(Minghui.org) У дитинстві я мала прізвисько, пов’язане з моєю зовнішністю. Я раділа, коли хтось називав мене «Сань Цзюнь’ер» (красива, приваблива, чарівна).
Однак я не завжди була привабливою — риси мого обличчя зазнали складних змін. Я хотіла б поділитися історією про те, як у процесі вдосконалення я сприймала ці зміни, тим самим підтверджуючи велич Учителя та незвичайну природу Фалунь Дафа (Фалуньгун).
Від краси до непривабливості
Коли я була маленькою, мама та старша сестра часто носили мене на руках, а люди на вулиці, побачивши мене, гладили по щоці й повторювали: «Сань Цзюнь’ер! Сань Цзюнь’ер!» Я у відповідь радісно сміялася. У школі я була відмінницею, старостою та представницею класу; мене любили вчителі й обожнювали однокласники.
Але коли мені виповнилося дев’ять років, почався кошмар. Того дня після школи ми з друзями косили в полі траву для наших корів, і я раптом помітила, як вода з шумом несеться щойно виритою зрошувальною канавою. Від природи я була боязкою, і коли побачила, що мої друзі вже перебралися на інший бік канави, то була приголомшена й відчула, ніби щось опанувало мене. Відтоді моє життя змінилося назавжди.
Кожного другого-третього ранку, перебуваючи в напівсні, я відчувала, як щось повзе вгору по моїх ногах. Потім я не могла зрозуміти, чи душить воно мене за горло, чи затуляє мені рот, але виявляла, що не можу дихати, і щосили кликала маму.
Що б мама не робила в той момент, вона одразу кидала все й бігла до мене, сильно натискаючи на акупунктурну точку між носом і верхньою губою — точку порятунку. Після цього завжди починалася відчайдушна, хаотична боротьба, яка тривала дві-три хвилини, після чого я залишалася абсолютно виснаженою.
Батьки водили мене до лікарів, перепробували безліч ліків, запалювали пахощі, вклоняючись, і молилися, просячи допомоги в Бога, але нічого не допомагало — колись життєрадісна й красива маленька дівчинка поступово зникала. Змучена хворобою, я часто таємно плакала, почувалася пригніченою та млявою і навіть не могла відвідувати ранкові заняття в школі.
Усе моє обличчя вкрилося гнійними прищами, які я постійно видавлювала через свербіж і біль. А потім на їхньому місці з’являлися крихітні ямки.
Гладенькими на моєму обличчі залишалися лише верхні та нижні повіки. Батько моєї близької однокласниці, який давно мене не бачив, під час зустрічі сказав: «Що сталося з цією милою дівчинкою? Чому в неї такий горбистий ніс і набряклі очі?!»
Лише коли я перейшла до середньої школи, цей стан нарешті минув, але на той час моє обличчя вже мало жахливий вигляд. Сподіваючись розгладити шкіру, я енергійно терла її та нігтями зішкрібала ямки, намагаючись їх вирівняти. Я наносила на обличчя товстий шар крему, щоб замаскувати нерівності, але нічого не допомагало — я змінилася, перетворившись з однієї з найвродливіших дівчат на найнепривабливішу.
У перший рік роботи молодий прямолінійний колега пожартував: «Твоє обличчя виглядає так, ніби його дзьобала маленька пташка». Мені було так соромно — я хотіла крізь землю провалитися. Я навіть деякий час злилася на нього за те, що він не поберіг мої почуття.
Здоров’я погіршилося через емоційну травму
Після одруження все стало ще гірше: не лише не покращився колір мого обличчя, а й почав погіршуватися стан внутрішніх органів — з’явилися проблеми з травленням. Я не розуміла характеру батьків чоловіка й не знала, як поводитися в цій сім’ї, а свекруха ставилася до мене суворо. Через батьків чоловіка ми також набрали значних боргів, а свекруха всіляко намагалася очорнити мене як у сім’ї, так і за її межами.
