(Minghui.org) У квітні 1993 року ми з подругою пішли до парку. Тоді я займалася танцями, щоб підтримувати добру фізичну форму. Однак навіть після нетривалих тренувань моя права нога сильно боліла. У парку я побачила людей, які виконували вправи, і хтось сказав мені, що це Фалуньгун (Фалунь Дафа).
Коли я підійшла до місця практики, біль у нозі одразу зник — це було дивовижно. Я сіла медитувати разом з усіма й відчула себе дуже добре. Відтоді я почала практикувати Фалуньгун. Менш ніж за рік усі мої хвороби — мігрень, коліт, бронхіт, проблеми з нирками — зникли. Я повністю одужала й відчуваю глибоку вдячність шановному Вчителю Лі Хунчжи!
Я ніколи не забуду червень 1994 року — знаменну дату в моєму житті. Учитель давав лекції Фа в Чженчжоу, і я вперше побачила нашого Вчителя! Він був високого зросту й виглядав значно молодшим за свої роки. Мені надзвичайно пощастило бути присутньою на лекціях Учителя!
Під час лекції Вчитель регулював тіла кожного учня. Він попросив нас тримати руки долонями догори й дав відчути обертання Фалунь. Ми відчували тепло, холод і поколювання в долонях. Учитель сказав нам, що ми є насінням. Це справило на мене дуже глибоке враження. Упродовж 21 року я розглядаю себе як насінину, глибоко вкорінену в Законі, яка виконує те, що має робити, а саме: поширювати Закон, захищати Закон і за будь-яких обставин добре виконувати три справи.
Ми також стали свідками того, як Учитель усував перешкоди під час лекції.
Третій день лекцій був сонячним і ясним. Приблизно за годину небо раптово потемніло, а пориви вітру розчахнули двері лекційної зали. Стулки вікон із гуркотом то відчинялися, то зачинялися. Зникло електропостачання. Ми чули, як град бив по даху. Пориви вітру через відкриті вікна задували дощ і град просто в залу, заважаючи слухати лекцію.
Учитель підвівся й сів на стіл. Він зробив кілька жестів руками, потім узяв пляшку з водою й випив решту вмісту одним ковтком (Учитель майже ніколи не пив під час лекцій). Потім Учитель наче ловив дощ пляшкою то тут, то там, після чого закрив її корком. За п’ять хвилин знову виглянуло сонце, ніби хтось розсунув завіси. У лекційній залі стало світло, і подачу електроенергії відновили.
Гучні оплески стрясли залу. Учитель усміхнувся й сказав: «Хоча це й прийшло з високого рівня, я не хотів торкатися цього руками. Я використав пляшку».
Після цього Вчитель продовжив лекцію.
Того дня ми були вражені й говорили: «Ми стали свідками дива, казки наяву!»
Усі матеріали, опубліковані на цьому вебсайті, захищені авторським правом Minghui.org.
