(Minghui.org) Я практикувальниця Фалунь Дафа із сільської місцевості в Китаї. Навесні 1999 року я почала практикувати, але після 20 липня того ж року, коли почалося переслідування Фалуньгун, через страх припинила. У 2010 році, коли мені було 54 роки, я зіткнулася із серйозним випробуванням і дивом уникла смерті завдяки милосердному порятунку Вчителя Лі.
Моя сім'я займалася бізнесом із продажу зерна. Удень 13 жовтня 2010 року я допомагала вантажити кукурудзу. Потім зайшла в будинок, щоб закип'ятити трохи води. Коли виходила з будинку з великою чашкою чаю в руці, я побачила, як велика вантажівка, завантажена кукурудзою, зачепила стрічку зернового конвеєра завдовжки 17 метрів, шириною 2 метри та вагою понад 2 тонни. Стрічка конвеєра злегка нахилилася.
У цей момент я збиралася натиснути кнопку, щоб підняти конвеєрну стрічку й звільнити її від кузова вантажівки, інша людина спробувала зробити те ж саме. З якоїсь причини конвеєрна стрічка не піднялася. Натомість вона нахилилася й впала на мене. Від удару я знепритомніла.
Приїхала швидка, і коли парамедики забрали мене, я прийшла до тями й почула, як плаче мій чоловік. «О-о, моя спина», — закричала я і знову втратила свідомість. Я була без пам’яті приблизно до 6 години вечора. Коли отямилася, навколо мене плакали родичі й друзі. Я не відчувала ні болю, ні страху, ні сліз. Тільки відчула спрагу й випила багато води. Поступово в голові прояснилося.
Близько 2 години ночі я знову відчула нестерпну спрагу, здавалося, моє життя підійшло до кінця. Я почала говорити із чоловіком про те, як підготуватися до найгіршого.
«Відвези мене додому, я хочу побачити молодшу дочку (вона готувалася до вступу в аспірантуру, тому їй не сказали, що зі мною сталося), — сказала я чоловікові. — Мені ще потрібно показати тобі наші ділові рахунки». Я розповіла йому про рахунки й знову втратила свідомість. Здавалося, я потрапила у великий горщик овальної форми, дуже зручний, і не відчувала ніякого болю.
Наступного дня приблизно о 5 годині ранку я прокинулася й побачила, що палата повна людей.
«Чому ви тут так рано?» — запитала я.
Присутні здивувалися, почувши мій голос. Хтось сказав: «Ми будили тебе впродовж трьох годин і майже втратили голос». Після цього моменту в моїй голові все прояснилося, і почався процес зцілення.
Медсестра запитала мене: «Ви знаєте, скільки у вас травм? Двадцять дві, у тому числі 11 переломів. Найбільше постраждали голова й обличчя».
Обличчя постраждало через те, що в момент аварії я тримала в руках велику керамічну чашку із чаєм. Чашка вдарила мене в обличчя і розбилася на друзки. Я отримала серйозні травми лоба, обличчя, рота й підборіддя, а також пошкодила два передні зуби: один був втиснутий усередину, а інший — назовні.
Нижня губа була розірвана в чотирьох місцях, а голова й обличчя вкриті порізами від керамічних осколків, найглибший завширшки в сантиметр і завдовжки в три пальці. Було зламано п'ять ребер. Одне з них проткнуло легеню, що спричинило сильну кровотечу, і грудна порожнина заповнилася кров'ю.
Лікарі були зосереджені на порятунку мого життя й не звертали особливої уваги на ребра, які заживали самі по собі. Тепер у мене кілька ребер зміщені, інші наклалися одне на одне, також є такі, які правильно зрослися. Я можу намацати їх рукою.
Моя права нога була зламана нижче коліна, а на лівій нозі були осколкові переломи — множинні осколки або скалки, від таза до коліна, водночас таз був зламаний у двох місцях. До цього дня мій таз зміщений, але я можу нормально ходити.
Була зламана ліва лопатка та поперековий відділ хребта. Пізніше все зажило само по собі, але один хребець перекриває інший приблизно на 2,5 сантиметри, так що тепер я нижча на зріст.
За винятком двох операцій на ногах і накладення швів на довгу рану навколо рота, усі інші травми зажили самі собою.
Під час відновлення моє обличчя виглядало понівеченим і закривавленим, через що оточенню було важко дивитися на мене. Сусідка по палаті, віком приблизно 40 років, отримала травми в результаті аварії на мотоциклі. Вона відчувала сильний біль і постійно плакала та кричала. Але я не відчувала ніякого болю від травм, що багатьох дивувало.
Незважаючи на те, що я не відчувала болю, протягом приблизно 40 днів у мене була температура вище 38 градусів. Одного ранку уві сні я почула, як практикувальниця Фалуньгун кличе мене на ім'я. Того ранку, приблизно о 9 годині, ця практикувальниця прийшла провідати мене. Сльози текли по моєму обличчю, ніби я зустріла близьку людину після довгої розлуки.
Коли через чотири місяці мене виписали, усі лікарі та медсестри ортопедичного відділення були вражені моїм швидким одужанням після таких серйозних травм.
