(Minghui.org) Вітаю Вас, шановний Учителю! Вітаю, співучні!
У 2006 році Вчитель разом із кількома практикувальниками приїхав до району затоки Сан-Франциско та заснував маршовий оркестр Тянь Го Західного узбережжя США. Учитель сам підібрав для нас інструменти та особисто керував репетиціями. Більшість практикувальників із району затоки ніколи раніше не тримали в руках музичних інструментів, а деякі навіть не знали нотної грамоти. Оскільки Вчитель особисто керував нашими заняттями, ніхто з нас не хотів відставати, і ми відвідували кожну репетицію.
Озираючись назад, я розумію, що це було справжнє диво. Ми починали буквально з нуля: спочатку вчилися видобувати звук, потім грати гами й мелодії, а згодом — злагоджено виступати на параді. Лише трохи більше ніж через місяць ми вже виступили перед публікою, узявши участь у параді з нагоди Всесвітнього дня Фалунь Дафа 13 травня. Наприкінці червня ми виступили на параді в Гантінгтон-Біч, у районі Лос-Анджелеса, який став першим заходом, організованим сторонніми організаціями, а не практикувальниками Фалунь Дафа. Відтоді оркестр Тянь Го Західного узбережжя США брав участь не лише у великих громадських парадах у всьому регіоні затоки Сан-Франциско, а й у масштабних заходах в інших містах західної частини Сполучених Штатів. Ми знайомили людей із красою Дафа і всюди зустрічали щирий і теплий відгук глядачів. Щороку оркестр брав участь у понад десяти парадах і отримав безліч нагород.
Протягом двадцяти років удосконалення в складі оркестру Тянь Го я старанно працював, навчався грати на інструменті, підвищував свою майстерність і подолав чимало випробувань на шляху до досконалості. Особливо радісно було бачити, як тепло глядачі та організатори зустрічали наші виступи і як оркестр отримував нагороди. Водночас під час роз’яснення правди про переслідування ми інколи стикалися з труднощами через транснаціональні утиски, які Комуністична партія Китаю розгорнула за кордоном.
Тут я хотів би поділитися своєю історією вдосконалення в складі оркестру.
Священне й надзвичайне
Мені здається, що маршовий оркестр Тянь Го унікальний тим, що Вчитель особисто приїхав у район затоки, щоб заснувати його. Якби мені довелося одним реченням описати найсильніше враження від участі в оркестрі, це було б: «Священне й надзвичайне». Учитель сам розробив дизайн нашої форми та особисто подарував нам головні убори. У сонячному світлі уніформа виглядає надзвичайно яскравою та сяючою, але водночас урочистою та священною. На емблемі оркестру зображено слово «Дафа», а під час парадів ми йдемо за транспарантом із написом «Фалунь Дафа».
Здалеку оркестр виглядає як єдине ціле: велика група китайців, що йдуть уперед чітким, впевненим кроком. Якщо придивитися ближче, серед учасників є чоловіки й жінки, молоді та літні, люди різного зросту, проте всі рухаються абсолютно синхронно. Кожен жест виражає переконаність і незламну волю. Оригінальна музика та гідний вигляд учасників оркестру створюють позитивне враження і дають змогу глядачам відчути красу Дафа. Коли оркестр проходить вулицею, наклепи та брехня комуністичної партії Китаю (КПК) щодо Фалунь Дафа та практикувальників втрачають силу без додаткових зусиль і пояснень.
Те саме стосується й нашої музики. Чим чистіший наш внутрішній стан, тим сильніший вплив музики, і тим глибше вона здатна проникнути у свідомість людини та усунути негативні чинники, що перебувають за нею, на мікроскопічному рівні. Коли зникають негативні думки про Дафа, людина починає інакше сприймати практикувальників і може щиро відчути красу практики. Саме тому я вважаю, що оркестр по-справжньому допомагає рятувати людей — причому одразу багатьох.
