподіваюся, що Нгоктон Чодор та інші учні допоможуть разом зі мною щиро просити Майстра зробити це. Потім вона почала кланятися знову й знову.
Побачивши, що Майстер досі сердиться, Нгоктон та інші не наважилися нічого сказати. Вони просто впали ниць перед Майстром. Майстер сказав: «Дакмемо, як ти можеш бути такою дурною і дарувати такий добрий рубін іншим? Гм..! — Потім він оздобив рубіном свій головний убір і продовжив, — Дакмемо, ти помиляєшся. Усе, що ти маєш, — є моїм, включно із цим рубіном. Великий Магу, якщо в тебе є підношення, я зроблю тобі абхішеку. Цей рубін мій і не вважається твоїм даром».
Однак я думав, що дружина Майстра ще раз пояснить, чому цей рубін може бути підношенням. Інші присутні теж благали за мене. Тож я нахабно чекав там і не рухався.
Майстер розлютився. Він скочив зі свого місця і вилаяв мене: «Я наказав тобі забиратися. Чому ти ще тут?!» Він підняв ногу і штовхнув мене. Коли моя голова схилилася до землі, він став на неї. Я відчув запаморочення, ніби все потемніло. Раптом він знову вдарив мене ногою, перевернувши мене обличчям вгору. Здавалося, що все раптом стало яскравим, і я побачив зірки. Після удару ногою Майстер узяв батіг і почав бити мене. Нгоктон підійшов і попросив Майстра зупинитися, але Майстер справді виглядав дуже грізним. Його могутній гнів справді досяг крайності. Я подумав: «Крім болю, я нічого тут не отримаю». Я мушу просто вбити себе. Я гірко плакав, тоді прийшла дружина Майстра, щоб втішити мене. Стримуючи сльози, вона сказала: «Сильний чоловіче, не сумуй. У цьому світі немає кращого учня, ніж ти. Якщо ти хочеш знайти інших майстрів для вивчення Дхарми, я обов’язково допоможу тобі та познайомлю з ними. Я візьму на себе витрати на проживання та підношення майстру». Зазвичай на наступних церемоніях була присутня дружина Майстра, але цього разу я проплакав усю ніч, а вона весь час залишалася зі мною.
Наступного ранку Майстер послав за мною. Я подумав, що він навчить мене Дхарми, і поспішив. Майстер спитав мене: «Вчора я не зробив для тебе абхішеку. Ти засмучений? У тебе були якісь дурні думки?»
Я відповів: «Моя віра в Майстра непохитна. Я довго думав про це і зрозумів. Усе це відбувається тому, що мої гріхи надто великі». З глибоким сумом у серці я ридав, коли говорив. Майстер сказав: «Чому ти плачеш переді мною замість того, щоб каятися? Забирайся!»
Я вийшов із почуттям сильного душевного болю, ніби я мав психічний розлад. Я думав: «Це справді дивно. Коли я робив погані вчинки, у мене були і витрати на життя, і пожертви. Однак під час вивчення Закону я не маю ні того, ні іншого, і я дуже бідний. Припустімо, я мав би хоч половину грошей, які в мене були, коли я робив погані речі, тоді я отримав би абхішеку й заклинання. Без підношень цей Майстер не навчить мене заклинань. Навіть якщо я піду в чужі місця, це не допоможе, тому що в мене все одно немає нічого для підношень. Оскільки я не можу отримати Дхарму без грошей, а це фізичне тіло продовжує накопичувати карму, чому б просто не вбити себе? Ох, що мені робити?!»
Я думав про багато речей, і мої думки були хаотичними. Потім я дійшов висновку, що моїм пріоритетом було отримання грошей. Я, мабуть, міг би піти працювати на якогось багатія і накопичити деякі кошти для вивчення Дхарми. Чи я маю отримувати гроші, вимовляючи заклинання і здійснюючи погані вчинки? Як варіант, я можу повернутись додому. Було б чудово побачити маму. Насправді повернутися додому було б непогано, просто я можу й там не отримати грошей. Ох, попри все, я маю отримати щось — або Дхарму, або гроші замість того, щоб даремно залишатися тут. Тож я вирішив піти. Оскільки я думав, що якщо попрошу щось у Майстра, це призведе до нових образ та побоїв, я не взяв із собою нічого з їжі, тільки свої книги та інші особисті речі.