Оскільки від природи я мала спокійний характер, то не сперечалася з ними, боячись осоромитися, а просто пригнічувала своє розчарування та гнів. Зрештою в мене почав боліти шлунок, і лікар призначив мені ліки для полегшення симптомів. Я багато років не приймала ліків, але тепер знову була змушена купувати їх пачками.
Через те що я пригнічувала своє роздратування, у мене також з’явилися головний біль і безсоння. Вночі я не могла спати, а вдень на роботі почувалася сонною, тому, знову ж таки за порадою лікаря, почала приймати снодійні.
Постійний стрес і роздратування підірвали моє здоров’я. До того ж у мене з’явилося гінекологічне захворювання, і зрештою накопичилася ціла купа ліків — як для зовнішнього застосування, так і для прийому всередину.
Однієї холодної зимової ночі свекруха потрапила до лікарні після дорожньо-транспортної пригоди. Я поспішила до неї й застудилася. Застуда переросла в хронічний риніт, який був настільки сильним, що лежачи я могла дихати лише ротом.
Крім того, лікар запідозрив у мене хронічне запалення нирок. Моє життя стало справді жахливим. Мені було лише 30 років, але я відчувала, що більше не можу так жити. Чесно кажучи, я вже не хотіла жити далі.
Удосконалення змінило мене
Дорогоцінна книга повністю змінила мою долю. Приблизно наприкінці березня — на початку квітня 1999 року настала моя черга прочитати священну книгу «Чжуань Фалунь». Повернувшись додому з роботи, я з нетерпінням відкрила книгу, і тієї миті, коли побачила портрет Учителя, моє серце наповнилося теплим почуттям. «Ах, — подумала я, — хіба Вчитель колись не був моїм родичем?» Мене переповнило почуття, надто глибоке, щоб висловити його словами.
Я почала читати книгу й не помітила, як заснула. Книга лежала поруч із подушкою. Відтоді моє безсоння зникло. Моє серце поступово відкривалося, я почала керуватися принципами Істина, Доброта, Терпіння й навчилася дивитися на проблеми з погляду родичів чоловіка. Я перестала пригнічувати гнів, і поступово інші мої недуги теж відступили.
Найдивовижніше, що навіть після сильного свербежу моє обличчя більше ніколи не вкривалося прищами, а старі рубці на обличчі поступово розгладилися.
Одного разу я випадково зустріла однокласника, який працював в іншому місті. Повернувшись додому, він сказав своїй дружині (також моїй колишній однокласниці), що стан моєї шкіри покращився і я виглядаю навіть красивіше, ніж у шкільні роки.
Під час поїздки у святкові дні до родичів я почула, як літні сусіди пошепки говорили про те, що я знову стала красивою. Молоді колеги пліткували за моєю спиною, кажучи, що я неймовірно приваблива, а деякі молоді люди, схиблені на красі, запитували мене: «Чому тобі пасує все, що ти не вдягнеш?»
Зараз люди часто кажуть, що я ношу красивий дизайнерський одяг. Насправді я не намагаюся спеціально вбиратися й не вважаю себе особливо привабливою. Я знаю лише те, що в юності була дуже непривабливою, а тепер, наближаючись до 50 років, регулярно отримую компліменти. Я справді стала привабливішою, ніж раніше, але насправді це внутрішня краса, яку я набула, удосконалюючись за Фалуньгун!
Учитель своїм безмежним Фа не лише покращив мою зовнішність, а й неодноразово очищував моє тіло. За роки, що минули з 1999 року, у мене зник ревматоїдний артрит у суглобах пальців і колінах, а також пухлина в носовій порожнині.
Це лише ті фізичні зміни, про які мені відомо. Насправді Вчитель дарував cвоїм учням набагато більше. Я глибоко вдячна Вчителю за милосердний порятунок, який він дарував мені!
Усі матеріали, опубліковані на цьому вебсайті, захищені авторським правом Minghui.org.
