(Minghui.org) Практикувальниця написала статтю з нагоди Всесвітнього дня Фалунь Дафа й попросила мене відредагувати її. До початку практики за Фалунь Дафа їй довелося пережити чимало труднощів. Щоразу, читаючи про страждання практикувальників до того, як вони знайшли Дафа, мені ставало дуже важко, і я припиняла читати.
Одного разу, коли я стояла перед фотографією Вчителя, готуючись почати виконувати вправи, у мене виникла думка: «Чому ранні роки життя практикувальників були такими важкими?» І тут же отримала відповідь: «Щоб вони могли знайти Фа». У той момент моє серце здригнулося: «Велике милосердя Вчителя безмежне!»
Я практикую Фалунь Дафа вже понад тридцять років. Щодня я вивчаю і запам'ятовую напам'ять Фа, але, як і раніше, дотримуюся багатьох укорінених уявлень, тобто я не практикувала по-справжньому. Після стількох років удосконалення я тільки зараз починаю усвідомлювати істинний сенс «страждання», і мені соромно перед Учителем.
Є одна історія про духовне вдосконалення, яку я колись читала, під назвою «Священна гірка квітка».
Жив-був жебрак. Це був поранений, змучений безліччю хвороб чоловік, який усе життя терпів величезні страждання: у лютий мороз і в спеку він спав просто неба й харчувався тим, що вдавалося добути. Рік за роком він мучився від вічного голоду. Іноді він злився, уважаючи, що доля занадто несправедлива до нього, і часто в гніві запитував у Небес, чому вони такі жорстокі до нього.
Одного разу він зустрів мудрого ченця й вирішив щодня слухати, як той читає сутри. У якийсь момент жебрак зізнався ченцеві: «Я страждав, відчував багато гіркоти кожну хвилину свого життя, але так і не зрозумів, що це насправді. Що ж означає страждання?» Чернець простягнув руку, і на його долоні розцвіла яскрава квітка. Квітка була неймовірно красивою і злегка погойдувалася на вітрі. Жебрак, приголомшений красою квітки, дивився на неї широко розплющеними очима, думаючи: «Я і не знав, що страждання може виглядати так прекрасно». Чернець зірвав одну пелюстку й простягнув її жебраку: «Спробуй, дізнайся, яка вона на смак». Бувши голодним усе життя, жебрак звик поглинати їжу з жадібністю. Він швидко поклав пелюстку до рота й проковтнув її.
Після цього він відчув, що прекрасна квітка на смак виявилася надзвичайно гіркою. Гіркота стала настільки нестерпною, що його розум спорожнів, і він почав качатися по землі, відчуваючи сильне печіння всередині.
Чернець сказав жебракові: «Не ворушись». Чудесним чином жебрак миттєво застиг на місці. Поступово гіркота проникла в кожен його енергетичний канал, кожну кістку й м'яз, а потім розсіялася. Він заспокоївся й зрозумів: «Усі страждання (гіркоти), яких я зазнав у житті, — ніщо порівняно з гіркотою цієї пелюстки».
Чернець попросив його встати. Жебрак відчув, що його викривлена спина випрямилася, обморожені руки й ноги загоїлися, і всі численні недуги зникли. Його тіло стало чистим і легким зсередини. Він розридався, опустився на коліна й знову й знову вклонявся ченцеві.
Чернець допоміг жебраку піднятися й помахом руки створив безліч квітів на підлозі, стінах і стелі кімнати для медитації, де вони перебували. Квіти були різних форм і розмірів, сяючи яскравими фарбами. Неповторний аромат квітів освіжав і заспокоював. Чернець сказав йому: «Це „Священні Квіти Страждання“. Вони з'явилися завдяки нескінченним випробуванням, які я переніс у своєму житті. Звичайні люди не можуть виростити таку квітку, скільки б не страждали, бо квітка розквітає тільки під захистом і за допомогою праведного Закону. Кожна пелюстка квітки народжується з величезних страждань».
Жебрак запитав: «Учителю, навіщо ви хотіли зазнати стільки гіркоти, щоб виростити ці квіти?» «Заради живих істот, — урочисто вимовив він. — Відтепер ти будеш удосконалюватися в гіркоті, створювати свої Священні Квіти Страждання та дарувати порятунок живим істотам».