У дорозі я подумав про допомогу дружини Майстра, і мені стало сумно. Коли я був за шість годин ходьби від поселення Дроволунг, настав полудень і час обіду. Я попросив їжі, і мені дали трохи смаженого ячмінного борошна. Потім я позичив у старого чоловіка казан і розвів вогонь на вулиці, щоб закип’ятити воду для пиття. Минуло пів дня, і я подумав: «Коли я працював на Майстра, я робив це частково для того, щоб служити Майстрові, а частково і для того, щоб заробити собі на їжу. Дружина Майстра дбала про мене й добре ставилася до мене. Сьогодні вранці я не попрощався з нею, перш ніж піти. Це було неправильно». Подумавши про це, я захотів повернутись, але мені не вистачало сміливості на це. Коли я повернув котел його власнику, старий сказав мені: «Ти ще молодий. Чому б не зайнятися чимось корисним замість того, щоб просити милостиню? Якщо ти вмієш читати, то, мабуть, зможеш читати Святі Писання для людей. В іншому випадку ти можеш працювати на когось і отримувати їжу та одяг. То що, юначе, ти вмієш читати Святі Писання?»
«Я мало читаю Писання. Але ж я вмію читати!» — відповів я.
«Добре. Мені потрібен хтось, щоб читати Писання. Ти можеш робити це для мене п’ять чи шість днів? Я тобі заплачу!» — сказав літній чоловік.
«Звісно!» — відповів я з радістю.
Тому я залишився в домі старого й читав «Сутру серця». У книзі було оповідання про Саду Прарудиту. Як і я, він був дуже бідний. Але він відмовився від усього, щоб вивчити Дхарму. Усім відомо, що людина помре, якщо її серце витягнуть із тіла. Проте Сада Прарудита віддав своє серце, щоб вивчити Дхарму. У порівнянні з ним мої страждання були нічим. Тому я подумав: «Майстер, певно, навчить мене Дхарми. Якщо ні, то його дружина сказала мені, що познайомить з іншими ламами». Із цими думками я подався назад.
Щодо Майстра, то його дружина сказала йому після мого відходу: «Майстре, ти прогнав найбільшого свого ворога. Його більше нема. Тепер ти маєш бути щасливим!»
Майстер Марпа спитав: «Про кого ти кажеш?»
«Ти не розумієш? Про Великого Мага. Ти завжди ставився до нього як до ворога, і змушував його страждати», — відповіла вона.
Почувши ці слова, Майстер відразу зблід і розплакався. Склавши долоні разом, він молився: «Усі попередні майстри цієї школи, а також усі Дакіні й божества-захисники, будь ласка, допоможіть моєму учневі з дуже гарною природною основою повернутися!» Після цих слів він втратив мову.
Повернувшись, я спершу вклонився дружині Майстра. Вона захоплено сказала: «Ах, тепер я маю добрі передчуття. Я думаю, цього разу Майстер, мабуть, навчить тебе Дхарми. Коли я сказала йому, що ти пішов, він в голос помолився, щоб його учень з дуже гарною природною основою повернувся. Він навіть був у сльозах. Великий Магу, ти викликав милосердя в Майстра!» Я подумав: «Мабуть, дружина Майстра сказала це, щоб втішити мене. Якщо Майстер мав сльози і назвав мене людиною з гарною природною основою, значить, він був задоволений моєю поведінкою. З іншого боку, якщо він просто попросить мене повернутися, і не зробить мені абхішеку й не передасть заклинання, моя природна основа все одно нічого не дасть. Я й надалі страждатиму, якщо не поїду в інші місця». Поки я думав про це, дружина Майстра сказала йому: «Великий Маг не хоче покидати нас і повернувся. Як щодо того, щоб попросити його поклонитися тобі?»
