(Minghui.org) Я почав практикувати Фалунь Дафа в 1996 році. До цього я страждав від кількох захворювань, зокрема виразки дванадцятипалої кишки. Однак невдовзі після того, як я почав практикувати Фалунь Дафа, усі ці хвороби зникли. За роки вдосконалення Вчитель багато разів рятував мені життя, і я хотів би розповісти про деякі з цих випадків.
Небезпеки під час роботи на вугільній шахті
У липні 1999 року компартія Китаю розпочала переслідування Фалунь Дафа. Багатьох практикувальників у нашому районі незаконно заарештували й засудили до тюремного ув'язнення, іншим довелося переховуватися. Мені також довелося піти з дому й звільнитися з роботи. Щоб заробляти на життя, я влаштувався на приватну вугільну шахту.
Одного разу керівник шахти доручив мені спуститися в замурований тунель і пробити стіну, щоб розпочати видобуток вугілля на цій ділянці. Оскільки я був новачком, то трохи хвилювався й сказав, що не знаю, як туди дістатися. Керівник пояснив мені дорогу.
Тієї миті я згадав слова Вчителя про те, як керівники фабрик оцінюють роботу практикувальників Фалунь Дафа: «…вони приходять рано і йдуть пізно, працюють уважно й сумлінно. Коли керівництво розподіляє завдання, вони ніколи не прагнуть отримати для себе легшу роботу». (Лекція четверта, Чжуань Фалунь) Тому я набрався сміливості й вирушив виконувати завдання.
На той час я ще мало знав про правила техніки безпеки на цій шахті й не надто замислювався над небезпекою шахтного газу. Я взяв велику кувалду й спустився в тунель.
Замурована стіна була приблизно за 150 метрів від входу, але, пройшовши тунелем лише близько 50 метрів, я відчув, що мені важко дихати через нестачу кисню.
Я подумав: «Я практикувальник Дафа, у мене є Вчитель, який захищає мене. Зі мною все буде гаразд». Продовжуючи просити Вчителя про допомогу, я дістався до замурованої стіни.
Я замахнувся кувалдою й почав розбивати стіну. Швидко пробивши її, я вибрався на поверхню.
У цей момент підійшли двоє працівників вентиляційного цеху й сказали керівникові: «Зараз ми спустимося вниз, щоб розібрати стіну».
«Але я вже послав туди людину, — відповів керівник, коли я підійшов. — Ось дивіться, він уже повернувся».
Робітники здивовано подивилися на мене й вигукнули: «Ти що, просто так туди спустився? Тобі дуже пощастило, що ти не задихнувся!
Послухай, тут є дві основні небезпеки. По-перше, потрібно завжди вимірювати рівень газу. Якщо тунель заповнений метаном, ти можеш задихнутися й померти. По-друге, не можна використовувати залізний молоток, від якого легко можуть виникнути іскри. Це може спричинити вибух газу й зруйнувати всю шахту. Потрібно користуватися мідним молотком, який не утворює іскор. Ти розумієш? Ти порушив правила техніки безпеки на шахті!»
Я був приголомшений їхніми словами.
«Ну ось, він повернувся цілим і неушкодженим», — сказав керівник, намагаючись пом'якшити ситуацію усмішкою.
Лише тоді я зрозумів, що без захисту Вчителя міг би загинути або спричинити катастрофу! На очах у мене виступили сльози вдячності Вчителю.
Я також чув, як люди скаржилися на керівництво шахти: «Вони думають лише про виробництво й зовсім не дбають про те, що відбувається з нами, робітниками».
Як з'ясувалося, коли працівників вентиляційного відділу повідомили про початок видобутку вугілля на цій ділянці, двох із них направили пробити замуровану стіну. Прибувши на місце, вони виявили підвищену концентрацію метану. Оскільки в них не було із собою кисневого обладнання, вони не стали заходити в тунель.
Згодом працівники на кілька днів затрималися з виконанням завдання, що призвело до затримки виробництва. Тому керівник доручив мені виконати цю роботу, не надавши жодних інструкцій із техніки безпеки.
