(Minghui.org) Ми з дружиною й сином практикуємо Фалунь Дафа. За ці роки до нас приїжджало багато співучнів, які не мали постійного місця проживання, були змушені покинути дім через переслідування або потребували підтримки, переживаючи тяжку хвороботворну карму. Ми приймали їх із відкритим серцем і вважали частиною нашої родини.
Оскільки ми всі — з різних прошарків суспільства й маємо різні характери та темпераменти, тертя були неминучими. Але ми дивилися в себе, швидко виправлялися й зростали, слідуючи настановам Учителя. Ми разом вивчали Фа, ділилися досвідом і допомагали одне одному вдосконалюватися. Ми твердо йдемо божественним шляхом у цей період Виправлення Закону.
– Уривок із цієї статті
* * * * * * * *
Вітаю, шановний і милосердний Учителю! Вітаю, співучні!
Щоб відзначити цю особливу подію — 22-гу конференцію Фа практикувальників материкового Китаю на Minghui — я підготував і надіслав на сайт Minghui.org кілька фрагментів свого досвіду вдосконалення, щоб поділитися ними з Учителем і співучнями.
Забезпечити безпечне середовище для нужденних співучнів
Усі троє членів моєї сім’ї практикують Фалунь Дафа, і ми створили в домі гостинну та безпечну атмосферу. Багато практикувальників живуть у нас уже багато років. Незалежно від того, чи були вони змушені покинути свій дім через переслідування, чи страждали від хвороботворної карми, ми приймаємо їх із розпростертими обіймами й беззастережно допомагаємо, попри те що переслідування все ще лютує. Ми вивчаємо Фа, ділимося досвідом і допомагаємо одне одному вдосконалюватися. Ми твердо слідуємо божественному шляху в період Виправлення Закону.
Коли кількох місцевих практикувальників незаконно засудили до ув’язнення за віру, ім’я Ан із якоїсь загадкової причини було включено до вироку. Щоб уникнути арешту, вона прийшла до нас і з перервами жила в нас протягом кількох місяців, доки не знайшла прихистку в іншої практикувальниці. Під час пандемії COVID-19 в неї проявилася серйозна хвороботворна карма: постійний кашель і висока температура. Вона знову звернулася до нас по допомогу. Ми разом вивчали Фа — і всі її симптоми зникли.
Практикувальниця Ді лежала в лікарні, але нишком утекла й постукала в наші двері. Я ніколи раніше її не бачив, а в той час у нас гостював родич, тому я її не впустив. Коли дружина повернулася з роботи, Ді лежала біля вхідних дверей. Вона була виснажена й знесилена. Ми занесли її до хати, дали води та їжі, помили їй обличчя й ноги теплою водою та зварили кашу. Ми з дружиною по черзі доглядали за нею.
Оскільки Ді пішла з лікарні, не виписавшись, персонал повідомив її родину, яка заявила до поліції про її зникнення. Саме коли всі її шукали, до нас звернулася співучениця й запитала: «Ді у вас? Усе місто її шукає. Навіть поліція залучена». Дружину це не зворушило: «Якщо за нею прийде поліціянт — розберемося». Ми з тривогою чекали, але поліція так і не з’явилася. Зрештою родина Ді забрала її додому, і все повернулося на свої місця, ніби нічого й не сталося.
Ми з дружиною поїхали до віддаленого села навідати співучня Ченя. Я познайомився з ним, коли нас обох заарештували за віру у Фалунь Дафа. Коли ми зайшли до будинку Ченя, то побачили його, сидячого на ліжку. Він виглядав розгубленим, не міг рухатися й говорив невиразно. Його дружина розповіла нам, що два роки тому він пережив інсульт і ледве не помер, і з того часу перебуває в такому стані. Чень сказав нам: «Тепер я зовсім безпорадний. Не можу рухати руками, ноги тремтять, і я більше не можу виконувати вправи».
Повернувшись додому, ми з дружиною розповіли синові про Ченя. Він сказав: «Треба привезти його сюди». Того дня була сильна хуртовина, але син поїхав у село й привіз Ченя.
Через проблеми зі здоров’ям Чень давно не робив вправ. Він не міг стояти й підіймати руки. Він не хотів вставати рано-вранці, щоб виконувати вправи. Якось, щоб допомогти йому, я став позаду й підтримував його руки. Я продовжував підбадьорювати його: «Ти зможеш. Продовжуй у тому ж дусі». І Чень впорався — він виконав усі п’ять вправ.