Майстер Марпа сказав: «Гм! Справа не в тому, що він не хоче покинути нас. Він не хоче відмовлятися від себе!»
Коли я підійшов, щоб впасти ниць перед Майстром, він сказав: «Тобі треба набратися терпіння і позбутися цих брудних думок. Якщо ти справді щиро хочеш знайти Дхарму, то маєш бути готовий віддати за неї своє життя. Іди збудуй мені триповерховий будинок. Я зроблю тобі абхішеку, як тільки це буде зроблено. У мене не так багато їжі, і я не можу віддавати її задарма. Якщо ти не можеш звикнути до цього й хочеш подорожувати, то можеш поїхати в будь-який час!»
Я не зміг сказати жодного слова і вийшов з кімнати.
Я підійшов до дружини Майстра і сказав: «Я сумую за мамою. Майстер не хоче вчити мене Дхарми. Він ще раз сказав, що навчить мене після того, як я збудую будинок. Навіть після того, як будинок буде готовий, він, напевно, однаково не стане вчити мене, а тільки лаятиме й битиме. Я вирішив повернутися до рідного міста. Бажаю вам і Майстру миру й щастя». Із цими словами я зібрав свої речі і прагнув йти.
Дружина Майстра сказала: «Великий Магу, ти маєш рацію. Я обов’язково знайду тобі хорошого майстра. Нгоктон Чодор — головний учень Майстра, і йому передали заклинання. Я вигадаю, як відправити тебе вчитися в нього. Не поспішай. Залишся тут на кілька днів». І я лишився.
Індійський Майстер Наропа проводив великий ритуал співу десятий день кожного місяця для поклоніння Буддам. Дотримуючись цієї традиції, Майстер Марпа також проводив ритуал співу на десятий день кожного місяця. Цього разу господиня зварила з одного великого мішка жита три види вина: міцне, середнє та легке. Вона запросила Майстра на міцне вино, інших лам на середнє, а ми з нею пили легке. Того дня багато з них говорили тости одне одному, і всі лами, включно з Майстром, напилися. Побачивши п’яного Майстра, дружина пішла до нього в спальню і дістала з валізки печатку, прикраси та рубінові чотки. Вона проштампувала підготовлений лист і повернула печатку на місце. Згорнувши підроблений лист, чотки та прикраси разом, вона запечатала пакет воском і передала його мені. «Тобі треба піти до Нгоктона Чодора і сказати йому, що Майстер дав це тобі в якості дару для нього», — сказала вона.
Вклонившись їй, я взяв пакет і попрямував до місцевості У. Через два дні Майстер запитав свою дружину: «Що робить у ці дні Великий Маг?»
«Він пішов! Це все, що я знаю», — зауважила вона.
«Куди він пішов?» — запитав Вчитель.
Дружина відповіла: «Він дуже багато працював, зводивши будинки. Ти не тільки відмовлявся вчити його Дхарми, але й лаяв і бив його. Він пішов, щоб знайти інших майстрів, які навчили б його. Він збирався сказати тобі, але боявся, що ти знову поб’єш його. Тож він пішов без попередження. Я щосили намагалася зупинити його, але не змогла».
Почувши ці слова, Майстер Марпа посинів. Він спитав: «Коли він пішов?»
«Вчора», — відповіла дружина.
Майстер подумав трохи і промовив: «Мій учень не піде далеко».
Коли я прибув до місцевості У, майстер Нгоктон навчав багатьох лам Хеваджра-тантри. Після того, як я вклонився до землі перед ним здалеку, він зняв капелюха, щоби привітати мене у відповідь, і сказав: «Це поза учня Марпи. Це дуже добрі кармічні відносини. У майбутньому ця людина стане Царем Дхарми. Чи не могли б ви дізнатись, хто це?» Один чернець, з яким ми вже зустрічалися раніше, пішов подивитися. «Це ти? Чому ти тут?» — запитав він.
