(Minghui.org) Відома байка Езопа розповідає про селянина, який пожалів замерзлу змію й зігрів її на грудях. Змія ожила й укусила людину, яка врятувала їй життя. Помираючи, селянин сказав: «Нехай моя доля стане уроком: не варто жаліти негідника».

На жаль, ця притча має прямі паралелі із сучасністю. Протягом кількох десятиліть Сполучені Штати допомагали компартії Китаю (КПК) нарощувати економічну та політичну міць. Набувши достатньої сили, КПК відмовилася від стратегії «приховувати свою силу й вичікувати слушного моменту» і відтоді почала погрожувати Сполученим Штатам та підривати принципи вільного суспільства.

Як КПК набирала силу

Спочатку КПК спиралася на підтримку Радянського Союзу, однак після того, як у 1956 році Микита Хрущов засудив жорстокість сталінського режиму, між Москвою та Пекіном виникли серйозні розбіжності. До зовнішньополітичного тиску додалися й глибокі внутрішні проблеми: Великий голод 1958–1962 років, «культурна революція» та інцидент із Лінь Бяо в 1971 році.

Саме в цей надзвичайно важкий для КПК період президент США Річард Ніксон у 1972 році відвідав Китай, а в 1979 році між двома країнами було встановлено дипломатичні відносини. У 1980 році президент Джиммі Картер надав Китаю режим найбільшого сприяння в торгівлі та того ж року сприяв вступу Китаю до Світового банку. У 1986 році Китай став членом Азійського банку розвитку.

У 1983 році було послаблено обмеження на експорт технологій до КНР. А в 1986 році, як згадував помічник держсекретаря США Девід Стілвелл у своїй промові 2019 року, адміністрація Рейгана навіть допомогла КНР створити дослідницькі програми в галузі генної інженерії, автоматизації, біотехнологій, лазерних технологій, космічних досліджень, пілотованих космічних польотів, інтелектуальної робототехніки та суперкомп’ютерів.

Хоча Білл Клінтон у перші роки своєї кар’єри різко критикував ситуацію з правами людини в КНР, під час свого президентства в США (1993–2001) він надавав Китаю значну підтримку. «У 1990-ті роки американські інвестиційні банки спільно з керівництвом КНР брали участь у створенні найбільших державних корпорацій, таких як China Mobile, а потім допомагали їм залучати капітал через розміщення акцій на біржах Нью-Йорка, Лондона та інших фінансових центрів, — зазначав Стілвелл. — При цьому американська політика відкрила цим компаніям доступ до капіталу інвесторів США, попри невідповідність базовим нормативним вимогам. Внаслідок цього десятки мільярдів доларів поповнили державні ресурси КНР». За його оцінкою, жодна країна не отримала від США настільки масштабної підтримки в зміцненні економічного та технологічного потенціалу, як Китай.

Чим обернулася підтримка негідника

Протягом кількох десятиліть Сполучені Штати допомагали Китаю, часто заплющуючи очі на порушення прав людини та жертвуючи принципами свободи, західними цінностями та власними економічними інтересами. Навіть розправа на площі Тяньаньмень у 1989 році та переслідування Фалуньгун, що розпочалося у 1999 році, не призвели до суттєвого перегляду цього курсу.

За підтримки США Китай у 2000 році отримав статус постійних нормальних торгівельних відносин (PNTR) і у 2001 році вступив до Світової організації торгівлі. У 2009 році він випередив Німеччину, ставши найбільшим експортером у світі. А рік по тому Китай посів друге місце серед найбільших економік світу.

Однак всупереч очікуванням деяких західних лідерів економічне зростання Китаю не призвело до більшої відкритості та свободи. Навпаки, зміцнивши своє фінансове становище, КПК отримала додаткові можливості для посилення репресій усередині країни, розширення впливу за кордоном та переслідування людей уже за межами Китаю, зокрема практикувальників Фалуньгун.

Такий розвиток подій навряд чи можна вважати випадковим, якщо простежити спадкоємність комуністичної ідеології — від Карла Маркса до Радянського Союзу, а потім до КПК. Маркс писав: «Пролетаріату немає чого втрачати, крім своїх кайданів. Вони ж здобудуть весь світ». Пізніше Володимир Ленін заснував Комуністичний інтернаціонал (Комінтерн), вплив якого поширився на Китай і відіграв важливу роль у становленні КПК.

Ще у 1999 році представники військового керівництва КПК висунули концепцію «необмеженої війни» — стратегії, що передбачає використання будь-яких засобів для знищення противника, зокрема Сполучених Штатів. Починаючи з 2010-х років дедалі помітнішим інструментом зовнішньої політики КПК стала так звана «дипломатія бойових вовків». Усе це узгоджується з катастрофічною шкодою, заподіяною компартією Китаю під час нещодавньої пандемії, а також із 27-річним переслідуванням Фалуньгун — найбільшим у сучасній історії придушенням за ознакою віри.

У Китаї існує своя версія історії про селянина та змію, але вона має інший фінал. У притчі «Вовк із Чжуншаня» вчений Дунго зустрічає вовка, який рятується від мисливця. Пожалівши тварину, він ховає її в мішку й тим самим рятує від загибелі. Але після того, як мисливець пішов, голодний вовк обертається проти свого рятівника й збирається його з’їсти, заявляючи: «Ти вже врятував мене одного разу, то чому б тобі не врятувати мене ще раз?»

На щастя, з’явився селянин, який, вислухавши вченого й вовка, удав, що не вірить їхній розповіді, заявивши, що мішок занадто малий і вовк ніяк не міг у нього поміститися. Щоб довести протилежне, вовк знову заліз у мішок. Селянин одразу ж зав’язав мішок, а потім разом з ученим убив вовка. На цьому історія закінчилася.

Зрештою, саме нам вирішувати, якій версії цієї історії вірити.

Усі матеріали, опубліковані на цьому вебсайті, захищені авторським правом Minghui.org.

Категорія: Думка