(Minghui.org) У розпал переслідування Фалуньгун компартією Китаю (КПК) багато практикувальників створили домашні пункти для виготовлення інформаційних матеріалів. Коли ми подавали позови проти колишнього голови компартії Китаю Цзян Цземіня, який ініціював переслідування Фалунь Дафа, наш координатор був дуже зайнятий і не міг дбати про всі справи.
З підтримкою милосердного Вчителя я допомагала готувати та друкувати позови інших практикувальників, використовуючи шаблон із сайту Minghui.org. Упродовж усього цього процесу ми обговорювали наш досвід самовдосконалення та співпрацювали в надсиланні позовів на Цзяна до Верховної народної прокуратури та Верховного народного суду.
Місцеві практикувальники вдосконалювалися як Єдине Тіло й відправляли сильні праведні думки. Жоден практикувальник у нашому районі, який подав позов на Цзяна, не зазнав переслідування.
***
Коли почалося переслідування, я важила менш ніж 45 кілограмів, але все одно їздила велосипедом сільськими стежками, везучи матеріали для роз’яснення правди, які були важчі за мене. Піднімаючись у гору й штовхаючи велосипед, я відчувала, як важкий вантаж на багажнику тягне його назад. Я щосили трималася за кермо й просила Вчителя про допомогу, і щоразу успішно доставляла матеріали.
Часто ми з однією співученицею вночі розносили матеріали по домівках людей. Однієї холодної ночі, при тьмяному місячному світлі, щойно я зайшла у вузький провулок, як із напіввідчинених дверей вибігли дві великих собаки породи тибетський мастиф. Застигши на місці, я махнула рукою з матеріалами й тихо сказала: «Назад!» Обидві собаки розвернулися й утекли, навіть не загавкавши.
У той момент я не злякалася, але, вийшовши з провулка, мені стало дуже страшно. Коли я зустрілася зі співученицею, я все ще тремтіла. Вона взяла мене за руку й сказала: «Заспокойся. Учитель завжди поруч із нами».
Одного разу ми з практикувальницею пішли розвішувати плакати з роз’ясненням правди вздовж шосе. На той час я була на шостому місяці вагітності. Побачивши, що до нас наближається поліційна машина з проблисковими маячками, ми швидко сховалися в кюветі біля дороги. Практикувальниця лягла зверху, щоб прикрити мене. Повернувшись додому цілими й неушкодженими, ми усміхнулися. Вона сказала: «Я така дурна — зовсім забула, що ти вагітна. Просто хотіла впевнитися, що ти в безпеці. Якби мене викрили, тебе б теж знайшли». Я засміялася, але на очах з’явилися сльози — мене зворушила її безкорисливість.
Коли мало відбутися слухання в справі практикувальника, якого було незаконно заарештовано й поміщено в центр ув’язнення, наш координатор попросив адвоката поговорити із суддею, щоб отримати дозвіл на присутність співучнів як членів сім’ї. Ми хотіли мати можливість відправляти праведні думки з близької відстані. Адвокат вирушив у центр ув’язнення, щоб поговорити із суддею.
Шість практикувальників супроводжували 80-річних батьків арештованого та зареєструвалися під своїми справжніми іменами на пропускному пункті. Відправляючи праведні думки, ми увійшли в центр ув’язнення й поцікавилися, у якій будівлі відбудеться слухання. Це було диво: ми пройшли через електронні ворота, що були під наглядом, та увійшли прямо до залу, щоб відправляти праведні думки.
Приблизно через 20 хвилин зайшла людина, схожа на чиновника, і закричала: «Хто вас сюди пропустив? Йдіть геть!» Ми не зрушили з місця. Потім він крикнув охоронцю: «Хто їм дозволив увійти?» Той забіг у зал, і ця людина його відчитала. Охоронець подивився на нас і виштовхав назовні.
Перед воротами охоронець кричав на нас. Я спокійно сказала йому: «Не сердьтеся. Наш родич, який перебуває у в’язниці, — хороша людина й не скоював жодних злочинів. Подивіться на його літніх батьків». Щойно я закінчила говорити, як охоронець замовк і відійшов у тінь біля будівлі. Він опустив голову й стояв там мовчки.
У розпал переслідування багато практикувальників організували свої сімейні пункти для виготовлення матеріалів. З допомогою іншого учня я теж створила такий пункт, хоча зовсім нічого не знала про комп’ютери.
