​Розквіт та занепад освіти в Китаї

(Minghui.org) Згідно зі «Шовень Цзєцзи» — словником часів китайської династії Хань — освіта означає «навчати людину бути доброю».

Сюньцзи, один із послідовників Конфуція, дав детальніше пояснення: «[За допомогою навчання] людина може накопичувати доброту та плекати чесноти, природним чином наближаючись до мудрості мудреця».

Витоки освіти

Упродовж тривалої історії Китаю школи в різні періоди носили різні назви: у династії Ся вони називалися сяо, у династії Шан — сюй, а в династії Чжоу — сян. За часів династії Хань було створено як державні (на рівні провінції, повіту або селища), так і приватні школи. Ця система зберігалася протягом довгого часу, а після династії Сун приватні школи набули такої популярності, що стали основною формою освіти широких мас.

У Конфуція, якого часто називають одним із найвидатніших педагогів, за переказами, було понад 3000 учнів. Він уважав, що навчити можна кожного, але це не означає, що всіх слід навчати однаково. Ось один приклад.

Його учень Цзилу якось запитав: «Чи повинен я діяти, щойно щось почую?»

«Коли батько й старший брат ще поруч, як можна діяти одразу, щойно щось почув?» — відповів Конфуцій.

Пізніше інший учень, Жань Ю, поставив те саме запитання: «Чи повинен я діяти, щойно щось почую?»

«Так, потрібно діяти, щойно щось почув», — сказав Конфуцій.

Гунсі Хуа, ще один учень Конфуція, був спантеличений і дивувався, чому два учні отримали різні відповіді на одне й те саме запитання, тож запитав про це Конфуція. Конфуцій пояснив: «Жань Ю нерішучий, тому мені потрібно було його підбадьорити, а Цзилу занадто напористий, і мені потрібно було його заспокоїти».

Навчання — не пасивний процес. Конфуцій сказав: «Навчання без роздумів марне, роздуми без навчання небезпечні».

Навчання не обмежується певними обставинами. Конфуцій пояснював: «Коли йдуть три людини, я обов'язково зможу чогось навчитися в одного з них. Будь-яке завдання може бути виконано або будь-які труднощі подолано різними способами з використанням сильних сторін і навичок кожного».

Знання, це ще не все. Стародавній мудрець Сократ, який жив приблизно в той самий час, що й Конфуцій, говорив, що чеснота теж важлива, а можливо, навіть важливіша. «Добра людина не повинна розраховувати свої шанси на життя та смерть. Вона має лише запитувати себе, як вона чинить — правильно чи неправильно та яким є її внутрішнє «Я» — добрим чи злим.

Моя мета переконати всіх вас, молодих і старих, не думати про своє життя чи майно, а насамперед дбати про свій внутрішній світ. Я кажу вам, що багатство не зробить вас добрими всередині, але з внутрішньої доброти народжується багатство й всі інші блага для людини», — говорив він.

Освіта очима імператорів

Протягом усієї історії велике значення надавалося освіті. Імператор Тайцзун із династії Тан наказав оновити п'ять класичних праць Конфуція для широкого загалу, щоб виправити помилки, допущені в історії.

Він також написав для своїх дітей серію статей, відомих як «Ді Фань» («Взірець для імператора»), у яких обговорювалися широкі теми. «Правитель в епоху процвітання приділяє увагу ощадливості. Незважаючи на багатство й владу, він скромний, незважаючи на мудрість і таланти, він смиренний. Він не зарозумілий через те, що має високий статус, і не хвалиться своєю високою чеснотою», — писав імператор.

У Цзін, історик династії Тан, зібрав висловлювання імператора Тайцзуна, а також його діалоги з чиновниками та уклав збірку «Чженьгуань Чженяо» («Політичні основи правління Чженьгуаня»). «Слова благородної людини мають вагу, вони не дрібниця. Навіть звичайна людина може зганьбитися, якщо скаже щось недоречне, і хтось запише це. Якщо правитель скаже щось неналежне, то хіба можна порівняти цей збиток зі збитком, нанесеним звичайною людиною? Я часто згадую про це», — написав імператор Тайцзун у книзі.