Розумні істоти
Паради, у яких бере участь наш оркестр, нерідко є одними з головних подій міста. Уздовж вулиць збираються натовпи людей, і здається, що їм немає кінця. Побачивши оркестр Тянь Го, що марширує, багато глядачів усміхаються, а деякі починають танцювати під нашу музику. Кожен виконаний твір супроводжується оплесками та вітаннями. Деякі сім’ї приїжджають здалеку, проводять у дорозі по кілька годин, беруть із собою складні стільці та із самого ранку займають місця вздовж маршруту. Хто знає, можливо, життя за життям вони чекали саме цього моменту — почути оркестр Тянь Го й отримати дорогоцінне послання Дафа.
На одному з громадських парадів організатор із натхненням сказав нашому координатору: «Ви врятували парад», а потім вручив оркестру спеціальну нагороду. Що б не спонукало його це сказати, я вважаю, що його свідома сторона зрозуміла глибокий зміст цих слів.
Ми щороку беремо участь у Параді ветеранів у Сан-Франциско. Наближаючись до центральної трибуни, ми виконуємо знаменитий марш «Зірки та смуги назавжди». Головний організатор параду — ветеран збройних сил. Уперше, коли ми зіграли цей твір, він не зміг стримати сліз перед присутніми військовослужбовцями. Марш «Зірки та смуги назавжди» написав Джон Філіп Суза, якого називають «королем маршів». Цей твір втілює традиційні американські цінності та національний дух і добре відомий по всій країні. У сучасній Каліфорнії, де, на мою думку, суспільство багато в чому відійшло від традицій та основоположного духу країни, цей марш виконував оркестр, що складався з китайців. Гадаю, у той момент і на трибуні, і серед глядачів багато хто відчув щось особливе. Відтоді щоразу, коли наш оркестр проходить повз головну трибуну, військовослужбовці у формі віддають честь нашому цивільному оркестру.
Так відбувається не лише на парадах, організованих звичайними людьми. На ходах, які проводимо ми самі, багато глядачів, побачивши незвичайний оркестр, з подивом дістають телефони й починають фотографувати та знімати відео. Багато таких заходів відбуваються в китайському кварталі Сан-Франциско. У перші роки деякі китайці дивилися на нас із презирством, а часом навіть демонстративно висловлювали невдоволення жестами та виразом обличчя. Тепер такого майже не буває. Навпаки, ми дедалі частіше чуємо слова захоплення та похвали, а багато хто показує нам піднятий великий палець. За ці 20 років ставлення китайців змінилося — від байдужості та нерозуміння до визнання та захоплення. Ми відчуваємо, як потужний потік Виправлення Закону Всесвіту дедалі виразніше проявляється в людському світі.
Клятва перед битвою
Перед початком кожного параду ми разом читаємо «Про Дафа» та вірш Учителя «Маршовий оркестр Тянь Го». Згодом це стало для нас природною частиною підготовки. Однак у перші роки існування оркестру ми часто забували про це. Пізніше ми помітили, що якщо перед парадом не читали Фа, результат виступу був не таким хорошим. Тому я завжди нагадував усім про необхідність вивчати Фа.
Можливо, тому що я так часто про це згадував, із часом мені стали доручати вести спільне вивчення Фа. Я взяв на себе цю відповідальність. Так виявилося набагато зручніше: коли одна людина задає ритм, усій групі легше зберігати єдність. Якщо хтось починав відставати або збиватися, я трохи посилював голос, і поступово всі знову читали синхронно.
Я твердо вірю: коли ми зосереджено читаємо Фа, без сторонніх думок, і весь оркестр звучить як єдине ціле, сила Фа струшує інші простори, наші власні космічні тіла й навіть величезне Небесне Тіло. І тоді, коли ми виходимо на парад, ми вже діємо як учні Дафа, які виконують священну місію.
На словах це звучить просто, але насправді стояти перед усією групою і читати Фа, не допускаючи жодної сторонньої думки, дуже важко. Перед великими парадами поруч часто репетирують і інші оркестри, що складаються зі звичайних людей, причому кожен намагається грати якомога голосніше. Нерідко саме в той момент, коли ми починаємо читати Фа, навколишній шум «незрозумілим чином» стає ще гучнішим і хаотичнішим. Зберігати гарний стан у таких умовах важко. Але саме тому я ще наполегливіше нагадую собі, що ми підтверджуємо Фа й допомагаємо Вчителю рятувати людей. Я кажу собі: «Хіба не саме тому, що це важко, ми, практикувальники, тут, щоб робити це?»
