(Minghui.org) Я почала практикувати Фалунь Дафа у 1997 році, і зараз мені 78 років. У рамках 22-ї конференції Фа практикувальників материкового Китаю на сайті Minghui.org я хотіла б поділитися своїм досвідом, пов’язаним із пошуком справедливості для мого чоловіка та використанням правової системи Китаю для роз’яснення правди про переслідування. Я попросила співучнів допомогти мені скласти статтю та записати все, що я їм розповіла.
Я почала практикувати Фалунь Дафа після того, як побачила зміни в чоловікові
Двоє практикувальників на моїй роботі порадили мені займатися Фалунь Дафа. Вони сказали, що ця практика надзвичайно корисна для здоров’я, і дали кілька книг, серед яких «Фалуньгун» та «Чжуань Фалунь». Прочитавши книги та переглянувши три відеолекції Вчителя, я відчула, що Фалунь Дафа — добра практика. Але я не додивилася лекції до кінця, бо мені потрібно було їхати у відрядження. Повернувшись додому, я не продовжила практику, оскільки була зайнята роботою й перебувала під впливом атеїзму. Я не мала уявлення про вдосконалення, божественних істот, тому я не практикувала Дафа по-справжньому.
Я запропонувала чоловікові практикувати, але він не захотів. Він був зайнятий грою в маджонг, танцями й зустрічами з друзями. У 1997 році ми переїхали на нове місце проживання й не знали нікого в цьому районі. У чоловіка не було друзів, тож він залишався вдома. Не знаходячи собі заняття, він звернув увагу на книгу «Чжуань Фалунь» і почав читати. Він відкрив для себе, що це надзвичайна книга, і сказав, що ніколи раніше не читав нічого подібного. Чоловік уважно прочитав її від початку до кінця.
Через три дні він відчув, як у животі почав обертатися Фалунь — за годинниковою стрілкою і проти, точно так, як описано в «Чжуань Фалунь». Він зрозумів, що Вчитель дав йому Фалунь, бо справді це відчув.
Чоловік не виходив з дому чотири дні й поступово прочитав усю книгу. Відтоді він був переконаний у викладених у ній принципах і зрозумів, що це благородне вчення, яке справді веде людину правильним шляхом.
Родина мого чоловіка вірить у Будд. Можливо, це теж вплинуло на нього, тому він дуже старанно практикував Фалунь Дафа. Зміни в ньому були значними. Через три дні після прочитання «Чжуань Фалунь» він кинув палити, і його характер помітно змінився. Навіть ця невелика зміна справила враження на наших друзів і родичів, бо всі знали, що він був готовий життя віддати за сигарету, а коли сердився, то лякав усіх.
До практики, у 1986 році, чоловік часто страждав на болі в животі, і йому поставили діагноз «виразка дванадцятипалої кишки». Йому зробили операцію, видаливши чотири п’ятих шлунка. Лікар постійно повторював, що він мусить кинути палити, інакше організм не витримає. Чоловік погоджувався, але нічого не робив. Та почавши практикувати Фалунь Дафа, він кинув курити через три дні. Він також перестав гніватися, коли я його критикувала. Його здоров’я поліпшувалося з кожним днем.
Величезні зміни, які сталися з чоловіком за такий короткий час, надихнули мене, і я теж почала по-справжньому йти шляхом самовдосконалення, слідуючи настановам Учителя. Ми з чоловіком удосконалюємося вже понад два десятиліття й жодного разу не витратили ані цента на ліки. Ми не маємо жодних хвороб.
Юнак усвідомлює, що Фалунь Дафа несе добро
Після початку переслідування у 1999 році я часто виходила на вулицю роздавати матеріали, що роз’яснюють правду.
Одного дня ми з молодою практикувальницею пішли розповсюджувати матеріали й розійшлися в різні боки. Невдовзі вона підійшла до мене й сказала, що за мною стежать, і що цей юнак навіть комусь телефонував. Я сказала їй швидко сісти в автобус, який саме під’їхав, і вона застрибнула в нього.
Я пішла в протилежний бік. Юнак, який телефонував, пішов слідом за мною. Я сказала йому: «Юначе, не роби поганих учинків». Він мовчав і продовжував йти за мною. Пройшовши довгий шлях і побачивши, що він усе ще стежить за мною, я сказала: «Будь ласка, пам’ятай: добра людина отримує благословення протягом усього життя. Той, хто захищає практикувальників Фалунь Дафа, буде благословенний, і буде мати гарну кар’єру в майбутньому». Він не сказав ні слова.
