(Minghui.org) У Китаї є прислів’я: «Якщо ви не будете планувати на довгострокову перспективу, то зіткнетеся з поточними проблемами». Наведемо кілька прикладів — як позитивних, так і повчальних.
Історія про Тао Каня
Тао Кань, генерал династії Цзінь, походив із простої родини. У часи, коли аристократія зазвичай обіймала всі високі посади, Тао вдалося стати верховним воєначальником (тайвеєм), який керував військовими справами у восьми провінціях, що було винятковим досягненням. Однак глибше ознайомлення з його біографією показує, що цей успіх не був простою випадковістю.
Тао втратив батька ще в дитинстві, і його мати працювала не покладаючи рук, щоб прогодувати їхню бідну родину. Удень вона працювала, а вечорами пряла нитки й ткала з конопель. Незважаючи на бідність, вона великодушно віддала Тао накопичені заощадження, щоб він міг бути в колі благородних мужів і здобув гарну освіту.
Друг Тао, Фань Куй, одного разу завітав до нього додому з кількома товаришами. З настанням ночі розігралася сильна снігова буря, і бідна родина виявилася не в змозі належним чином прийняти гостей. Відчувши занепокоєння Тао, мати заспокоїла сина: «Будь ласка, попроси гостей залишитися, а я щось придумаю».
Не маючи грошей на їжу, мати Тао відрізала своє довге волосся й продала його, щоб купити продукти. Оскільки дров на розпалювання не було, вона зрубала стовп, на якому тримався будинок, щоб гості могли зігрітися біля печі. Коли коням гостей не вистачило корму, вона взяла солом’яну циновку зі свого ліжка, розрізала її на шматки й нагодувала тварин. Такі великодушні вчинки зворушили Тао й Фань. Вражений талантами й проникливістю Тао, Фань зауважив: «Не дивно, що в такої доброчесної матері такий талановитий син».
За підтримки Фаня та інших, Тао став чиновником. Деякий час він обіймав посаду повітового чиновника, відповідального за рибальство. Одного разу, коли його підлеглий проїжджав через рідне місто Тао, той попросив його передати матері барильце із солоною рибою (звичайна їжа місцевих чиновників). Через деякий час барильце повернули нерозкритим разом із листом.
«Не встиг ти стати невеликим чиновником, як уже розпоряджаєшся державним майном у особистих цілях, — написала мати в листі. — Це не тільки не приносить мені радості, а й викликає велике занепокоєння!»
Глибоко вражений словами матері, Тао вирішив до кінця життя дотримуватися її настанов, прагнучи бути чесним, сумлінним і непідкупним чиновником.
Повчальні історичні оповідання: «Турбота про людей»
Імператор Тайцзун із династії Тан, відомий як один із найвидатніших імператорів в історії Китаю, славився своєю далекоглядністю. «Не можна забувати про небезпеку в часи стабільності та про можливий хаос у мирний час. Навіть коли зараз немає лиха, слід замислюватися над тим, як зберегти такий стан речей», — сказав він одного разу в трактаті «Чженьгуань Чжен’яо» («Основи державного управління»).
Після дванадцяти років свого правління імператор Тайцзун одного разу запитав своїх високопоставлених чиновників: «Щоразу, читаючи про доброчесні вчинки минулих імператорів, я невпинно прагну наслідувати їх. Я також призначив усіх вас на ці посади, бо щиро вважав вас людьми видатних здібностей, проте плоди нашого правління все ще поступаються епосі Трьох Володарів і П’яти Імператорів. Чому так?»
Вей Чжен, один із чиновників, визнав, що країна справді живе в мирі та процвітанні. Однак він застеріг від самозаспокоєння. Протягом століть кожен новий імператор, зійшовши на трон, завжди прагнув вдихнути нове життя у своє правління, наслідуючи приклад таких великих імператорів давнини, як Яо та Шунь.
«Як тільки правитель починає жити в розкоші й комфорті, він, як правило, стає зарозумілим, марнотратним і потурає своїм слабкостям, не маючи сил зберегти свою вроджену чесноту до самого кінця, — попередив Вей. — Точно так само й міністри, коли їх щойно призначили на посаду, прагнуть виправити поведінку правителя, усунути вади своєї епохи та наслідувати досягнення легендарних особистостей, таких як Цзі та Сє. Однак, здобувши багатство й високе становище, вони починають дбати лише про збереження своїх посад і титулів, і жоден не залишається по-справжньому вірним і непохитним.
Якщо і правитель, і міністри зможуть зберігати старанність і стійкість до самого кінця, то хвилюватися про справи держави не доведеться, і нація природним чином перевершить досягнення попередніх династій», — сказав Вей, і імператор Тайцзун погодився.
