(Minghui.org) Вітання, шановний Учителю! Вітання, співучні!
Виправлення Закону підійшло до кінця. У цей найкритичніший момент порятунку людей Учитель сподівається, що кожен практикувальник зможе повною мірою використовувати свої сильні сторони, щоб урятувати більше живих істот і слідувати за ним додому. Однак багато практикувальників стикаються з різними хвороботворними кармами, які заважають їхній здатності рятувати людей.
Я хочу розповісти вам, як я пройшла складне випробування після важкої автомобільної аварії, а також моє обмежене розуміння щодо хвороботворної карми. Якщо це розуміння не відповідає Фа, будь ласка, вкажіть на це.
Коли ввечері 16 грудня 2024 року, після 17 години, я поверталася додому, мене збила машина. Я прийшла до тями лише через п’ять годин і відчувала запаморочення, нудоту, нестерпний біль у правій частині голови та правому вусі, а також біль, схожий на перелом кісток, у правій частині шиї, правому плечі, грудях (спереду й ззаду), правому коліні та лівій гомілці. Пальці обох рук сильно кровоточили.
Медсестра сказала: «Вас збила машина». Тільки тоді я зрозуміла, що була в лікарні, і кілька годин тому потрапила в автокатастрофу. У глибині душі я знову й знову просила Вчителя врятувати мене. Я сказала собі, що навіть якщо я маю недоліки, Учитель подбає про мене, і я виправлю себе у Фа. Я не дозволю старим силам переслідувати мене. Коли я повторювала ці слова, моя голова стала трохи яснішою, і я змогла відкрити очі.
Медсестра сказала: «Ви отримали дуже сильний удар. Вам потрібно пройти комп'ютерну томографію, щоб перевірити все тіло». Вона відвезла мене до входу в кабінет комп'ютерної томографії. Я сказала: «Я практикую Фалунь Дафа. Мені не потрібне обстеження. У мене все добре. Чи можете ви повернути мене до палати?» Побачивши, що я не згодна, вона попросила лікаря поговорити зі мною. Лікар серйозно сказав: «Ви отримали дуже сильний удар і пошкодуєте, якщо не пройдете обстеження». Він дав мені зрозуміти, що це мені нічого не коштуватиме. Я сказала: «Навіть якщо не доведеться платити, я не можу створювати проблеми іншим. Я не можу змусити іншу сторону платити. Я практикую Фалунь Дафа. Наш Учитель учить нас завжди думати насамперед про інших. Мені не потрібна комп'ютерна томографія».
Побачивши мою твердість, лікар сказав: «Тоді ви будете нести відповідальність за всі наслідки й повинні підписати документ». Я погодилася. Лікарю й медсестрі нічого не залишилося, окрім як відвезти мене назад до палати. Я подумала, що маю піти додому й попросила медсестру дати мені телефон. Я зателефонувала синові, щоб забрав мене. Чекаючи свого сина, я подумала, що не повинна лягати, мені потрібно сісти й відправити праведні думки. Але я не могла сісти сама. Я звернулася до медсестри: «Будь ласка, допоможіть мені. Я хочу сісти».
Медсестра сказала: «Ваші травми занадто серйозні. Ви не можете сидіти». Я подумала, що не маю слухати медсестру, я маю сісти. Через деякий час я сказала їй: «Я хотіла б піти в туалет». Вона відповіла: «На вас підгузок для дорослих. Просто помочіться, і тоді ми вас помиємо». Я думала, що підгузки були для пацієнтів. Я не пацієнт. Я повинна протистояти переслідуванню старих сил, тому я сказала: «Я не можу мочитися лежачи. Я маю встати, щоб піти в туалет». Медсестра заперечувала: «Вам не потрібно рухатися», маючи на увазі, що мені може бути гірше. Я сказала: «У мене все буде добре. Будь ласка, допоможіть мені встати».
Їй нічого не залишалося, як підняти спинку мого ліжка. Коли я сіла, то виявила, що на мені немає жодного одягу, окрім підгузка та лікарняної сорочки. Я попросила Вчителя зміцнити мене, і вставши, самостійно пішла до туалету. Після цього я сказала медсестрі: «Я хотіла б трохи посидіти. Будь ласка, не змушуйте мене лягати». Їй довелося дозволити мені лишитися сидіти. Тільки-но вона пішла, я швидко відправила праведні думки, щоб повністю звести нанівець переслідування старих сил. У той момент я подумала: «Я практикувальниця Фалунь Дафа, йду тільки шляхом, встановленим Учителем. Усі інші плани я не визнаю. Нікому не дозволено переслідувати мене. Моє тіло складається з високоенергетичної матерії — якщо хтось може „зрушити“ мене, то він повинен „зрушити“ Вчителя й „зрушити“ весь Усесвіт».
