Еволюція стилів одягу протягом історії Китаю

(Minghui.org) Прагнення китайського суспільства до вишуканого одягу існувало від самого зародження цивілізації в Піднебесній. Від ранніх імператорів і династій до наших днів різні історичні традиції та культури сформували різні стилі краси в одязі.

Історія одягу почалася з того, як у релікварії Чжоукоудяня (Пекін) знайшли кістяну голку. Це означає, що люди використовували техніку шиття, датовану 18 000 — 11 000 роками до н.е. Також було знайдено камінці й зуби тварин з отворами, що дозволяє припустити, що люди зв'язували їх разом та вішали на шию чи талію як прикрасу.

За часів династії Чжоу традиційна верхня частина одягу відрізнялася прямокутними комірами та прямими рукавами, ширина яких варіювалася від вузьких до широких. Одяг часто закріплювали широким поясом, а його довжина зазвичай доходила до колін.

За часів Воюючих царств одяг виготовляли з яскравих і барвистих тканин. Він відрізнявся широкими комірами та тонким подовженим силуетом, витончено облягаючи торс.

За часів династії Хань чиновники носили корони, оздоблені горизонтальними гребенями (лян гуань). Їхній одяг відрізнявся широкими рукавами з прилаштованими манжетами, що відображало статус та елегантність.

За часів династії Тан одяг поступово ставав ширшим і довшим. У звичайні дні люди часто носили шовк і парчу яскравих кольорів. Жінки, виходячи з дому, одягали капелюхи з вуаллю. У період розквіту династії Тан жінки часто носили жилети, довжиною до талії, без коміра з двома планками, що застібаються по центру, та з рукавами до ліктя. Жилети прикривали частину пояса спідниці, що доходили до грудей. В епоху Тяньбао знатні жінки носили вільний одяг із рукавами завдовжки більше метра, і частина їхньої сукні, приблизно 12 сантиметрів, часто тяглася по землі.

Жіночий одяг за часів династії Сун, як правило, був довгим і вузьким. Влітку легкий лляний одяг допомагав зберігати прохолоду. Коміри сорочок були прикрашені мереживами та вишитими квітами, які від шиї опускалися приблизно до гомілки.

За часів Китайської Республіки жінки переважно носили чонсами (сукня з розрізами з боків і коміром-стійкою), тоді як чоловіки носили довгі мантії або китайський костюм-туніку, широко відомий як чжуншанський костюм.

Після 1949 року, коли компартія Китаю (КПК) встановила контроль над материковим Китаєм, вибір одягу став менш різноманітним та індивідуальним. Чоловіки й жінки зазвичай носили однакові сорочки та штани. Під час «Культурної революції» зелені костюми у військовому стилі стали модним трендом як для чоловіків, так і для жінок.

Влітку 2025 року на молодих жінках на вулицях Китаю майже немає одягу. Багато хто носять майки на бретельках із рваними джинсами або дуже короткі шорти з топіками-трубочками. Деякі молоді люди носять обтислі топи та штани, часто як аксесуар одягають великі сережки. Жінки одягають якнайменше одягу, а чоловіки хочуть виглядати різноманітніше.

Усього за кілька десятків років гардероб став нетрадиційним. Чи справді так званий «індивідуальний одяг» привабливий?

Багато людей уважають, що предмети минулого старомодні та ненаукові, тоді як твори сучасного суспільства вважаються науковими та передовими. Я не згоден із такою думкою. Якщо ми подивимося уважніше, то побачимо, що одяг різних китайських династій не лише вкривав і забезпечував тепло, а й відбивав культуру народу та почуття прекрасного. Генерали носили величні бойові вбрання, тоді як інтелектуали та поети віддавали перевагу довгим рукавам, що надавали їм елегантного й вишуканого вигляду. Жіночий одяг часів династії Тан був розкішним і приємним на вигляд, тоді як жіночі сукні династії Сун були свіжими й елегантними. Навіть квіти на шпильках для волосся чоловіків надавали їм красивого й витонченого вигляду.

Сьогодні відкритий одяг і нетрадиційні фасони стали популярними трендами. Традиційні ідеали жіночності та мужності сприймаються все рідше. Жінки більше не хочуть виглядати ніжними, жіночними та доброчесними, а чоловіки не беруть приклад із мужніх джентльменів.

Після того як КПК захопила владу в 1949 році, вона непомітно, але систематично змінювала спосіб мислення людей. Під час «Культурної революції» жінки відклали убік чонсами та одягли комбінезони, оскільки їх заохочували виглядати брудними й неохайними, щоб довести, що вони нічим не гірші за чоловіків. На зміну жіночним красуням, яких колись можна було побачити на рекламних щитах, прийшли жінки із чоловічими рисами. Бути чистим та акуратним означало «сприяти капіталізму», тоді як виглядати бідним і неохайним стало новим ідеалом для робітничого класу.

Досі здебільшого художників-чоловіків, яких зображують у ЗМІ, мають схожу зовнішність: високі, худорляві, з блідою шкірою та жіночним поглядом. Тим часом одяг, який колись уважався відкритим і непристойним для жінок, тепер звеличується як символ свободи й впевненості в собі.

У суспільстві існує поширена хибна думка, що люди мають автоматично приймати те, що більшість уважає хорошим і правильним. Отже, усе нове має бути модним, і від нас очікують, що ми будемо слідувати сформованим тенденціям. Проте давня історія про те, як Чжан Голао їздив на віслюку спиною вперед, має на увазі зворотне. Як практикувальник даос Чжан помітив, що в деградуючому суспільстві те, що вважається прогресом, насправді протилежне. У сучасному суспільстві моральні цінності впали до небезпечно низького рівня.

Але я не втрачаю надії, оскільки знаю, що все проходить через цикл «формування, стабільність, розкладання та знищення». Стиль одягу з часом повернеться до традицій та справжньої краси.