Імператори й чиновники різних династій високо оцінювали цю книгу. Одним із них був імператор Кансі з династії Цін, який не тільки суворо дотримувався її, а й навчав цього своїх дітей. Французький місіонер Жоашен Буве, який відвідав Пекін у ті роки, був свідком цього й у своєму листі до короля Людовика XIV назвав імператора Кансі «заклятим ворогом ледачого й дозвільного життя, оскільки він лягає спати дуже пізно, а встає рано».

Імператор Юнчжен, будучи ще принцом, збирав висловлювання імператора Кансі та склав збірку «Тінсюнь Геянь» («Сімейні настанови»). «Коли немає проблем, ми все одно маємо бути завжди готовими та вживати превентивних заходів. Тоді не буде жодних реальних проблем. Коли проблеми все ж таки виникають, ми повинні залишатися спокійними й незворушними, тоді проблеми зникнуть. Існував давній вислів: „Звертайте увагу на деталі та дійте рішуче“. Саме так і треба чинити», — говорив імператор Кансі.

Освіта в Китайській Республіці

Ця мудрість надихала покоління людей і династії протягом століть, аж до початку минулого століття.

Чан Кайші, президент Китайської Республіки, приділяв пріоритетну увагу освіті навіть під час китайсько-японської війни (1937-1945 рр.). Він неодноразово повторював: «Освіта у воєнний час має бути такою самою, як і в мирний час». Під час його перебування при владі видатки на освіту посідали друге місце після військових витрат.

Кінорежисер Сунь Мінцзін, приїхавши 1939 року в провінцію Сікан, був здивований тим, що шкільні будівлі були в кращому стані, ніж будівлі адміністрації округу. Глава округу сказав йому: «Наш губернатор [Лю Веньхуей] віддав наказ, на підставі якого голів муніципальних утворень стратять, якщо адміністративні будівлі утримуватимуть у кращому стані, ніж школи».

Завдяки систематичним зусиллям центрального уряду, що заохочує місцевих чиновників, у Китайській Республіці з'явилося безліч відомих учених, які користувалися великою повагою. Коли 1962 року в Тайвані помер Ху Ши, президент Академії Сініка, орієнтовно 300 000 людей з усіх верств суспільства приєдналися до похоронної процесії, щоб провести його в останню путь. Це показує важливу роль освіти в суспільстві.

Трагедії та брехня червоного терору

У материковому Китаї ситуація була іншою. У 1949 році історик У Хань намагався переконати Ху Ши залишитися в Пекіні та працювати на компартію Китаю (КПК). Але Ху відмовився. «У Радянському Союзі є хліб, але немає свободи, у Сполучених Штатах є і хліб, і свобода. Коли прийшла КПК, не стало ні хліба, ні свободи», — пояснив Ху.

У не повірив у це. Він перейшов на бік компартії і в листопаді 1949 року став заступником мера Пекіна. Коли в червні 1957 року почалася кампанія «проти правих», він узяв у ній активну участь і очолив наступ на представників інтелігенції.

Але безжалісність КПК перевершила всі очікування У, і незабаром він сам став її жертвою. Після початку «культурної революції» 1966 року У майже щодня піддавали тортурам і знущанням, і в підсумку він помер у в'язниці в березні 1969 року. Його дружина й дочка теж загинули в муках.

Крім придушення інтелігенції та нехтування освітою, КПК також фабрикувала незліченні брехливі історії, щоб «промити мізки» широкому загалу, включно з дітьми. Як і Лю Веньхуей, згаданий вище губернатор, його старший брат Лю Веньцай також приділяв велику увагу освіті. У 1942 році він витратив більшу частину своїх грошей, щоб заснувати середню школу Веньцай, найкращу в провінції Сичуань на той час. На жаль, брати повірили пропаганді КПК і вітали партію. Зрештою, обидва зазнали безжальних нападок під час політичних кампаній: зокрема, Лю Веньцай був неправдиво зображений у шкільних підручниках як один із найвідоміших поміщиків, які жорстоко поводилися з селянами.