Аналогічна ситуація сталася з імператором Кансі з династії Цін. «Коли немає нагальних проблем, усе одно слід зберігати пильність, щоб бути готовими захиститися від них. Тоді не трапиться жодних небажаних інцидентів, — сказав він у „Тінсюнь Геянь“ („Правила придворного виховання“), збірці промов, звернених до його дітей. — І навпаки, стикаючись із реальними труднощами, слід зберігати спокій і незворушність, душевну рівновагу та ясність, ніби нічого не сталося, тоді проблеми легко й природним чином вирішаться. Стародавні казали: „Будь обережним у думках, але сміливим у душі“ — саме таку позицію слід займати в будь-яких ситуаціях».
Французький місіонер Жоашен Буве, якого король Людовик XIV відправив із візитом до Китаю, був вражений цим. У своєму листі Буве називав імператора Кансі «наймогутнішим правителем у світі» та «запеклим противником ледачого й бездіяльного життя, бо він завжди лягає спати дуже пізно, а встає рано».
Трагедії сучасної епохи
Однак ці традиції були втрачені після приходу до влади компартії Китаю в 1949 році. У ході численних політичних кампаній режим посилив свою жорстокість і пропаганду, віддаляючи людей від традиційних цінностей.
За атеїстичного правління партії такий духовний вакуум зберігався навіть після закінчення у 1976 році катастрофічної «культурної революції». У травні 1980 року журнал «Китайська молодь» опублікував лист Пань Сяо під назвою «Життєвий шлях: чому він звужується в міру мого просування по ньому?»
«Мені 23 роки, по суті я тільки починаю свій життєвий шлях, але всі таємниці й спокуси буття вже зникли для мене; здається, ніби я дійшов до кінця шляху, — писав автор. — Озираючись назад, можу сказати, що мій шлях був подорожжю, яка плавно змінювалася від червоного до блідо-сірого; від надії до розчарування, і, зрештою, до відчаю; душевною одіссеєю, яка почалася з моїх безкорисливих намірів, але завершилася тим, що я замкнувся в собі».
На жаль, коли представники молодого покоління, такі як Пань, продовжували свої пошуки, вивчаючи різні ідеології, зокрема західні цінності, їх почали звинувачувати в «буржуазній лібералізації». У підсумку це призвело до протестів на площі Тяньаньмень, під час яких 4 червня 1989 року цей демократичний рух було придушено.
У цих умовах у травні 1992 року широкій громадськості було представлено Фалуньгун — духовно-медитативну систему вдосконалення, засновану на принципах Істина, Доброта, Терпіння. Уже через кілька років приблизно 100 мільйонів людей стали свідками поліпшення свого фізичного здоров’я та моральних якостей. «Керівники середньої ланки на моєму робочому місці охоче брали на роботу практикувальників Фалуньгун, тому що ці люди старанні, працьовиті й ніколи не скаржаться на робоче навантаження», — писав практикувальник, який на той час працював у пекінській ІТ-компанії.
Однак після того, як компартія Китаю розпочала придушення Фалуньгун у липні 1999 року, багато чиновників сліпо виконували політику переслідувань заради особистої вигоди. Діючи всупереч власній совісті, вони безжально заарештовували й затримували невинних практикувальників Фалуньгун, прирікаючи їх на «промивання мізків», тортури, примусову працю, а в деяких випадках — на смерть і навіть убивство з метою вирізання органів. Злочини чиновників призвели до жахливих наслідків.
1 серпня 2005 року поліційне управління району Сихе міста Фусінь у провінції Ляонін спільно з поліційним відділком Сихе заарештувало 15 практикувальників Фалуньгун. Мен Цін’янь, який на той час був начальником поліційного відділку Сихе, прагнув підвищити свій авторитет завдяки цій операції. На подальшій нараді він фанатично повторював про «боротьбу з Фалуньгун до переможного кінця», але тієї ж ночі раптово помер від серцевого нападу.
Аналогічний інцидент стався з Лю Ваньцюанем, директором поліційного відділку селища Чжучжоушань у місті Фусінь. Прагнучи зробити політичну кар’єру, він намагався змусити місцевого практикувальника Фалуньгун Хуана Сяоцзє та інших зректися віри у Фалуньгун. Лю не тільки жорстоко побив Хуана, а й напав на його матір, зятя та двоюрідного брата — усіх, хто надавав допомогу Хуану, а також вимагав від них штрафи. Ще більш обурливим було те, що під час однієї зі спроб викрадення Хуана Лю наказав своїм підлеглим вистрілити йому в ліву гомілку, пробивши її наскрізь, лише за те, що Хуан відмовився співпрацювати з переслідувачами. Пізніше Хуана несправедливо звинуватили в злочині та засудили до восьми років тюремного ув’язнення.
Через два роки на Лю надійшла заява до органів влади, і його засудили до дванадцяти років тюремного ув’язнення; пізніше з в’язниці надійшли звістки про те, що в нього розвинувся рак.
Є прислів’я: «Що посієш, те й пожнеш». Життя — це шлях, який визначається нашим вибором. Дотримуючись морального компаса, ми здобуваємо безпеку, здоров’я та процвітання.
Усі матеріали, опубліковані на цьому вебсайті, захищені авторським правом Minghui.org.
