Розширити своє серце та виявляти милосердя до інших

(Minghui.org) Я хотіла б поділитися з практикувальниками своїм розумінням, яке прийшло до мене нещодавно під час проходження нелегкого для мене випробування.

Уже незабаром рік як я працюю викладачем із підготовки до школи та вчителем фізкультури. Спочатку шкільне начальство було дуже задоволене моєю роботою, ба більше, з їхньої ініціативи було організовано піар-кампанію для залучення більшої кількості учнів. Нас знімали на відео та викладали їх у соцмережах. Роботу також хвалили батьки, і самі діти були дуже задоволені уроками й спортивними заняттями, і головне були видимі досягнення в покращенні успішності учнів. Я відчувала деяку окриленість, здавалося, що мені все під силу, і я працюю легко й успішно. Я навіть порівнювала свій клас дошкільнят з іншими класами початкової школи, говорячи колегам: «Ось які здібні мої учні». Я почала дивитися відеоролики зі своєю участю в соцмережах і навіть милуватися собою, стаючи самовдоволеною. Однак, будучи практикувальницею, я розуміла, що це небезпечно, коли тебе хвалять, бо це справді випробовує характер. Спіймавши себе на самолюбуванні, я видалила додаток у себе на смартфоні й навіть не стала дивитися своє інтерв'ю, щоб не піддаватися спокусі самолюбування та гордині, намагаючись усунути в себе пристрасть до слави й прагнення похвалитися.

Однак несподівано для мене керівництво перестало хвалити мене й почало висловлювати претензії, як мені здавалося з несуттєвих дрібниць. Я відчувала, що це зачіпає моє марнославство та его й розуміла, що страждає саме моє хибне «я», пов'язане із пристрастю до захисту себе, проте воно не є моїм істинним «Я». Щоразу, чуючи висловлювання невдоволення моєю роботою, я намагалася прибрати почуття образи та несправедливості, проявленої щодо мене, і почути суть того, що від мене хочуть, а також без обурення виконати всі вимоги.

Учитель сказав:

«Коли тобі не вдається когось вилікувати, ти похнюплюєш носа. Чи не прагнення слави та вигоди це діє?» («Лекція друга», Чжуань Фалунь)

Пам'ятаючи ці слова з Фа, я намагалася не піддаватися почуттю пригніченості, а підійти до проблеми раціонально.

Скарги переважно стосувалися таких аспектів: після уроку фізкультури діти перезбуджені й не можуть заспокоїтися до наступного уроку; їм не треба грати з м'ячами, тому що це псує стіни, підлогу, і м'ячем вони можуть розбити вікно; бігати дітям також не рекомендується, інакше вони можуть отримати травму; через спортивні палиці не потрібно стрибати, щоб уникнути травм, тобто краще спокійно займатися на килимку.

Зі скрипом у серці я виконувала ці вимоги керівництва. Були також претензії, пов'язані з тим, що я кілька разів забувала закрити вікно в зимовий час, і вранці в приміщенні було дуже холодно. Я стала більш уважною і перевіряла, чи закрила вікно перед тим, як піти зі школи.

Були також зауваження, пов'язані з тим, чому діти дошкільного віку не пишуть письмовими літерами, лише друкованими тощо. Формально я виконувала всі ці вимоги, але все ж таки в душі відчувала деяке обурення, і це тривало близько 2 місяців. І коли конфлікт із керівництвом загострився, я нарешті почала шукати причину в собі, а не просто формально намагатися виконати вимоги.

Водночас я зіткнулася з ще однією проблемою: орендуючи невеликий будинок, я повірила господареві, який запевнив, що взимку в оселі буде тепло — але це виявилося неправдою. А насправді стояв такий обігрівач, який споживав багато енергії, але не міг опалити цей будинок, який, видно, взагалі не пристосований для холодної зими. Він так погано обігрівався, що всередині було лише близько 14 чи 15 градусів за Цельсієм. До того ж вода в трубах часто замерзала, і я залишалася без води. Удома було дуже холодно, але я не могла вирішити цю проблему з орендодавцем. Я просила його купити інший обігрівач, але він зволікав і нічого не робив. Тут я теж почала шукати в собі. Чому ж я зустрілася із такою проблемою?

Приблизно в цей час батьки й колеги по-доброму прозвали мене Снігуронькою, бо я розповіла, як холодно в мене вдома. А друга причина, як сказала одна з мам мого учня полягала в тому, що моя зовнішність була схожа на Снігуроньку, зазвичай із таким обличчям грають роль Снігуроньки.

Коли я приходила зі свого холодного будинку на роботу, де приміщення обігрівалося до 22 - 23 градусів, мені було дуже жарко, і я одягалася легко, а колеги куталися у вовняні речі. Я ж відчиняла вікно взимку, відчуваючи спеку. При цьому оточення звинувачувало мене в тому, що я їх заморожую.