Я побачила автобус, що наближався, і хотіла сісти в нього. Раптом він вигукнув: «Вона практикувальниця Фалунь Дафа!» Я озирнулася й сказала: «І що з того, що я практикую Фалунь Дафа? Мені понад 70, і моє здоров’я покращилося завдяки цій практиці. Що в цьому поганого?» Автобус зупинився, і я зайшла в нього.
У цю мить юнак раптом підняв руку й крикнув: «Добра людина матиме спокійне життя!» Я усміхнулася й помахала йому: «Справді, добра людина буде в безпеці протягом усього життя!»
Згодом виявилося, що цей чоловік ненавидів Фалунь Дафа, повіривши брехні, яку поширює компартія Китаю. Того дня його обізнана сторона прислухалася до слів практикувальниці. Це було чудово.
Переслідування мого чоловіка
Ми з чоловіком не відмовилися від своєї віри після того, як компартія почала переслідувати Фалунь Дафа. Ми продовжували старанно виконувати три справи, про які говорить Учитель. Мого чоловіка неодноразово поміщали до центрів ув’язнення, виправно-трудових таборів, і він був змушений жити далеко від дому, щоб уникнути переслідування. Він зазнав фізичних і психологічних тортур та пережив багато труднощів. Мене також ув’язнювали.
У першій половині 2019 року чоловіка знову незаконно заарештували. Наші особисті речі, включно з книгами Дафа та обладнанням для виготовлення матеріалів, що роз’яснюють правду, були конфісковані. Згодом його справу передали до суду. За допомогою співучнів я подала заяву на отримання статусу захисника чоловіка як члена родини до судового засідання. Але оскільки я не знала, що робити, і не підготувалася заздалегідь, то лише заявила в суді, що мій чоловік невинуватий. Я не знала, що ще сказати на його захист.
Під час суду адвокат попросив суддю надати докази. Суддя дістав сувеніри з написом «Істина, Доброта, Терпіння». Адвокат запитав, як така якісно виготовлена річ, що прославляє традиційні чесноти, може вважатися доказом злочину? Та прокурор і суддя наполягали, що мій чоловік порушував закон, виготовляючи велику кількість цих сувенірів. Після суду я подала документи, які юридично доводили, що Фалунь Дафа (Фалуньгун) завжди була законною практикою в Китаї.
Після першого судового засідання чоловіка незаконно засудили до більш ніж восьми років ув’язнення та штрафу. Він попросив передати мені, що не збирається подавати апеляцію, бо вважав це марним.
Практикувальники швидко проконсультувалися на форумі з питань правосуддя, і після обговорень я вирішила подати апеляцію. Практикувальники підготували апеляційні документи в короткий термін. Чоловік дізнався про мій намір і завершив оформлення документів у встановлений строк.
Успішно подавши апеляцію, він подав заяву з проханням дозволити мені як члену родини виступити його захисником в апеляційному суді. Після цього я надіслала до суду різні юридичні документи, а також листи з проханням не брати участь у переслідуванні практикувальників.
Я двічі зустрічалася із суддею, відповідальним за апеляцію, і ми багато разів розмовляли телефоном. Після подання скарги суддя став доброзичливішим і перестав перебивати мене, коли я роз’яснювала правду.
За підтримки практикувальників із форуму з питань правосуддя та місцевих практикувальників я стала рішуче використовувати правову систему Китаю, щоб протистояти переслідуванню та рятувати свого чоловіка.
Надсилання юридичних документів у різні організації
Мені сказали, що потрібно надіслати документи щонайменше в 40 або 50 організацій. Я вагалася й вирішила надсилати їх лише тим, які, на мою думку, мали стосунок до перегляду справи. Згодом практикувальники продовжували запитувати, скільком організаціям я надіслала листи, і я зізналася, що розіслала лише кілька. Я злякалася, побачивши по телебаченню репортаж про адвоката, який отримав суворий вирок після того, як на нього подала до суду власна сім’я.
Після кількох обговорень із практикувальниками я змінила свою думку й стала сміливішою. Згодом я змогла надіслати листи в усі організації, зазначені в скарзі.