Потім ми вивчали Фа й разом із ним відправляли праведні думки. Після семи днів інтенсивного вивчення Фа, відправлення праведних думок і виконання вправ Чень повністю відновився. Усього сім днів тому син забрав його й привіз до нас додому. А через сім днів Чень узяв велосипед мого сина й проїхав 16 кілометрів горами, щоб дістатися додому. Його дружина була приголомшена, побачивши, як добре він виглядає, й заплакала. Вона подзвонила нам і подякувала: «Чень щасливо дістався додому. Він так швидко одужав! Неймовірно бачити такі разючі зміни за такий короткий час. Знаєте, раніше він навіть із ліжка встати не міг. Не можу повірити, що він сам проїхав так далеко. Це диво. Дякую вам усім. Величезне спасибі!»
Ми вважаємо всіх практикувальників, які залишаються в нас, частиною нашої родини. Оскільки всі ми з різних прошарків суспільства, з різними характерами та темпераментами, тертя неминучі. Але ми здатні дивитися в себе, швидко виправлятися й удосконалюватися відповідно до принципів Фа.
Практикувальниця Єе з іншого регіону. Після арешту чоловіка вона залишила дім. Вона приїхала до нас і прожила понад два тижні. Єе родом із сільської місцевості, і її спосіб життя значно відрізнявся від нашого. Мені не подобалося, як вона поводиться в певних ситуаціях, і я висловлював своє роздратування. Але я схаменувся й одразу ж подивився в себе: «Єе і так важко живеться, а я ще й образив її почуття. Мені не подобається те, як вона чинить, але я маю бути терплячим».
Поступово я зміг зрозуміти її мотиви й відпустити ситуацію. Єе почувалася комфортно, живучи з нами, ніби це був її власний дім.
Подолання фінансових труднощів
Мене та дружину засудили за практику Фалунь Дафа. Раніше ми мали успішну сімейну ферму, відому в окрузі, але через переслідування втратили більшу частину свого майна й навіть накопичили борги. Тепер ми працюємо за зарплату й витрачаємо більшу частину грошей на погашення боргів. Проте фінансові труднощі ніколи не заважали нам приймати інших практикувальників і допомагати їм упродовж багатьох років. Комуністичний режим переслідує нас за віру, але ми маємо триматися одне одного й допомагати одне одному в удосконаленні. Разом ми працюємо над виконанням нашої місії та дотриманням обітниць у період Виправлення Закону.
Бували часи, коли ми не могли дозволити собі навіть продукти або предмети першої потреби, але ми не хотіли, щоб практикувальники, які жили в нас, хвилювалися. Ми знали, що вони й так у скрутному становищі, тому продовжували усміхатися й не показували їм наших проблем. Ми не хотіли, щоб вони дізналися про наші фінансові труднощі. Ми купували все необхідне в магазині в кредит. Хоча ми не мали нічого зайвого, але дбали про практикувальників і їхні потреби.
Щоб економити на електроенергії, ми з дружиною взимку не користуємося гарячою водою, але завжди надаємо її практикувальникам, які живуть у нас. Коли вони запитували, як у нас справи з фінансами, ми відповідали, що все добре, щоб їм не доводилося хвилюватися через додаткове навантаження на нас. Їм потрібно було лише зосередитися на тому, щоб впоратися зі своїми власними труднощами.
В останні роки наше фінансове становище поступово покращилося, і атмосфера самовдосконалення стала більш спокійною. Маючи більше часу та ресурсів, ми можемо зосередитися на роз’ясненні правди та допомозі Вчителю в порятунку людей.
Наш шлях — допомагати Вчителю рятувати людей
Ми роками переживали фінансові труднощі, але це ніколи не заважало нам допомагати Вчителю рятувати людей. Ми з дружиною регулярно їздили на мотоциклі по околицях, роздаючи матеріали з роз’ясненням правди та розклеюючи плакати Дафа. З нами трапилося багато дивовижних випадків.
Одного разу під час сильної хуртовини ми з дружиною йшли гірською дорогою в маленьке село, щоб роздати буклети. Село було віддалене, і до того часу, як ми поверталися додому, було вже дуже пізно. Сніг засипав усе навколо, і ми не могли знайти зворотну дорогу додому. Ми не знали, що робити, і раптом побачили два сліди, що блищали в темряві ночі. Йдучи ними, ми опинилися на знайомому перехресті.