Коли я глибоко шукала в собі, то прізвисько «Снігуронька» набуло для мене символічного змісту й цей казковий персонаж став для мене підказкою. Я справді відчула щось заморожене в собі, якусь сутність, схожу на Снігуроньку. Я подумала про те, що Снігуронька тяглася до людей, але її трагедія полягала в тому, що в неї було крижане серце, яке було не тільки нездатне любити, але й не могло виявляти співчуття та милосердя. Однак вона відчувала ревнощі, пов'язані з ураженим самолюбством. Я зрозуміла, що в моїй ситуації це було пов'язано з холодним серцем відчуженості й відстороненості та недостатньої уваги до інших. Я усвідомила, що не виявляла тепла до інших людей і великої доброти та не піклувалася про них. Така собі снігова самотня холодна Снігуронька.

Учитель сказав:

«Ми все це впорядкуємо — добре залишимо, а погане відкинемо …». («Лекція перша», Чжуань Фалунь)

Я простежила як цей образ виникав у моєму житті, а саме: відстороненість з'являлася, коли я ображалася, коли отримувала відмову в коханні й потім відповідала іншим тим же холодом і відчуженістю.

Я посилила вивчення Фа й дивилася в себе. Намагалася шукати глибше, і за пристрастю до образи виявила інший шар, який був пов'язаний із суперництвом та заздрістю. Тобто, не отримуючи бажаного, зовні я ставала відстороненою, але всередині заздрила тому, хто це отримав і змагалася. Проте все виглядало так, ніби на поверхні було вкрите шаром льоду, але під льодом виявлялася «бурхлива течія».

Учитель сказав:

«Тож усе своє життя вони змагаються та борються, через що їхня душа зазнає величезної шкоди. Вони відчувають велику гіркість і втому, постійний душевний дисбаланс, погано їдять, погано сплять, почуваються пригнічено. Коли ж приходить старість, здоров’я в них стає слабким, і проявляються які завгодно хвороби». («Лекція сьома», Чжуань Фалунь)

Поганим у цьому образі була саме холодна заздрість, уразливість і відстороненість.

Учитель сказав:

«Злою людиною керує заздрість. Через свій егоїзм і зарозумілість вона вважає, ніби все, що з нею коїться, є несправедливим. Добра людина завжди виявляє милосердя. Вона не ображається, не відчуває ненависті й приймає страждання за радість». («Ступінь досягнення», Суть сумлінного вдосконалення)

Я почала усувати ці речі, не приймаючи їх за своє справжнє «Я». Під час медитації я спромоглася розширити своє серце й прийняти в нього тих, з ким у мене був конфлікт. Після цього я міркувала про співпрацю та суперництво як про два протилежні явища. До нового Всесвіту, як я розумію, увійдуть альтруїстичні люди, які безкорисливо допомагають один одному й співпрацюють, тим більше, що ця вимога стосується учнів періоду Виправлення Закону. А в старому Всесвіті всі істоти були егоїстичними й змагалися один з одним у прагненні отримати щось для себе. Я згадала, як у минулому відчувала величезний приплив тепла й любові під час роботи в іншому колективі дитячого садка, і як тоді все добре йшло, проте щойно почалося суперництво, усе покрилося холодним шаром льоду, і в роботі ми зустрілися з гострими кутами суперечностей.

Я зрозуміла, що холодний образ — це натяк від Учителя, щоб я усунула це холодне серце відчуженості й заздрощів, замінивши його серцем милосердя та тепла. Після того, як прийшло це розуміння, я відчула приплив величезної теплої енергії в серці й в усьому тілі та відчула, що здатна ділитися цим теплом милосердя з іншими. Новий Усесвіт більше не приймає егоїстичної сутності — вона повинна трансформуватися в серце, сповнене милосердя й турботи про інших. У медитації я також відчула, як розпускаються листя та квіти всередині мого простору, і все наповнюється життям.

Ці пристрасті я виявляла й раніше, і якийсь шар прибирала, але зараз вони виникли знову, тобто настав час видалити ще один шар.

Коли я змінилася, то середовище також змінилося. Після моєї внутрішньої трансформації та нового розуміння, я відчула зміни. Керівництво більше не висловлювало претензій та змінило ставлення до мене. Тепер я виявляю більше уваги й участі до інших, дію безкорисливо й допомагаю понад свої посадові обов’язки. Я більше не ділю дітей на своїх і чужих та не порівнюю їх, а приймаю всіх однаково. Я вже не відчуваю обурення від того, що мене незаслужено критикують, а навпаки відчуваю величезну подяку, оскільки конфлікт на роботі допоміг мені побачити в собі суперництво й заздрість, завдяки чому я змогла позбавитися цих пристрастей і підвищити свій Сіньсін.

Дякую, Учителю, за наданий мені шанс підвищитись у вдосконаленні!

Дякую, практикувальники, за допомогу й підтримку!