Я сказав: «Майстер Марпа дуже зайнятий, і він не мав часу навчати мене. Тому я прийшов вивчати Дхарму. Майстер Марпа дав мені на доказ прикраси Наропи та чотки».
Чернець пішов до майстра Нгоктона і сказав: «Це Великий Маг!» Потім він повторив мої слова.
Майстер Нгоктон був дуже задоволений: «Він прийшов сюди з прикрасами Наропи та чотками. Це подібно до квітів удумбара, що розпускаються. Це велика рідкість і є незвичайним. Ми маємо привітати його з повагою. Давайте поки що зупинимо лекцію. Ті з вас, хто в залі, швидко йдіть по балдахін, прапори, прикраси та музичні інструменти. Попроси Великого Мага трохи почекати надворі».
Тому чернець попросив мене почекати, поки вони готуються. Місце, де я вклонявся, пізніше назвали «Пагорб поклону».
Через деякий час мене під музику проводили з балдахіном і прапорами до великої зали. Я знову вклонився та почав передавати подарунки. Майстер Нгоктон був у сльозах і вдягнув прикраси на голову. Він помолився, попросивши зміцнити його, потім помістив прикраси до центру вівтаря, оточивши всілякими вишуканими дарами. Потім він відкрив листа, у якому йшлося:
«Нгоктон Чодор, я перебуваю в медитації і не маю часу вчити Великого Мага. Я прошу його піти та отримати Дхарму в тебе. Будь ласка, зроби йому абхішеку й передай заклинання. Я передаю тобі прикраси Майстра Наропи та чотки».
Прочитавши листа, Нгоктон сказав: «Це наказ Майстра. Я сам зроблю тобі абхішеку й передам заклинання. Довгий час я думав попросити тебе приїхати сюди й навчатися Дхарми. Тепер ти прийшов, і це з благословення Майстра». Він зробив паузу, перш ніж продовжити: «Ах, Великий Магу! Я пам’ятаю, що багато лам із Ярлунга, Кхама та Дакпо часто приїжджали сюди, щоб навчатися в мене. Але погані люди з Єпо в місцевості Дол завжди турбували їх, заважаючи робити мені підношення. Будь ласка, виклич там град. Потім я зроблю тобі абхішеку й передам заклинання».
Почувши це, я здивувався і подумав: «Я справді грішна людина. Я маю робити погані справи скрізь, куди йду! Я прийшов сюди вчитися праведної Дхарми, а не шкодити людям градом. Я не знав, що мені доведеться зробити це знову. Якщо я не викличу град, це буде проти волі майстра, і я не зможу вивчити Дхарму. Якщо я дотримуватимуся інструкцій, то знову зроблю погані справи. Мені краще послухатися наказу майстра і викликати ще один град.
Не маючи іншого вибору, я підготував необхідні предмети, зміцнив їх заклинанням і прибув у місцевість Дол. Прочитавши заклинання, я подався до будинку однієї старої жінки, щоб сховатися. Відразу ж почалися блискавки та грім, одна хвиля за іншою насувалися темні хмари. Перш ніж прилетіли великі градини, почали падати дрібні. Стара вигукнула: «О Небо! Моя пшениця загине. Як я виживу?!»
Її слова зворушили мене. Я зітхнув і подумав: «Я вчинив великі злодіяння!» Я спитав її: «Де Ваше поле? Можете намалювати?» Потім вона намалювала трикутник, що нагадує довгу губу. Я зробив жест і накрив трикутник горщиком. Її землю було захищено від стихійного лиха. Але один кут не був добре прихований, і посіви в цьому кутку були знищені зливою. Через довгий час буря припинилася, і я вийшов подивитися. З пагорбів над двома селами зійшов сильний потік і змив усі посіви. Тільки поле старої вціліло і її посіви не постраждали. Цікаво, що кожного разу, коли пізніше знову траплявся град, це поле залишалося неушкодженим. Цій жінці більше не потрібно було запрошувати лам для ритуалів задля захисту своєї землі.