Одного разу, коли я щойно зібрався з думками й почав читати Фа, переді мною раптово постала картина. Люди, що стояли переді мною, були вже не учасниками оркестру, а генералами, які готувалися вийти на поле бою. Їхні оркестрові уніформи перетворилися на обладунки та бойове вбрання, а інструменти в їхніх руках — на зброю. В іншому просторі ми немов перетворилися на військо, яке перед смертельною сутичкою давало урочисту клятву.
У давнину воїн, який склав таку присягу, уже не думав про життя і смерть. Його займала лише одна думка — безстрашно битися з ворогом і здобути перемогу. Вижити означало повернутися переможцем, а загинути — прийняти долю воїна. У такій армії кожен міг протистояти сотні супротивників, і тому вона ставала непереможною.
Коли я це побачив, я швидко зосередився на читанні Фа.
Хоча це бачення тривало лише мить, воно глибоко вразило мене, і я довго не міг заспокоїтися. І справді, хто із сьогоднішніх практикувальників Фалунь Дафа не пройшов через незліченні випробування протягом багатьох життів? Хто не загартовував свою волю в численних битвах історії? Наші паради зовні не нагадують поле бою, проте стійкість і віра, сформовані життя за життям, відбиваються в кожному учаснику оркестру й передаються через нашу музику. Який із сьогоднішніх заходів Дафа не є битвою в Усесвіті? Поки з нами Вчитель і Фа, і ми пам’ятаємо про свою відповідальність як учнів періоду Виправлення Закону, ми можемо гідно виконати все, що маємо зробити.
Удосконалення
Оркестр — чудове середовище для вдосконалення. Паради проходять міськими вулицями, де постійно трапляються вибоїни та нерівності. Незважаючи ні на що, ми маємо зберігати стійке положення і далі грати. У перші роки траплялося, що після параду мої губи тріскалися й кровоточили через те, що мундштук зсувався, коли я йшов у строю. Одного разу, після літнього параду, мені здалося, ніби моє обличчя вкрите пилом. Доторкнувшись до нього, я здивувався: чому цей пил білий і складається з дрібних зерняток? Тоді я зрозумів, що це сіль. Піт стікав по моєму обличчю, поки я грав, і я не міг його витерти. Однак ці фізичні труднощі були не найскладнішими; були ще й випробування з Сіньсін.
Протягом деякого часу кожна група оркестру займалася з професійним викладачем, який розмовляв лише англійською. Ми по черзі грали уривки творів, а потім він розбирав помилки кожного й давав конкретні завдання до наступного заняття. Оскільки я міг розмовляти англійською, він особливо часто викликав мене й неодноразово виправляв на очах у всіх. Спочатку це зачіпало моє самолюбство. Мені здавалося, що я втрачаю авторитет, а в голові одна за одною виникали тривожні думки. Звичайно, музична теорія, ноти та техніка гри були для мене абсолютно новими предметами. Я прийшов сюди вчитися, і чим більше викладач мене виправляв, тим більше я мав цінувати таку можливість. У музиці я завжди залишаюся учнем. Коли мені вдалося позбутися прагнення зберегти репутацію і страху перед критикою, я став набагато швидше засвоювати пояснення та одразу ж правильно виконувати потрібні фрагменти.
Одного разу ми вирушили автобусом до іншого міста, щоб узяти участь у параді. Дорога була довгою: ми спали прямо в автобусі, а після параду всю ніч їхали назад. На одній зупинці кілька з нас втратили відчуття часу, роз'яснюючи правду під час їжі, і повернулися пізно. Мені довелося просити вибачення. Після цього я подумав: «Чи не схоже це на той випадок, коли людина проповзає між ніг іншої, про що Вчитель розповідав у„Чжуань Фалунь“?» Спочатку мені було ніяково. Але незабаром я подивився на ситуацію інакше: «Хіба я вже не пройшов через це випробування?» Не встиг я нахмуритися, як уже усміхнувся. Якщо в будь-якій ситуації ми будемо пам’ятати, що ми — практикувальники, хіба залишаться труднощі, які ми не зможемо подолати?