Я пам’ятаю, як одного разу ми підготували десять документів — загалом майже 200 сторінок — щоб роз’яснити правду працівникам судової системи. Ми розіслали 40 чи 50 копій цих документів. Зрештою керівника місцевого бюро юстиції перевели на посаду, яка публічно вважалася засланням. Це бюро опинилося на самому дні рейтингу задоволеності клієнтів роботою місцевої влади. Я стала відомою в судовій системі.
Я відкрито надсилала юридичні документи поштою. Але одного разу, коли я знову прийшла відправляти листи, працівник пошти сказав мені, що я не маю права цього робити. Я запитала: «Чи можете ви показати мені документи, де сказано, що я не маю права їх надсилати?» Він відповів: «Якщо вони містять інформацію про Фалуньгун, то ви не можете їх надсилати».
Я сказала: «Будь ласка, покажіть мені правові положення. Нас переслідують за те, що ми практикуємо Фалуньгун. Якщо я не можу писати про Фалуньгун, то про що я маю писати? Ви позбавляєте мене права на спілкування, і це незаконно. Де ваш начальник? Будь ласка, покличте його». Після телефонного дзвінка вони дозволили мені відправити документи. Надалі щоразу, коли я приходила на пошту, працівники дзвонили своєму начальникові, і щоразу мені дозволяли надсилати документи.
Пізніше я пішла в інше поштове відділення. Працівники там були приязні. Менеджер сказав, що юридичні документи складають юристи, і я можу просто надсилати їх, якщо вони не містять революційних гасел. Одна співробітниця була дуже привітною й часто допомагала мені оформлювати реєстрацію відправлень. Мені потрібно було лише оплатити поштові витрати. Я знала, що Вчитель мені допомагає.
Я продовжувала використовувати різні законні методи, щоб урятувати свого чоловіка й роз’яснювати правду. У цей період моє волосся зовсім посивіло, і я дуже схудла. Кілька разів я відчувала сильну втому й говорила практикувальникам, що хочу здатися. Але після їхнього обміну досвідом я знову починала дивитися на ситуацію з погляду Фа й розмірковувала над цим протягом дня. Таким чином, я ніколи не зупинялася і їздила в багато місць, надсилаючи різні юридичні документи, апеляції, скарги тощо. Я також часто надсилала листи з проханням не брати участь у переслідуванні практикувальників.
Одного разу я знайшла в кошику свого велосипеда листівку — це був лист до Політико-юридичного комітету. Мені здалося, що його добре написано, й це мене надихнуло. Я одразу згадала про Політико-юридичний комітет у своїй провінції. Якби вони знали ці факти про Фалуньгун, це було б чудово. Вони б не тільки припинили чинити зло, але й почали б захищати практикувальників у провінції. Тож, з цією думкою я написала листа від свого імені до Політико-юридичного комітету своєї провінції.
Ваша скарга добре написана
Одного разу мене викликали до поліційного відділку й запитали, чи надсилала я листа до Політико-юридичного комітету. Я запитала, що поганого в тому, щоб написати листа. Поліціянт запитав: «Чому ви надсилаєте так багато листів у різні відомства?» Я відповіла: «Мого чоловіка несправедливо засудили до тюремного ув’язнення, я хочу, щоб усі про це дізналися й побачили, хто правий. Я також сподіваюся, що всі зможуть допомогти звільнити його».
У цей момент зателефонувала моя донька й попросила мене прийти додому на обід. Заступник начальника сказав: «Чому б вам спочатку не піти додому, а потім я дещо видрукую. Будь ласка, поверніться та заберіть це». Наступного ранку я повернулася. У кімнаті були зашторені вікна й було темно. Мене попросили підписати документ. Оскільки вони поводилися ввічливо, я, попри слабкий зір, підписала його, не читаючи, і взяла копію додому.
Удома я побачила, що це було рішення про адміністративне покарання. Підставою покарання було те, що я розсилала матеріали Фалуньгун поштою до різних державних установ. У документі стверджувалося, що такі матеріали пропагують Фалуньгун, порочать правову систему та заважають адміністративній і судовій роботі. Було вирішено, що сім діб адміністративного арешту не будуть застосовані, але мені призначили штраф у розмірі 300 юанів, який я повинна сплатити протягом кількох днів, інакше штраф збільшать.