Я залишився неушкодженим, коли на мене впав величезний камінь
У 2006 році я влаштувався працювати на іншу вугільну шахту. Мені та ще трьом шахтарям доручили зводити кам'яні стіни в тунелях шахти.
Одного разу, прийшовши на будівельний майданчик, ми побачили великий камінь, який міг обвалитися будь-якої миті. Я швидко знайшов жердину, щоб спробувати підперти його. Поки я розчищав майданчик, камінь раптово обвалився прямо на мене.
Якимось дивом камінь, ударившись об мене, розколовся на три частини. Дві частини впали по обидва боки від мене, а третя накрила мене зверху, притиснувши до землі. Від удару я знепритомнів.
Через деякий час я прийшов до тями й почув, як троє чоловіків кричать: «Швидше, швидше!» Але уламки були надто великими, і я не міг вибратися з-під них.
Вони спробували різні способи, і зрештою всі троє разом доклали зусиль та трохи підняли один край середнього уламка, щоб я зміг вибратися з-під нього. Окрім невеликої кровоточивої рани на губі, інших ушкоджень у мене не було.
Товщина каменя становила понад 20 сантиметрів, довжина — близько 1,4 метра, ширина — 90 сантиметрів, а вага перевищувала тонну. Без захисту Вчителя я б не вижив. Дякую Вам, Учителю, за те, що знову врятували мені життя!
Отруєння чадним газом
Я жив в одноповерховому будинку разом із двома шахтарями. Одного дощового дня один із них поїхав у справах. Коли нам стало холодно, ми розтопили вугіллям кан (цегляну піч-лежанку) і залишили вікно відчиненим, щоб дим виходив назовні.
Близько дев'ятої вечора ми зачинили вікно, щоб у будинок не залітали комахи, і лягли спати, залишивши жаринки тліти.
Близько опівночі я прокинувся, але, скільки не намагався, ніяк не міг підвестися. У голові було порожньо, я не міг поворухнутися. Тоді я згадав про Вчителя й почав благати його про допомогу. Я повільно підвівся, відчуваючи нудоту, і попрямував до дверей, але, щойно дістався до них, упав.
Мій напарник, почувши шум, спробував допомогти мені підвестися, але й сам упав. Разом ми благали Вчителя врятувати нас. Нам вдалося повільно підвестися і, тримаючись за підвіконня, відчинити вікно. Потім ми обійнялися й голосно заплакали.
І знову наш милосердний Учитель урятував нам життя! Поки я писав ці рядки, сльози вдячності знову текли по моєму обличчю.
Я знову дивом уникнув небезпеки
Одного разу я пішов допомогти своєму зятеві будувати свинарник. Коли ми заливали бетонний фундамент, його син підвозив мені бетонну суміш у тачках, кожна з яких важила приблизно 100 кілограмів.
Зять із сином про щось посперечалися, і син, розсердившись, штовхнув у мій бік тачку з бетоном. Тачка перекинулася, і її ручка вдарила мене просто в скроню. На мить я був цілком приголомшений, і мені знадобилося кілька хвилин, щоб оговтатися.
Усі завмерли від шоку, хоча знали, що я практикую Фалунь Дафа і що Вчитель захищає мене.
Син так злякався, що почав наполягати, аби відвезти мене до лікарні. «Не хвилюйся, зі мною все гаразд», — сказав я йому й продовжив працювати.
Пізніше, згадавши про те, що сталося, я по-справжньому злякався. Бетон був неймовірно важким, до того ж тачка перекидалася з великою силою. Як цей вантаж, що впав мені на скроню, не вбив мене? Це було справжнє диво!
Більшість людей просто не пережили б такого удару. І цього разу Вчитель знову захистив мене. Дякую Вам, Учителю, за безмежне милосердя та захист!
Усі матеріали, опубліковані на цьому вебсайті, захищені авторським правом Minghui.org.
