(Minghui.org) Стародавнє китайське прислів’я говорить: «Добрі слова зігрівають у холодну зиму, а погані слова охолоджують людину навіть у спекотне літо». Це нагадало мені про культурну революцію, яка відбулася в Китаї 60 років тому.
Сліпа ненависть під час культурної революції
У травні 1966 року Нє Юаньцзі, секретарка філософського факультету Пекінського університету від комуністичної партії Китаю (КПК), вивісила на території університету плакат. Він був написаний великими китайськими ієрогліфами й критикував ректора університету та деяких високопосадовців. Плакат схвалив Мао Цзедун, і це ознаменувало початок культурної революції.
Протягом наступних 10 років у всьому Китаї з’явилися незліченні подібні плакати, усі спрямовані проти невинних людей. Багато з тих, хто став жертвою таких плакатів, померли після фізичних і психічних знущань. У 1978 році Є Цзяньїн, високопоставлений чиновник КПК, визнав, що «сто мільйонів людей [близько однієї дев’ятої частини населення Китаю] стали жертвами культурної революції, і двадцять мільйонів людей загинули».
Хаос, який вона спричинила, був руйнівним. «Мільйони людей зазнали труднощів і злиднів, мільйони померли в стражданнях, незліченні сім’ї розлучили, багато дітей перетворилися на бандитів і злочинців», — записав письменник Цінь Му. — «Спалили безліч книг, знищили безліч історичних пам’яток, а велику кількість шанованих постатей зневажили».
Інший письменник, Ба Цзінь, також розмірковував над цим: «Дивлячись сьогодні на те, що ми з іншими робили протягом тих десяти років, я просто не можу цього зрозуміти. Я відчуваю, ніби мене загіпнозували, я став настільки наївним і дурним, що навіть плутав жорстокість і абсурдність із серйозністю та правильністю», — писав він у 1979 році.
Я думаю: «Якщо я не перегляну ті десять років страждань, почавши з ретельного самоаналізу, щоб зрозуміти, що тоді сталося, то одного дня, якщо обставини зміняться, мене знову можна буде загіпнозувати та незрозумілим чином я перетворюся на іншу людину. Це жахливо!»
Коли поширюється ненависть, страждають усі
Хоча Нє Юаньцзі вивісила плакат, бо дотримувалася вказівок КПК, вона незабаром почала пожинати плоди ненависті, яку посіяла. У 1969 році її понизили в посаді, піддали нападкам (подібним до тих, які вона чинила щодо інших) й ув’язнили.
Нє була не сама. КПК ввела в оману мільйони людей, і навіть члени сімей нападали одне на одного, як вороги. Після того як лікарка Фан Чжунмоу в 1970 році в себе вдома висловила сумнів щодо культурної революції Мао, її 16-річний син Чжан Хунбін повідомив про це владі й зажадав, щоб її стратили.
Фан дійсно стратили два місяці по тому. Лише в 1979 році, через три роки після закінчення культурної революції, Чжан усвідомив, що зробив. «У цьому світі материнська любов є найсильнішою, а людяність — найважливішою», — написав він.
Ще одна катастрофа
Як і Чжан, Ба також шкодував про свою участь у хаосі та хотів створити Музей культурної революції, щоб люди могли замислитися над тим, що сталося. Він сказав, що тільки діючи за совістю, без егоїстичних інтересів, можна знайти істину та уникнути брехні. «Тільки вивчивши уроки культурної революції, ми можемо запобігти новій культурній революції», — пояснив він.
На жаль, його бажання так і не здійснилося, і трагедії відбувалися й далі. Через понад 10 років після закінчення культурної революції, в 1989 році, відбулася різанина на площі Тяньаньмень. Після цього та незліченних подібних подій люди в Китаї відмовилися від мрії про свободу чи демократію і зосередилися на своєму житті. Коли через десять років, у 1999 році, почалося переслідування Фалуньгун (Фалунь Дафа), багато китайців знову пішли за партійною лінією.
Наслідки були катастрофічними. Як і під час культурної революції, кількість жертв була величезною. У 1999 році в Китаї було приблизно 100 мільйонів практикувальників, і майже всі вони протягом останніх 26 років зазнавали тієї чи іншої дискримінації. Відмінність між культурною революцією і переслідуванням Фалуньгун полягає в тому, що переслідування Фалуньгун спрямовано проти віри людини, оскільки практикувальники прагнуть стати кращими людьми, дотримуючись принципів Чжень, Шань, Жень (з кит. Істина, Доброта, Терпіння).
Моральна ціна, яку доводиться платити, є невимірною. Хоча практикувальники Фалуньгун дотримуються універсальних цінностей, які глибоко вкорінені в традиційній культурі Китаю, під впливом потужної пропаганди й дискредитації з боку КПК люди здебільшого у Китаї повернулися проти Фалуньгун і навіть брали участь у його придушенні.
Це призвело до того, що безліч практикувальників зазнали переслідувань, затримань, ув’язнень і тортур за свою віру. Деяких засудили до примусових робіт, а деякі навіть стали жертвами примусового вирізання органів. Коли суспільство втрачає міцний моральний фундамент, КПК може легко розпалити в ньому ненависть, зокрема й у молодому поколінні. Деякі молоді люди в Китаї кажуть: «Я найбільше ненавиджу США», а інші кажуть: «Я хочу вбити японців». Звідки береться ця ненависть? Коли ми аналізуємо те, що сталося в Китаї, то бачимо, що вона ґрунтується на сліпій ненависті, яку КПК уселила в людей, змусивши їх брати участь у культурній революції.
Стародавнє китайське прислів’я говорить: «Добро винагороджується добром, а зло накликає зло». Коли нація сповнена ненависті та брехні, страждають усі. Чжан Сюйю, директор Економічної комісії округу Ціян у провінції Хунань, ретельно дотримувався політики переслідувань КПК. Він особисто замовив великий плакат із гаслами, що зневажають Фалуньгун, і повісив його біля головного входу до комісії. Він також запустив два кошики феєрверків, щоб відсвяткувати цю подію.
Однак як і Нє, він також зазнав наслідків за поширення ненависті. Незабаром після того, як Чжан повісив плакат, він загинув в автомобільній аварії.
Хвилі політичних кампаній у Китаї є серйозним уроком. Як зазначив Ба, тільки коли ми керуємося своєю совістю, ми приносимо користь людям навколо нас і, своєю чергою, благословення собі. Наслідування ненависті КПК може здаватися короткостроковою вигодою, але насправді це початок жахіття.
Усі матеріали, опубліковані на цьому вебсайті, захищені авторським правом Minghui.org.
Категорія: Думка