Дорогою назад я побачив двох старих пастухів, у яких потоп забрав волів і овець. Я сказав їм: «Відтепер припиніть грабувати учнів Нгоктона Чодора. Якщо ви зробите це ще раз, я повернуся із ще більшим градом!»
Після цього випадку люди в цьому районі більше не наважувалися грабувати. Поступово вони почали вірити в майстра Нгоктона та поклонятися йому. Пізніше вони почали приносити йому підношення.
На лузі з ожиною я зібрав мертвих птахів та щурів, які були вбиті градом. Несучи сумку з мертвими тваринами, я повернувся до храму. Я поклав їх перед майстром і сказав: «Майстре, я прийшов сюди заради праведної Дхарми, але не знав, що мені знову доведеться накликати на себе погану карму. Будь ласка, вибачте мені». Із цими словами я заплакав.
Майстер Нгоктон спокійно сказав мені: «Великий Магу, будь ласка, не турбуйся. Дхарма й сила Наропи та Майтріпи (видатний індійський буддист з школи Тантри) здатні рятувати людей із великими гріхами, ґрунтуючись на їхній природі Будди. У мене також є заклинання, щоб миттєво запропонувати порятунок сотням птахів і тварин. Усі живі істоти, що загинули під час граду, переродяться, щоб першими слухати твою проповідь у твоїй „Чистій землі“, коли ти досягнеш стану Будди. Я можу використати свої здібності, щоб запобігти їхній нещасній долі до переродження. Якщо не віриш, просто подивися». Він замовк на якийсь час. Усі птахи та звірі ожили — одні розбіглися, а інші полетіли.
Побачивши таку незвичайну картину, моє серце наповнилося радістю й захопленням. Я пошкодував, що не вбив більше тварин. Бо хіба я не зміг би врятувати більше живих істот?
Тоді Майстер Нгоктон навчив мене Дхарми. Біля вівтаря Хеваджри (Пробуджений у Тантрі) він зробив абхішеку й навчив мене заклинань.
Потім я знайшов давню печеру. Вхід був на південній стороні, звідки я міг бачити хату господаря. Я швидко прибрав печеру й почав медитувати всередині згідно з Дхармою, переданою майстром. Однак без схвалення Майстра Марпи я не відчував жодного ефекту, хоч дуже старанно практикував.
Одного разу майстер Нгоктон прийшов до мене й запитав: «Великий Магу, у тебе вже повинні були з’явитися такі-то такі-то відчуття. Що ти відчуваєш?»
«Я нічого не відчуваю», — відповів я.
«Як? Що ти говориш? Із цією Дхармою кожен досягне відчуттів за короткий час, якщо він не порушив обітниці. Крім того, ти прийшов сюди, бо вірив у мене». Потім він трохи подумав і сказав собі: «Якби Майстер Марпа не схвалив цього, він не дав би мені цих предметів. Це дивно. Чому так відбувається?» Потім він сказав мені: «Спробуй ще раз, продовжуй медитувати й думати!»
Слова майстра налякали мене. Але я не наважився розповісти йому всю історію. Я подумав: «Попри все, мені треба отримати схвалення від Майстра Марпи». Але водночас я й надалі старанно практикував.
На той час майстер Марпа зводив будинок для свого сина й написав листа Нгоктон-ламі: «Дому мого сина потрібні пиломатеріали. Будь ласка, надішліть якомога більше ялинових колод. Коли будинок буде готовий, ми співатимемо «Сутру серця» і влаштуємо велике свято. Ви повинні прийти в цей час. Великий Маг — погана людина й зараз має бути у вас вдома. Ви можете взяти його із собою. Марпа».
Нгоктон-лама приніс мені листа і сказав: «Чому Майстер назвав тебе поганою людиною? Що це? Боюся, Майстер не схвалив твого навчання».
