(Minghui.org) У 2011 році моя мама була вдома одна та впала, отримавши травму потилиці. Лікарі сказали, що в неї крововилив у мозок, що загрожує життю. Після екстреної операції вона впала у вегетативний стан. Через десять днів лікар порадив мені забрати її додому, сказавши, що це заощадить гроші на лікарняні витрати. Пізніше я дізналася, що він не очікував, що вона проживе ще довго, і турбувався, що її випадок зашкодить його репутації.
Мама почала практикувати Фалунь Дафа приблизно в 1995 році, коли я була ще дитиною, і я пішла за нею шляхом удосконалення. Вона завжди намагалася добре виконувати три справи, які наставляє нас робити Вчитель, але не позбулася багатьох людських уявлень і пристрастей, особливо глибокої емоційної залежності від мене після смерті батька.
Після того як я привезла її додому з лікарні, я щодня включала їй лекції Вчителя, а члени сім'ї по черзі вимовляли на вухо її ім'я. Приблизно через місяць вона раптом розплющила очі. Хоча вона не могла говорити через зонд для годування, я дала їй ручку та папір. Тремтячою рукою вона написала: «Істина, Доброта, Терпіння» (кит. Чжень, Шань, Жень). Усі присутні заплакали та щиро подякували Вчителеві за її порятунок.
З того дня її стан почав покращуватись, і незабаром трубка та катетер були видалені; проте її свідомість залишалася нестабільною: вона рідко впізнавала мене й більшість дня байдуже дивилася в стелю. Її ліва сторона була паралізована, і вона залишалася прикутою до ліжка. Цей стан триває і донині, через п'ятнадцять років після того, як вона отримала травму. Щодня я вмикаю їй відеозаписи лекцій Учителя. За ці роки вона подивилася їх, мабуть, тисячі разів.
З роками я перетворилась із молодої жінки на жінку середнього віку. Я вирішила піти з роботи, щоб доглядати маму цілий день, і найняла помічників, які допомагали мені. Останні десять років ми із чоловіком (який теж практикує Фалунь Дафа) узяли на себе більшу частину обов'язків догляду за мамою. Я навчилася годувати, купати та перевертати її тіло. Я також розмовляю з нею. Іноді мені доводилося вставати по сімнадцять разів за ніч, витрачаючи чотири-п'ять годин на те, щоб допомогти їй випорожнюватися, і носити її вгору та вниз по шести сходових прольотах. Часто кажуть, що жодна дитина не може виявляти шанобливість під час тривалої хвороби батьків, але Фалунь Дафа вчить нас шанувати своїх батьків, і я впевнено йду цим шляхом.
Дехто може здивуватися, як моя мама, практикувальниця Фалунь Дафа, опинилася в такій ситуації. Проте вона продовжує жити вже 15 років після того, як усі медичні методи лікування виявилися безрезультатними. Вона рідко приймала ліки, пережила дві великі епідемії та не мала жодного пролежня. Її життя є свідченням чудової природи Дафа. Поки вона жива, щодня — це яскравий приклад величі Дафа.
З кінця минулого року стан мами погіршився. Можливо, через тривалий постільний режим у неї відбувся вивих або перелом стегна, і в ортопедичній лікарні сказали, що нічим допомогти не можуть і призначили лише спокій. Тепер кожна зміна підгузка змушує її кричати від болю.
Одного разу я увійшла до кімнати, щоб погодувати її, і побачила, що в неї бліде обличчя та заплющені очі. Обличчя в неї було холодне, хоча груди ще зберігали тепло. Вона зовсім не реагувала на мій голос. Я подумала: «Можливо, вона йде. Їй 70 років та після 15 років страждань, можливо, це її звільнення».
Я мила її та тихо нагадувала собі: «Відпусти. Порятунку більше не буде. Нехай так і буде...»
У цей момент я почула голос у своїй свідомості, величний і твердий, сповнений праведної сили. То був голос Учителя:
«Я не відмовився від неї, як же ти можеш?»
У цей момент мама розплющила очі. Її щоки миттю почервоніли, і вона скрикнула від нестерпного болю в ногах.
Я була вражена. Мене переповнював сором, і я схилила коліна й подякувала Вчителеві за безмежне милосердя. Як я могла подумати про те, щоб відмовитися від своєї матері, своєї співучениці, заради прагнення до особистої вигоди та комфорту?
Наступного дня, під час медитації, я побачила себе на колінах і схиленою перед величною статуєю Вчителя. Я відчувала, що або захищаюся, або прошу вибачення. Я плакала, кажучи: «Вибачте мені. Мені так тяжко. Мені справді шкода». З безмежним милосердям Учитель відповів: «Я знаю. Я все знаю». Сльози текли по моєму обличчю.
Якось я побачила своїм небесним оком, що практикувальники Фалунь Дафа в людському світі були занурені в темну калюжу стічних вод. Їхні тіла були брудними, а кістки — чорними як смола. Поглянувши на себе, я зрозуміла, що була така ж темна й жирна, як чорнило. Але потім я побачила, як Учитель опустив руку в брудну воду, витяг нас і очистив, доки ми не засяяли яскравим світлом.
Мама багато разів поверталася після того, як була на межі смерті. Я теж пережила два серцеві напади. Саме Вчитель узяв на себе наші страждання та неодноразово рятував нас. Учитель ніколи не відмовлявся від нас.
Ми спустилися в цей світ із вищих просторів, заприсягнувшись нагадувати й допомагати одне одному не збитися зі шляху в цьому людському світі. Нам неймовірно пощастило, що ми отримали Фа і йдемо шляхом, запланованим Учителем, назад на Небеса. Якщо ми зможемо досягти Повної Досконалості в цьому житті, усе буде врятовано, і ми зможемо завжди співіснувати з Дафа Всесвіту.
Я ділюся цим досвідом, щоб викрити й усунути свій егоїзм та людські пристрасті. Я думаю, що Вчитель використовує мою історію, щоб передати послання всім практикувальникам; я відчуваю, що це Вчитель каже через мене співучням: «Не здавайтеся!» Вчитель не відмовився від нас, і тому ми теж не маємо відмовлятися від себе!
Стаття відображає особисте розуміння автора на нинішньому рівні самовдосконалення. Досвіди та усвідомлення публікуються, щоб сприяти взаємному підвищенню спільноти практикувальників. Усі матеріали, опубліковані на цьому вебсайті, захищені авторським правом Minghui.org.