Після того як я відправила праведні думки, медсестра принесла воду та знеболювальні препарати. Я сказала: «Усе гаразд, усе гаразд. Мені не потрібні ліки, спасибі». Медсестра поклала ліки на стіл, і я продовжила відправляти праведні думки. Приблизно через годину мій розум став яснішим. Потім я почала медитувати, поки мій син не приїхав, щоб забрати мене додому. Лікар сказав йому: «Ваша мама має дуже серйозні травми, але вона відмовляється від лікування». Син відповів: «Останнє слово за моєю мамою. Якщо вона скаже, що все буде добре, то все буде добре. Відпустіть її додому». Лікар попередив, що ми будемо нести відповідальність за всі можливі наслідки. І без будь-яких обстежень і ліків ми поїхали додому.
Подолати випробування, зберігаючи праведні думки
Повернувшись додому, я не могла лягти — якщо я намагалася, здавалося, що весь світ обертається, усе тіло та будинок обертається. Мене почало нудити й постійно рвало білою піною. Цілий день тазик стояв на підлозі. Так тривало чотири дні, без їжі та пиття. Мене нудило від самого запаху їжі. Заради мене члени моєї родини не насмілювалися готувати м'ясо, рибу або щось із різким запахом. Вони не наважувалися навіть їсти за столом. Коли мене нудило, я мала таке відчуття, ніби на голові розриваються шви. Це був невимовний біль. Голова немовби розкололася на дві півкулі, права половина розпухла. Якщо я торкалася голови, вона пульсувала. Якщо я торкалася рукою волосся, голова німіла, ніби мене ударяли струмом, що ще більше посилювало запаморочення.
На другий день після аварії моє обличчя почало набрякати. Очі звузилися до вузьких щілин. Внутрішні синці на голові почали з'являтися на поверхні, деякі з них поширилися навіть на вуха, забарвлюючи шкіру в синьо-червоний колір. Інші синці поширилися на три чверті мого обличчя та навіть на очі, і моє обличчя стало темно-фіолетово-чорним. Виглядало це жахливо. Приблизно за двадцять днів синці поступово зникли.
Кістки на правій стороні моєї голови були деформовані — нерівні, з виступами та вм’ятинами. У деформованій ділянці, розміром із невелику миску, не було волосся. У голові, як і раніше, щодня відчувався невимовний дискомфорт. Іноді це відчувалося як гострий колючий біль, іноді як сильний біль, що ниє. Я не сміла поворухнути головою — поворот викликав запаморочення та нудоту. Коли я говорила, було ще болючіше. Лягати було ще важче — до того, як моя голова торкалася подушки, усе вже кружляло.
Праве вухо, яке турбувало мене ще в лікарні, почало боліти, горіти й гудіти. Синяк за вухом не проходив понад місяць. Кістки в правій частині шиї та праве плече ніби втискалися всередину, і я не могла підняти праву руку. Груди стискало, і мені було важко дихати. Здавалося, ніби моя шия тримала на собі тисячуфунтовий тягар — біль був таким нестерпним, що не піддавався жодному опису. Ліва гомілка боліла так сильно, що я не сміла нею рухати, а нога й кісточка були чорно-синіми й опухлими. Праве коліно теж було в синцях і опухле. Біль був дуже гострий. Я не могла ні сісти, ні спати лежачи. Сидіти було неможливо, лежати було неможливо, ходити не могла. Усе тіло було наче склеєне з розрізнених частин.
Хоча я щодня відчувала величезний біль, і кожна секунда була мукою, моя віра в Учителя й Фа жодного разу не похитнулася. Я повністю заперечувала переслідування старих сил. У глибині душі я повторювала: «Незалежно від того, що я в чомусь чинила неправильно, старим силам не дозволено торкатися до мене. Учитель стежить за мною. Старі сили не гідні переслідувати мене. Які б я не мала упущення, я виправлю їх, керуючись Фа».
Я згадала: Учитель говорив, що для практикувальників усі ситуації, з якими вони зустрічаються — хороші чи погані — це все добре. Тому я сприйняла цю автомобільну аварію як благо — я усувала карму. Незалежно від того, який стан з'являвся в моєму тілі, я не вважала це переломом, кровотечею чи ще чимось. Я відправляла праведні думки, щоб очистити своє просторове поле.
Оскільки перші чотири дні після аварії я постійно блювала, то я не могла ні їсти, ні пити. Я подумала: «Старі сили не дають мені їсти та пити, хіба вони не хочуть заморити мене голодом? Тоді я маю їсти, і їсти достатньо». Я попросила Вчителя: «Учителю, я маю їсти, і їсти багато». Я не могла переносити запаху їжі. Я сказала: «Учителю, я не можу бути надто егоїстичною. Через те, що я не переношу ці запахи, моя сім'я не готує. Хіба це не егоїзм із мого боку? Я маю вміти терпіти й маю нормально їсти. Якщо я не їм, це створює проблеми сестрі, вона не може готувати». Я сказала сестрі: «Будь ласка, приготуй обід і постав на стіл. Я теж їстиму». Сестра запитала: «Ти зможеш?» Я відповіла: «Так». У результаті мене більше не нудило від вигляду їжі, і я змогла з'їсти трохи каші. Пізніше я змогла нормально їсти.