Я був змушений зізнатися: «Ви маєте рацію! Майстер насправді не схвалював цього. Лист та речі, які я передав Вам, були від його дружини».
Він сказав: «О, якщо це так, то ми обидва зробили щось неправильне. Без схвалення Майстра, звичайно, не буде великих чеснот. Тому ми нічого не можемо вдіяти. Він хоче, щоб ти пішов зі мною».
«Добре, тоді я піду», — відповів я.
«Після відправки пиломатеріалів я оберу день, коли ми вирушимо. А поки що ти можеш залишатися тут і вдосконалюватись у тиші», — сказав Нгоктон-лама.
Через кілька днів люди в будинку Нгоктона дізналися, що я збираюся поїхати, і прийшли поговорити зі мною. Ми говорили про новий будинок і святкування повноліття сина Марпи. Один лама, який нещодавно повернувся від Майстра Марпи, підійшов до мене, і я запитав: «Вони говорили про мене там?» Лама відповів: «Одного разу дружина Майстра спитала мене, що робить у ці дні Великий Маг? Я сказав їй, що ти медитуєш. Вона запитала, чим ти ще займаєшся, окрім медитації. Я сказав, що нічого, бо ти самотньо сидів у печері. Вона сказала, що ти забув щось, що тобі особливо подобалося, і попросила мене принести це тобі». Потім лама дав мені кілька глиняних гральних кісток, які дружина Майстра попросила передати. Тримаючи їх у руці, я почав думати про неї.
Коли лама пішов, я грав у кістки й думав: «Я ніколи не грав у них перед дружиною Майстра. Чому вона сказала, що я люблю їх? Може, я їй не подобаюсь?» Я також подумав про свого діда, якому через гру в кістки довелося покинути своє рідне село й мандрувати. Поки я думав про це, один кубик упав на землю і розбився. В уламках був аркуш паперу. Я підняв його й побачив слова: «Мій учень, Майстер зробить тобі абхішеку й передасть заклинання. Будь ласка, приходь із Нгоктон-ламою». Прочитавши записку, я дуже зрадів і почав бігати печерою. Через кілька днів Нгоктон-лама сказав мені: «Великий Магу, настав час готуватися до подорожі!»
Крім подарунків, які я вручив нібито від Майстра Марпи, Нгоктон-лама привіз із собою все, що можна було піднести Майстрові Марпі, включно зі статуями Будди, священними писаннями, музичними інструментами, дзвоновим товкачиком, а також золото, нефрит, шовк і речі повсякденного вжитку. Єдиним винятком була стара кульгава вівця. Вівця мала ексцентричний темперамент і ніколи не хотіла слідувати за іншими.
Нгоктон-лама дав мені тюк шовку і сказав: «Ти гарний учень. Будь ласка, принеси це в подарунок Майстрові Марпі». Його дружина також дала мені пакет закусок із вершковим маслом яка (як — ссавець з родини бикових, поширених на території Гімалаїв) і сказала: Це для дружини Майстра, Дакмеми.
Нгоктон-лама, я та його учні розпочали подорож з усіма цими речами. Коли ми були біля Лходрака, Нгоктон-лама сказав мені: «Сильний чоловіче, чи можеш ти сказати дружині Майстра, що ми тут? Сподіваюся, мені теж дістанеться чаша вина». Я послухався його вказівки й зустрів дружину Майстра. Передавши їй закуски з маслом яка, я сказав: «Нгоктон-лама прибув. Він сподівається, що йому дадуть випити чашу вина».
