(Minghui.org) У Пекіні 1999 року відбулися дві значні події для практикувальників Фалунь Дафа: мирне звернення 25 квітня та звернення 20 липня. Мені пощастило взяти участь в обох заходах і стати свідком краси та милосердя Дафа.
Мирне звернення «25 квітня»
Фалунь Дафа або Фалуньгун було представлено громадськості Вчителем Лі Хунчжи 13 травня 1992 року. Ця практика вдосконалює свідомість і тіло, а також навчає своїх послідовників керуватися в житті принципами Чжень-Шань-Жень (з кит. Істина-Доброта-Терпіння).
Багато хто високо оцінив Дафа, і до 1999 року вже 100 мільйонів людей займалися цією практикою. Але Цзян Цземінь, тодішній голова компартії Китаю (КПК), відчув сильну заздрість до зростальної популярності Фалунь Дафа і вирішив знищити цю практику.
11 квітня 1999 року Хе Цзосю, вчений і член КПК, опублікував у журналі «Наука та технологія для молоді» (Science and Technology for Youth), що видається Тяньцзінським педагогічним інститутом, статтю, у якій використав сфабриковані докази, щоб обмовити й зганьбити Фалуньгун. Практикувальники з Тяньцзіня звернулися до редакції журналу, щоб роз'яснити правду керівництву та співробітникам журналу й попросити виправити помилки. 23 та 24 квітня поліція Тяньцзіня відповіла на це побиттям та арештом 45 практикувальників.
Після цього практикувальники звернулися до міської влади Тяньцзіня, щоб домогтися справедливості, але їм сказали, що уряд міста не має повноважень розглядати такі питання й порадив їм поїхати до Пекіна.
Це призвело до мирного звернення «25 квітня» у Пекіні, у якому взяли участь понад 10 000 практикувальників Фалунь Дафа.
Рано-вранці я пішов на вулицю Юань, розташовану поблизу Державного бюро з приймання скарг і звернень громадян. Багато практикувальників уже були там. Ми всі тихо стояли вздовж вулиці — хтось читав книги Дафа, хтось виконував вправи. Я навіть бачив молоду жінку, яка була приблизно на восьмому місяці вагітності. Практикувальники продовжували приходити, і їх було так багато, що ми не бачили кінця ряду.
Приблизно о 9 годині ранку Чжу Жунцзі, тоді прем'єр-міністр, вийшов із Чжуннаньхай, центрального урядового комплексу, де розташовується Державне бюро з приймання скарг і звернень громадян, і запитав, що відбувається. Він попросив нас обрати сімох представників, щоб вони зайшли до Чжуннаньхай для переговорів. Кого нам відправити? Усі прийшли сюди за своїм бажанням, ми навіть не знали одне одного.
Молодий чоловік, що стояв поряд зі мною, вийшов уперед і сказав: «Я піду, я вивчаю право». Через деякий час він повернувся й сказав: «Мій викладач зайшов усередину».
Ми всі були спокійні та зберігали порядок. Ми не мали плакатів, не вигукували гасел і не шуміли. Серед нас не було організатора, але ми демонстрували сувору дисципліну: ніхто не стояв на частині тротуару, призначеній для незрячих людей; ніхто не блокував входи до магазинів; ніхто не заважав руху транспорту, зокрема руху поліційних машин. Деякі практикувальники збирали сміття в пластикові пакети, а багато хто посунувся, щоб у літніх практикувальників була можливість сісти та відпочити.
«Ви всі дивовижні, — сказав молодий чоловік. — Я їхав велосипедом і дивився на вас, проїхавши від самого початку й до кінця ряду. Тут так багато людей, і всі так добре поводяться!»
Почувши, що заарештованих у Тяньцзіні практикувальників звільнили, ми тихо розійшлися. На землі не залишилося жодного клаптика паперу. Практикувальники навіть підібрали недопалки, які поліціянти накидали на землю.
