(Minghui.org) Аналізуючи минулий досвід, людина може уникнути помилок і діяти краще. Нації також мають виносити уроки з історії.
Однак винести уроки з минулого легше на словах, ніж на ділі.
Нацистські концентраційні табори
Більшість людей знають про геноцид євреїв під час Другої світової війни. Нацисти створили безліч концентраційних таборів, найбільший із яких — Освенцим, де було вбито 1,1 мільйона людей. Другим за величиною табором у Польщі був Майданек, де загинуло 360 000 людей.
Майданек, розташований недалеко від міста Люблін, було побудовано в 1941 році після того, як нацисти окупували Польщу. Там утримували майже 500 000 в’язнів із 26 країн. Їх примушували до каторжної праці й систематично вбивали. Серед жертв — євреї, члени польського підпільного опору й радянські військовополонені.
Після звільнення цієї території в 1944 році деякі газові камери, крематорії, поховання та бараки залишили й зробили частиною національного музею. У всьому світі було створено сотні музеїв і меморіалів Голокосту, як свідчення цієї трагічної сторінки в історії людства, данина пам’яті жертвам і нагадування майбутнім поколінням.
«Ніколи знову» — цей напис кількома мовами можна побачити на численних дошках меморіального комплексу табору смерті Треблінка, де було вбито 870 000 осіб. Йому вторить напис на куполі мавзолею в Майданеку: «Нехай наша доля буде для вас попередженням».
Музей культурної революції: розбита мрія
Однак не всі уроки були засвоєні. Після приходу до влади в 1949 році компартія Китаю принесла в Китай класову боротьбу, ненависть і брехню. Вона знищила тисячолітні традиційні цінності й замінила їх жорстокими репресіями.
Є довгий список політичних кампаній у Китаї, які проводилися з 1949 року, таких як «Рух за земельну реформу» (1950 — 1953 рр., спрямований проти землевласників), кампанії «Проти трьох зол» і «Проти п’яти зол» (1951 — 1952 рр., спрямовані проти власників бізнесу), кампанія проти правих (1957 — 1959 рр., спрямована проти інтелігенції) і культурна революція (1966 — 1976 рр.).
Одна тільки культурна революція спричинила безпрецедентний хаос у суспільстві та завдала шкоди китайській цивілізації. Було знищено незліченні історичні та культурні пам’ятки, зруйновано буддійські та даоські храми, а представників інтелігенції змушували робити публічні заяви проти їхньої волі. Навіть членів однієї родини підбурювали ворогувати один з одним. П’ятитисячолітню цивілізацію знищили всього за кілька років.
Згодом багато людей замислювалися про те, що сталося. Щоби пом’якшити громадське обурення, компартія Китаю визнала, що культурна революція була помилкою. Однак, як завжди, вона звинуватила чиновників, які займали ключові посади, а саме «Банду чотирьох». Компартія, як завжди, намагалася вибілити себе.
Ба Цзінь, китайський учений і письменник, сильно постраждав під час «Культурної революції», а його дружина померла болісною смертю від невиліковного раку. Аналізуючи цей час, він написав книгу «Суйсянлу» («Думки») між 1978 і 1986 роками, яку було опубліковано в 1987 році.
У своїй книзі Ба запропонував створити музей культурної революції, щоб проаналізувати прорахунки й запобігти повторенню подібної катастрофи. Однак його ідею так і не втілили.
Продовження жахіть
Скільки людей загинуло через жорстокість КПК? Учені припускають, що тільки під час Великого голоду (1959-1961 рр.) загинуло приблизно 40 мільйонів людей. Майже 80 мільйонів людей загинули з вини компартії в мирний час, що перевищує загальну кількість жертв у двох світових війнах.
Однак компартія не має наміру створювати такий музей, що не дивно, оскільки ці смерті спричинив саме комуністичний режим. Чи побудував би Адольф Гітлер музей Голокосту? Навряд чи.
