(Minghui.org) Я практикую Фалунь Дафа (Фалуньгун) уже понад 20 років, і нині мені 92 роки. Я не вмію писати статті, тому ніколи не описувала свій досвід удосконалення. Цього разу, коли сайт Minghui проводить онлайн-конференцію Фа для практикувальників Дафа в Китаї, я подумала, що незалежно від того, добре я вдосконалююсь чи ні, повинна розповісти Вчителеві про свій шлях удосконалення.
Наприкінці 1998 року подруга запросила мене практикувати Фалунь Дафа. Вона сказала, що троє людей вивчають вправи в неї вдома, і запросила мене приєднатися. Я відповіла, що не хочу займатися жодною практикою, але, оскільки вона запрошувала неодноразово, я не змогла відмовитися. Я вирішила піти й подивитися, у чому річ. У перший же день після виконання другої вправи я відчула сильну втому й сказала: «Я не можу цього робити, це надто виснажливо». Але вона приходила щодня та нагадувала. Я відчувала її доброту й продовжувала навчатися.
Тоді книги Фалунь Дафа було важко дістати. Вона дала мені книгу «Суть сумлінного вдосконалення» і попросила прочитати. Я повернулася додому й почала читати. Коли дочитала до місця, де Вчитель говорив про карму, один рядок раптом засвітився. Я подумала, що світло падає від лампочки, тож підняла очі, але нічого не побачила. Я не розуміла, що відбувається. Прочитавши книгу, я повернула її подрузі. Вона сказала, що одна жінка купила «Чжуань Фалунь», але не практикує. У січні 1999 року я зустріла цю жінку на вулиці й запитала, чи можу взяти книгу. Вона погодилася. Коштувала вона 12 юанів. Я заплатила їй гроші.
Повернувшись додому, я почала читати «Чжуань Фалунь», але багато ієрогліфів були мені незнайомі. Я записувала їх і запитувала інших практикувальників. Щойно я почала розуміти нові ієрогліфи, одна практикувальниця запросила мене приєднатися до групового вивчення Фа. Група збиралася в офісі фабрики, і всі практикувальники ставилися до вивчення Фа дуже серйозно.
Я приходила до практикувальниці дивитися відеозаписи лекцій Учителя й думала: «Чому мені так не щастить, я так пізно отримала Фа? Тепер, коли почала вдосконалюватися, я старатимусь добре вивчати Фа». Незабаром після того, як я почала практикувати, настав китайський Новий рік, і я прийшла на місце для занять у дитячому парку. Там було так багато практикувальників, що я почувалася чудово, і Вчитель очистив моє тіло.
Після виконання вправ у парку понад три місяці одного ранку, повернувшись додому після занять, я відчула сильну втому й заснула. Мені наснився сон, у якому Вчитель поставив мені три запитання: одне — щодо вбивства живих істот, друге — щодо практикування лише одного методу вдосконалення, і третє — щодо віри в Учителя. Я правильно відповіла на всі три запитання.
Я прочитала «Чжуань Фалунь» лише 18 разів, коли 20 липня 1999 року компартія Китаю (КПК) розпочала масове переслідування Фалунь Дафа. Жінка із сусіднього житлового комітету змусила поліціянтів силоміць забрати в мене книги Дафа. Я втратила контакт з іншими практикувальниками й без книг не могла вивчати Фа.
Наприкінці травня 2000 року літня практикувальниця сказала мені, що був опублікований новий канон Учителя «На серці стає ясно». Того ж вечора я переписала його й вивчила напам’ять. Через кілька місяців я знайшла матеріал із роз’ясненням правди, написаний для працівників громадської безпеки. Я подумала, що зміст чудовий, і сказала співучениці, що нам потрібно його надрукувати й поширити. Ми пішли до сервіс-центру, і власник запитав, який матеріал ми хочемо надрукувати. Я сказала: «Не хвилюйтеся, просто надрукуйте, я вам заплачу». Він надрукував 40 примірників.
Наступного вечора я роздала матеріали у двох поліційних відділках і трьох школах. Залишки примірників ми з практикувальницею роздали в трьох населених пунктах. Пізніше інші практикувальники дізналися про це й сказали: «Тобі більше не потрібно друкувати. Ми даватимемо тобі матеріали». Відтоді ми зі співученицею почали регулярно поширювати матеріали з роз’ясненням правди й ніколи не припиняли цього.
Поліція затримувала мене дев’ять разів. Уперше це сталося вночі у 2002 році, коли ми з практикувальницею та її чоловіком розвішували плакати «Фалунь Дафа несе добро» на телефонних стовпах уздовж дороги, і хтось доніс на нас. Поліція відвезла нас на допит. Я подумала: «У мене вдома є книги й матеріали Дафа, і мені потрібно забрати їх, перш ніж поліціянти шукатимуть у домі». Я сказала поліціянтам: «Нехай вони підуть. Це все моя справа, я залишуся тут». Поліція їх не відпустила й після примусового допиту нас замкнули в поліційному гуртожитку. Ми не могли заснути.