Дружина Майстра дуже зраділа, побачивши мене. Вона сказала: «Майстер у спальні. Ти можеш піти та розповісти йому про це». Я дуже нервував, коли заходив до кімнати. Майстер сидів у медитації на ліжку обличчям на схід. Я поклонився до землі перед ним і загорнувся в шовк. Він проігнорував мене й повернув голову на захід. Я пішов на захід і знову впав ниць. Він повернувся на південь. У мене не було вибору, крім як сказати: «Майстре, я знаю, що Ви засмучені через мене й не хочете приймати мій поклін. Але Нгоктон-лама приніс у жертву своє тіло, мову й розум разом з усім своїм майном, включно з золотом, сріблом, нефритом і худобою. Він сподівається випити чашу вина. Будь ласка, виявіть співчуття та здійсніть його бажання». Слухаючи мої слова, Майстер Марпа виглядав дуже пихатим. Він клацнув пальцями і сказав із гнівом: «Коли я привіз з Індії мудрі писання Тріпітаки, основи Чотирьох Колісниць і Священні заклинання, ніхто мене не вітав, навіть миша. Хто він такий?! Тільки тому, що він приніс із собою трохи речей, я, великий перекладач Сутр, маю вітати його?! У такому разі йому краще не приходити».
Я розповів про це дружині Майстра. Вона сказала: «У Майстра дуже поганий характер. Нгоктон-лама — видатна особистість. Ми маємо вийти вітати його. Ми вдвох можемо піти зустріти його». Я відповів: «Нгоктон-лама не очікує, що Ви чи Майстер прийдете. Він просто хоче випити чашу вина».
Але дружина господаря сказала: «Гм.., ні, я піду». Потім вона пішла зустрічати Нгоктона-ламу з кількома ламами й великою кількістю вина.
У день свята всі в трьох селах Лходрака зібралися на бенкет, вітаючи з повноліттям сина Майстра Марпи та завершенням будівництва нового будинку. Під час бенкету майстер Марпа заспівав доброзичливу пісню.
Після того, як пісня закінчилася, Нгоктон-лама показав усе, що приніс, і сказав: «Майстре, усе моє — тіло, мова та розум — належить Вам. Коли я прийшов цього разу, я залишив собі тільки стару вівцю. Вона давно живе в стаді, надто стара й кульгава. Усе інше я приніс вам як підношення. Майстре, будь ласка, вшануйте мене священною абхішекою і заклинаннями, особливо основами Каг’ю (Усна спадщина, що таємно передається усно від вчителя до учня)». Він знову вклонився ниць перед Майстром.
Майстер Марпа радісно відповів: «О, священна абхішека та заклинання — це найкоротший шлях до Ваджраяни (інша назва тантричного буддизму). У цьому можна досягти стану Будди за життя, а не за декілька життєвих циклів практики. Попередні майстри та Дакіні особливо наголошували, що цьому потрібно навчати усно. Оскільки ти шукаєш Дхарму, хоча вівця стара й кульгава, без неї однаково не можна назвати це повним підношенням. Тому я не можу навчити вас заклинань. Щодо іншої Дхарми, я вже навчив тебе їй». Почувши ці слова, усі засміялися.
Нгоктон-лама сказав: «Якщо я долучу до підношення стару вівцю, Ви навчите мене Дхармі?» Майстер Марпа відповів: «Якщо ти сам принесеш її сюди, я навчу тебе».
Наступного дня, коли святкування закінчилося, Нгоктон-лама повернувся і сам приніс вівцю Майстру. Майстер Марпа був дуже задоволений і сказав: «Це те, що ми називаємо Секретна Мантраяна (тобто Тантра), і нам потрібні такі учні, як ти. Справді, що я можу зробити зі старою вівцею? Але заради поваги до Дхарми ми маємо зробити це». Потім Майстер Марпа зробив абхішеку й навчив його заклинань.
За кілька днів здалеку приїхали кілька лам. Разом із деякими ламами ми зібралися для проведення ритуалу. Майстер Марпа поклав поруч із собою довгу палицю із сандалового дерева. Із широко розплющеними очима і гнівним жестом він люто закричав: «Нгоктон Чодор! Навіщо ти здійснив абхішеку й навчив заклинань таку погану людину, як Топага?!» Вимовляючи це, він дивився на ціпок, і його рука повільно потяглася до нього. Тремтячи від страху, Нгоктон-лама низько вклонився і відповів: «Майстре, ви надіслали мені листа з дозволом навчати його. Ви також дали мені прикраси Майстра Наропи та рубінові чотки. Сильний чоловік і я дотримувалися вашого наказу. Будь ласка, пробачте нас!» Після цих слів він нервово озирнувся і не знав, як вгамувати гнів Майстра.