Після того як оркестр здобув безліч нагород, у мене проявилося самозадоволення. Мені подобалося чути овації публіки під час парадів, і я часто думав: «Які ж ми, практикувальники, незвичайні». Я відразу зрозумів, що така думка небезпечна. Мені згадалися статті на Minghui про практикувальників у Китаї, які роз’яснювали правду. Коли люди дякували їм, вони відповідали: «Дякуйте не нам, а Вчителю. Це Вчитель наставляє нас рятувати людей».
Дійсно, усе робить Учитель. Ми лише ворушимо губами й говоримо в людському світі. В оркестрі ми просто граємо й виступаємо на парадах. Однак Учитель дарує нам таку честь. Крім того, успіх можливий лише завдяки злагодженій координації всього Єдиного Тіла, де важливий кожен учасник. А скільки ще практикувальників непомітно працюють заради того, щоб кожен парад відбувся успішно! Чим же тоді я міг пишатися? Подумавши про це, я подумки сказав живим істотам: «Якщо ви хочете вітати нас та аплодувати, то вітайте Вчителя і Дафа, аплодуйте Вчителю і Дафа». Щойно я подумав про це, мої очі наповнилися сльозами.
Деякий час тому я послабив своє вдосконалення і у вільні хвилини дедалі частіше проводив час за телефоном, бездумно гортаючи веб-сторінки на екрані. Поступово це стало звичкою, від якої було важко відмовитися, і почало заважати мені вивчати Фа та виконувати вправи. Перед одним важливим парадом, коли ми вже збиралися розпочати спільне читання Фа, оркестри, що перебували поруч, почали репетирувати особливо голосно. Один із них виконував твір, який ми раніше теж розучували. Я мимоволі подумав, що зіграти його добре на ходу дуже непросто. У той самий момент я запнувся під час читання Закону й не міг зрозуміти, куди дочитав учасник навпроти мене — чи решта групи. Я стояв перед усім строєм, але почувався наче каченя, яке випадково відбилося від зграї і залишилося позаду. Мені хотілося провалитися крізь землю. Після цього я не став глибоко розмірковувати над тим, що сталося, хоча розумів, що маю стати старанним і відповідальніше ставитися до вдосконалення. Пізніше, коли я прочитав наступний уривок Фа, у мене на лобі виступив холодний піт. Учитель сказав:
«Коли ти в підсумку не досягнеш Повної Досконалості, то звинувачуй у цьому лише себе! Я нікого не залякую. Хто змарнує цю історичну можливість, хто втратить цей шанс, коли ти зрозумієш, що ти змарнував, то й сам не захочеш більше жити!» («Лекція Закону на конференції Фа в районі Великого Нью-Йорка»)
Уявіть, що ви недостатньо добре вдосконалювалися, а потім одного разу побачили, як усі інші підносяться, тоді як ви залишаєтеся внизу. Що б ви відчули? Саме таке відчуття я тоді пережив. Відтоді я незмінно нагадую собі: я повинен добре пройти свій шлях і не допустити, щоб моя місія залишилася невиконаною.
Висновок
За двадцять років удосконалення в оркестрі ми пережили як труднощі та виснаження, так і радість. Якби мені не пощастило знайти Фа, моє життя, можливо, зводилося б лише до того, щоб грати на трубі, натискати клавіші й нескінченно гортати сайти на телефоні, марно витрачаючи роки й продовжуючи коло перероджень у людському світі. А в Усесвіті, якби не Виправлення Закону Вчителя, можливо, усе вже підійшло б до кінця. Сьогодні нам, учням Дафа, випала нагода слідувати за Вчителем і брати участь у Виправленні Закону Всесвіту. Яке це надзвичайне щастя та наскільки дорогоцінна ця можливість!
Дякую Вам, Учителю! Дякую, співучні!
Усі матеріали, опубліковані на цьому вебсайті, захищені авторським правом Minghui.org.
