(Minghui.org)
Чоловік оговтався від травми ока
Мій чоловік працює теслею на будівництві. Якось, коли він забивав цвях, той раптово відскочив і влучив йому просто в око. Око відразу почало кровоточити, і невдовзі половина обличчя сильно розпухла. Чоловік не міг розплющити очей і був змушений припинити роботу.
Дізнавшись про це, бригадир запропонував чоловікові 300 юанів на поїздку до лікарні. Але чоловік категорично відмовився. Він пам'ятав, що я часто казала йому не брати того, що йому не належить, а, зіткнувшись із труднощами, повторювати: «Фалунь Дафа несе добро, Істина-Доброта-Терпіння — праведні принципи» (кит. Фалунь Дафа хао, Чжень-Шань-Жень хао). Після цього бригадир відвіз його додому електровелосипедом.
Дорогою додому чоловік постійно повторював: «Фалунь Дафа хао, Чжень-Шань-Жень хао». Коли він приїхав, я не помітила нічого дивного. Його обличчя виглядало нормально, хоча око було трохи почервонілим. Оскільки очі в нього часто червоніли, коли він перегрівався чи відчував стрес, я не надала цьому особливого значення.
Наступного дня чоловік поїхав на роботу. Лише через два чи три дні він розповів, що повернувся додому раніше, бо йому в око потрапив цвях і по дорозі він повторював фрази, що несли благословення. На той час, коли він повернувся додому, з ним уже все було гаразд. Він не взяв грошей у бригадира і не пропустив жодного робочого дня. З того часу в чоловіка більше ніколи не було проблем із почервонінням очей через стрес чи спеку.
Падчерка вилікувалася від вродженого порушення розвитку
Моя падчерка страждала на вроджене порушення розвитку. У її матері, тітки та бабусі були проблеми з психікою. Падчерка могла сміятися чи плакати без видимої причини і не приходила додому після школи, тому мені доводилося її шукати. Вона не слухала членів сім'ї та була некерованою. Коли її ніхто не доглядав, вона тікала. Я ставилася до неї як до своєї доньки. Коли вона не знала, що робити, вона питала мене, а не батька. Вона розуміла, що я дбаю про її благо і слухала мене.
2010 року мене незаконно засудили до року примусових робіт. Дізнавшись про це, падчерка, якій на той час уже був 21 рік, наполягла на тому, щоб відвідати мене. Рідні не хотіли, щоб вона їхала і намагалися зупинити її. Але вона пішла до сільської адміністрації, щоб отримати необхідне направлення, і самостійно поїхала до виправно-трудового табору.
Коли ми зустрілися, я побачила, що її волосся та повіки пофарбовані в зелений колір. Вона запитала, чи гарно вона виглядає. Знаючи про її проблему з психікою, я відповіла: «Головне, щоб тобі подобалося». Вона купувала мені їжу, предмети першої потреби, одяг і навіть поповнювала мій рахунок. Я сказала: «Я не впоралася з роллю матері і зараз не можу про тебе піклуватися. Тобі доведеться самій про себе подбати».
Вона відповіла: «Мамо, ти нічого поганого не зробила. Подзвони мені, коли закінчаться гроші, і я принесу тобі ще». Вона відвідувала мене двічі.
Повернувшись додому, я помітила, що стан доньки поступово покращувався. Згодом вона почала поводитися цілком адекватно і спокійно розмовляти з оточенням. Пізніше вона вийшла заміж за чоловіка, який був на дев'ять років старший за неї. У них народилися син і дочка, і згодом їхня сім'я зажила щасливим і спокійним життям.
Я сказала чоловікові: «Вона зробила добрий учинок, двічі відвідавши мене під час переслідування, і за це отримала велике благословення. Дафа всемогутній, а Закон Будди безмежний». Чоловік кивнув на знак повної згоди.
Усі матеріали, опубліковані на цьому вебсайті, захищені авторським правом Minghui.org.