Звернення «20 липня»
Незважаючи на те, що 25 квітня все мирно вирішилося, 20 липня 1999 року Цзян Цземінь усе одно почав переслідування Фалуньгун.
Того ранку на пункті практики ми дізналися, що КПК заборонила Фалуньгун. Ми мали лише одну думку: «Звернутися до членів уряду, розповісти їм, як Дафа ефективно допомагає людям зберігати хороше здоров'я та покращувати характер, і попросити відкликати заборону».
Разом із двома іншими практикувальниками я пішов до Державного бюро з приймання скарг і звернень громадян. Діставшись району Сіси, ми почули, що бюро закрито — нас не хотіли приймати. Вулиця Сіси була переповнена практикувальниками Дафа, які продовжували приходити. Поліціянти вишикувалися рядами, щоб спостерігати за нами.
Тишу порушив якийсь чоловік, він спробував перейти вулицю. Декілька поліціянтів кинулися до нього й почали бити. Люди закричали: «Зупиніться! Не бийте його! Поважайте Конституцію!» Невдовзі прибули вантажівки із солдатами. Вони вистрибували з машин і допомагали поліціянтом арештовувати практикувальників.
Практикувальники чинили опір. Одного молодого чоловіка побили, і він впав. Поліціянт потягнув його за волосся. Двоє інших поліціянтів тягли по землі літню практикувальницю, яка прийшла зі мною. Вона кричала: «Молоді люди, ви не повинні цього робити!»
Мене також силоміць заштовхали в автобус, переповнений практикувальниками, і він рушив.
Один практикувальник почав читати напам'ять «Лунь Юй» із книги «Чжуань Фалунь», інші приєдналися до нього. Ми також декламували канони «Справжнє вдосконалення» та «Урозуміння» з «Суті сумлінного вдосконалення» та вірші зі збірки «Хун Їнь». Автобус їхав вулицями Пекіна, і наші голоси були подібні до величної симфонії, що розливалася в усіх напрямках.
Нас привезли на стадіон Фентай. Ми стояли й сиділи на бігових доріжках і місцях для глядачів. Хтось вивчав Фа, хтось сидів у медитації, а хтось виконував вправи стоячи. Поліціянти та солдати уважно спостерігали за нами. Кілька поліціянтів підійшли та записали імена, адреси й місце роботи кожного практикувальника.
Опівдні в небі з'явилися темні хмари. Вони густішали й зрештою закрили все небо.
Приблизно о 13 годині сталося щось дивовижне. У небі з’явився великий Фалунь, що обертався й був схожий на сонце. Він виглядав таким священним та прекрасним і змінював колір із кожним обертом, але свастика в середині залишалася золотою.
Спостерігаючи за Фалунь, я відчув у серці тепло й радість. Учитель підбадьорював нас! Він постійно захищав нас і закликав не схилятися перед силами зла, а наполегливо домагатися справедливості.
Раптом почалася злива. Ми всі промокли, але залишалися спокійними. Літня практикувальниця тримала парасольку над якимсь поліціянтом.
З настанням темряви з'явилися солдати. Вони приїхали на стадіон, щоб забрати нас. Ми взялися за руки, утворюючи живу стіну: молоді люди стояли попереду, а літні, жінки та діти — всередині. Поліціянти й солдати намагалися розірвати стіну й витягнути кожного, щоб відвезти геть. Ми міцно трималися за руки. Якщо одного практикувальника все ж забирали, інші одразу зчіпляли руки, щоб знову сформувати стіну.
Це тривало до опівночі, поки останній автобус не вивіз практикувальників зі стадіону.
Кілька місяців потому я розповів деяким людям про події 20 липня, і вони вигукнули: «Коли історія перегорне цю сторінку, люди вічно пам'ятатимуть вас!»
Усі матеріали, опубліковані на цьому вебсайті, захищені авторським правом Minghui.org.
