Значення етикету в Китаї та його еволюція (частина 2)

Частина 1 див. тут.

(Minghui.org) Художні твори, що розповідають про інтриги й боротьбу за владу в імператорських палацах династії Цін, колись були основою сюжетів найпопулярніших телесеріалів у Китаї. Такі відомі приклади, як «Легенда про Чжень Хуань» та «Історія палацу Яньсі», набули такої популярності, що їх транслювали в Південно-Східній Азії, Японії та на Тайвані. Ці історії зміцнили стереотип про те, що життя при дворі було сповнене нескінченними інтригами й постійною жорстокою боротьбою за владу.

Боротьба за владу завжди існувала в імператорських палацах, оскільки добро та зло, відданість і зрада завжди співіснували. Часом зло брало гору, і темрява правила країною. Проте давні китайці зберігали тверду віру в те, що Небо спостерігає за всім та керує всім, і будь-яке відхилення від Небесного шляху не триватиме довго. Наприклад, імператор Цзє з династії Ся захопився наложницею Мо Сі, що призвело до падіння династії Ся. Аналогічним чином, імператор Чжоу з династії Шан був зачарований своєю дружиною Дацзі, що зрештою призвело до його повалення й самоспалення в палаці Лутай.

Люди шанували Небеса й дотримувалися певних етикетів у палацах. Імператриця мала втілювати в собі ідеальні якості традиційної жінки: лагідність, доброту й чесноту. Вона грала основну роль у важливих ритуалах і керувала імператорськими обрядами шовківництва, зокрема церемонією догляду за шовкопрядом та церемонією збирання листя тутового дерева.

Метою церемонії шовківництва було підкреслити важливу роль жінок в аграрному суспільстві, де чоловіки займалися землеробством, а жінки прядінням і ткацтвом.

Імператриця мала бути взірцем чеснот і доброти, слугувати прикладом для решти дружин та наложниць імператора, а також виступати «матір’ю етикету для всієї країни». Серед відомих в історії Китаю доброчесних імператриць були такі як:

імператриця Сяочжуан імператора Тайцзуна династії Цін; імператриця Сяо Чо імператора Цзінцзуна династії Ляо; імператриця Доу Їфан імператора Веня династії Хань; імператриця Лю імператора Чженьцзуна династії Сун; імператриця Їнь Ліхуа імператора Гуана династії Хань; імператриця Чжансунь імператора Тайцзуна династії Тан; імператриця Ма Сюїн імператора Тайцзу династії Мін.

В епоху династії Цін синівська шанобливість уважалася найважливішою чеснотою. Імператриця мала служити імператриці-вдові та складати їй компанію, поки імператор виконував свої державні обов'язки. Зазвичай імператриця очолювала інших дружин і наложниць, вітаючи імператрицю-вдову двічі на день, на світанку й на заході сонця. Коли імператриця-вдова Чунцін, мати імператора Цяньлуна, відвідувала Старий Літній палац (нині Юаньмін Юань у Пекіні), вона зупинялася в палаці імператриці Сяосянь у Чанчуні, де Сяосянь подавала приклад дочірньої шанобливості. Вона особисто піклувалася про імператрицю-вдову та прислужувала їй.

Жодна зі згаданих вище норм етикету в імператорських палацах не показана в китайських телесеріалах. Навпаки, вони зображують імператорські палаци як місця, що були сповнені ненависті, де дружини й наложниці плели інтриги одна проти одної, прагнучи перемогти конкуренток і стати імператрицею.

У цих телесеріалах були сцени страти наложниць нижчого рангу наложницями вищого. Однак це є чистою вигадкою, оскільки тільки імператор мав право карати наложниць і навіть служниць.

У «Нарисах історії династії Цін» описується випадок з імператором Цяньлуном, коли він покарав наложницю за вбивство служниці. У віці 60 років у імператора народилася дочка від молодої наложниці, на ім'я Дунь, яку він дуже любив. Він подарував своїй молодшій дочці титул принцеси Хесяо першого рангу. Користуючись прихильністю імператора, Дунь запишалася. Якось вона побила служницю через дрібницю, що призвело до її смерті. Розгніваний новиною, імператор написав довгий указ, у якому розповідав, як учинити в цій справі. Він заявив: «Ніколи не було випадку, щоб наложниця побила та вбила служницю. Справа Дунь повинна закінчитися суворим покаранням, щоб показати справедливість — як із юридичного, так і з етичного погляду».

Імператор написав, що коли служниці чи євнухи викликали його гнів, покаранням було 20 ударів тростиною, а в найсерйозніших випадках — максимум 40 ударів. Імператор уважав злочин Дунь дуже серйозним, що заслуговував на позбавлення титулу. Однак він лише знизив її ранг, і тільки тому, що принцеса була ще молодою. Він звільнив причетних євнухів і позбавив їх платні на один-два роки. Він також виплатив сім'ї служниці компенсацію в розмірі 100 таелів срібла. З цієї історії ми бачимо, що за всю династію Цін, аж до правління імператора Цяньлуна, ніхто в імператорському палаці не вбивав служниць. Життя високо цінувалося.

«Легенда про Чжень Хуань» містить неправдоподібні сюжети про наложниць, які мали любовні зв'язки з імператорськими лікарями. Насправді такого просто не могло бути. За часів династії Цін існували суворі протоколи, коли імператорський лікар міг оглядати пацієнта у «Задньому палаці», де проживали імператриці й наложниці. Імператорського лікаря завжди супроводжували як мінімум два інші імператорські лікарі та євнух з імператорської аптеки, що гарантувало відсутність будь-яких приватних зустрічей. Ба більше, лікарям було заборонено фізично торкатися пацієнток, навіть під час діагностики пульсу. Ходили історії про те, як імператорські лікарі вимірювали пульс, тримаючись за нитку, пов'язану навколо зап'ястя пацієнта. У більшості випадків імператорський лікар клав хустку на зап'ястя пацієнтки перед тим, як виміряти пульс. Два інших лікарі також вимірювали її пульс, щоб уникнути помилок чи порушення порядку.

Деякі глядачі, які мають певні знання про традиційну китайську культуру, після перегляду телесеріалу говорять: «Ці імператорські драми на телебаченні настільки спотворили історію Китаю, що й глядачі під їхнім впливом втрачають здоровий глузд».

В офіційних китайських підручниках компартія Китаю замінила такі чесноти, як «лагідність, доброта, повага, ощадливість і скромність» — якості, що традиційно цінувалися в історії Китаю, — на негативні риси, такі як «підлість, насильство, зарозумілість, марнотратство та схильність до сутичок». У результаті багато людей, які виросли в такому середовищі, почали вірити, що їхні предки втілювали ці якості. Ба більше, підручники майже не представляють стародавню китайську культуру всебічно й системно. Натомість вони просувають сучасну історію марксизму, ленінізму та сучасну культуру. Ці мінливі тенденції віддалили китайський народ від його ортодоксальної культури й моральних традицій.

Упродовж п'яти тисяч років китайської цивілізації етикет і музика були пріоритетом для розвитку розуму й чеснот, дозволяючи людині повернутися до свого істинного «Я» та піднятися на вищий рівень. Не пропустіть той момент, коли ця прекрасна традиція знову буде передаватися в Китаї.