(Minghui.org) Я була присутня на лекціях, які Вчитель Лі Хунчжи, засновник Фалунь Дафа, почав проводити в Харбіні з 5 серпня 1994 року. Усе, що я пережила в той день, я досі пам’ятаю дуже чітко. Кожного разу, читаючи статті практикувальників, які були на лекціях Учителя, я плачу й довго не можу заспокоїтися.
Моє дитинство було сповнене щастя. Батьки дуже мене любили. Комуністична партія Китаю (КПК) розпочала «Культурну революцію», коли я навчалася в початковій школі, тому я не закінчила початкову школу й зовсім недовго відвідувала середню школу.
Потім я повернулася у своє рідне село, стала знахаркою і вийшла заміж. Після народження другої дитини я набрала понад 13 кг, тому приймала препарати для схуднення.
Побічні ефекти цих ліків вплинули на мої нирки. У мене розвинувся гломерулярний нефрит — хвороба, при якій нирки не можуть фільтрувати відходи та зайву рідину в організмі. Мої ноги набрякли, у сечі була кров. Мені було важко мочитися без ін’єкцій пеніциліну. Я постійно відчувала втому, мене знобило, і час від часу доводилося лежати в лікарні. Я також приймала засоби китайської медицини та пробувала акупунктуру, але нічого не допомагало.
Родич мого однокласника практикував цігун. За його порадою я теж займалася деякими різновидами цігун і витратила на це багато грошей, але моє здоров’я не покращилося. Тоді мені було 37 років.
Потім, два роки потому, я побачила людей, які виконували на вулиці вправи цігун. Я пішла туди разом із подругою, щоб дізнатися, що це таке. Виконавши разом із ними вправи, я добре себе відчула й наступного дня знову прийшла туди. На третій день ми з подругою записалися на заняття з навчання Фалунь Дафа, які мали відбутися в Харбіні. Я була однією з 46 осіб, які сіли в автобус, що прямував до Харбіна.
5 серпня ми слухали лекції Вчителя на хокейному стадіоні в Харбіні. Учитель був молодим, високим і міцної статури. Він виглядав велично, і хтось прошепотів, що Вчитель — Будда. Я теж так думала, але тоді зовсім не знала, що означає бути Буддою.
Щойно Вчитель почав читати лекцію, у мене підвищилася температура, і мені захотілося піти до туалету. Це було дивно, адже відтоді, як у мене почалося захворювання нирок, я не могла мочитися без приймання ліків.
Пізніше того ж дня ми всі вирушили на острів Тайян. Мені доводилося бігати до туалету щогодини. Здавалося, що з мене виходила вся сеча, яка накопичилася в тілі за останні два роки.
Наступного дня я відчула, що моє тіло стало легким, мов пір’їнка. Симптоми хвороби нирок зникли після того, як я лише один день слухала лекцію Вчителя. Мені дуже пощастило!
Учитель сказав:
«Раніше слухачі курсів з багатьох місць, коли писали мені свій досвід удосконалення, згадували про це: «Учителю, після того, як я прослухав лекцію, я всю дорогу додому постійно шукав туалет». Це тому, що треба очистити внутрішні органи людини. Ще деякі люди засинають, а просинаються лише тоді, коли я закінчу читати лекцію. Чому ж так? Бо хвороба міститься всередині їхнього мозку, потрібно провести їм регулювання. Якщо почати налагодження мозку, то людина зовсім не витримає. Тому неодмінно треба ввести її в стан анестезії, щоб вона нічого не відчувала. Але деякі не мають проблем із частиною, що відповідає за слух. Тож, хоча вони солодко сплять, та все ж не пропускають жодного слова — чують усе. Віднині ці учні стануть бадьорими й не відчуватимуть втоми, навіть якщо два дні не спатимуть. Усі мають свою ситуацію. Усім слід провести регулювання. Увесь твій організм треба цілком очистити». (Лекція друга, Чжуань Фалунь)
Мене також мучив сильний головний біль. На третій день я проспала дві лекції, поки Вчитель їх читав. Я все чула, але не могла не спати. Голова боліла цілий день, ніби ось-ось мала вибухнути. Однак на четвертий день біль минув. Відтоді мої хвороби більше не поверталися.
Я була не єдиною людиною, яка отримала користь, слухаючи лекції Вчителя. У однієї практикувальниці була вада серця, і її укачувало в транспорті. Вона не могла їздити автобусом і з великими труднощами приїхала до Харбіна поїздом. Після лекцій вона виглядала зовсім іншою людиною.
Моя подруга страждала на захворювання шлунка. Під час лекцій у неї була діарея, її нудило й рвало. Усі симптоми її хвороби зникли після того, як вона протягом кількох днів слухала лекції Вчителя.
Поруч зі мною на лекціях сиділа вчителька з провінції Хебей. Вона постійно усміхалася, тоді як у мене була висока температура й мені було зле. «Чому ви такі щасливі? — запитала я. — Невже вам байдуже, як почуваються інші люди?» Вона відповіла: «Як мені не усміхатися? Я працювала вчителькою й часто втрачала свідомість під час уроків. Не могла виходити з дому, бо в мене також був дефект серцевого клапана, і я перебувала на межі життя та смерті. А тепер мені добре ще до початку занять. Я така щаслива й не можу стримати усмішку. Учитель — справді живий Будда! Дякую, Учителю».
Пізніше я відвідала ще один курс лекцій Учителя. Учитель попросив нас встати й подумати, у яких місцях тіла ми відчуваємо хвороби. Потім Учитель махнув рукою — і всі присутні позбулися проблем зі здоров’ям. Усі ми стали свідками величі всемогутнього Вчителя.
Усі матеріали, опубліковані на цьому вебсайті, захищені авторським правом Minghui.org.
