(Minghui.org) У розпал переслідування Фалуньгун компартією Китаю (КПК) практикувальники створювали домашні пункти для виготовлення інформаційних матеріалів. Коли ми подавали позови проти колишнього голови компартії Китаю Цзян Цземіня, який ініціював переслідування Фалунь Дафа, наш координатор був дуже зайнятий і не міг займатися всіма справами.
З підтримкою милосердного Вчителя я допомагала готувати та друкувати позови інших практикувальників, використовуючи шаблон із сайту Minghui.org. Упродовж усього процесу ми обговорювали свій досвід самовдосконалення та співпрацювали, щоб надсилати позови на Цзяна до Верховної народної прокуратури та Верховного народного суду, які у відповідь відправляли підтвердження про отримання.
Місцеві практикувальники вдосконалювалися як Єдине Тіло, і відправляли сильні праведні думки. Жоден практикувальник у нашому районі, який подав позов на Цзяна, не зазнав переслідування.
[Пропонуємо уривки з цієї статті]
**********
Коли почалося переслідування, я важила менше ніж 45 кілограмів, але все одно їздила велосипедом сільськими стежками, везучи матеріали для роз’яснення правди, які були важчі за мене. Піднімаючись у гору й штовхаючи велосипед, я відчувала, як важкий вантаж на багажнику тягне його назад. Я щосили трималася за кермо й просила Вчителя про допомогу, і щоразу успішно доставляла матеріали.
Часто ми з однією співученицею вночі розносили матеріали по домівках людей. Однієї холодної ночі, при тьмяному місячному світлі, щойно я зайшла у вузький провулок, як із напіввідчинених дверей вибігли два великих собаки породи тибетський мастиф. Я вмить застигла. Махнула рукою з матеріалами й тихо сказала: «Назад!» Обидва собаки розвернулися й утекли, навіть не загавкавши.
У той момент я не злякалася, але, вийшовши з провулка, мені стало дуже страшно. Коли зустрілася зі співученицею, я все ще тремтіла. Вона взяла мене за руку й сказала: «Заспокойся. Учитель завжди поруч із нами».
Одного разу ми з практикувальницею пішли розвішувати плакати з роз’ясненням правди вздовж шосе. На той час я була на шостому місяці вагітності. Побачивши, що до нас наближається поліційна машина з проблисковими маячками, ми швидко сховалися в кюветі біля дороги. Практикувальниця лягла зверху, щоб прикрити мене. Повернувшись додому цілими й неушкодженими, ми усміхнулися. Вона сказала: «Я така дурна — зовсім забула, що ти вагітна. Просто хотіла впевнитися, що ти в безпеці. Якби мене викрили, тебе б теж знайшли». Я засміялася, але на очах з’явилися сльози — мене зворушила її безкорисливість.
У розпал переслідування Фалуньгун компартією Китаю практикувальники створювали сімейні пункти з виготовлення матеріалів. Коли ми подавали позови проти колишнього голови КПК Цзян Цземіня, який ініціював переслідування Фалунь Дафа, наш координатор був дуже зайнятий і не міг займатися всіма справами. З підтримкою милосердного Вчителя я допомагала готувати та друкувати позови інших практикувальників, використовуючи шаблон із сайту Minghui.org. Упродовж усього процесу ми обговорювали свій досвід самовдосконалення та співпрацювали, щоб надсилати позови на Цзяна до Верховної народної прокуратури та Верховного народного суду, які у відповідь відправляли підтвердження про отримання. Місцеві практикувальники вдосконалювалися як Єдине Тіло, і відправляли сильні праведні думки. Жоден практикувальник у нашому районі, який подав позов на Цзяна, не зазнав переслідування.
Коли мало відбутися слухання в справі практикувальника, якого було незаконно заарештовано й поміщено в центр ув’язнення, наш координатор попросив адвоката поговорити із суддею, щоб отримати дозвіл на присутність співучнів як членів сім’ї. Ми хотіли мати можливість відправляти праведні думки з близької відстані. Адвокат вирушив у центр ув’язнення, щоб поговорити із суддею.
Шість практикувальників супроводжували 80-річних батьків арештованого та зареєструвалися під своїми справжніми іменами на пропускному пункті. Відправляючи праведні думки, ми увійшли в центр ув’язнення й поцікавилися, у якій будівлі відбудеться слухання. Це було диво: ми пройшли через електронні ворота, що були під наглядом, й увійшли прямо до залу, щоб відправляти праведні думки.
Приблизно через 20 хвилин зайшла людина, схожа на чиновника, і закричала: «Хто вас сюди пропустив? Йдіть геть!» Ми не зрушили з місця. Потім він крикнув охоронцю: «Хто їм дозволив увійти?» Той забіг у зал, і ця людина його відчитала. Охоронець подивився на нас і виштовхав назовні.
Перед воротами охоронець кричав на нас. Я спокійно сказала йому: «Не сердьтеся. Наш родич, який перебуває у в’язниці, — хороша людина й не скоював жодних злочинів. Подивіться на його літніх батьків». Щойно я закінчила говорити, як охоронець замовк і відійшов у тінь біля будівлі. Він опустив голову й стояв там мовчки.
