(Minghui.org) Є китайський вислів: «Долю людини вирішує Бог». Але молоді люди часто прагнуть змінити свою долю, а потім у міру розвитку подій запитують, чому життя, здається, виходить з-під контролю. У традиційній китайській культурі люди надавали великого значення повазі Богів, знання своєї долі та дотримання Дао. Отже, попри життєві труднощі та негаразди, людина має зберігати рішучість у пошуку істини — і саме шляхом повернення до свого витоку вона здатна досягти просвітлення.
На горі Лу
Коли 1084 року Су Ши знову понизили на посаді, він вирушив з Хуанчжоу (сучасна провінція Хубей у Китаї) до Жучжоу (сучасна провінція Хенань) і, проїжджаючи повз Цзюцзяна, побачив величну гору Лу (Лушань). Піднявшись на неї, він написав поетичні рядки:
Накреслено на стіні монастиря Силінь
Якщо дивитися вздовж — вона виглядає як гребінь, а збоку — як вершина,
Здалеку й поблизу — різної висоти.
Я не знаю, як насправді виглядає гора Лу, лише тому,
Що сам перебуваю на горі.
Це короткий вірш, та його сенс дуже глибокий. Зіткнувшись у житті з невизначеністю, ми дивимося на речі зі свого погляду, і тоді нам важко побачити всю картину. Лише позбувшись уявлень, людина зможе подолати обмеження та набути більш повного розуміння.
В есе «На загубленому плато» Су Ши пише: «Деякі люди дивляться на речі, що відбуваються зсередини, а не зовні. Різниці в розмірах як такої може і не бути, але людина може здаватися високою і великою, якщо дивитися зсередини. Коли на мене дивиться той, хто вважає себе високим і великим, він може вважати мене суєтним та ненадійним. У цьому випадку важко сказати, яка сторона краща».
Після негараздів, перенесених у Хуанчжоу, духовний світ Су Ши досяг нового рівня. Він виявив, що всі речі в цьому світі — високі чи низькі — треба цінувати.
У вірші «Перша ода червоним скелям» Су Ши пише:
«Між небом і землею все має своє місце.
Якщо щось не належить мені, я не візьму навіть найменшої його частинки.
Але, слухаючи шум вітру над річкою чи дивлячись на місяць над горою,
ми розуміємо, що це безмежно й не зникне.
Це безмежний дар Творця, і ми з тобою можемо ним насолоджуватися».
Його слова свідчать про смиренність перед божественним та вдячність за те, що ти маєш. Це узгоджується із сюжетами традиційних китайських картин, у яких гігантські гори та річки є головними об'єктами, а люди показані маленькими та менш значущими. Це знову відображає глибоку повагу до божественного, яку виявляли в давнину. Зрештою, людство не є головним фокусом. Тільки Творець Неба і Землі заслуговує на таку повагу.
У збірці творів Су Ши слово «Творець» з'являється 59 разів. В одному з віршів він написав: «Творець знає, що я так прагну повернутися [до витоку свого життя], ніби в цьому задумі передбачені і хвороби, і хвилювання».
Ще одне пониження в посаді за останні роки
Коли вигнання закінчилося, Су Ши у віці 57 років повернувся до Хуанчжоу і його призначили на посаду міністра обрядів — найвищу посаду в його кар'єрі. Однак заздрість чиновників призвела до того, що через два роки Су Ши відправили на службу в Хуейчжоу (сучасна провінція Гуандун).
У віці 63 років Су Ши вислали до Даньчжоу, ще більш віддаленого сільського району (на території нинішньої провінції Хайнань). Це третє вигнання супроводжувалося указом, який забороняв Су Ши перебувати в резиденціях урядовців, тому йому довелося орендувати житло в простих людей.
У «Листі вченому Чену» Су Ши пише: «Тут немає м'яса для харчування, немає ліків від хвороб, ніде зупинитися, немає друзів, яких можна відвідати, немає вугілля взимку та холодної води влітку». Проте в тому ж листі відчувається оптимістичний мотив: «Маючи фізичне тіло, дане мені Творцем, я піду своєю долею і піду туди, куди вона мене приведе. Це моє розуміння, і, будь ласка, не турбуйтесь за мене».
У своїй солом'яній хатині Су Ши навчав місцевих жителів; й один із них став першою людиною з цих місць, що склала імператорський іспит. Щоб допомогти людям отримати свіжу воду, він показав, як треба копати колодязь. І першу криницю назвали на його честь — «Криниця Дунпо» (Су Ши також був відомий, як Су Дунпо).
За сім років перебування Су Ши в Хуейчжоу, у його сім'ї померло дев'ятеро людей. Але він зберігав спокій і життєрадісність, ходив до інших сіл, розмовляв з людьми й допомагав їм ліками.
У традиційному конфуціанстві є приказка: «Шляхетна людина залишається спокійною в бідності, розуміє інших і знає свою долю». Учиняючи так, людина досягає вищого рівня моральності. Цих принципів дотримуються і в інших віровченнях у китайській традиційній культурі: у буддизмі людина вдосконалюється, щоб стати просвітленою; у даосизмі йдеться про повернення до витоку життя.
З давніх часів у будь-якій культурі людський світ вважався світом ілюзій. Уважається, що ці життя з’явилися тут у вигляді людей після свого морального занепаду. Відновлюючи традиційні цінності, зберігаючи чесноту й поважаючи божественне, людство має надію на краще майбутнє.
(Кінець)
Усі матеріали, опубліковані на цьому вебсайті, захищені авторським правом Minghui.org.