Я зрозуміла, що мене ошукали. Пізніше в поліційному відділку сказали, що вони діяли за наказом згори. Тоді я написала листа до районної адміністрації з проханням скасувати це рішення й подала заяву про перегляд адміністративного рішення. Я також оголосила свій підпис недійсним. Поліційний відділок не вимагав від мене сплати штрафу в 300 юанів, і я його не сплачувала.
У своїй заяві про перегляд адміністративного рішення я написала: «Я поштою надіслала заяву, призначену для використання в суді на захист мого чоловіка, до відповідних районних установ. Хіба не абсурдно стверджувати, що це заважає роботі адміністрації та суду?»
Районна влада, як законно призначений орган розгляду, не виконала своїх обов’язків і не відповіла протягом шістдесятиденного строку адміністративного перегляду. Упродовж п’ятнадцяти днів після завершення цього строку я напряму подала адміністративний позов до проміжного народного суду міста.
Молода співробітниця центру обслуговування клієнтів проміжного народного суду довго вивчала мою скаргу, а потім звернулася до свого керівника. Через деякий час її начальник вийшов і запитав, хто написав мою скаргу. Він сказав, що вона добре написана, але що мені слід звернутися до Бюро громадської безпеки, щоб вирішити питання.
Публічне розкриття подробиць переслідування мого чоловіка
Після арешту чоловіка практикувальники написали статті, що викривали переслідування, зібрали їх і надіслали на сайт Minghui.org. Я виходила на вулицю й роздавала ці матеріали. Оскільки в статтях розповідалося про реальні події та людей, які живуть у цьому районі, багато хто, побачивши заголовок, хотів їх прочитати.
Я брала із собою дві сумки з матеріалами для роздачі. Зустрічаючи молодих людей, я казала: «Дозвольте, я дам вам цю інформацію. Спробуйте поставити себе на місце судді й вирішити, як би ви розглянули цю справу». Молоді люди охоче брали матеріали.
Якось я побачила біля дороги припарковану машину, у якій сидів чоловік. Я сказала: «Дозвольте, я дам вам буклет, щоб ви його прочитали». Він відповів: «Я з Бюро громадської безпеки». Я сказала: «Ну й що? Хіба ви не людина? Я не маю поганих намірів, а лише хочу, щоб ви побачили, хто правий, а хто винний». Він узяв буклет.
Після того як чоловік вирішив подати апеляцію, ми підготували заяву для захисту. Потім я поширювала цю заяву. Її було написано за допомогою фахівців із форуму «Правосуддя» та місцевих співучнів. У ній чітко пояснювалося, що практикувати Фалуньгун законно, а переслідувати Фалуньгун — злочин. Будь-хто, хто прочитав би цей документ, зміг би зрозуміти правду. Тож одночасно з масовою розсилкою юридичних документів я також роздавала інформаційні матеріали людям на вулицях.
Роз’яснення правди в різних урядових установах
У минулому я роз’яснювала правду людям особисто й раділа, повертаючись додому після того, як допомагала їм вийти з КПК. Після арешту чоловіка я відчула, що повинна роз’яснювати правду працівникам у Бюро громадської безпеки, прокуратурі та суді. Хоча це не давало такого відчуття задоволення, як усе попереднє, але якщо люди з цих відомств дізнаються правду й перестануть брати участь у переслідуванні, це також буде значущою справою.
Якось один практикувальник розповів мені, що на нього донесли, коли він роздавав матеріали біля поліційного відділення. Того вечора, коли він розмовляв з начальником поліційного відділення, він відчув, що начальник уже знає правду. На запитання, чи говорив він із практикувальниками раніше, начальник відповів ствердно. А коли практикувальник запитав, від кого той почув правду, начальник сказав, що від Чжоу (псевдонім). Чжоу — це мій чоловік. Насправді я також розповідала їм факти та надавала документи, включно із заявою на захист чоловіка в суді. Після цього начальник сказав практикувальнику: «Можете йти, але більше не приходьте в це місце роздавати матеріали, там встановлені камери спостереження».
Почувши ці слова, я відчула велику впевненість. Це означало, що мої зусилля не були марними. Начальник поліційного відділення знав правду й не переслідував практикувальників.