Удома я почала розмірковувати: «Люди кричали від болю через одну травму, чому ж я не відчувала болю, коли отримала такі важкі травми?» Раптом я згадала Вчителя: «Це Вчитель урятував мені життя й переніс за мене весь біль, попри те, що я була такою поганою ученицею».
Я сказала чоловікові, що хочу повернутися до вдосконалення за Дафа, і попросила віддати мої книги Дафа, які він сховав. Він не заперечував і віддав книги.
Оскільки я все ще не могла вставати, щоб виконувати вправи, я зосередилася на читанні книги «Чжуань Фалунь». Менш ніж через тиждень я вже могла ходити на милицях. Потім Учитель почав очищати моє тіло, і протягом майже двох місяців у мене була діарея. Попри те, що важила менш як 40 кілограмів, я була в прекрасному настрої та була сповнена енергії. Я могла пройти один кілометр на милицях, не відчуваючи втоми. Родичі та друзі вважали це неймовірним.
Через п'ять місяців я відмовилася від милиць, і моє здоров'я дедалі поліпшувалося. Літня практикувальниця часто підбадьорювала мене, що допомогло мені набути впевненості в удосконаленні.
Оскільки я проводила більше часу, вивчаючи Фа та вдосконалюючи Сіньсін, моє здоров'я також поліпшувалося, і я повернулася до нормального життя. Для лікарів моє одужання було дивом. Усі вони думали, що я або помру, або залишуся калікою і буду прикута до ліжка. Тепер на моєму обличчі майже немає шрамів. Шрам на губі всередині, так що його не видно; а шрами на голові прикриває волосся.
Через рік, коли я звернулася до лікарні, щоб зняти металеві пластини на ногах, мій лікар насилу повірив своїм очам. Я була напрочуд здорова, без будь-яких наслідків численних важких травм.
«Ваше одужання — це справжнє диво в медицині! Це дійсно диво!» — схвильовано вигукнув він.
Через роки я отримала ще два переломи ніг, коли опинилася між електричним триколісним велосипедом і стіною. Одна сторона мого тіла почорніла й посиніла, а на руці була довга рана, але рани загоїлися дуже швидко. Учитель знову врятував мене.
З вересня 2019 року чоловік після трьох інсультів уже не міг піклуватися про себе. Я щодня доглядала за ним до його смерті, до червня 2022 року. За цей час сталося ще одне диво.
Чоловік не міг самостійно, без сторонньої допомоги, сісти або лягти. Одного разу вдень, коли він сидів на дивані, йому захотілося прилягти на матрац у вітальні на підлозі. Його молодший брат випадково зайшов у гості й допоміг йому перебратися на матрац. Потім він пішов. Пізніше чоловік сказав: «Тут так зручно лежати, але хто допоможе мені повернутися на диван?»
«Я допоможу», — сказала я. Він важив понад 70 кілограмів, а я менше ніж 50.
«Ти така тендітна. Як ти можеш мене підняти?» «Мій Учитель допомагає мені», — запевнила я, коли почала підіймати його, тримаючи правою рукою за ноги, а лівою — за спину. Коли я обережно поклала його на диван, було відчуття, що несла маленьку дитину.
«Ух ти! Це неймовірно! Приголомшливо!» — здивовано вигукнув чоловік.
Кожен раз, коли я відвозила його до окружної лікарні на лікування, лікар говорив: «Не обтяжуйте себе, не приходьте більше. Його життя добігає кінця».
Коли відвезла його до міської лікарні, лікарі також сказали: «Який сенс звертатися за лікуванням? Він скоро помре, можливо, навіть раніше, ніж такий-то у вашому селі». У тієї людини стався інсульт, і він помер після 40 днів у комі. Мій чоловік прожив ще два роки. Учитель продовжив його життя.
В останні два роки його життя в мене було багато можливостей підвищувати свій Сіньсін. Через хворобу чоловік став дратівливим і часто виходив із себе через дрібниці. Я тримала свій Сіньсін і ніколи не сперечалася з ним.
Він був, як велика дитина. Тільки-но він чув про місце, де його могли б вилікувати, він просив відвезти його туди. Щоб він був задоволений, я робила все, як він хотів, хоча розуміла, що це буде марною тратою часу й грошей.
Кожен раз, коли він бачив щось, що йому подобалося, він просив це, незважаючи на вартість, і я завжди виконувала його бажання. Він витрачав усі наші заощадження, але я не заперечувала. Дафа допоміг мені відмовитися від мирських прагнень, розширив моє серце та свідомість, перетворив на людину, яка живе на благо інших.
Останнім часом мій шлях удосконалення стає все ширшим. Зараз мені майже 70, але я маю хороше здоров'я та не маю ознак старості. Щодня відвожу онуку до школи й забираю її після занять. Я справляюся з пранням, приготуванням їжі та іншими домашніми справами, не відчуваючи втоми. Усе це було даровано мені Дафа та Вчителем.
Дякую, милосердний Учителю! Дякую, співучні!
Усі матеріали, опубліковані на цьому вебсайті, захищені авторським правом Minghui.org.