Тож трагедії в Китаї тривають. За тринадцять років після того, як закінчилася культурна революція, 4 червня 1989 року відбулися криваві події на площі Тяньаньмень. Однак на відміну від попередніх політичних кампаній, жорстокість, проявлену під час придушення студентів-протестувальників на площі Тяньаньмень, компартія й далі заперечує.
Ще однією катастрофою стало переслідування Фалуньгун, системи вдосконалення, яка ґрунтується на принципах Істина, Доброта, Терпіння (з кит. Чжень, Шань, Жень) і має п’ять комплексів вправ. Спочатку влада високо оцінила цю практику за її потужний оздоровчий ефект. Однак коли число послідовників Фалуньгун перевищило число членів компартії, колишній лідер КПК Цзян Цземінь сприйняв це як загрозу, і в липні 1999 року розпочав загальнонаціональну кампанію переслідування практикувальників.
Більшість із цих 100 мільйонів практикувальників за останні 26 років постраждали від жорстокої дискримінації. Багато з них зазнали переслідувань, арештів, затримань, ув'язнень та тортур. Багатьох відправляли до виправно-трудових таборів і психіатричних лікарень, а багато хто навіть став жертвою масштабного насильницького вирізання органів — безпрецедентного державного терору.
Якщо порівнювати з іншими політичними кампаніями, що проводила компартія Китаю, переслідування Фалуньгун (Фалунь Дафа), можливо, поступається їм за кількістю жертв, але характер цього переслідування надзвичайно жорстокий — воно спонукає людей діяти проти їхньої совісті й ставати на бік зла, тим самим підриваючи основи людяності.
«Нападаючи на Істину, Доброту й Терпіння, Цзян і компартія дали змогу поширитися брехні, злу, насильству, отруті, порочності та корупції. Після цього в Китаї стався повсюдний моральний занепад, який торкнувся кожного», — йдеться в «Дев’яти коментарях про комуністичну партію», опублікованих у 2004 році.
З моменту публікації цієї книги понад 450 мільйонів китайців відмовилися від членства в компартії та належних їй молодіжних організаціях, таких як Комуністичний союз молоді та організація юних піонерів.
Однак за межами Китаю багато людей досі не усвідомили злісну й жорстоку природу компартії Китаю, у той час як режим нарощує свої зусилля з поширення комуністичної ідеології та пропаганди в усьому світі.
Історія часто повторюється. Після того як мільйони людей загинули під час голодомору в Україні в 1932-1933 рр., Волтер Дюранті, керівник московського бюро газети «Нью-Йорк таймс» (1922-1936 рр.), заперечував це, відкрито вихваляв Йосипа Сталіна й нападав на Гарета Джонса, британського журналіста, який повідомляв правду. Дюранті навіть отримав «Пулітцерівську премію» за свій репортаж. «Нью-Йорк таймс» не попросила вибачення за це спотворення інформації до 2018 року.
Що стосується Голокосту, то, коли польський дипломат Ян Карський у липні 1943 року розповів президенту США Франкліну Рузвельту та судді Верховного суду Феліксу Франкфуртеру про Голокост польських євреїв, як очевидець подій, вони з недовірою поставилися до його розповіді.
«Я не можу вам повірити», — сказав Франкфуртер, який за національністю був євреєм.
«Феліксе, ви не можете сказати цій людині в обличчя, що вона бреше, — заявив посол Польщі. — За ним авторитет мого уряду».
«Пане посол, я не говорив, що цей молодий чоловік бреше. Я сказав, що не можу йому повірити, — відповів суддя. — Це різні речі».
Попри безліч доказів про переслідування Фалуньгун із боку КПК, включно із санкціонованим державою примусовим вирізанням органів, багато міжнародних ЗМІ та урядовців зберігають мовчання.
Чи побачимо ми в майбутньому ще більше меморіальних дощок зі словами «Ніколи знову» або «Нехай наша доля буде для вас попередженням»? Тільки час покаже.
Усі матеріали, опубліковані на цьому вебсайті, захищені авторським правом Minghui.org.
Категорія: Думка
