(Minghui.org)
Я не можу бути там, де його нема.
У юності я багато мандрував світом
Проводив час у пошуках чогось, що не міг визначити
Це було схоже на очікування та бажання подорослішати
Але виявилось, що все це було марним.
Коли не було зірок, які давали б мені орієнтир, я навчився багато читати,
Не маючи плеча, щоб спертися.
Коли почалося задушливе придушення свободи,
Я був скинутий у світ, що не мав жодного плану.
Свобода прийшла з боротьбою та сум'яттям,
І я заблукав, забувши початкову мету.
Аж доки одного дня захід сонця не засліпив мене своєю величчю — небо, океан і земля злилися воєдино,
Неначе раптом уся реальність стала золотим світом.
Поспішаючи, немов дитина, до батьків,
Я кинувся в золотий світ, щоб наблизитися до божественного!
Декілька років потому підтвердилося, що це був день,
Коли Творець знову явив себе, щоб вказати мені шлях.
Світ — це лабіринт, якщо не пастка.
Мільйони можливостей вислизають, коли істина життя прихована.
Які ж щасливі ті, кого не покинув Творець!
Охоплений великим милосердям, згадую, що всі ми — життя, що спустилися з вищих сфер!
Життя не обходиться без труднощів,
Навіть коли Фа став моїм дороговказом.
Однак солодощі стали ще приємнішими,
а страждання наповнилися змістом.
Істина, Доброта, Терпіння — це Фа,
Де його немає, там не може бути для мене дому.
Поспішаючи й задихаючись на шляху додому
Я все ще сповнений рішучості й мовчки просуваюся вперед, дозволяючи своїм слідам ставати лотосами.
Істина, Доброта, Терпіння — це Фа,
Я не можу бути там, де його нема.
Як вітрилу потрібен вітер, щоб досягти берега,
Так тіло й душа людини поєднуються, щоб зустріти останній розділ цієї епохи.
Усі матеріали, опубліковані на цьому вебсайті, захищені авторським правом Minghui.org.