Практикувальник, який мав навички роботи з комп’ютерами, був змушений залишити дім, щоб уникнути переслідування. Він навчив мене основам роботи з комп’ютером, зокрема як користуватися мишкою та клавіатурою. Перед тим як поїхати, він нагадав мені, що потрібно багато тренуватися й застосовувати всі навички, яких він мене навчив. Після його від’їзду я могла згадати лише, як увімкнути та вимкнути комп’ютер. Я боялася торкатися його й була дуже засмучена.
Одного разу на роботі я почула, як директор сварив молодого хлопця. Директор сказав, що якщо він знову гратиме в ігри до півночі, його звільнять, бо нестача сну небезпечна під час роботи на обладнанні. Усвідомивши, що хлопець розбирається в комп’ютерах, я запитала його: «Хто навчив тебе користуватися комп’ютером?» Він гордо відповів: «Тобі не потрібно вчитися працювати на комп’ютері. Просто спробуй погратися з ним і поклацати мишкою. Не хвилюйся, ти станеш експертом».
Я спочатку не розуміла, що він мав на увазі, але все одно спробувала — натискала на все, що потрапляло під руку. Поступово мій страх зник, і я навчилася керувати мишкою. Нарешті я зробила перший крок.
Спочатку створювати матеріали було нелегко. Хоча практикувальники на технічному форумі підтримували мене, я зовсім не розбиралася в комп’ютерах і не розуміла деякі терміни. Англійську знала лише на рівні алфавіту. Тому, слідуючи інструкціям, я лише здогадувалася, що робити.
Щоразу, коли стикалася з труднощами, я думала кинути цю справу. Але слова старшої практикувальниці з-за кордону, яка почала працювати над проєктом на ранньому етапі переслідування й не мала технічних навичок і знання англійської, як і я, надихнули мене не здаватися. Вона розповіла: «Після натискання певної клавіші я чула щебет птахів. Потім натискала наступну клавішу». Птахи ніби підказували їй, яку клавішу треба натиснути далі. На стінах своєї квартири вона розвісила записки з короткими інструкціями й старанно їх дотримувалася.
Щоб зменшити навантаження на співучня, який мав технічні навички, ті, хто мав доступ до інтернету, вирішили розібратися, як встановлювати та обслуговувати комп’ютерні системи й програмне забезпечення. Одна літня співучениця, яка за часів «культурної революції» закінчила лише три класи, майже забула китайський піньїнь — тобто транскрипцію китайської мови англійськими буквами, за допомогою чого можна вводити ієрогліфи на клавіатурі. Про англійську мову годі й казати. Але згодом вона та інші практикувальники, допомагаючи одне одному, навчилися друкувати на клавіатурі та вводити ієрогліфи. Що дивовижно, ця літня практикувальниця навіть навчилася завантажувати з інтернету, друкувати матеріали, записувати компакт-диски, встановлювати системне забезпечення та виконувати базове обслуговування комп’ютерів і принтерів.
Під час карантину, спричиненого пандемією COVID, гучномовці щодня передавали людям оголошення. Люди боялися виходити на вулицю та розмовляти з іншими. Я знала, що люди в небезпеці, і, щодня долаючи власний страх, повторювала Фа Вчителя: «Єдина надія на спасіння людей — учні Дафа» («Єдина надія», Хун Їнь 3)
За рік до пандемії чиновники КПК провели збори в моєму місті, під час яких я перебувала під цілодобовим наглядом протягом усього тижня. Щовечора перед моїм будинком стояла поліційна машина для спостереження. Увесь район знав, що я практикую Дафа, а в моїй громаді, що налічувала всього шість будинків, було встановлено 13 камер спостереження.
Ворота громади були під охороною, і стороннім було важко проникнути всередину. У той час поширення інформаційних матеріалів означало б, що це роблю я. Я вивчала Фа та відправляла праведні думки. Згодом мої праведні думки, що базувалися на Фа, допомогли мені подолати страх. Я рознесла матеріали по всіх будинках у районі. Попри суворий карантин, співучні доставляли нові статті Вчителя та з мудрістю ділилися інформацією.
Оглядаючись на пройдений шлях, я усвідомила, що мій світогляд значно розширився. Я перетворилася з егоїстичної, байдужої та боязкої людини на відкриту, відповідальну та сміливу. Усі ці зміни відбулися не лише завдяки моїм зусиллям, а й тому, що Вчитель допомагає своїм учням. Причина, через яку ми можемо робити те, що здається неможливим для звичайних людей, полягає в тому, що ми маємо Вчителя й Дафа. Ми — життя, створені Дафа, які допомагають Учителю у Виправленні Закону.
Усі матеріали, опубліковані на цьому вебсайті, захищені авторським правом Minghui.org.
