(Minghui.org) Я почала практикувати Фалунь Дафа ще до того, як компартія Китаю розгорнула жорстоке переслідування в липні 1999 року. Сьогодні я хочу розповісти історію моєї тітки, яка справила на мене особливо сильне враження.
Я відчула чудеса Дафа
Я дізналася про Фалунь Дафа в другій половині 1997 року. Мені захотілося спробувати виконувати вправи, і я пішла на місце практики. Під час виконання вправ я пережила те, що Вчитель описав у книзі:
«...кожний може відчути, що лоб стягується, плоть збирається разом і протискується всередину». (Лекція друга, Чжуань Фалунь)
Одного разу, виконуючи другу вправу «Стовп для Фалунь» і тримаючи колесо на рівні брів, я раптом побачила промінь червоного світла. Він був таким яскравим, що засліпив мене. Потім усе навколо стало червоним, а далі я побачила рожевий бутон лотоса. Немов у сповільненому фільмуванні, пелюстка за пелюсткою він миттєво розквітнув. Це було справді дивовижно! Усе відбувалося саме так, як Учитель описував у «Чжуань Фалунь», розповідаючи про відкриття небесного ока.
Під час медитації я часто переживала незвичайні відчуття. Іноді мені здавалося, що зникають ноги, інколи — руки, або ж я відчувала лише половину обличчя. Часом язик здавався товстішим за міську стіну, а тіло — величезним. Одного разу я відчула, ніби сиджу всередині шкаралупи яйця, поставленої вертикально: один її кінець торкався долонь, складених у мудру, а інший простягався високо над головою. Я сиділа посередині, і мені було тепло та затишно.
Я також пережила те, що називають проявом жорсткого цігун. Одного разу я перевіряла, чи добре зачинене вікно, й обережно натиснула вказівним і середнім пальцями на товсте непрозоре скло. На ньому не було жодної тріщини, але щойно мої пальці торкнулися скла, воно миттєво розлетілося на друзки, ніби по ньому вдарили важким молотом. Я зрозуміла, що це був прояв здібності жорсткого цігун, і дуже схвилювалася. Бажаючи перевірити це ще раз, я повторила те саме з іншим вікном, але нічого не сталося. У той момент у мене виникла пристрасть, бо я навмисно намагалася перевірити цю здатність.
Усе, про що Вчитель пише в цій книзі, — правда. Це переконання супроводжувало мене протягом усього шляху вдосконалення й допомагало долати одне випробування за іншим.
Моя тітка, яка була на межі смерті, одужала
Наш житловий комплекс побудували після об'єднання кількох сіл. У ньому проживає приблизно 10 000 людей. Після вечері мешканці часто приходять із дітьми до місцевого супермаркету. Поки діти граються, дорослі обговорюють новини: хто чекає на дитину, хто тяжко захворів та інші події місцевого життя. Достатньо трохи там посидіти — і можна дізнатися майже про все. Це справжній інформаційний центр.
Одного літнього вечора минулого року я прийшла до супермаркету з онуком. Випадково почула, як група людей обговорювала літню жінку, яка вже три роки страждала від раку кісток. Вона дуже схудла й напередодні ввечері ледь не померла. Її син і онук, які жили в іншому місті, терміново приїхали вночі, але вона марила й нікого не впізнавала.
Ця жінка виявилася моєю тіткою — саме вона колись познайомила мене з чоловіком. За кілька днів до цього я бачила, як чоловік віз її в інвалідному візку. Обличчя в неї було смертельно блідим. Вона вже не могла самостійно стояти й майже нічого не їла. Її син був заможною людиною і возив матір до багатьох лікарень. Якби не це, вона, мабуть, не прожила б так довго.
Рідні розповідали, що в молодості вона виступала в міській пропагандистській трупі. Вона добре співала й танцювала, була здібною та вольовою людиною, тоді як її чоловік був доволі несміливим. Я подумала, що партійна культура сформувала її світогляд, тому їй буде нелегко прийняти правду. Я припускала, що, працюючи в пропагандистській трупі, вона вступила до компартії або однієї з підконтрольних їй організацій.