Коли все тіло скрізь боліло, я не думала, що це наслідки удару автомобіля. Я знала, що Вчитель виштовхує всю мою карму на поверхню, щоб вона була усунена! Коли біль був зовсім нестерпним, я думала: «Учитель дав мені надздібності, нехай мій біль і запаморочення повернуться до переслідувачів. Нехай вони відчують це, а не я». Коли мої очі набрякли, я думала: «Тут усувається карма. Мої очі стануть ще яснішими та яскравішими». Коли у вухах дзвеніло, я думала: «Це Фалунь обертається, очищуючи мої вуха. Коли ця карма піде, відкриється моє небесне вухо». Коли моя голова боліла, як від уколів голками, я думала: «Учитель очищає мою голову, допомагає кісткам повернутися на місце. Карма, що виходить із моєї голови, додасть моїй свідомості ясності та мудрості».
Коли дуже паморочилося в голові, а земля оберталася, я думала: «Фалунь обертається», і згадувала слова Вчителя з п'ятої лекції «Чжуань Фалунь»:
«Коли Фалунь обертається за годинниковою стрілкою, він автоматично поглинає енергію з Усесвіту; коли обертається проти годинникової стрілки, то випромінює енергію. Обертання всередину (за годинниковою стрілкою) рятує тебе, обертання назовні (проти годинникової стрілки) рятує інших. Це особливість нашого методу практики».
На четверту ніч я зовсім не могла заснути через біль і сказала: «Зло, якщо ти не даєш мені спати, то я виконуватиму вправи. Практика — найкращий відпочинок». Коли я почала виконувати першу вправу, то виявила, що не можу підняти рук повністю, лише до рівня обличчя. Якщо намагалася підняти вище, це викликало нестерпний біль у плечах та грудях. Я подумала: «Нізащо! Зло не хоче, щоб я практикувала, а я маю практикувати, і навіть більше». Я використала дев'ять листочків паперу, щоб стежити за тим, скільки разів виконала перший, третій та четвертий комплекс вправ, щоб бути впевненою, що виконала кожну з них дев'ять разів.
Коли я змогла трохи стояти, то постаралася виконати другу вправу. Коли я намагалася тримати колесо над головою, руки могли піднятися лише до рівня очей. Я попросила Вчителя посилити мене. Подивившись у дзеркало, я благала Вчителя допомогти мені й пообіцяла протриматися годину. Поступово, обливаючись потом, я змогла підняти руки над головою. Мій одяг промок наскрізь. Мені здавалося, що ось-ось упаду, але я тримала руки на потрібній висоті. Кістки боліли так сильно, що руки й ноги тремтіли, і мені здавалося, що я зараз зомлію.
Я постійно повторювала:
«Якщо вскочиш у справжню халепу, або зіткнешся з випробуванням, спробуй: важко витримати, та спробуй проявити терпіння; якщо здається, що якусь справу зробити важко, інші теж кажуть, що це зробити важко, але ти спробуй і подивись, вийде зрештою чи ні». (Лекція дев’ята, Чжуань Фалунь)
За допомогою Вчителя я протримала колесо цілу годину. Після цього моє тіло стало набагато легшим. Шия, на яку ніби тиснув тисячуфунтовий вантаж, значно розслабилася. Я від щирого серця вимовила: «Хеши», дякуючи Вчителеві.
Щодня я завзято тримала колесо по дві-три години. Іноді, тримаючи колесо над головою, я тримала його сорок п'ять хвилин. Щоразу, коли під час вивчення Фа я відчувала, що кістка правого плеча втягується всередину, я перегортала сторінки книги лівою рукою і підіймала праву руку, ніби тримаю колесо. Через десять днів усі кістки, які втягнулися всередину, повернулися в правильне положення. Пухлина на голові також трохи зменшилася.
На п'ятий день я почала практикувати сидячу медитацію. Сидяча медитація виявилася ще складнішою. У мене боліла ліва нога у двох місцях (можливо, переломи чи тріщини), але я не визнавала цього. Я просто подумала: «Карма перейшла в ногу, тож вона болить. Щойно вона буде усунена, усе буде гаразд». До того ж я не могла дозволити Вчителю нести весь тягар за мене. З чим можу впоратися сама, я маю впоратися сама. Нога була чорно-фіолетовою, дуже опухлою, і я думала: «А чи зможу я все-таки схрестити ноги?» Але рішуче відповіла сама собі: «Так, я маю це зробити!» Як тільки я схрестила ноги, піт полився водоспадом. Ба більше, моя і без того болісна ліва гомілка й кісточка під час медитації тиснули на праву опухлу ногу. Біль в обох частинах тіла був невимовним. Але я відмовилася розпрямити ноги та й далі практикувала.