У розпал переслідування були організовані сімейні пункти для виготовлення матеріалів. З допомогою іншого практикувальника я теж створила сімейний пункт, хоча зовсім не знала нічого про комп’ютери.
Практикувальник, який мав навички роботи з комп’ютерами, був змушений залишити дім, щоб уникнути переслідування. Він навчив мене основам роботи з комп’ютером, зокрема користуватися мишкою та клавіатурою. Перед тим як поїхати він нагадав мені, що потрібно багато тренуватися та застосовувати всі навички, яких він мене навчив. Після його від’їзду я могла згадати лише, як увімкнути та вимкнути комп’ютер. Я боялася торкатися його й була дуже засмучена.
Одного разу на роботі я почула, як директор сварив молодого хлопця. Директор сказав, що якщо він знову гратиме в ігри до півночі, його звільнять, бо нестача сну небезпечна під час роботи на обладнанні. Усвідомивши, що хлопець розбирається в комп’ютерах, я запитала його: «Хто навчив тебе користуватися комп’ютером?» Він гордо відповів: «Тобі не потрібно вчитися працювати на комп’ютері. Просто спробуй погратися з ним і поклацати мишкою. Не хвилюйся, ти станеш експертом».
Я спочатку не розуміла, що він мав на увазі, але все одно спробувала — натискала на все, що потрапляло під руку. Поступово мій страх зник, і я навчилася керувати мишкою. Нарешті я зробила перший крок.
Спочатку створювати матеріали було нелегко. Хоча практикувальники на технічному форумі підтримували мене, я зовсім не розбиралася в комп’ютерах і не розуміла деякі терміни. Англійську знала лише на рівні алфавіту. Тому, слідуючи інструкціям, я лише здогадувалася, що робити.
Щоразу, коли натрапляла на труднощі, думала кинути цю справу. Але слова старшої практикувальниці з-за кордону, яка почала працювати над проєктом на ранньому етапі переслідування й не мала технічних навичок і знання англійської, як і я, надихнули мене не здаватися. Вона розповіла: «Після натискання певної клавіші я чула щебет птахів. Потім натискала наступну клавішу». Птахи, ніби, підказували їй, яку клавішу треба натиснути. На стінах своєї квартири вона розвісила записки з короткими інструкціями й старанно дотримувалася їх.
Щоб зменшити навантаження на співучня, який мав технічні навички, ті, хто мав доступ до інтернету, вирішили вивчити як встановлювати та обслуговувати комп’ютерні системи й програмне забезпечення. Одна літня співучениця, яка за часів «культурної революції» закінчила лише три класи, майже забула китайський піньїнь, не кажучи вже про англійську. Ми спілкувалися на заняттях англійською та китайською. Наприклад, технічний спеціаліст казав ввести «N» англійською, а потім натиснути Ввід. Коли старша спеціаліст диктувала, то використовувала «n» з китайського піньїнь. Нам доводилося подумки перекладати слова на англійську, і лише потім натискати відповідну клавішу.
Дивовижно, але згодом ця літня практикувальниця навчилася завантажувати з інтернету, друкувати матеріали, записувати компакт-диски, встановлювати системне забезпечення та виконувати базове обслуговування комп’ютерів і принтерів.
Під час карантину, спричиненого пандемією COVID, гучномовці щодня передавали оголошення. Люди боялися виходити на вулицю та розмовляти з іншими. Я знала, що люди в небезпеці, і, щодня долаючи власний страх, повторювала Фа Вчителя: «Єдина надія на спасіння людей — учні Дафа» («Єдина надія», Хун Їнь 3)
За рік до пандемії чиновники КПК провели збори в моєму місті, під час яких я перебувала під цілодобовим наглядом протягом усього тижня. Щовечора перед моїм будинком стояла поліційна машина для спостереження. Увесь район знав, що я практикую Дафа, а в моїй громаді, що налічувала всього шість будинків, було встановлено 13 камер спостереження.
Ворота громади були під охороною, і стороннім було важко проникнути всередину. У той час поширення інформаційних матеріалів означало б, що це роблю я. Я вивчала Фа та відправляла праведні думки. Згодом мої праведні думки, що виходили з Фа, допомогли мені подолати страх. Я рознесла матеріали по всіх будинках у районі. Попри суворий карантин, співучні доставляли нові статті Вчителя та з мудрістю ділилися інформацією.
Оглядаючись на пройдений шлях, я усвідомила, що мій світогляд значно розширився. Я перетворилася з егоїстичної, байдужої та боязкої на відкриту, відповідальну та сміливу. Усі ці зміни відбулися не лише завдяки моїм зусиллям, а й тому, що Вчитель допомагає своїм учням. Причина, через яку ми можемо робити те, що здається неможливим для звичайних людей, полягає в тому, що ми маємо Вчителя й Дафа. Ми — життя, створені Дафа, які допомагають Учителю у Виправленні Закону.
Усі матеріали, опубліковані на цьому вебсайті, захищені авторським правом Minghui.org.