Наскільки я знаю, більшість працівників Бюро громадської безпеки, прокуратури та суду чули лише брехню й виконували незаконні накази згори. Дуже небагато з них чули правду безпосередньо від практикувальників, особливо це стосується керівників тюремного управління на рівні провінції, бюро юстиції та чиновників провінційних урядів. Їм тим більше потрібна правда. Якщо ми зможемо донести її до них, можливо, вони й не вийдуть із КПК, але зможуть відрізнити добро від зла у своїх серцях — і тоді відбудуться зміни.
Крім того, ці високопосадовці зазвичай виконують «завдання» згори. Вони спілкуються лише зі своїм найближчим оточенням і рідко контактують із пересічними громадянами. Зазвичай ми не маємо приводу звертатися до них, але тепер у мене з’явилася можливість підійти до них і роз’яснити правду.
Це дало мені сміливість їздити до провінційних міст, розташованих за кілька кілометрів від нас, щоб зустрітися з чиновниками різних відомств і розповісти їм про факти щодо Фалуньгун на прикладі ситуації з моїм чоловіком. Я їздила поїздом, щоб зустрітися з начальниками тюрем, а також їздила велосипедом і автобусом у різні державні установи мого міста, щоб розповісти чиновникам, що мій чоловік був несправедливо засуджений.
Дехто з них не говорив про це вголос, але в душі захоплювався нами, практикувальниками. Іноді я готувала багато невеликих записок з інформацією із сайту Minghui й роздавала їх. Люди усміхалися, кивали й брали записки.
Якось я вирушила до Управління тюрмами. Спочатку працівники створювали мені труднощі й були дуже грубими. Я терпляче пояснювала ситуацію — і вони перестали так поводитися. Коли я пішла на зустріч із начальником судового управління, я згадала про переслідування, якого зазнав мій чоловік у в’язниці. Один молодий чоловік сказав: «Він злочинець. Так із ним і треба поводитись». Я відповіла: «Хто злочинець? Ті, хто переслідує мого чоловіка, учинили злочин. Насправді не існує закону, який би доводив, що Фалуньгун незаконний. Можете показати мені правову основу? Нас, практикувальників, незаконно засуджують». Чоловік замовк.
Пенсія чоловіка
Я звернулася до суду після того, як Бюро соціального забезпечення вимагало від мого чоловіка повернути отриману пенсію. Я сказала судді, що пенсія — це наші власні, зароблені нами гроші, і вони мають виплачуватися нам. Яке право вони мають вимагати їх повернення? Це так само як у банку: гроші, які ми вкладаємо, належать нам. Хто може сказати, що вони належать банку? Пенсія, яку виплачує Бюро соціального забезпечення, — це кошти, накопичені за наше трудове життя, і вони повинні виплачуватися після виходу на пенсію. Поки людина жива, пенсія має виплачуватися, а ви хочете, щоб ми повернули гроші. Це суперечить закону.
Суддя сказав: «Це справа Бюро соціального забезпечення. Вам не слід звертатися до мене». Я відповіла: «До кого ж мені звертатися? Ви приїхали до тюрми й оголосили рішення в присутності мого чоловіка, заявивши, що його пенсію буде призупинено, і він має повернути виплачені гроші. Це спричинило на нього психологічний тиск і погіршило його стан. Що ж ви робите? Я прийшла сьогодні саме для того, щоб повідомити вам, що ваші дії незаконні, і я буду обстоювати наші права».
Я побачила молодого чоловіка поруч із суддею і сказала: «Юначе, ви ще молоді. Ви повинні знати, що таке добро, а що зло, і ви ж хочете мати добре майбутнє. Якщо ви й надалі будете йти за ними та чинити погані справи, у житті нічого хорошого не матимете. Ви повинні знати, для чого існує суд». Юнак усміхнувся й опустив голову. Зрештою, ми не повернули пенсію, і вони більше не вимагали цього.
Звернення до голови проміжного народного суду
Я пішла до голови проміжного народного суду щодо мого позову проти судді, який вів перше слухання в справі чоловіка. Голови не було, але я залишилася чекати. Я роз’яснила правду кільком молодим працівникам. Один із них сказав: «Не потрібно цього говорити! Ми скоро теж почнемо практикувати Фалуньгун. Дивіться, наш начальник іде!» Вони одразу перестали говорити зі мною.