Уперше я просиділа зі схрещеними ногами годину. Вдруге — три години. Я виявила, що після виконання вправ моє тіло стало набагато легшим. Голова паморочилася менше, і я навіть змогла прилягти та трохи відпочити. Пізніше я змогла сидіти в парному схрещуванні ніг п'ять годин. Я продовжувала так сидіти ще кілька днів. Після цього я змогла підвестися й потроху займатися домашніми справами.
Щодня, крім вивчення та слухання Фа, я виконувала вправи багато разів. Менше ніж за місяць, за винятком лисої ділянки на голові, де волосся ще не відросло, усе моє тіло повністю відновилося. Я знову могла все робити. Через два місяці волосся на облисілій ділянці знову виросло.
Я дійсно відчула на собі слова Вчителя:
«Як учні мають праведних думок достатньо —
Учитель Небо ціле з легкістю переверне». («Милість Учителя, проявлена до учнів», Хун Їн 2)
Учитель відновив моє тіло наново, очистив і перетворив його, дав мені нове тіло й подарував нове життя.
Те, що я потрапила в таку серйозну аварію, було зовсім не випадковим. Я почала серйозно дивитися в себе й виявила, що я зберігала в серці дуже багато образ, мала почуття суперництва, заздрість, презирство до інших, хвастощі, самовдоволення, прагнення до особистої вигоди, прагнення репутації, схильність до лестощів, прагнення зберегти обличчя, залежність, людські почуття й егоїзм. Ці пристрасті перешкоджали моєму просуванню та підвищенню в удосконаленні. Виявивши ці пристрасті, я почала приділяти пильну увагу їх усуненню.
Потрапити в таку серйозну автомобільну аварію та повністю відновитись менш ніж за місяць, не приймаючи жодних ліків і не проходячи ніякого лікування — як я могла б досягти цього без допомоги Вчителя? Від щирого серця я глибоко вдячна Вчителю! Мій особистий досвід ще раз підтверджує велич Учителя, чудодійну та незвичайну природу Дафа. Завдяки цій серйозній автомобільній аварії я знайшла глибше розуміння проблеми «хвороботворної карми». На мою думку, щоб звільнитися від мук хвороботворної карми, необхідно досягти стовідсоткової віри в Учителя та Фа й змінити свої людські уявлення.
Учитель сказав: «Ти все здатний подолати. Тому вам більше не потрібно просити мене лікувати — я не лікую хворих. Щойно ти згадаєш слово „хвороба“, далі я вже не бажатиму слухати». (Лекція друга, Чжуань Фалунь)
У Фа говориться, що це не хвороба, то чому ж ми й далі думаємо про якісь негаразди як про хворобу та асоціюємо себе із хворобою? Учитель каже, що в нас немає хвороб, тож у нас і немає хвороб. Де ми почуваємось некомфортно, там і є наша карма. Тоді ми маємо усунути її. Чорна субстанція перетворюється на білу субстанцію, перетворюється на чесноту й перетворюється на Гун. Хіба це не чудово?
Лікар каже, що це рак, але Вчитель каже нам, що це карма. Тож за ким ви вибираєте слідувати — за людьми чи за богами? Медичне лікування лише відкладає хворобу. Лікарі не можуть усунути карму. Тільки Вчитель може допомогти нам її усунути! Ви можете сказати: «Але це так боляче! Це нестерпно!» Звичайно, це тому, що у вас усе ще є карма, тому ви повинні її спокутувати. Як можна спокутувати карму, не страждаючи? Чому б не розглядати це як чудову нагоду для підвищення в удосконаленні?
По-друге, ми не визнаємо переслідування старими силами. Те, що не визнає Вчитель, не визнаємо й ми. Ми вдосконалюємось у людському світі. У процесі вдосконалення ми будемо робити помилки. Іноді невеликі, іноді великі. Але ми дивимося в себе та виправляємо все в Дафа. Ми не дозволяємо старим силам використовувати лазівки, щоб переслідувати нас. Удосконалення подібне до плавання проти течії: якщо не просуваєшся вперед, то відкочуєшся назад. Кожне випробування та кожне лихо — це перевірка!
Я також сподіваюся, що ті практикувальники, які потрапили в біду через прояв хвороботворної карми, зможуть змінити свої людські уявлення, подолати це випробування та повернутися на шлях Виправлення Закону й порятунку живих істот!
Усі матеріали, опубліковані на цьому вебсайті, захищені авторським правом Minghui.org.