Підручники також сповнені брехні, зокрема щодо Карла Маркса. Там ідеться про те, що Маркс так часто відвідував бібліотеку в Британському музеї, що для нього був зарезервований стілець, а на бетонній підлозі під ним залишилися відбитки ніг Маркса. Багато китайців, які відвідали музей, просили показати їм цей стілець і відбитки, але їм відповіли, що це вигадана історія. Співробітники музею пояснили, що до всіх відвідувачів ставляться однаково, і в Маркса не було зарезервованого місця. Килим, що покриває підлогу, часто змінюють, і він не зношується, не кажучи вже про поле під ним.

Широка громадськість у Китаї досі не знає фактів. Тому люди день за днем, рік за роком занурюються в брехню КПК і зазнають «промивання мізків». Вони поступово віддаляються від правди, і з плином часу моральний занепад поширюється по всьому суспільству.

Коли 2008 року в провінції Сичуань стався землетрус, обвалилося багато шкіл і загинули тисячі учнів. Водночас, згідно з повідомленням радіостанції NPR під назвою «Батьки звинувачують китайських чиновників в обваленні шкіл», урядові будівлі залишилися здебільшого неушкодженими. Це створило разючий контраст із наказом губернатора Лю Веньхуея, виданим майже 70 років тому, про те, що урядові будівлі не можуть будуватися та обслуговуватися краще, ніж школи.

Це не дивно, оскільки компартія завжди ставила свої інтереси на перше місце. Наприклад, у грудні 1994 року в місті Карамай (Сіньцзян) під час урочистого концерту, влаштованого учнями на честь високопоставлених чиновників, сталася пожежа. Учням було сказано: «Усі повинні залишатися на своїх місцях і пропустити чиновників уперед».

Як і очікувалося, усі чиновники змогли безпечно евакуюватися. Але 323 людини загинули, зокрема 288 дітей, більшість із дорослих — учителі.

Сучасна епоха: спотворена система освіти

Усі ці проблеми, що виникли за правління КПК, призвели до погіршення фізичного й психічного здоров'я молодого покоління в Китаї. Згідно зі статтею Китайської асоціації психічного здоров'я, опублікованою в червні 2020 року, дані показують, що Китай, можливо, має найвищий у світі рівень самогубств серед дітей.

Експерти виявили, що фактична кількість самогубств часто в три-п'ять разів перевищує опубліковані статистичні дані. Виходячи з цього, фактична кількість самогубств може досягати 600 000 на рік.

Лі Юаньхуа, колишній професор Столичного педагогічного університету, сказав, що ці проблеми значною мірою викликані спотвореною системою освіти. З одного боку, у суспільстві, що морально деградувало, студенти живуть у середовищі, повному всіляких нездорових відволікаючих чинників, і їх не вчать того, як бути хорошою людиною. У результаті в них немає надії. Водночас вони відчувають потужний тиск із боку батьків, учителів та однолітків, що нерідко стає причиною нервових зривів

То чия ж це вина? На жаль, тисячолітня цивілізація перетворилася на те, що ми бачимо сьогодні. Коли традиційні цінності — скромність, доброта й чесноти — замінюються ідеологією компартії, а саме класовою боротьбою, ненавистю та жорстокістю, то занепад освіти й суспільства загалом стає неминучим.

Можна зайняти певну позицію. Коли в жовтні 1949 року видатний учений Цянь Му вирішив виїхати до Гонконгу, його старший брат Цянь Цзібо (теж історик) намагався переконати його залишитися в Китаї і працювати на КПК.

Цянь Му похитав головою і запитав: «Брате, ти добре знаєш мови та історію. У прокламації Китайської народно-визвольної армії, виданій у квітні (про перемогу над Чан Кайші та Гоміньданом), чи бачив ти великодушність і терпимість?» Цянь Цзібо промовчав.

Подальші події були передбачувані. У Гонконзі Цянь Му став одним із засновників коледжу «Нова Азія» і зробив успішну кар'єру. Пізніше він виїхав до Тайваню й став членом Китайської академії наук. Його брат Цянь Цзібо помер під час кампанії «проти правих» 1959 року.

Це лише одна з незліченних трагедій, пов'язаних із вірою в КПК. Коли освіта в Китаї повернеться в нормальне русло? Відповідь на це питання можна знайти, звернувшись до історичних подій, про які йшлося вище.