Мої роздуми про «Одіссею»

(Minghui.org) «Одіссея» — одна з найдавніших епічних поем людства, написана у VII–VIII століттях до нашої ери. До цього її передавали з уст в уста. Її автором вважають сліпого поета Гомера, який жив у XII–XIII століттях до нашої ери.

Роль «Одіссеї» у вихованні багатьох поколінь незаперечна. Навіть понад три тисячі років потому вона продовжує відігравати важливу роль у формуванні людського мислення й моралі. У наш час за мотивами «Одіссеї» зняли понад 30 фільмів і телесеріалів. Останню екранізацію зараз показують у кінотеатрах, і вона викликає жваві дискусії серед тих, хто знайомий з оригінальним твором Гомера.

Я не збираюся критикувати фільм, а лише хочу висловити власне розуміння та поділитися тим, що усвідомив у світлі ФаФаУ перекладі з китайської — Закон після його перегляду.

«Одіссея» Гомера

Одіссей, цар грецького острова Ітака, вирушає зі своїм військом у морський похід, щоб завоювати місто Трою.

Облога Трої тривала десять років, доки винахідливий Одіссей не вигадав хитрість із троянським конем. Завдяки цьому йому вдалося разом із невеликим загоном воїнів проникнути за міські мури й відчинити міські ворота, щоб впустити основну частину війська.

Події перших десяти років описано в «Іліаді», а наступних десяти — в «Одіссеї». Замість того щоб тріумфально повернутися на Ітаку після довгої та важкої перемоги, флот Одіссея потрапляє в несприятливі вітри, які відносять його до незнайомих вод і незвіданих морів.

Саме тут і починаються пригоди, які, на мою думку, є не просто пригодами, а й духовною мандрівкою.

Стародавні греки вірили, що всі людські страждання й винагороди походять від богів, а наші вчинки визначають, чи будуть вони прихильними до нас. Без пристрасті Зевса та підлеглих йому богів нічого неможливо було досягти. Однак якщо ми самі собі не допоможемо, як боги зможуть допомогти нам?

Вагаючись між людською логікою та вірою в богів, Одіссей і його товариші поставали перед труднощами, деякі з яких їм вдалося подолати.

З погляду Фа ми знаємо, що труднощі, з якими стикаємося, пов’язані з нашими пристрастями.

Наприклад, пристрасть до обжерливості призвела до того, що чаклунка Кірка перетворила частину війська на свиней.

Еол, бог вітрів, подарував Одіссею чарівний мішок, у якому замкнув вітри, щоб допомогти війську швидше повернутися додому. Однак його допитливі супутники таємно відкрили мішок і випустили вітри. Пристрасть до цікавості призвела до корабельної аварії, і вижив лише Одіссей. Він був змушений дрейфувати на колоді до наступного місця призначення, де на нього чекало нове випробування, — острова Каліпсо.

Проводячи час із прекрасною німфою Каліпсо, Одіссей піддався новим пристрастям — прагненню до комфорту й хтивості — і потрапив у пастку забуття, лінощів та почуттів. Саме тому він надовго залишився на острові.

Це також стало випробуванням його витривалості. Через сім років, побачивши, що його бажання повернутися додому не згасло, німфа дозволила йому залишити острів. Але цього разу Одіссей не покладався на свій розум, хитрість чи силу, а натомість підкорився долі. Він збудував пліт, зійшов на нього й дозволив морю нести себе геть.

Нарешті він повернувся додому.

Мандри практикувальників Фалунь Дафа

Практикувальники Дафа також стали на шлях повернення додому — як у духовному, так і у фізичному сенсі, адже Вчитель сказав:

«…матерія і дух — це одне й те саме». (Лекція перша, Чжуань Фалунь)

Деякі з нас раніше практикували інші методи вдосконалення, але, ступивши на шлях істинного вдосконалення, насамперед ми маємо зрозуміти, що жодні поверхневі техніки чи методи нам не допоможуть.

Одіссей має неабиякі здібності, але всі його знання й навички не допомогли йому повернутися додому. Навіть після відвідування підземного світу, де він навчився спокутувати свої гріхи, стало зрозуміло: допомогти може лише віра.

Як практикувальник Фалунь Дафа, я помічаю, що учні, які добре вдосконалюються й здатні розповідати багатьом людям про Фалунь Дафа, не обов’язково мають великі здібності та знання. Радше це ті, у кого чисте серце.

Я не належу до цієї категорії. Я часто ловлю себе на тому, що розв’язую проблеми по-людськи, замість того щоб дотримуватися вказівок Учителя. Тоді, подібно до Одіссея, я затягую свій шлях додому: замість того щоб рухатися прямо, блукаю «морями», ризикуючи заблукати. Старі сили користуються цим і влаштовують одне випробування за іншим. Хоча мені здається, що я просуваюся вперед, насправді я лише пливу від острова до острова, так і не діставшись берега.

Учитель сказав:

«Мені подобаються прості та скромні, чесні та сумлінні». («Лекція Закону на конференції Фа 2010 року в Нью-Йорку»)

Чи був Одіссей простим і щирим, коли під час одного зі своїх випробувань, пропливаючи повз острів сирен, наказав своїм людям заткнути вуха воском, а сам, прив’язаний до щогли корабля, слухав спокусливий спів сирен? Ні. Він хотів довести, що сильніший за інших. Це ще один прояв фанатизму й прагнення до слави.

Саме прагнення до слави й бажання показати себе, по суті, стали головною причиною цих десятирічних мандрів. На початку своїх пригод Одіссей осліпив одноокого велетня Поліфема. Рятуючись утечею на кораблі, він тріумфально вигукнув своє ім’я, щоб висміяти й принизити Поліфема. Але Поліфем був сином Посейдона, бога моря, і поскаржився йому. Саме тому Посейдон не дозволив флоту Одіссея повернутися додому.

Не будемо, подібно до Одіссея, марно затягувати свій шлях удосконалення. Зрештою, Одіссей був відсутній у своєму царстві лише 20 років, тоді як ми дали обітницю Вчителю і прийшли сюди зі своїх царств набагато, набагато раніше. Можливо, наші одіссеї тривали мільйони років.

Якщо замислитися, невже це справді так складно? Невже ми можемо зазнати невдачі в цьому останньому втіленні, коли вже так близько до дому?

Дякую Вам, Учителю, за те, що Ви залишили нам дороговкази протягом усієї історії та осяяли наш шлях! Дякую, співучні!