Перед світанком я побачила, як хтось увійшов до кімнати, зупинився приблизно за метр від мене й сказав: «Різниця між людиною і Пробудженим» («Різниця між людиною і Пробудженим», Хун Їнь). Я саме вивчила цей вірш напам’ять. Я відчула, що Вчитель каже мені бути практикувальницею, а не звичайною людиною, і поклялася зробити все можливе. Я відповіла «так», і ця людина одразу зникла. Я глянула на годинник — була рівно 5 ранку.
О 8 ранку поліція забрала мене, незаконно обшукала мій дім і відправила нас до центру ув’язнення. Я подумала, що мої співучні — це двоє людей, а я була одна, тому краще, щоб я сама перенесла всі страждання, ніж вони вдвох. Наступного дня поліціянти знову допитували мене й запитали: «Ти передала їй усі матеріали?» Я підтвердила, що так. Вони запитали: «Звідки в тебе матеріали?»
Я відповіла: «Хочете, щоб я здогадалася? Гадаю, це ви дали їх мені, правда?» Поліціянти сказали, що я можу йти додому.
У 2005 році мене знову незаконно заарештували й помістили до центру ув’язнення. Того дня я не повернулася додому вчасно, і мої діти зрозуміли, що щось сталося. Вони сховали портрет Учителя й усі мої матеріали Дафа. Під час ув’язнення я два дні нічого не їла. Коли вночі медитувала, то відчула, що Тіло Закону Вчителя дало мені щось поїсти. Я не могла розгледіти, що саме, але з’їла, не рухаючи губами. Після цього я не відчувала ні спраги, ні голоду й почувалася дуже добре.
Коли я повернулася додому, син заборонив мені практикувати й сховав книги Дафа. Як я його не просила, він не повертав їх. Син опустився навколішки й благав: «Будь ласка, мамо, не практикуй більше». Що б я не казала, він не вставав.
У мене розривалося серце, я плакала. Що робити? Нарешті я сказала: «Будь ласка, встань. Я вирішила вдосконалюватися. Якщо хочеш, щоб твоя мати була поруч — встань. Якщо ні — я піду».
Син зрозумів, що в нього немає вибору, й покликав на допомогу молодшого брата. Мій молодший син сказав: «Мамо, я не заперечую, якщо ти вивчатимеш Фа та практикуватимеш, але тільки не виходь надвір».
Я намагалася їх заспокоїти й сказала: «Я знаю, що мені робити. Не хвилюйтеся».
Відтоді ніхто в нашій сім’ї не втручався в мою практику, і я неухильно виконувала три справи. Іноді, коли ситуація ставала напруженою, син нагадував мені бути обережною. Поширення матеріалів із роз’ясненням правди стало моїм головним завданням. Я почала з роздачі матеріалів на вулицях, потім залишала їх у велосипедних кошиках на стоянках, у багатоквартирних будинках, а згодом — у сільській місцевості та на будівельних майданчиках. Я також допомагала людям виходити з КПК і пов'язаних із нею організацій. Коли будівельних майданчиків ставало дедалі менше, я почала поширювати матеріали на місцевих ринках і роз’яснювати правду — чим займаюся й дотепер.
Одного разу я поїхала на місцевий ринок, щоб допомагати людям виходити з КПК. Хтось доніс у поліцію, і мене забрали. У поліційній машині я відправляла праведні думки, щоб розкласти зло в їхньому просторовому полі. У поліційному відділку співробітник запитав моє ім’я, а я запитала його ім’я. Він сказав, що він начальник відділку. Я відповіла: «Навіщо ви привезли мене сюди? Я не зробила нічого поганого. Я просто хочу, щоб люди знали правду про Дафа, щоб вони могли залишатися в безпеці. Що в цьому поганого?»
Я продовжила: «Фалунь Дафа навчає людей слідувати принципам Істина, Доброта, Терпіння і бути хорошими людьми. Коли щось іде не так, ми шукаємо причину в собі. Ми практикуємо безкорисливість і завжди думаємо спершу про інших. Саме тому це так добре. КПК зробила так багато поганих справ, що боги знищать її. Подумайте: КПК переслідує китайців, запускаючи одну кампанію за іншою. Цзян Цземінь (колишній лідер КПК) переслідував Фалунь Дафа. Практикувальники за кордоном подали на нього до суду, і він не наважувався їхати в деякі країни. То хто правий, а хто винний?»
Начальник поліції відповів: «Тітко, можете йти».
Я сказала: «Я ще не закінчила». Потім розповіла поліціянтам, що Фалунь Дафа практикують більш ніж у 100 країнах світу, а книгу «Чжуань Фалунь» перекладено на десятки мов. Він вивів мене на вулицю. Ворота були просто поруч із зупинкою автобуса. Я сіла в автобус і поїхала додому.
