(Minghui.org) Коли мені було понад тридцять років, зі мною стався нещасний випадок. Проходячи повз наш овочевий льох, я випадково впала всередину. Одна нога застрягла в кутку металевого каркаса. Вона застрягла так міцно, що я сама не могла витягнути її, а біль був нестерпним. Сусід побачив, що сталося, і допоміг мені.
Майже вся шкіра на моїй нозі була здерта залізним кутом. Я приклала відірвану шкіру на місце, проте біль був таким гострим і пронизливим, що я змушена була прийняти знеболювальне й перев’язати ногу. Була осінь, і сільськогосподарські роботи накопичувалися. У сім'ї не було нікого, хто міг би мені допомогти, і, попри травми, я працювала в полі, поки всі справи не були закінчені. Після цього я звернулася в лікарню Харбінського медичного університету, але лікар сказав, що я упустила момент для лікування. Мої м'язи вже атрофувалися, і нічого не можна зробити.
Я прожила з покаліченою ногою 17 років. У дощові дні або за підвищеної вологості, біль був виснажливим. Під час виконання сільськогосподарських робіт я спиралася на мотику; коли мені потрібно було присідати, вириваючи бур'яни, я повзала по полю.
Одного разу 2006 року після обіду я випрала кілька речей. У нашому селі є звичай виливати брудну воду в дренажну канаву за вхідними воротами. Я вийшла за ворота, щоб вилити воду, і помітила літню жінку, яка сиділа на купі землі біля воріт. Я підійшла до неї і заговорила: «Щойно пройшов дощ, тут же, напевно, дуже сиро». Вона відповіла: «Я втомилася й зголодніла». Я відразу ж запросила її увійти в будинок. Потім я попрямувала на кухню, щоб приготувати для неї їжу. Того дня в нас був гість, і їжа, що залишилася, ще не охолола. Я принесла її жінці й сказала: «Будь ласка, поїжте».
Вона їла й розмовляла зі мною, запитуючи, що зі мною трапилося, чому я волочу одну ногу під час ходьби. Я розповіла їй, що трапилося 17 років тому, зітхнула й додала, що перенесла стільки страждань.
Вона подивилася на мене й сказала: «У мене є спосіб вилікувати твою ногу. Ти хочеш одужати?» Я вигукнула: «Звичайно!» Жінка сказала: «У мене є одна книга. Чи вистачить у тебе сміливості її прочитати?» У той час компартія Китаю жорстоко переслідувала Фалунь Дафа. Я відповіла, що не боюся. Вона дістала з маленького жовтого мішечка книгу. Я взяла її і побачила, що це книга про Фалунь Дафа — саме про те, що говорили по телевізору. Я подивилася на зміст, перегорнула кілька сторінок і сказала: «Ця книга насправді просто чудова. Як же хтось може бути проти неї?»
Стара жінка закінчила обід і сказала: «Якщо хочеш почитати цю книгу, можеш узяти її; можливо, твоя нога загоїться». Я вирішила залишити її собі. Після того як вона пішла, я знову розгорнула книгу. І це було воістину незабутнє видовище. З книги виходило сліпуче світло всіх кольорів веселки, за кожним ієрогліфом були ще ієрогліфи, і всі вони рухалися, немов віддзеркалення на різноколірному плесі озера: вони розширювалися радіальними сплесками від центру, знову розширювалися від центру, розширювалися шар за шаром, а за ієрогліфами були ще ієрогліфи й ще більше, шар за шаром, нескінченно та без кінця. Людська мова справді несила це описати.
Я відклала книгу й вибігла на вулицю, сподіваючись наздогнати літню жінку та запитати, що відбувається. Мій чоловік сказав: «Занадто пізно, ти її тепер не наздоженеш». Я подумала про себе, що, звичайно, зможу наздогнати цю жінку, тому що всі будинки в селі одноповерхові з відкритими провулками. Достатньо одного погляду, щоб усе ясно побачити. І все ж я так і не змогла знайти її, хоча бігала в усіх напрямках.
Повернувшись додому, я знову читала книгу. Через три або чотири дні виникло відчуття, що по моїй кульгавій нозі повзають комахи. Я зняла штани й оглянула ногу, але нічого не побачила. Це явище тривало три місяці; щоразу, коли я брала до рук книгу, у мене виникало відчуття свербіння й мені здавалося, ніби по нозі щось повзає.
Пізніше літня жінка повернулася. Я розповіла їй про це явище. Вона сказала: «Саме так і має бути. Учитель Фалунь Дафа піклується про тебе. Просто читай далі. Бережи цю дорогоцінну книгу, адже вона може врятувати твоє життя!» Після цього я більше ніколи не бачила цю жінку.
Я читала книгу, і через три місяці біль і свербіж припинилися. Через шість місяців моя нога повністю прийшла в норму. Тепер обидві мої ноги мають абсолютно однаковий вигляд. Я вірю, що це Вчитель послав божественну істоту, щоб передати мені «Чжуань Фалунь», давши змогу знайти нове життя.
Тепер я часто спілкуюся з людьми й розповідаю їм про чудеса, які пережила, про красу Фалунь Дафа та про те, що переслідування — це зло. Я також допомагаю людям вийти з лав компартії Китаю та організацій, що їй належать, щоб у майбутньому вони змогли уникнути лиха.
Є й ті, хто сповідує інші релігії. Я намагаюся допомогти їм розв'язати вузли в їхній свідомості та розпізнати наклепницьку суть пропаганди й брехні компартії, а також — зрозуміти, що Фалунь Дафа несе добро. Уся ця мудрість дана мені Вчителем. Учитель запланував так, щоб ці люди, з якими я маю передвизначений зв'язок, почули правду від мене та знайшли порятунок.
Дякую Вчителю за те, що з таким милосердям урятував мене! Я докладу всіх зусиль, щоб із милосердям, дарованим мені Дафа, урятувати більше живих істот і більш ефективно допомагати Вчителеві у Виправленні Закону.
Усі матеріали, опубліковані на цьому вебсайті, захищені авторським правом Minghui.org.