Учитель Лі Хунчжи сказав:
«Тому скажу вам, що терпіти страждання — це непогано. Лише люди вважають, що терпіти страждання — це погано, що переживати лиха є нещасливим життям. Для вдосконалювальника перенесення страждань не тільки є усуванням карми, а й можливістю підвищити рівень і досягнути Повної Досконалості. Якщо ти кажеш, що просто хочеш бути щасливим серед людей, не хочеш терпіти ні краплі страждань, хочеш практикувати в комфорті, тоді ти не усунеш карми, не зможеш підвищити Сіньсін і також не досягнеш Повної Досконалості. Ось такий принцип». («Перша лекція Закону в США»)
Коли Вчитель знову й знову терпляче пояснював нам зв'язок між перенесенням страждань і духовним удосконаленням, скільки з нас справді це зрозуміли та втілили в життя? Під час вивчення Фа ми мислимо як удосконалювальники. Але щойно ми повертаємося до звичайного життя та постаємо перед труднощами, то хоча й не ставимося до них, як звичайні люди, але часто відчуваємо почуття безпорадності, думаючи, що не маємо вибору: «Я мушу це терпіти й поводитися гідно, бо я практикувальниця». Ми розглядаємо Фа як якесь обмеження, замість того щоб вірити, що випробування — це благо, й активно асимілюватися з Фа. Ми не приймаємо страждання як благо з глибини серця, не приймаємо випробування з радістю, не проходимо їх з усмішкою і не дякуємо тим, хто створює нам ці проблеми.
Після того як ми починаємо практикувати й ділимося досвідом, то часто розповідаємо про те, як багато страждали й хворіли до початку практики, і про те, як після початку вдосконалення Дафа очистив наші тіла, багаторічні хронічні захворювання зникли, і ми набули здоров'я, а також підкреслюємо те, яке щастя дарує нам Дафа в цьому житті. Раніше я теж так розуміла.
Якщо такі висловлювання лунають від початківців-практикувальників, які тільки-но вступили на шлях удосконалення за Дафа, або ми говоримо про це під час роз'яснення правди звичайним людям, це не можна назвати помилковим. Однак якщо розуміння практикувальників, які займаються Дафа вже 20 або 30 років, залишається на цьому рівні, це неприйнятно.
Коли ми давали обітниці перед приходом у цей земний світ, щоб допомагати Вчителеві у Виправленні Закону й порятунку живих істот, Учитель уже почав нас захищати. Перевтілюючись із життя в життя, ми ні на мить не виходили з поля зору Вчителя, який завжди оберігав і захищав нас та прокладав для нас шлях. Виходячи із цієї логіки, хіба страждання й прикрощі, з якими ми стикалися до того, як набули Фа, не були заплановані Вчителем з метою усунення карми й перетворення її на Де, щоб ми могли стати практикувальниками? Хіба це не сходи для нашого повернення на Небеса? Не кажучи вже про минулу карму, накопичену нами із життя в життя, навіть у цьому житті ми накопичили достатню кількість карми, щоб опинитися у вісімнадцяти колах Пекла. Страждання, які ми переживаємо, торують нам шлях назад у наші Небесні домівки.
Тепер, коли ми стали практикувальниками, чи будемо ми, як і раніше, пам'ятати про свої страждання й постійно говорити про них, щоб показати, яке благословення ми отримали в суспільстві звичайних людей? Коли ми говоримо про негаразди, які винесли до того, як почали практикувати, якщо між рядків прослизає невдоволення «несправедливістю долі», хіба це не означає, що ми скаржимося на те, як Учитель розпорядився нашою долею? Страждання, яких ми зазнали, не погасили навіть малої частки боргів, накопичених нами в колообігу перероджень, тому що Вчитель узяв на себе більшу їхню частину заради нас.
Тому, коли ми пишемо про свій досвід до початку вдосконалення за Дафа, то маємо писати з погляду практикувальника. Нам слід дякувати Вчителеві за усунення нашої карми, за те, що витягнув нас із Пекла, очистив, і дав нам достатньо чесноти, щоб ми були гідні слухати Фа. Нам справді варто глибоко замислитися над тим, скільки наших думок є божественними, а яку частку становлять людські уявлення.
Учитель сказав:
«Що стосується вас, учнів Дафа, то чим ближче до кінця, тим краще ви повинні вчиняти на своєму шляху; ви маєте, не гаючи часу, добре вдосконалюватися. Озирнувшись назад після виконання великої кількості справ, ви можете виявити, що все це ви робили, використовуючи людське мислення. Якщо людина робить людські справи без праведних думок, то в цих речах не буде Вей Де учня Дафа. Інакше кажучи, в очах Богів такий учень робить ці речі просто для видимості, але він не створює Вей Де і не вдосконалюється, хоча й виконує справи». («Учні Дафа мають вивчати Фа»)
Деякі з нас займаються роботою Дафа, керуючись людським мисленням. Якщо ми досі не змогли змінити свій світогляд і не можемо щиро зробити вибір між «радістю, яку ми відчуваємо в труднощах» і «прагненням до людського щастя», то не зможемо вийти за межі людського й не зможемо стати божественними істотами, оскільки не здатні дивитися на речі з праведними думками.
Вищевикладене ґрунтується на моєму сьогоднішньому розумінні. Будь ласка, укажіть на все, що не відповідає Фа.
Стаття відображає особисте розуміння автора на нинішньому рівні самовдосконалення. Досвіди та усвідомлення публікуються, щоб сприяти взаємному підвищенню спільноти практикувальників. Усі матеріали, опубліковані на цьому вебсайті, захищені авторським правом Minghui.org.