Був ще один випадок, коли я поїхала на ринок у віддалене повітове містечко, щоб роз’яснювати правду. Я допомогла п’ятьом людям вийти з організацій КПК і роздала всі свої матеріали. Повз проходила літня практикувальниця й дала мені ще трохи матеріалів. Щойно я поклала їх у сумку, прибула поліція і заарештувала нас обох. За нами спостерігало багато людей. Я вигукнула: «Фалунь Дафа несе добро! Істина, Доброта, Терпіння — праведні принципи! (кит. Фалунь Дафа хао, Чжень-Шань-Жень хао)».
У поліційному відділку нас посадили в різні кімнати. Увійшов чоловік, щоб узяти в мене кров на аналіз. Я встала й зупинила його, запитавши: «Чию кров ви берете?» Він відповів: «Забудь про це», і пішов.
Молодий чоловік підійшов до комп’ютера, щоб ввести мої дані, і я подумки сказала комп’ютеру: «Ти також життя. Якщо допоможеш йому надрукувати слова, у тебе не буде майбутнього. КПК — це зло. Якщо відмовишся співпрацювати й не допомагатимеш їм, тебе чекає блискуче майбутнє». Я продовжувала відправляти праведні думки, а молодий чоловік не міг нічого надрукувати. Він довго возився з комп’ютером, але нічого не виходило. Я сказала: «Молодий чоловіче, комп’ютер зламаний».
Він відповів: «Він не зламаний, з ним усе гаразд. Чому ж він не друкує?»
Я сказала: «Просто припини намагатися. Боги бачать, що ти не такий уже й поганий, тому вони не хочуть, щоб ти ставав на шлях зла разом із КПК».
Ми були в поліційному відділку з 10 ранку до 4 години дня. До того часу вони вже не могли впоратися з нами, тому зателефонували нашим родинам, щоб ті приїхали й забрали нас. Коли приїхав мій син, начальник поліції сказав йому: «Більше не привозьте свою матір, вона занадто стара».
Мій син відповів: «Вона належить до старшого покоління, тому моя думка не має значення. Вона не приймала ліків понад 20 років (бо практикує Фалунь Дафа) й не слухає мене». Ми сіли в машину й поїхали додому.
У 2015 році я побачила на сайті Minghui звіт про практикувальників у Китаї, які подали в суд на Цзян Цземіня. Я була така рада! Я теж хотіла це зробити, але не знала, як написати. Я запитала практикувальницю, яка вміла користуватися інтернетом. Вона сказала: «У тебе мають бути дуже сильні праведні думки», але не сказала, як написати.
Я повернулася додому з думкою: «Наступні кілька днів я не буду роз’яснювати правду. Я залишуся вдома й писатиму». Я написала кілька сторінок, але нічого не виходило. Мені здавалося неправильним сидіти вдома й не виходити на вулицю, щоб допомагати людям дізнаватися правду про Дафа. Тож опівночі, відправивши праведні думки, я сказала перед портретом Учителя: «Учителю, я хочу подати позов на Цзян Цземіня, але не знаю, як написати. Будь ласка, допоможіть мені». Я писала до другої години ночі й нарешті закінчила. Наступного дня я попросила практикувальницю видрукувати для мене позов і відправила копії поштою до Верховної прокуратури та Верховного суду. За кілька днів я отримала від них квитанції.
Відтоді як я почала вдосконалюватися, я кілька разів потрапляла в автомобільні аварії, і кожна була небезпечною для життя. У березні 2008 року мене ззаду збила машина, і я відлетіла на чотири чи п’ять метрів. Водій був у жаху й швидко підбіг, щоб допомогти мені, кажучи: «Тітонько, будь ласка, підведіться. Я щойно навчився водити машину й обрав неправильний маршрут. Я відвезу вас до лікарні».
Я сказала: «Усе гаразд. Я практикувальниця Фалунь Дафа. Наш Учитель учить нас жити за принципами Істина, Доброта, Терпіння та бути хорошими людьми. Ми не обманюємо інших».
Я почала роз’яснювати йому правду, і він погодився вийти з молодіжних організацій КПК. Я сказала йому їхати своєю дорогою. Жінка, яка була свідком усього цього, запитала: «Ви просто так його відпустите?» Я роз’яснила їй правду, і вона також погодилася вийти з КПК.
У березні 2020 року, коли почалася пандемія COVID, місто було на карантині, міські автобуси не ходили, і я поїхала на триколісному електровелосипеді на ринок, щоб роз’яснювати правду. На зворотному шляху я впала й опинилася під велосипедом. Кілька перехожих підняли велосипед і допомогли відвезти його на узбіччя. Мій одяг був порваний, а ноги й руки в синцях, але через два дні я одужала й продовжила виходити роз’яснювати правду.
Дякую, Учителю! Дякую співучням за допомогу!
Усі матеріали, опубліковані на цьому вебсайті, захищені авторським правом Minghui.org.