Хоч я часто бачилася з нею, але жодного разу не роз'яснювала правду їй. Почувши, що наступного ранку вона прийшла до тями, я зрозуміла: це не випадковість. Якщо я не піду до неї зараз, можливо, іншої нагоди вже не буде.
Після вечері я зібралася з духом, відкинула всі свої людські уявлення й вирушила до неї додому лише з однією думкою: «Я повинна її врятувати».
Тітка лежала на дивані й говорила дуже тихо, бо майже не мала сил.
Коли я пояснила, навіщо прийшла, вона відреагувала саме так, як я і очікувала. Вона не вірила правдивій інформації про Дафа й не хотіла виходити з організації юних піонерів. Вона знала, що син витратив величезні кошти, возив її до найкращих лікарень, але вилікувати її так і не зміг. Вона навіть не знала, що в неї рак, тому їй здавалося абсолютно неймовірним, що повторення кількох фраз і вихід із компартії та підконтрольних їй організацій можуть допомогти.
Багаторічна ідеологічна обробка в дусі партійної культури глибоко вплинула на її світогляд. Навіть у такому критичному стані вона трималася своїх переконань. Водночас вона сказала, що вступала лише до організації юних піонерів і ніколи не була членом компартії чи комуністичного союзу молоді.
Побачивши, що вона не хоче виходити з організації, її чоловік занепокоївся й неодноразово почав переконувати її: «Просто вийди. Навіщо в такому віці триматися за звання юного піонера? Я теж вийду разом з тобою».
Але скільки він не вмовляв її, вона відмовлялася й натомість почала обмовляти літніх практикувальників із нашого району.
Я сказала їй: «Не звертай уваги на те, що про них говорять інші. Ці практикувальники старші за тебе, чи не так? Тобі лише трохи за сімдесят, але ти вже ледве можеш їсти й ходити. Їм понад вісімдесят, а одному навіть за дев'яносто. Вони досі мають густе темне волосся. Вони самостійно ходять, доглядають за собою, а в розпал польових робіт ще й готують їжу для дітей та допомагають доглядати правнуків. Хіба це не свідчить про те, що Фалунь Дафа — незвичайна практика?»
Потім я поділилася власним досвідом удосконалення й відповіла на всі її запитання, особливо щодо лікування та ліків, інсценованого самоспалення на площі Тяньаньмень, санкціонованого державою вирізання органів у живих людей, атеїстичної ідеології компартії та важливості виходу з підконтрольних їй організацій.
Я говорила спокійно й терпляче, ніби просто розповідала історію. Упродовж усієї розмови я зберігала внутрішній спокій і твердо вірила, що її можна врятувати. Поступово тітка відкрила своє серце. Зрештою вона погодилася вийти з організації юних піонерів і почала повторювати: «Фалунь Дафа несе добро, Істина-Доброта-Терпіння — праведні принципи» (кит. Фалунь Дафа хао, Чжень-Шань-Жень хао).
Я залишила її дім майже опівночі. Навколо панувала тиша. Я глибоко вдихнула прохолодне нічне повітря й відчула величезне полегшення. Я усвідомлювала, що передаю людям послання Дафа. Лише Вчитель рятує людей. Я глибоко відчула безмежне милосердя Вчителя й ті величезні зусилля, яких він докладає, навчаючи нас Фа та рятуючи живих істот.
Через три місяці, під час збирання врожаю, я знову побачила тітку. Її обличчя сяяло здоров'ям, коли вона допомагала чоловікові сушити зібране зерно. Я щиро дякувала Вчителю за його милосердя й за те, що врятував її від неминучої смерті.
Усі матеріали, опубліковані на цьому вебсайті, захищені авторським правом Minghui.org.