Іншого разу ми з дружиною роздавали матеріали з роз’ясненням правди в сільській місцевості. Ми припаркували мотоцикл і пішли головною дорогою, роздаючи буклети в селах, розкиданих по шляху. Коли сонце зайшло, ми опинилися далеко від того місця, з якого починали, і не знали, де перебуваємо. Ми вирішили продовжувати шлях і роздати всі буклети. Щойно вони закінчилися, ми побачили наближення автомобіля, фари якого освітлювали перехрестя саме там, де ми припаркували мотоцикл. Ми навіть знайшли коротший шлях додому.
Ще один раз, роздаючи матеріали, ми з дружиною помітили вдалині вогні на головній дорозі. Ми подумали, що це, мабуть, село, але не знали, як туди дістатися, бо не орієнтувалися на місцевості. У цей момент ми побачили автомобіль, який їхав у тому напрямку, і, поїхавши за ним, знайшли село. Ми були вдячні й раді, що можемо роздавати матеріали в цьому селі.
Як уникати небезпечних ситуацій
Завдяки захисту Вчителя нам під час розповсюдження матеріалів Дафа вдавалося уникати небезпечних ситуацій.
Одного разу ми проїхали 80 кілометрів, щоб роздати матеріали Дафа в одному селі. Ми приїхали ще рано-вранці й роздавали матеріали поодинці. Пройшовши половину села, дружина побачила жінку, яка сиділа перед своїм подвір’ям. Вона передала їй буклет із роз’ясненням правди та порадила його прочитати. Жінка одразу почала кричати: «Схопіть практикувальницю Фалунь Дафа! Схопіть її!»
Сусідка жінки сказала моїй дружині: «Забирай свій буклет і йди геть». Дружина залишила буклет на сидінні машини чоловіка, бо двері були широко відчинені, але тепер машина була зачинена. Вона попросила його відчинити машину, але чоловік відмовився, а жінка продовжувала кричати: «Схопіть практикувальницю Фалунь Дафа!» Вона махала рукою подорожнім автомобілям, намагаючись змусити їх зупинитися, але ніхто не зупинився. Нарешті одна машина зупинилася. З неї вийшов водій, схожий на сільського чиновника. Коли жінка розповіла йому про буклет Дафа та вказала на мою дружину, чоловік дістав мобільний телефон і почав набирати номер.
У цей момент моя дружина закричала: «Учителю, допоможіть мені!» Вона знову спробувала відчинити двері машини, і цього разу вони відчинилися. Дружина схопила буклет і швидко пішла. Вона пройшла через невеликий провулок, загін для овець і кукурудзяне поле, перш ніж знайшла мене на іншому кінці села, де я роздавав матеріали. Ми просили Вчителя про допомогу, поки тікали від людей, які за нами гналися, і зрештою нам вдалося втекти. Ми знайшли зручне місце, щоб заховати матеріали, і вирішили повернутися наступної ночі, щоб забрати їх.
Наступного вечора почався дуже сильний дощ, і ми проїхали 40 кілометрів під зливою, щоб забрати залишені матеріали. По дорозі додому ми побачили, що затоплено ділянку дороги, яка веде до нашого дому. Вода сягала метра глибиною, і ми знали, що двигун заглухне, якщо спробуємо перетнути цю ділянку на мотоциклі. Було вже за північ, небо темне, насувалися хмари. До дому залишалося ще понад 30 кілометрів.
Не знаючи, що робити, я зліз із мотоцикла й пішов уздовж краю калюжі. У цей момент під’їхав великий самоскид. Я знову вскочив на мотоцикл і поїхав за ним. Вода розійшлася в сторони від руху самоскида, звільнивши нам достатньо місця, щоб переправитися. Коли ми дісталися височини на іншому боці, вода знову заповнила низину дороги. Ми з дружиною переглянулися й усміхнулися. Було так темно й так пізно — звідки взялася ця вантажівка під таким проливним дощем? Ми, звісно, зрозуміли, що нам допоміг Учитель.
Протягом цих років ми стикалися з безліччю подібних випадків. Завдяки допомозі та захисту Вчителя нам щоразу вдавалося уникати небезпечних ситуацій. Ми знаємо, що Вчитель завжди поруч і захищає нас. Усе заплановано милосердним Учителем.
Дякуємо, Учителю, за милосердний порятунок!
Усі матеріали, опубліковані на цьому вебсайті, захищені авторським правом Minghui.org.