Я запитала їхнього начальника: «Чому ви не приймаєте мою справу? На якій підставі?» Він відповів: «Нещодавно з’явився документ, у якому сказано, що ми не можемо приймати справи, пов’язані з Фалуньгун». Я скористалася моментом і сказала: «Покажіть мені цей документ, я не можу вірити вам на слово, ви маєте його показати». Він нічого не відповів і зайшов до якоїсь кімнати. Звідти він так і не вийшов.
Позов проти міського Бюро громадської безпеки та міського уряду
У першій половині 2021 року я подала заяву до міського управління громадської безпеки з проханням оприлюднити урядову інформацію. Я попросила керівництво надати всі дані щодо часу, протягом якого мій чоловік перебував у центрі попереднього ув’язнення. У відповіді міського управління громадської безпеки було вказано, що ці відомості не належать до категорії урядової інформації, тому мені відмовили. Тоді я подала заяву про адміністративний перегляд до міської адміністрації. Міський уряд залишив чинним початкове рішення.
Після цього я подала адміністративний позов, оскільки відповідачами були Бюро громадської безпеки та міський уряд. Суд відмовився приймати справу, заявивши, що строки пропущені. Я пішла на пошту, щоб отримати копію підтвердження доставлення документів. Після тривалих зусиль я нарешті отримала судову повістку, і наприкінці 2021 року в міському суді відбулося слухання.
У день судового засідання я одяглася професійно, адже це відображало образ практикувальниці. Моя невістка супроводжувала мене, допомагаючи нести пляшку з водою й документи, удаючи мою помічницю. Вона сиділа поруч зі мною. Оскільки ми виступали як позивачи, наші місця були розташовані вище, ніж у відповідачів, що було дуже приємно. Хоча засідання було відкритим, у залі для публіки нікого не було.
Згодом я дізналася, що дванадцятеро практикувальників з округу надсилали праведні думки поблизу будівлі суду.
На місці відповідачів, навпроти нас, сиділи представник міського голови, двоє поліціянтів, які представляли Бюро громадської безпеки, та двоє адвокатів від міського уряду й Бюро громадської безпеки — усього п’ятеро людей.
На початку засідання стався кумедний випадок. Поліціянт, який представляв Бюро громадської безпеки, підвівся й почав говорити, стверджуючи, що він є позивачем. Суддя одразу зупинив його й сказав: «Ви — відповідач», після чого попросив його сісти та надати слово позивачу. Поліціянт, звиклий відігравати роль позивача, на мить розгубився й невдоволено сів. Побачивши це, мої праведні думки стали ще сильнішими.
Я не боялася, хоча переді мною сиділо п’ятеро людей. Практикувальники з форуму «Правосуддя» підготували для мене всі матеріали, пояснили процедуру, розповіли, що й коли слід говорити, і що робити в особливих ситуаціях, які можуть виникнути. Вони написали для мене всі тексти, і мені залишалося лише читати.
Увесь процес тривав менш як годину. Я говорила переконливо, і відповідачі виглядали ніяково перед моїми аргументами. Хоч ми й є жертвами політичного переслідування, ми ніколи не визнавали тих звинувачень, які КПК намагалася нам нав’язати. Тому ми ніколи не почувалися нижчими. Я можу виступати як позивачка й користуватися повагою. Після суду моя невістка сказала мені: «Те, що ви говорили, було просто чудово».
Після цього я подала заяву на отримання копії відео- та аудіозапису судового засідання, але працівники суду нервували, вигадували різні причини, щоб відхилити моє прохання. У результаті вони так нічого й не надали.
Я не наймала адвоката, бо мала підтримку співучнів і форуму «Правосуддя». Я не вважала за потрібне витрачати гроші на адвоката. Замість цього я використала ці кошти для відправлення більшої кількості юридичних документів.
Я думала, що якщо КПК використовує правову систему для переслідування нас, то й ми маємо протистояти йому та роз’яснювати правду, також використовуючи правову систему. Інакше хто дізнається, що їхні дії суперечать закону? Якби ми не подали на них до суду за порушення закону, чи мали б ми можливість стати на позицію позивача й роз’яснити правду? Незалежно від результату, на цей момент Бюро громадської безпеки та міський уряд виступали відповідачами. Хоча зрештою суд не став на бік справедливості й залишив чинним попереднє рішення, я використала цю подію, щоб державні службовці, адвокати, суддя та інші слухали мою промову й почули правду від позивачки.
(Далі буде)
Усі матеріали, опубліковані на цьому вебсайті, захищені авторським правом Minghui.org.