Майстер у лютому гніві вказав на мене: «Ти негідник! Звідки це в тебе?» На той час я відчув біль, ніби ніж пронизав моє серце. Я був переляканий і тремтів і ледве зміг вимовити: «Це… це… це від дружини Майстра». Почувши ці слова, Майстер скочив зі свого місця і пішов бити жінку. Вона знала, що це станеться, і стояла далеко від нас. Побачивши, якого розвитку набуває справа, вона кинулася в кімнату й зачинила двері. Майстер підбіг до дверей, заволав і сильно вдарив у двері. Через довгий час він повернувся на своє місце і сказав: «Нгоктон Чодор, ти зробив щось таке дурне! А тепер йди за прикрасами й чотками Майстра Наропи!» Він похитав головою і говорив, усе ще перебуваючи в люті. Нгоктон поспішно вклонився йому й попрямував за чотками та прикрасами.
У цей час ми з дружиною Майстра вибігли з дому. Побачивши, як Нгоктон-лама виходить, я заплакав і сказав йому: «Благаю Вас, будь ласка, будьте моїм учителем у майбутньому!» Він відповів: «Без дозволу Майстра, навіть якщо я вестиму тебе, результат буде таким самим, як і цього разу. Це не принесе жодної користі ні тобі, ні мені. Будь ласка, залишайся тут. Після того, як ти отримаєш дозвіл від Майстра, хай там що, я допоможу тобі».
Я сказав: «Я накопичив величезні гріхи. Навіть Майстер та його дружина так сильно страждають через мене. Я не думаю, що зможу досягти успіху у вивченні Дхарми в цьому житті. Я краще вб’ю себе». Потім я дістав ніж, щоб скоїти самогубство (тибетці зазвичай носять із собою ніж). Нгоктон-лама підійшов, міцно обійняв мене і сказав: «Ах! Великий магу, мій друже, будь ласка, не роби цього. Майстер навчає нас Таємної Ваджраяни. У його вченні говориться, що власні скандхи (сукупність уподобань, елементи, що формують духовне та фізичне існування людини), дхату (першоелементи матерії) та аятани (опори для свідомості) пов’язані зі станом Будди. До кінця життя, навіть якщо людина використовує правритті-віджняну (контроль над своєю свідомістю), вбивство Будди вважається злочином. У цьому світі немає гріха більш серйозного, ніж самогубство. Навіть езотеричний буддизм говорить, що, якщо хтось позбавить себе життя, він зробить найтяжчий злочин. Будь ласка, подумай про це і відкинь цю думку. Майстер, мабуть, навчить тебе Дхарми. Навіть якщо він цього не зробить, все буде гаразд, оскільки ти можеш навчатися в інших лам». Коли він сказав це, усі навколо нас, включно зі всіма ламами, виявили співчуття до мене. Деякі прийшли, щоб втішити мене, а деякі пішли до Майстра, щоб дізнатися, чи маю я шанс, щоб він навчив мене. Я думаю, що тоді моє серце було залізним, інакше воно розірвалося б від болю на шматки. Я, Міларепа, накопичив гору карми, і щоб знайти праведну Дхарму, мені довелося терпіти такий величезний біль!
Після того, як Високоповажний вимовив ці слова, усі, хто слухав його, були в сльозах. Деякі стали песимістично дивитися на цей світ, а деякі навіть втратили свідомість від смутку.
Речунгпа запитав: «Учителю, чому Майстер Марпа пізніше все ж таки вирішив навчати Вас Дхарми?»
Якщо вас цікавить, як Міларепа відповів на це питання, прочитайте частину 6.
Усі матеріали, опубліковані на цьому вебсайті, захищено авторським правом Minghui.org.
Категорія: Традиційна культура
